Українська Дивізія "Галичина" - Сторінка 28

Впродовж цього короткого часу Дивізія провела здачу деякої кількости ручної зброї, яку згодом знову повернено воякам.

На початку квітня 1945 року біля штабу дивізійного постачання впав підбитий ворожими літаками німецький літак "Фізелер Шторх". У ньому летів генерал авіяції, який вийшов цілий і, як виявилося, мав діло до штабу Дивізії. Від вищого командування він одержав доручення перебрати зброю і спорядження Дивізії і створити нову парашутну дивізію ч. 10. Під своєю командою він мав близько 1 000 вояків, які, одначе, не мали піхотинського вишколу. Тому він мав уповноваження підпорядкувати собі дивізійний персонал, і в такому разі Дивізія не мусіла здавати зброї. Для командування Дивізії це була нова загадка. Вище командування уповноважило якогось генерала авіяції з 1 000 вояків літунства зформувати парашутну дивізію, яка буде озброєна зброєю і спорядженням Дивізії? На другий день прийшло телеграфне повідомлення з команди XVIII-ої військової округи з Зальцбурґу, з якою Дивізія зовсім не мала ніякого діла, щоб негайно прийняла назву 10-ої парашутно-винищувальної дивізії. При найкращій волі командування Дивізії не було в стані розібратися у таких розпорядженнях. Важко повірити, щоб такий безглуздий наказ видало вище командування. Одначе, для Дивізії — це певний знак, що вона мусить затримати зброю, здану зброю знову видати воякам і напоготові чекати на наступаючого ворога. Командування Дивізії також не думало перетворюватися у парашутну дивізію, а спокійно очікувало вияснення ситуації. [34]

Врешті протести Дивізії та заходи Вехтера принесли успіх. 28 березня 1945 року увечорі з польового командного пункту з Зальцбурґу прийшов наказ не здавати зброї, а чекати на дальші розпорядження.

Тим часом Дивізія розбудувала позиції вздовж ріки Муру. Бракувало ще 31-го полку, який поспішав до Дивізії з району Коніце у форсованому марші. Тому, що Дивізія робила всі оборонні заходи на власну руку, без наказу вищого командування, вона не одержувала поповнень пального й амуніції. Попри деяку допомогу з боку крайсфюрера штірського "Гайматсбунду", дивізійні запаси вичерпалися. Обози були порожні, а на поповнення не можна було рахувати, бо Дивізія ще не була підпорядкована ніякій армії. Щоб ситуацію якось рятувати, Дивізія дістала доручення зупиняти втікаючі з фронту німецькі, а головне угорські частини, і від них реквізувати для себе пальне та амуніцію. Але таке розпорядження не легко було виконати. Усі шляхи з фронту заповнені відступаючими частинами. Їхня дисципліна погана, а ставлення до Дивізії — вороже. Деяким частинам Дивізії вдалося реквізувати дещо пального та боєприпасів, але врешті треба було перейти від реквізиції до купівлі боєприпасів від відступаючих частин. Реквізиції могли робити лише у спеціяльних випадках окремо для цього вибрані старшини. З відступаючих угорських частин вдалося також зформувати один дивізіон артилерії, який підпорядковано Дивізії. У пізніших боях Дивізії він добре виконував свої завдання, але на наказ вищого командування, його з Дивізії забрано.

Останні фронтові бої

Врешті закінчився нервозний стан непевности, що загрожував Дивізії відібранням зброї чи переформуванням її у парашутну дивізію. 30 березня 1945 року начальник штабу на доручення генерала Фрайтаґа поїхав до начальника штабу 1-ої армії, якому з'ясував стан Дивізії, її готовість до боїв та прохав про підпорядкування її 2-ій армії. Начальник штабу армії схвалив всі дотеперішні заходи Дивізії та негайно підтримав пропозицію на включення її до 2-ої армії. Його армія давно вже не мала такої чисельно сильної і добре озброєної частини, як Українська Дивізія. Він повідомив, що при прийнятті пропозиції Дивізія дістане завдання закрити прорив фронту поміж 2-ою і 6-ою арміями в районі Ґляйхенберґу (Gleichenberg) та Фельдбаху (Feldbach). З великим полегшенням начальник штабу повернувся до свого командного пункту. Ситуація вияснилася і доля українців не була цілком безнадійна.

Наказом групи армій "Південь" від 31 березня 1945 року Українську Дивізію підпорядковано 2-ій армії. Згідно з цим наказом Дивізія мала розпочати 1 квітня 1945 року наступ з метою закриття прориву. 2-га армія підпорядкувала Дивізію 1-му кавалерійському корпусові.

Таким чином Дивізія уникла небезпеки ліквідації; її введено у фронтові бої, у яких вона зможе відзначитися. Дивізія не звертала уваги на все ще надходячі накази в справі роззброєння чи переформування її на парашутну дивізію. Їх Дивізія пересилала до вищих командувань, щоб вони з ними справлялися. Генерал авіяції, що постійно домагався зброї, дістав дещо із запасів Дивізії і від'їхав задоволений. Очевидно, Дивізія відкинула його пропозицію перетворитися на парашутну дивізію. Багато клопотів, хвилювань, даремної праці закінчилося. Командування Дивізії задоволене, бо завдяки тверезому думанню та спокійній настанові йому вдалося запобігти передчасного й безславного кінця Дивізії.

У той час до оперативного відділу штабу Дивізії прибув з польового командного пункту райхсфюрера Гіммлера один фюрер зброї СС. Він був в штабі 10 днів із завданням підшукати відповідного старшину на зв'язкового для свого командного пункту. З його поведінки виходило, що він ще мав додаткове завдання, якого він, одначе, не виявив. У начальника штабу створилося враження, що цей старшина прибув, щоб перевірити його наставлення і працю, бо він був єдиним старшиною з вермахту в усьому штабі Дивізії.

В наступі для закриття фронтового прориву Ґляйхенберґ — Фельдбах брали участь два полки (29-ий і 30-ий), кожний підсилений дивізіоном легкої артилерії. 31-ий полк підтягнено як резерву. Курінь саперів був ще зайнятий укріпленням Марібору, а курінь фюзилерів знаходився в районі Радкерсбурґу (Radkersburg) і був підпорядкований 23-ій танковій дивізії. На лівому крилі наступу йшов польово-запасний курінь, з границею ліворуч вздовж шляху Ґляйсдорф — Фельдбах. Праворуч наступали частини 3-ої кавалерійської дивізії, а ліворуч — зведені рештки розбитої СС-танкової дивізії "Вікінґ" (5. SS-Panzer-Division "Wiking"). Запасний полк залишився на своєму місці постою в районі Дойч-Лянсберґу і мав за завдання поборювати партизанські загони (дивись схему ч. 14).

Наступ почато 1 квітня 1945 року о 6.30 вранці і відразу ж досягнуто добрих успіхів. Частини, піднесені на дусі тому, що їм залишено зброю, виказали велику бойову готовість і рішучість. На всій лінії наступ просувався вперед, всюди ламаючи слабий опір ворога. Уже незабаром Дивізія зайняла висоту і село Штраден (Straden). Штаб Дивізії перенісся з Санкт Петер (St. Peter) до Ґнасу (Gnas), а далі до Штрадену, звідки мав добрий перегляд всього поля бою. Після завзятих боїв Дивізія здобула панівні верхи "Штраднер Коґель" (Stradner Kogel) і "Ґляйхенберґер Коґель" (Gleichenberger Kogel) разом з замком Ґляйхенберґ. Важкі й довгі бої велися за село Ґляйхенберґ. На короткий час виникла критична ситуація на відтинку 29-го полку, якого ворог відкинув назад, але негайно проведений наступ при підтримці легкої та важкої артилерії здобув втрачений терен.

Таким чином Українська Дивізія закрила фронтовий прорив поміж двома арміями й виконала своє завдання. Завдяки введенню Дивізії в дію, 1-ий кавалерійський корпус міг вивести свою 3-тю кавалерійську дивізію з фронтової лінії і залишити її в резерві. Усі частини Дивізії, що брали участь у цьому наступі, включно з польово-запасним куренем, виконали як слід своє завдання. Щоправда, на цьому відтинку фронту ворог не виявляв сильного опору, проте втрати одних й других були великі. У бої не втручалися — з обох боків — ні танки, ні літаки. Успіх Дивізії у перших боях підніс її на дусі та зміцнив у неї самовпевненість. Українці наступали в бою вперто й добре.

Але відразу же після успішного наступу прийшло значно важче завдання — утримати здобутий терен. Це завдання відчула Дивізія відразу в усій своїй гостроті. Від самого початку було ясним, що ворог старатиметься відібрати втрачений терен. І справді, большевики негайно почали протинаступи, які однак вдалося відбити. Тоді почалася плянова підготова ворога до наступу на панівні висоти "Ґляйхенберґер Коґель" і "Штраднер Коґель", супроводжувана сильним артилерійським бомбардуванням. Перші наступи вдалося відбити, а поодинокі вломи замкнути в протинаступах. При тому виявилося, що український вояк, порівняно з німецьким, дуже вразливий на сильний вогонь і його легко витиснути з оборонних позицій. Зате в протинаступах він виявляв свою перевагу й майже завжди здобував утрачений терен. На таких прикметах українського вояка командування Дивізії плянувало свої оборонні дії. Воно слабо обсаджувало позиції першої лінії, але зате тримало великі резерви поблизу фронту. Така тактика також заощаджувала великі втрати від сильного ворожого вогню. Очевидно, що застосування такої тактики вимагало частин з великою кількістю вояків, а Дивізія була чисельно сильна.

Тим часом наступи ворога посилилися. Артилерійська підготова збільшилася. Під сильним тиском виникли прориви крізь фронт на відтинку Дивізії. Дивізія не мала сили прочистити прориви власними частинами. В дію ввелося в резерві залишену 3-тю кавалерійську дивізію. Під час однієї такої критичної ситуації, на командному пункті Дивізії перебував командуючий генерал 1-го кавалерійського корпусу. Наспіваючі невідрадні повідомлення з фронтової лінії так вплинули на нерви Фрайтаґа, що він, так само, як у критичний момент під Бродами, заявив командуючому генералові, що відмовляється від командування Дивізією і відповідальности за її дальшу долю. Командуючий генерал не взяв до уваги резиґнації Фрайтаґа і наказав йому залишитися на своєму посту. За кілька годин ситуація на фронті поліпшилася і ворожі прориви очищено без більших труднощів.

За кілька днів ворог знову прорвався на відтинку одного полку, але становище не було таке вже важке. Проте Фрайтаґ покликав до себе Макарушку і різко скаржився на українців. На цей раз Макарушка у відповідь на закиди Фрайтаґа перейшов у протинаступ і пропонував командирові Дивізії дати доручення Військовій Управі негайно ліквідувати Дивізію. Крім цього, Макарушка сумнівався у точності зголошень щодо сили боєздатних вояків у Дивізії.