Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Сторінка 11

— Коли б ця ворона змогла розмовляти по-нашому, вона розповіла б чимало цікавого!

Втім, птахи у Канзасі не розмовляють, і Еллі не дуже скоро дізналася, що сталося зі Страшилом та Залізним Дроворубом і як вони потрапили у біду.

ЧЕРЕЗ ПУСТЕЛЮ

ієї ночі в будинку фермера Джона майже не спали. Еллі вмовляла тата й маму відпустити її у Чарівну країну. Чарлі Блек зголосився супроводжувати її. Він страшенно любив усілякі небезпечні пригоди, а тут чекає така подорож, у порівнянні з якою поїздка до островів Куру-Кусу була б легкою прогулянкою. Морякові дуже хотілось на власні очі побачити чудеса Чарівної країни, маленьких чоловічків Жуванів і Мигунів, солом'яного Страшила, який одержав від Гудвіна розумний мозок із висівок, шпильок та голок, Залізного Дроворуба з його шовковим серцем, звірів і птахів, що вміли говорити, місто, прикрашене смарагдами…

Умовити фермера і його дружину було справою нелегкою — Джон і Анна нізащо не воліли розлучатися з донькою. Але врешті-решт сльози Еллі і красномовність Чарлі Блека переважили.

Після того, як батьки погодились відпустити її, на збори пішло небагато часу. Чарлі Блек і Еллі поїхали у сусіднє містечко до Джеймса Гудвіна, який покинув цирк і тримав там бакалійну крамничку.

Колишній чарівник з великою радістю зустрів Еллі і люб'язно привітав моряка Чарлі, дізнавшись, що той доводиться Еллі рідним дядьком.

Еллі розповіла Гудвіну про дивне послання із Чарівної країни і показала йому малюнок.

Гудвін, який погладшав за час спокійного сидіння у своїй крамничці, довго й уважно розглядав малюнок, а потім з гордістю сказав:

— Певен, що цього листа додумався надіслати розумний мозок Страшила. А хто йому його дав? Я! Скажи-но по правді, Еллі, що я був не таким уже й поганим чарівником.

— Так, так, звичайно, — охоче погодилась Еллі і запитала:

— А ви не хочете вирушити з нами до Чарівної країни, щоб визволити Залізного Дроворуба й Страшила?

Це питання захопило Гудвіна зненацька, і він надовго замислився. Потім рішуче сказав:

— Ні, не хочу! Досить з мене чарівників, чарівниць і всіляких чарівних справ!

Чарлі Блек шепнув племінниці, що від такого боягуза мало буде користі у небезпечній подорожі, і Еллі кивнула на знак згоди.

Ясного ранку Чарлі Блек, Еллі, песик Тотошко і ворона вирушили на північний схід, у тому напрямку, куди буревій ніс будиночок-фургон з Еллі і Тотошком понад рік тому. Йшли пішки, ночували в полі у наметі, котрий виготував сам Чарлі з непромокальної шовкової тканини. Намет мав подвійні стінки, його можна було надимати повітрям, і тоді він служив за пліт. Тим плотом мандрівники перепливали річки, що зустрічались їм на шляху.

І ось після багатьох днів подорожі друзі відчули подих Великої пустелі. Гарячий вітер обпікав засмаглі обличчя мандрівників. Колодязі і джерела стали попадатись лише зрідка, і моряк Чарлі після кожного привалу поповнював запас води. Почали зустрічатись піщані дюни, порослі ріденькою травою; в них ховались великі ящірки, висуваючи із нір потворні голови.

Вони були такі страшні, що навіть відважний Тотошко не насмілювався на них нападати. Дні стали нестерпно жаркі, а ночі холодні.

Нарешті мандрівники зайшли в останній ліс на шляху до Чарівної країни. Далі, за лісом, починалась Велика пустеля — неосяжне піщане море. Спробувати подолати пустелю пішки було б безглуздям.

Тут, у лісі, Чарлі Блек знайшов необхідні матеріали для побудови сухопутного корабля. А інструменту він мав удосталь.

Коли сухопутний корабель з довгою щоглою, з палубою, оточений невисокими бортами, на широких колесах, був готовий, моряк і Еллі викотили його на узлісся. Велика пустеля простягалась перед ними без кінця-краю, сувора й урочиста в своєму безгомінні, трохи хвиляста, і дрібненькі жовті піщинки з легким шерехом котились по ній, підхоплені вітерцем.

Моряк зняв шапку.

— Вона нагадує мені океан… — тихо мовив він.

Еллі дивилась на Велику пустелю широко розкритими від жаху очима. Одного разу дівчинка вже перетнула її в будиночку, що летів поміж хмар, але та мандрівка відбувалась поза її бажанням, і більшу частину її вона проспала, прокинувшись уже в країні Жуванів. Як тепер зустріне її пустеля?..

— Що ж, пустеле! — весело вигукнув Чарлі. — Я боровся з океаном, поборюсь і з тобою, пустеле, до того ж ви схожі, немов брат і сестра!

Залишилось дочекатись попутного вітру. Попутний вітер був необхідний тому, що дерев'яний візок під парусом не міг лавірувати так вільно, як корабель на морі. Чарлі Блек поставив на відкритому місці флюгер, і Еллі, прокидаючись уранці, найперше бігла до нього, щоб визначити напрям вітру.

Терпіння мандрівників випробовувалось не дуже довго. Через три дні рано-вранці подув північно-східний вітер, що швидко посилювався.

Чарлі Блек і Еллі щовечора складали весь свій вантаж на палубу корабля, крім речей, необхідних для ночівлі. Так було і цього разу: барило, наповнене свіжою водою із сусіднього джерела, вже стояло на місці, харчі і все таке інше теж було повантажено. Моряк натяг мотузок, і на щоглі знялося вітрило, зроблене із шовкового полотнища.

— Дядечку Чарлі, це твоє всеперетворювальне полотнище? — з подивом вигукнула Еллі, забираючись на палубу.

— Як ти сказала?

— Всеперетворювальне полотнище: воно ж може у тебе перетворюватись у все, що завгодно.

— Дуже гарне слово, — сказав моряк. — Так і назвемо його.

Вітер напнув вітрило, і візок м'яко покотився по піску, а на щоглі корабля тріпотів прапорець з картатої Елліної хустинки. Сухопутний корабель швидко мчав у потрібному напрямку. Хмара дрібного піску кружляла навколо нього. Але моряк Чарлі передбачив цю незручність: він понишпорив в одній із своїх численних кишень і дістав звідти окуляри для себе й Еллі. Скельця окулярів були обрамлені щільною сіткою, що захищала очі від піщинок. Дивитись було добре, а от розмовляти все одно неможливо — варто було розтулити рот, як у нього летіла пилюка.

— А ти не розмовляй, — порадив Чарлі дівчинці і всю увагу звернув на управління вітрилом.

Візок швидко мчав хвилями піщаного моря, широкі колеса не грузли у ньому. Повертаючи вітрило то ліворуч, то праворуч, капітан сухопутного корабля трішки змінював курс і обходив горби і западини.

Вже перевалило за полудень, як на горизонті щось зблиснуло, схоже на сріблясте пасмо хмаринок. Та, пильне око моряка не помилилось.

— Гори! — радісно вигукнув Чарлі. — Бачу гори!

Еллі у захваті заплескала у долоні.

З кожною хвилиною гори наближались, і вже можна було, розрізнити чорні голі вершини і сліпучий сніг на схилах.

— Ще годинку-другу, і ми будемо біля підніжжя хребта, — сказав Чарлі, — аби лиш не вщух вітер…

Та вітер не вщухав, візок мчав, як і раніше, швидко, і в моряка було весело на душі.

Однак незабаром його охопив неспокій: сухопутний корабель почав збиватись з курсу, вперто відхиляючись на північ.

Капітан не міг зрозуміти, у чому тут справа. Судячи з приладів, вітер не змінився, штурвал був справний, і все ж таки Чарлі Блеку ніяк не вдавалося правувати у потрібному напрямку. Капітан стурбовано дивився вперед.

Раптом за піщаним пагорбом з'явився велетенський, розміром з будинок, камінь. Він лежав на шляху корабля, і Чарлі Блек наполіг на руль, щоб об'їхати кам'яне громаддя.

Але що це? Корабель утратив управління і помчав прямісінько на каменюку. Капітан вивертав руля, потім з усієї сили натис на гальмо — та дарма. Чарлі навіть опустив вітрило, але візок, немов оскаженілий кінь, летів усе швидше й швидше. Катастрофа була неминуча. Моряк ледве встиг крикнути: "Еллі, тримайся за щоглу!", коли тр-рах! — корабель з тріском ударився об скелю. Пасажири і речі, змішавшись у купу, полетіли вперед.

Сила поштовху одірвала Еллі від щогли, дівчинка гепнулась на палубу лобом, набила собі гулю. Чарлі Блек упав на спину, але, на щастя, вдало. Тотошко скавучав, придавлений барилом, але, витягнувши песика, Еллі переконалась, що він неушкоджений. Ворона не постраждала, захищена міцною дротяною кліткою, вона лише голосно каркала.

Звівшись на ноги, Чарлі огледівся. Судно стояло, нахилившись на один бік, немов справжній корабель, що потерпів катастрофу. Перехилившись через борт, капітан пересвідчився, що передня вісь їхнього візка зламалась.

— Ех я, старий копчений оселедець! — лаяв сам себе моряк. — Не зміг упоратися зі штурвалом… І що ж воно таке трапилося із судном? Присягаюсь, ця чортова каменюка притягнула його, мов магніт залізо…

Клянучи і себе, і корабель, і скелю, Чарлі став розшукувати інструменти, щоб відремонтувати візок. Тим часом Еллі, навівши лад на палубі, стрибнула на пісок і пішла до каменя, сподіваючись знайти за ним захист од вітру.

Дівчинка ковзала поглядом по причілку скелі, яка була поорана тріщинами, і… дивна річ! їй здалося, що чудернацький візерунок тріщин складається у літери. Вона підійшла впритул до скелі — але нічого в безладному сплетінні ліній не можна було розрізнити. Дівчинка здогадалась відійти подалі й тепер цілком ясно розрізнила здоровенні криві літери Г… І… Н…

— Гінгема! — зойкнула Еллі.

— Чого ти там кричиш? — долинув до неї голос Чарлі.

— Дядечку Чарлі! Йди-но швидше сюди! Дивись, що це?

Моряк підійшов і став вдивлятися.

— Наче літери… А може, то тільки здається…

— І зовсім не здається! — сердилася Еллі. — Там написано ім'я: Гінгема! Бачиш літери?!

Чарлі раптом схопився за голову.

— А й справді! Так от воно що! Цей камінь не простий, а чарівний, і він справді притяг наш корабель. От клята чаклунка, ти і після загибелі шкодиш нам!.. — Чарлі погрозливо помахав у повітрі кулаком і виліз на вершечок скелі.

Праворуч, на кілька миль звідси, серед жовтих пісків пустелі вирізнялася темна пляма. Моряк дістав з кишені підзорну трубу, розсунув її, навів, угледівся. Рука його здригнулася: там стояв такий же величезний чорний камінь. Моряк усе зрозумів: Гінгема розмістила камені далеко один від одного, але наділила їх такою чарівною силою, що крізь цей заслін пробитися було неможливо…

— Але ні, ми ще поборемося з тобою, стара відьмо! — сказав Чарлі, зліз зі скелі і, нічого не кажучи дівчинці про те, що побачив, взявся до роботи. Він поставив намет, у якому Еллі, Тотошко і ворона знайшли захисток від спеки й піщаної бурі, а сам заходився ремонтувати візок.

ПОЛОНЕНІ ЧОРНОГО КАМЕНЯ

оли Чарлі закінчив, була вже ніч, над пустелею засвітились яскраві зорі.