Вінок із лотосу - Сторінка 15

Ніхто ніколи не чув і не цікавився його справжнім ім'ям. Його звали Ю-Ю, бо у нього в руках завжди були дивовижні іграшки, що оберталися. Він майстрував їх із дерева і безперервно обертав їх з допомогою прив'язаної до них мотузки, викликаючи захоплення своїх товаришів і сусідських хлопчаків.

Ю-Ю був худий, придуркуватий, неохайний хлопець. Він заробляв кілька піастрів, виконуючи деяку роботу у Блеккі Лі. Коли такої роботи не знаходилося, він добував свої випадкові доходи, обчищаючи кишені і вимагаючи гроші у тих хлопчаків-рікш, котрим він надавав захист.

Він розкручував вовчок, примруживши від сліпучого полудневого сонця свої великі чорні очі, коли до нього підбіг брудний обірванець і тихо сказав, що його запитує Блеккі.

Ю-Ю зиркнув на малюка, простягнув руку і схопив його за ніс худими кістлявими пальцями. Від брудних нігтів на носі лишилась напівокругла зсадина. Хлопчик скрикнув від болю і кинувся геть, плачучи і тримаючись за ніс. Ю-Ю помахав рікші і звелів відвезти його до Парадайз-клубу.

Там Блеккі наказав йому негайно відправитися до квартири Нхан Лі Квон і чекати її на вулиці. Куди б вона не пішла, він має йти слідком за нею, не привертаючи до себе уваги дівчини. Блеккі дав йому сорок піастрів. Вручаючи гроші, він сказав, що до вечора сподівається отримати докладний звіт.

Ю-Ю взяв гроші, недбало кивнув головою і побіг по сходах, щось наспівуючи крізь зуби.

Незабаром, після другої години, Нхан вийшла з квартири, не підозрюючи, що за нею плететься Ю-Ю. Пройшовши трохи по вулиці, вона зайшла в табачну лавку, де купила блок сигарет "Лакі Страйк".

Ю-Ю пішов за нею на автобусну станцію. Тут вона купила газету і сіла в автобус Сайгон-Фудаумот. Він сів позаду і почав грати своїм вовчком. Селяни, які сиділи довкола нього, з захопленням спостерігали за дерев'яною катушкою, що оберталася.

Біля лакофарбової фабрики автобус зупинився, Нхан вийшла. Вона пройшла поруч з Ю-Ю, але не звернула на нього уваги. Він ішов за нею. Сховавшись у затінку дерева, він бачив, як вона поспіхом спускалася по запорошеній вулиці і зупинилася біля маленького дерев'яного будиночка, стіни якого були покриті рожевими і фіолетовими квітами. Він бачив, як вона тихо постукала і зайшла, причинивши за собою двері.

Він запалив, опустився навпочипки, спершись спиною об дерево, і почав розкручувати вертушку на всю довжину шнурка, другий кінець котрого був прив'язаний до зап'ястка його брудної руки.

Нхан вибігла по сходах і кинулася в обійми Джеффа. Він міцно поцілував її, потім взяв затиснуту у неї під пахвою газету, пройшов у свою кімнату і, підійшовши до вікна, проглянув заголовки. Не знайшовши нічого, він швидко перегорнув сторінку, відчув вдоволення. Відклавши газету, він подумав, що поки ще не слід було чекати новин. Ну що ж, принаймні, це означає, що слідство по його справі ще не почалося. На душі стало спокійніше.

Він поглянув на Нхан. Вона зняла свій конусоподібний капелюх і, стоячи перед висівшим на стіні дзеркалом чепурила зачіску. Її гарне, як у ляльки, лице збудило його. Він підійшов до неї, підняв її і посадив собі на коліна. Джефф відчув, як вона здригнулася і напряглася, коли він доторкнувся до неї. Це його здивувало.

– Що з тобою? Я не зробив тобі боляче?

Вона покачала головою.

– Нічого. Ти не зробив мені боляче. – Вона взяла його руку. – Я хвилююся. До Блеккі приходила поліція.

Серце Джеффа забилося.

– Звідки ти знаєш? – спитав він.

Всівшись позручніше у нього на колінах, вона розповіла про візит Блеккі і що він їй сказав. Джефф слухав, лице стало жорстким, в очах з'явився неспокій.

"Отже, полювання за мною все-таки почалося, – подумав він з гіркотою. – Слід було здогадатися, що до цього часу вже буде знайдено труп Хоума"

– Він не викаже тебе? – запитав Джефф.

Вона постаралася стримати нервовий дрож.

– Не знаю.

– Треба йому довіритися. Крім нього, я не знаю нікого, на кого можна було б покластися. Він знає, що тут живе твій дідусь?

– Не думаю. Я ніколи не говорила йому.

– Доведеться з ним зв'язатися. Я муситиму де-небудь з ним зустрітися. Де це можна буде зробити, Нхан? Не в Сайгоні. Це було б надто ризиковано, але неподалік звідси. Щоб можна було дійти.

– Ти міг би взяти велосипед дідуся, – мовила вона.

Він не міг уявити, щоб у такого старого, як її дідусь, був велосипед.

– Чудово. Отже, де ми можемо зустрітися? – повторив він зраділо.

Нхан задумалась.

– Недалеко звідси є старий покинутий храм. Там можна зустрітися. – І вона докладно описала йому цей храм, і де він знаходиться.

– Прекрасно. Тепер слухай: ти скажеш йому, що говорила зі мною. Я хочу з ним побачитися. Скажи йому, що я буду чекати його в храмі сьогодні о першій ночі.

Нхан кивнула.

– Як мама і дядько? – запитав він.

– Все гаразд. – Їй було вже несила сидіти на його твердих колінах. Спина горіла після дядькових побоїв. Вона зіслизнула з колін і присіла перед ним навпочипки, в очах відбилося страждання. – Я поговорила з ними. Вони все зрозуміли.

"Ну що ж, поки що все добре", – подумав Джефф, але все-таки його не полишала тривога. Якби він тільки знав, чи можна довіряти гладкому китайцю, чи ні!

Він оглянув Нхан і раптом усвідомив, наскільки вона красива. Тривога в очах, маленьке, красиво окреслене обличчя. В серце кольнуло. Він почув нездоланну потребу любити. Джефф піднявся, пішов до дверей, засунув засув.

– Ходь сюди, – попросив він і сів на ліжко.

Вона знехотя підійшла до нього і стала між його колін, поки він роздягав її; йому завжди подобалося роздягати її.

Коли оголилося тіло, він підняв її. Рука намацала на стегні затверділий рубець. Злякавшись, він відпустив її на ліжко і повернув долілиць. На золотавій шкірі темніли зсиня-червоні кровопідтьоки. Кров вдарила в голову.

Пристрасть зникла. Він відчув дивний стан, якого ніколи не зазнавав раніше. Його охопив скажений гнів, змусивший здригнутися все тіло. В приступі осліпляючої люті він неждано відчув любов до лежавшої перед ним дівчини: нічого подібного раніше він не відчував. У нього з'явилося убивче бажання схопити людину, яка спричинила їй таку біль, і розірвати її на шматки.

– Хто це зробив? – прохрипів він

Нхан заплакала, зарилася, ніби соромлячись, в подушку обличчям.

Він не міг винести виду спотвореної кровопідтьоками шкіри. Обережно він прикрив її блакитною накидкою. Підійшов до вікна, тремтячими руками запалив сигарету.

– Хто зробив це? – запитав він, через силу придаючи голосу добріший вираз.

– Це нічого, – проридала Нхан. – Ходи, Стів. Будь ласка. Це нічого.

"Я втратив розум, коли втягнув її в цю історію, – подумав він. – Я – смердючий самозакоханий покидьок".

Він жбурнув у відкрите вікно сигарету, не підозрюючи, що в цю мить його побачив Ю-Ю, який сидів у затінку напроти дому і бавився своєю іграшкою.

Джефф наблизився до Нхан, обійняв її. Він міцно притулив її до себе, занурив пальці в її волосся. Врешті-решт, вона перестала плакати і пригорнулася до нього. Вона зізналася, що її побив дядько.

– Це був його обов'язок, – сказала вона. – Тепер він зможе збрехати поліції. Кращого способу немає.

Джефф відчув себе кепсько. Він зрозумів, що завжди трактував її, як гарну іграшку. Він забавлявся нею, коли йому це подобалось, і кидав її, коли вона набридала йому. Тільки тепер він збагнув глибину її почуття, і йому стало соромно за самого себе.

Він подумав, що вони одружаться, як тільки буде така можливість, вона поїде разом з ним до Гонконга. Йому бачилося, як вони йдуть разом, її радість, як він купить їй всілякі прикраси, її зчудування, коли вона вперше побачить Америку. Ці мрії тішили його.

Він ліг, витягшись поруч із нею, міцно її обійняв і почав говорити. Джефф розповідав їй, що вони будуть робити, коли одружаться, він сам ні на мить не сумнівався в щирості і правдивості своїх слів. Захоплена його мріями, Нхан заспокоїлася, забула про свій біль.

Тонкими пальцями вона ніжно гладила його шию. Ніколи в житті вона не була така щаслива.

Близько сьомої години Ю-Ю побачив, як вона вийшла з дому і пішла до автобусної зупинки. Він піднявся і поплівся за нею. День виявився вдалим. Він відпочив у холодку і отримав гроші за те, що нічого не робив. Така робота його влаштовувала.

Однак, він був допитливим. Під час свого тривалого чекання біля дому він запитував себе, для чого Блеккі знадобилося слідкувати за однією з своїх дівчат. А хто цей американець, якого він бачив у вікні?

Ці ж запитання терзали його поки автобус тягнувся до Сайгону.

Нхан зійшла біля центрального ринку і найняла рікшу до клубу. Здивований Ю-Ю рушив за нею, теж взяв рікшу. Він бачив, як вона піднялася сходами в клуб. Знизавши плечами, Ю-Ю перейшов на протилежний бік вулиці, де розташувався торговець їжею. Присівши поруч з ним, Ю-Ю купив собі піалу китайського супу і з'їв його з великим апетитом.

Блеккі Лі розмовляв з керівником оркестра, коли в порожню залу увійшла Нхан. Він відразу ж побачив її, і відійшовши від свого співрозмовника, направився до неї.

– Я ж просив тебе не приходити сюди, – сказав він. – Іди.

– Я маю поговорити з вами, – відповіла Нхан, її рішучість здивувала його, – щодо Джеффа.

Блеккі зразу ж зацікавився.

– Ходімо в мій кабінет.

Він щільно причинив двері кабінету, сів за стіл.

– Отже, в чому справа?

Нхан обережно сіла. Вона була щаслива, впевненість, що Джефф любить її, вони одружаться і разом поїдуть до Гонконга, не покидала її. Раніше вона не вірила повністю всьому, що він їй говорив. На цей раз вона бачила його очі, вони були щирими, і вона говорила собі, що очі людини не можуть збрехати. Вона була рада і вдячна дядькові за те, що той побив її: сліди побоїв на її тілі пробудили у Джеффа любов.

Нхан почувалася впевнено, і Блеккі це помітив. Вона сказала, що Джефф хоче поговорити з Блеккі. Зміг би він зустрітися з ним біля старого храму по дорозі на Бьєн Хоа?

Блеккі трохи помовчав.

– Де він знаходиться? – спитав він.

– Я отримала від нього записку,– без коливання відповіла Нхан. – Більше нічого я не можу вам сказати.

Блеккі здвигнув плечами.

– Я зустрінуся з ним. А тепер іди і не показуйся.

Кілька хвилин по тому, після виходу Нхан, двері розчахнулися і в кабінет увірвався Ю-Ю. Він розповів Блеккі про все, що відбулося протягом дня, і як він побачив американця в верхній кімнаті маленького будиночка.

– Цей дім належить її діду, – доповів він.