Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Сторінка 14

Ширина розколини була така, що її не змогла б перестрибнути й Еллі, не кажучи вже про Чарлі з його дерев'яною ногою.

Розгублені мандрівці зупинилися. Кагги-Карр засмутилася найбільше: адже це вона завинила — пролітаючи над горами, не звернула уваги на цю розколину, що зверху здавалася тоненькою ниточкою. Що діяти?

— Подивлюсь, чи не можна обійти довкола, — сказала вона й полетіла на розвідку.

За півгодини ворона повернулась розчарована.

— Навколо самі скелі й провалля, і через них неможливо пробратися, — доповіла вона.

— Мій друг Страшило в такому випадку сказав би: "Ось глибока яма, через яку нам не перестрибнути, — мовила Еллі з сумною усмішкою. — Ями переходять по мостах. Отже, треба збудувати міст".

Моряк Чарлі підхопився, весь аж сяючи.

— Еллі, ти подала мені чудову ідею. Ми збудуємо міст!

— Дядечку Чарлі, таж тут немає жодного дерева! Невже ти хочеш повернутися в Долину чудового винограду?

— Ти забула, що у мене в рюкзаку чарівне полотнище? Сьогодні воно у нас обернеться на міст.

Чарлі дістав моток міцної мотузки, прикинув, яка буде відстань, і, склавши вдвоє, перекинув" через розколину, намагаючись зачепити за виступ скелі. Коли це йому вдалось, він туго натяг обидва кінці мотузки й закріпив на своєму боці. Цю операцію він повторив кілька разів, і над проваллям повисли міцно натягнуті мотузки.

Еллі нічого не розуміла:

— Дядечку Чарлі, по такому шнурку хіба що горобець перебіжить!

— Не поспішай, дівчинко, це лише опора для містка, а сам місток — ось він!

Моряк дістав чарівне полотнище, надув його, і величезна, ніби гумова, подушка лягла на мотузку, створивши надійний настил. Еллі аж застрибала від радості.

Чарлі обережно переповз по мосту, допоміг Еллі й Тотошкові. Відтак повітря з полотнища було випущено, і його сховали в рюкзак. Потім моряк смикнув за мотузки, хитромудрі вузли розв'язались, і Чарлі змотав мотузку.

Товариство рушило далі.

Незабаром вони подолали перевал, місцевість стала трохи привітнішою, схили були вже не такі кам'янисті й круті, і на них навіть почали з'являтися дерева. Тут подорожні переночували.

Наступного ранку вони спустились до підніжжя гір. Перед ними лежала Блакитна країна.

Еллі з першого погляду впізнала прекрасну країну Жуванів. Так, то були її зелені луки, облямовані деревами зі стиглими соковитими плодами, вкриті клубами чудових білих, голубих і фіолетових квітів. З дерев Еллі вітали високими дивними голосами золотисто-лазурові червоногруді папуги. У прозорих потічках плавали сріблясті рибки.

Цей пейзаж надзвичайної краси вже був знайомий Тотошку й Еллі, але моряк Чарлі був від нього у невимовному захваті. Немало країн відвідав він, чимало бачив чудових місць, але такої краси йому ще не доводилося зустрічати.

Як і минулого разу, із-за дерев виринули такі кумедні й милі чоловічки, яких тільки можна собі уявити. Еллі упізнала Жуванів, вбраних у блакитні оксамитові каптани, вузенькі панталони й ботфорти. На головах у Жуванів були гостроверхі капелюхи з кришталевими кульками на маківці й дзвіночками під широкими крисами, що ніжно бриніли.

Жувани приязно усміхнулись Еллі, поставили долі свої капелюхи, щоб дзвіночки не заважали їм розмовляти, і старший з них почав:

— Вітаємо тебе і твого супутника у нашій країні, Феє Будиночка, що карає! Ми раді, що ти знову відвідала нас. Але на чому ти прилетіла цього разу?

— Я перейшла через гори пішки й дуже рада бачити вас знову, мої любі друзі!

Один із Жуванів недовірливо спитав:

— А хіба Феї ходять пішки?

Еллі засміялась:

— Я ж вам ще тоді казала, що я звичайнісінька дівчинка!

Старший Жуван упевнено заперечив:

— Звичайні дівчатка не прилітають на Будиночку, що карає, і не сідають — крак! крак! — на голову злим чаклункам. Звичайні дівчатка не відлітають до невідомого нам Канзасу на чудових срібних черевичках!

— Я бачу, ви добре пам'ятаєте всі мої пригоди, — здивувалась Еллі. — Ну, гаразд, мені вас не переконати, нехай я буду Фея. А оце мій дядечко Чарлі. У нього немає лівої ноги, але він все одно найкращий і наймиліший дядечко на світі!

Жувани, які вже встигли надіти капелюхи, низенько вклонились морякові, і дзвіночки мелодійно забриніли.

Маленькі чоловічки дивились на Чарлі Блека з острахом: супроти них моряк здавався справжнім велетнем, а він же був нормального середнього зросту.

Чарлі тільки тепер зрозумів, — чому цих чоловічків називають Жуванами. Нижні щелепи у них весь час ворушились, ніби щось жували. Ворушилися у них губи і щоки. Втім, Чарлі вже звик до цієї особливості гостинних чоловічків і перестав її помічати.

— Як поживаєте, любі друзі? — запитала Еллі.

— Погано! — відповіли Жувани і гірко заридали. А щоб дзвіночки своїм бриньчанням не заважали їм плакати, вони знову зняли свої капелюхи і поставили їх на землю.

— Ти визволила нас від підступної Гінгеми, але на зміну їй прийшов злий чарівник Урфін Джюс. — сказав старший Жуван. — Він оживив ведмежу шкуру і жахливих дерев'яних солдатів. Урфін Джюс скинув обраного нами правителя Према Кокуса і навіть захопив владу над Смарагдовим містом.

— Але ж він далеко від вас, то чому вам погано? — запитала Еллі.

— Урфін Джюс прислав до нашої країни намісника Кабра Гвіна з десятком дерев'яних солдатів. Кабр Гвін дуже погана людина. У супроводі дуболомів він ходить по наших домівках і забирає все, що йому сподобається.

— Я знаю цього Кабра Гвіна, — сказала Кагги-Карр. — Він із тих зрадників, які стали на службу до Урфіна Джюса.

— Стережіться, ласкава пані Фея, щоб Кабр Гвін не дізнався про ваше прибуття до нас, бо буде вам непереливки. — попередив старший Жуван.

— Ні, заприсягаюся піратами Південних морів, нехай він сам остерігається! — гнівно вигукнув моряк Чарлі. — То йому від нас доведеться начуватись!

Розгніваний велетень здався маленьким Жуванам таким страхітливим, що вони затремтіли від жаху.

— Ми прибули до вас, щоб звільнити Чарівну країну від Урфіна Джюса і його солдатів, — пояснила Еллгі.

Жувани невимовно зраділи цьому і дружно засміялися; дзвіночки на капелюхах, які вони вже взяли до рук, радісно забриніли.

Біля підніжжя гір не було людського житла, і Кабр Гвін із своєю охороною сюди не заглядав. Тому Чарлі Блек вирішив на перших порах розташувати табір саме тут. Він поставив намета у чудовому плодовому гаю.

Жувани ніколи не бачили наметів і дуже здивувались, коли під деревами за кілька хвилин з'явився будиночок. Залишивши друзів лаштуватися на ночівлю, Жувани пішли.

Вранці вони з'явилися знову й принесли стільки харчів, що більшу частину з них Чарлі попросив забрати назад.

Старший Жуван сказав, що радісна звістка про повернення Феї Будиночка, що карає, вже рознеслась по всій країні, і що серед Жуванів не знайдеться жодного зрадника, який сповістив би цю новину Кабру Гвіну.

Відіславши Жуванів додому, Чарлі, Еллі, Кагги-Карр і Тотошко влаштували військову раду. На цій раді всі зійшлися на тому, що в них замало сили для далекої і небезпечної подорожі до Смарагдового міста. Але в них є надійний спільник і вірний друг — Сміливий Лев.

Лев жив у глухому лісі і навряд чи знав, яке лихо спіткало його друзів. Ухвалили, що Кагги-Карр полетить до нього і покличе його в країну Жуванів. Під захистом Сміливого Лева мандрувати буде легше й безпечніше.

Ворона одержала суворий наказ, нікому, окрім Лева, не відкривати таємницю про прибуття до Чарівної країни Еллі та її супутників.

Ворона пообіцяла зберегти цю таємницю й полетіла.

НАКАЗ НЕ ВИКОНАНО

о лісу, де царював Сміливий Лев, ворона долетіла без пригод. Дізнавшись про ув'язнення Страшила і Залізного Дроворуба, Лев дуже розхвилювався, навіть заплакав, витираючи сльози кінчиком хвоста. Та повідомлення про повернення Еллі його втішило. Лишивши своїм заступником у царстві Тигра, Сміливий Лев рушив до друзів. Оскільки Кагги-Карр рухалась набагато швидше, вона вирішила по дорозі зупинитися на кілька днів у Смарагдовому місті.

… Поява Кагги-Карр на в'язничній вежі Смарагдового міста викликала у Страшила і Залізного Дроворуба неймовірну радість: вони ж бо вважали, що Кагги-Карр загинула, оскільки так довго не поверталась, і вже готувалися до найгіршого.

І тут Кагги-Карр повелася вкрай необачно. Вона забула про суворий наказ — берегти у таємниці прибуття Еллі до Чарівної країни. Побачившись з давніми друзями після довгої розлуки, Кагги-Карр на радощах втратила пильність і вибовкала те, про що не можна було говорити.

Не могла ж ворона не похвалитися, що блискуче виконала доручення і привела на допомогу не лише Еллі, а і її дядечка Чарлі Блека, бувалого моряка і неабиякого майстра на всілякі вигадки.

Друзі мало не задушили Кагги-Карр у своїх обіймах, і лише після цього вона похопилась, що зробила велику дурницю, але щоб якось зарадити справі, заручилася обіцянкою друзів, що ця велика таємниця лишиться тільки між ними, і ніхто більше про неї не дізнається.

Страшило поважно відповів:

— Довірся моєму мудрому мозкові: він знає, що таке таємниці і як їх треба берегти. І знаєш, Кагги-Карр, у мене теж є велика новина: Дроворуб навчив мене рахувати й виконувати подумки всі арифметичні дії з числами до тисячі. Це не давало нам нудьгувати, а мені стане в пригоді, коли я знову сяду на трон правителя Смарагдового міста.

Ворона недбало привітала Страшила з таким успіхом і полетіла до міста, яке мало сумний вигляд і вже не сяяло здалека чудовими зеленкуватими зблисками смарагдів.

Смарагди було видерто з брами міста, де вони вражали око подорожнього, що вперше підходив до них, і з зубців веж та шпалів палацу. Навіть із мурів будинків і бруківки, де були вже не смарагди, а просто шматки кришталю, всі оздоби було вилучено. Місто виглядало нудним і похмурим, фонтани вже не били у парках різнобарвними струменями, пишні клумби квітів усохли, паркова зелень зів'яла.

На палацовій алеї, де колись походжав у блискучих латах Дін Гіор з розкішною бородою, котрою пишався не тільки він, а й усі жителі міста, тепер стриміла безглузда фігура оранжевого дерев'яного солдата, з облупленою фарбою на грудях і спині.

Кагги-Карр за час перельоту дуже зголодніла і тому в першу чергу полетіла до палацу. Вона сподівалась зустріти там свого друга кухаря, який служив там ще за Гудвіна, а потім щедро пригощав Кагги-Карр за часів правління Страшила Мудрого.