Великі сподівання - Сторінка 93

Я вже став старим парубком.

Бідді глянула на дівчинку, піднесла до уст її маленьку ручку і простягла до мене свою добру материнську долоню. Щось було надзвичайно промовисте в цьому порусі Бідді, в легкому доторку її персня.

— Любий Піпе,— сказала вона,— а ти певен, що цей біль по ній уже минув?

— Та вже ж… Мабуть, таки минув, Бідді.

— Скажи мені, як давньому другові. Ти вже зовсім забув її?

— Бідді, люба, я не забув нічого з того, що посідало найважливіше місце в моєму житті й узагалі не забув майже нічого. Але та "жалюгідна мрія", як я колись називав її, розвіялась, Бідді, розвіялась остаточно.

А проте, навіть говорячи ці слова, я знав, що потай душі наміряюся того ж таки вечора побувати на місці старого дому, сам-один, у пам'ять про неї. Атож. У пам'ять про Естеллу.

Я чув, що життя її склалося вкрай невдало і що вона оселилась окремо від чоловіка, який дуже брутально поводився з нею і в очах навколишніх став втіленням пихи, скнарості, підлоти й ницості. Чув я й про загибель її чоловіка у нещасливому випадку через його жорстоке ставлення до коня. Це звільнення випало їй років зо два тому; досі вона вже могла й удруге вийти заміж.

Після раннього обіду у Джо я мав досить часу, щоб уволю набалакатися з Бідді й ще завидна дійти до колишньої садиби міс Гевішем. Але дорогою я не підганяв себе — роздивлявся на всі боки, згадував минуле — отож день уже зовсім примерк, поки я туди дістався.

Там не було тепер ні особняка, ні броварні, ні якихось будівель,— вцілів лише мур старого садка. Спорожнілу ділянку обгородили простим парканом, і я, заглянувши поверх нього, побачив, що де-не-де старий плющ наново розрісся й позеленив невисокі пагорки руйновищ. Хвіртка у паркані була прочинена; я штовхнув її й увійшов яа подвір'я.

У другій половині дня холодний сріблястий туман розстелився навкруги, і місяць ще не встиг його розвіяти Але крізь туман пробивалися зорі, місяць уже сходив і вечір був нетемний. Я міг непохибно встановити, де стояла та чи інша частина будинку, де була броварня де ворота, де діжки. Пригадавши всі ці деталі, я звернув погляд на зарослу стежку в садку й побачив там чиюсь самотню постать.

Мене, здається, теж помітили. Людина, що йшла в моєму напрямку, зупинилася. Підступивши трохи, я розгледів обриси жінки. Коли я підійшов ще ближче вона була хотіла звернути вбік, але потім дала мені зрівнятись. І цю ж мить вона здригнулася, наче у великому подиві, промовила моє ім'я, і я вигукнув:

— Естелла!

— Я дуже змінилася. Як це ви мене впізнали?

Врода її справді втратила юнацьку свіжість, але невимовно велична постава, невимовний чар — це лишилося. Добре пам'ятаючи ці її принади, тепер я, однак, побачив і дещо нове — тиху зажуру в такому колись гордовитому погляді, і відчув дещо нове — дружній дотик такої колись нечулої руки.

Ми сіли на лаві неподалік, і я сказав:

— Як це дивно, Естелло, що ми через стільки років знову зустрілися саме на місці першої нашої зустрічі! А ви часто тут буваєте?

— Відтоді ні разу не була.

— І я теж не був.

Сходив місяць, і я згадав втуплений у білу стелю безживний погляд, що давно вже згас. Сходив місяць, і я згадав потиск тієї руки на моїй долоні, коли він почув від мене останні слова, що судилось йому почути на землі.

Естелла першою порушила мовчанку, що залягла між нами.

— Я не раз думала й намірялася побувати тут, але все безліч причин ставало на заваді. Бідний, бідний старий дім!

Сріблястий туман прорізали перші промені місяця, і в цих променях на очах у неї зблиснули сльози. Не знаючи, що я їх помітив, вона, трохи опанувавши себе, тихо сказала:

— Вас, певно, здивувало, коли ви сюди ввійшли, чому тут усе в такому стані?

— Так, Естелло.

— Ця земля належить мені. Це єдине, що в мене ще лишилося. Все інше спливло одне за одним, але це я втримала. Всі свої нещасливі роки я тільки цю ділянку вперто й відстоювала.

— Тут щось має будуватись?

— Так, нарешті. Я прийшла сюди попрощатися, поки тут ще все по-старому. А ви досі живете за кордоном? — перевела вона мову на мене, і в голосі її почулась дорога для блукальської душі нотка симпатії.

— І досі.

— Й у вас, я певна, все йде добре?

— Я сумлінно працюю, щоб заробляти на прожиття, отож… Так, у мене все добре.

— А я часто думала про вас,— сказала Естелла.

— Справді?

— Останніми роками дуже часто. Був у моєму житті довгий і тяжкий період, коли я проганяла спогади про те, що я відкинула, не зумівши його оцінити. Але відколи ці спогади вже не суперечать моєму обов'язкові, я дала їм притулок у себе в серці.

— А ви в моєму серці жили завжди,— відказав я. І ми знову замовкли, аж поки вона й цього разу озвалась першою.

— Я й не гадала, що, прощаючись із цим місцем, прощатимусь і з вами. Але я дуже цьому рада.

— Раді, що ми знов розлучимось, Естелло? Для мене розлука дуже болісна. Для мене згадка про наше тодішнє прощання назавжди повита сумом і болем.

— Але ви сказали мені,— вкрай серйозним тоном заперечила Естелла,— "Нехай вас господь благословить і простить!" І якщо тоді ви могли сказати мені ці слова, тим паче ви не завагаєтесь сказати їх і тепер — тепер, коли страждання, цей найпереконливіший за всіх учитель, навчило мене розуміти, що було у вашому серці. Життя гнуло мене й трощило, але, маю надію, зробило трохи кращою. Будьте ж до мене так само вибачливі й добрі, як тоді, і скажіть, що ми — друзі.

— Ми і є друзі,— сказав я, підводячись і допомагаючи їй підвестись.

— І залишимось друзями, навіть розпрощавшись, додала Естелла.

Я взяв її за руку, і ми покинули це пустище. І, як ото колись давно ранковий туман знімався вгору, коли я покидав кузню, так тепер знімався вгору вечірній туман, і погідне місячне світло залило широкий простір навколо, і ніщо навіть не натякало на можливу нову розлуку з Естеллою.

1 Маються на увазі трагедії В. Шекспіра "Гамлет" і "Річард Третій".

2 З трагедії В. Шекспіра "Юлій Цезар".

3 Коллінз В. (1721-1759) — англійський поет, в оді якого "Пристрасті" виступають алегоричні образи Мсти, Гніву, тощо.

4 Клеопатра (69-30 pp. до н. є.) — остання цариця Єгипту.

5 Каїн — за біблійною легендою, старший син Адама, проклятий богом за вбивство свого брата Авеля. Вічний Жид (Агасфер) — герой середньовічної легенди, засуджений на вічні блукання за те, що не дав Христу відпочити, коли того гнали на розп'яття.

6 Мається на увазі популярна й у часи Діккенса трагедія Дж. Лілло (1693-1739) "Історія Джорджа Барнуела", герой якої, підмайстер, під впливом куртизанки Мілвуд грабує свого господаря і вбиває багатого Дядька у Кемберуелі, а при кінці разом з нею гине на шибениці.

7 На Босвортськім полі загинув король Річард III, герой однойменної трагедії В. Шекспіра; Гластонбері, очевидно, якась довільно вжита у Діккенса географічна назва.

8 Герої однойменних п'єс В. Шекспіра.

9 Натяк на євангельський вислів про те, що легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому потрапити в царство небесне.

10 Матінка Габбард — персонаж відомих англійських дитячих віршиків; у різних майстрів скуповувала одежу для свого собаки.

11 На площі Смітфілд до 1868 р. містився найбільший у Лондоні м'ясний ринок.

12 Очевидно, натяк на широковідомі тодішні ліки.

13 Гендель Г.-Ф. (1685-1759) — великий німецький композитор; з 1710 р. до кінця життя жив у Англії.

14 Росцій (пом. 62 р. до н. є.) — славетний актор-комік у Давньому Римі.

15 Ментор — приятель Одіссея, опікувався його домом і був вихователем його сина Телемаха (про це розповідається у творах Гомера).

16 Квентін Массейс (14667-1530) — видатний фламандський художник, що замолоду начебто працював у кузні.

17 Verbum sat sapienti — розумний зрозуміє (і без дальших слів) (латин.).

18 Ллойд — заснована у XVII ст. англійська асоціація зі страхування (головним чином морських суден).

19 Пояс Афродіти, богині вроди й кохання у грецькій міфології, містив приховану таємницю принадності богині й міг додати краси будь-якій жінці.

20 Затока на південно-східному узбережжі Австралії (штат Новий Південний Уельс), де висаджувано привезених з Англії каторжників та засланців.

21 Натяк на фантастичний роман англійської письменниці М. Уолстонкрафт-Шеллі (1797-1851) "Франкенштайн", герой якого, молодий учений, кінець кінцем гине від рук створеного ним страховища.

22 Аргус — у грецькій міфології багатоокий велетень-охоронець.

23 Кук Джеймс (1728-1779) — англійський мореплавець, загинув у сутичці з тубільцями на Гавайських островах.

24 Біла вежа — одна з найдавніших споруд Тауеру, фортеці на березі Темзи, спорудженої у XI-XIII ст., яка у різний час була королівською резиденцією і в'язницею. До Брами Зрадників над самою річкою підвозили човном засуджених на ув'язнення в Тауері.

25 Гіменей — бог шлюбу у грецькій та римській міфології.

26 Водяний хрін (наукова назва — настурція лікарська) — болотяна рослина, молоде листя якої, багате на вітамін С, споживається як салата.