Вінок із лотосу - Сторінка 16

– Вона виїхала на семигодинному автобусі і поїхала прямо сюди.

Блеккі кивнув. Він витяг з портмоне п'ять десятипіастрових купюр і кинув їх на стіл Ю-Ю.

– Коли ти мені знову знадобишся, – мовив він, вказуючи на двері – я пошлю за тобою.

– Я маю стежити за дівчиною? – запитав Ю-Ю.

– Ні. Досить того, що ти мені сповістив. Все ясно.

Ю-Ю кивнув і вийшов на вулицю. Густішали сутінки.

Справа була не така ясна, як він собі уявляв. Чому дівчина зустрілася з Блеккі? Про що вони говорили? Що змусило Блеккі припинити за нею стеження? Ю-Ю купив ще одну чашку китайського супу. Під час їжі йому спало на думку послідкувати за Блеккі Лі.

Він подумав, що деякі його вчинки могли б привернути увагу поліції. Якби йому вдалося що-небудь розвідати, Блеккі Лі міг би стати для нього вигідним об'єктом вимагань, вигіднішим, ніж ті злиденні хлопчаки-рікші, від яких він одержував свої додаткові доходи. Вигіднішим, але й небезпечнішим, попередив він себе. Йому слід виявляти особливу обережність.

Глава восьма

1

Відразу після півночі Джефф вийшов з кімнати і навпомацки спустився по сходах. З-поза нещільно причинених дверей доносилося хропіння дідуся. Він почекав, прислухався, щоб не потривожити старого. А тоді намацав засув вуличних дверей і відсунув його.

Двері легенько скрипнули, коли він відкривав їх. Джефф вдивлявся в темряву. За напівпрозорою пеленою хмар мерехтів місяць. В темряві виднілися неясні обриси дерев, вдалині на тлі темного неба чорнів дах лакофарбової фабрики.

Він сторожко рушив по стежці до сараю, де зберігався велосипед. Нхан забезпечила його найдокладнішими інструкціями. Він легко відшукав велосипед, викотив його на дорогу і, забравшись на сидіння, покотив на побачення з Блеккі Лі.

Коли поїхала Нхан, Джефф вирішив почистити свій пістолет. Зброя давала йому почуття певності у своїй безпеці.

Він витяг з коробочки два невеликих діаманти, загорнув їх в обривок газети, поклав цей згорточок у кишеню сорочки. Він повагався, чи лишати йому діаманти в кімнаті, але вирішив, що надто небезпечно брати з собою дорогоцінну коробочку.

Обертаючи педалі в сторону Бьєн Хоа, він повторював про себе історію, яку намірявся розповісти Блеккі. Джефф не сумнівався, що газети не згадували про діаманти. Якби він знав, що було насправді і чи багато вдалося з'ясувати поліції ! З Блеккі треба поводитися дуже обережно. Ні в якому разі не слід давати йому привід подумати, що він йому не довіряє, проте одночасно не можна розповідати йому правду.

Першу чверть милі дорога була зовсім безлюдною. Він зірко вглядався, чи не з'явиться який-небудь автомобіль, чи все спокійно в лісі, що темнів по обох боках шосе.

Він не на жарт злякався одного разу, коли гучно захропів бугай, що валявся в багні і забив копитами при його наближенні. Потім він побачив вогні автомобіля, швидко сплигнув з велосипеда і, покинувши дорогу, причаївся в мокрій траві. Він лежав там, поки вдалині не затих шум автомобіля. Якщо не зважати на бика і зустрічної машини, він доїхав до храму без пригод і прибув туди за двадцять хвилин до першої.

Храм був розташований посеред двору, оточеного напівзруйнованими стінами. До шосе було приблизно двісті ярдів. Вузька дорога, що вела до храму, була всипана ковдобинами і губилася серед чагарників і високої трави. Місце для зустрічі було зручним. Блеккі Лі міг би заїхати у двір, і машину не було б видно з шосе.

Джефф зліз з велосипеда і пішки піднявся по вузькій дорозі. Не доходячи до брами, він сховав його у траві. Він підійшов до храму, вглядаючись у темряву. Було занадто темно, щоб він міг що-небудь розгледіти. Він вирішив почекати Блеккі ззовні. Не хотілося йти в цю духотливу пітьму, де можна було наступити на змію. Він помітив кілька кущів, за якими можна було притаїтися і спостерігати за дорогою і храмом.

Пунктуально о першій показалися вогні автомобіля, що наближався. Велика американська машина Блеккі, підскакуючи на ковдобинах, повільно тяглася по вузькій дорозі.

Джефф відчув велике полегшення, коли побачив, що китаєць сидить в машині один. І все ж при його наближенні рука мимоволі стисла рукоятку пістолета.

Він стежив, як машина, проминувши браму, в'їхала у двір. Джефф звівся на ноги і наблизився до Блеккі в ту мить, коли він вилізав з машини.

– Поговоримо в машині, – сказав Джефф і, підійшовши до автомобіля з другого боку, опустився в крісло. Китаєць після короткого коливання знову всівся за кермо.

Блеккі вирішив, що слід слухати і не надто багато говорити. Американець не мусить знати, що йому вже дещо відомо. Було б цікаво і, можливо, вигідніше послухати, що він скаже. Це дозволить з'ясувати, чи збирається він брехати, чи говорити правду.

Блеккі зауважив:

– Містер Джефф, я не розумію, що відбувається. Сьогодні ввечері до мене прийшла Нхан і повідомила, що ви хочете поговорити зі мною у цьому місці. Чому ми не могли б зустрітися в клубі чи на вашій віллі? Все це дуже таємниче і загадково. Я був би радий вислухати ваші пояснення.

– Якраз за цим я сюди і приїхав, – відізвався Джефф. – У мене неприємності. Я той хлопець, котрому потрібен фальшивий паспорт. Я мушу покинути країну, і як можна скоріше.

– Взагалі-то я не бовдур, – вкрадливо промовив Блеккі. – Я здогадався, що паспорт потрібен вам. Думаю, зможу допомогти. Це буде коштувати грошей. Однак, якщо ви не вчинили кримінального або політичного злочину, справа може бути залагоджена без особливих клопотів.

Джефф витяг зібгану пачку сигарет. Він запропонував Блеккі сигарету, але той заперечливо похитав головою. Джефф запалив, і спостерігавший за ним Блеккі помітив, що рука його тремтіла, коли він підносив до сигарети запаленого сірника.

– Я випадково убив свого слугу, – сказав Джефф.

Блеккі здригнувся, як від удару. Цього він не сподівався почути. Він згадав, що йому говорив Танг Вей. І в'єтнамська і американська поліція вважали, що слугу вбили бандити. І ось цей американець заявляє, що він сам убив свого слугу.

Блеккі вдалося зберегти спокій.

– Не розумію, містер Джефф, – сказав він. – Те, що ви говорите, досить серйозно. Як можна випадково убити людину?

– Я зловив його, коли він поцупив мій гаманець. Він спробував втекти. Був наляканий. Гадаю, що я не розрахував свої сили. Під час боротьби я якимось чином зламав його бісову шию.

Блеккі поглянув йому у вічі, обмацав поглядом контури його м'язистої фігури.

– Ви дуже сильний чоловік, – зауважив він з ноткою поваги в голосі. – Це цілком могло трапитися.

– Ось таким чином у мене в домі з'явився труп, – з полегшенням промовив Джефф, оскільки, здавалося, розказана історія не викликала недовіри Блеккі. – Цьому важко повірити. Я вирішив сховатися. Ви ж знаєте місцеву поліцію. Я б міг потрапити у в'язницю. Сподіваюся, з вашою допомогою я зможу вибратися до Гонконга.

Блеккі не міг повірити почутому. Історія виглядала абсолютно безглуздою.

– А не розумніше було б піти в поліцію і пояснити, що сталося, містер Джефф? Слуги – чудернацькі злодії. Якби ви розповіли їм...

– Я думав про це, – перебив його Джефф. – В'єтнамці не люблять американців. Вони могли б запроторити мене у в'язницю. Я не хотів ризикувати.

Відповідь не здалася Блеккі переконливою, йому хотілося, щоб американець висловився до кінця.

– А труп? – спитав він. – Що сталося з ним?

– Я лишив його в шафі на моїй віллі, – зізнався Джефф, – Поліція вже, звісно, бачилася з вами?

Блеккі кивнув. Почуте зацікавило і здивувало його. Якщо Джефф полишив труп на віллі, яким чином він попав у канаву з мертвими бандитами? Хто відніс його з вілли в канаву? Поліція? Для чого вони сповістили в газетах, що Хоума вбили бандити?

– Мене допитували, – відповів він. – Мені сказали, що ви були викрадені бандитами. Поліція цікавилась, чи є у вас дівчина. Природно, я сказав, що не знаю про це.

– Нхан не має до цього ніякого стосунку. Все сталося до того, як ми зустрілися минулим вечором. Вона зовсім непричетна до цієї історії.

Блеккі мовчав. Це була очевидна брехня. Він був певен, що Нхан знала всі подробиці того, що відбулося. Він тільки не міг зрозуміти, для чого поліція віднесла труп Хоума. Навряд чи зможе він витягти з Джеффа щось з цього приводу. Він прочитає про це у вранішніх газетах.

Блеккі вирішив дещо йому розповісти.

– Сьогодні я розмовляв з одним журналістом, – сказав він. – Він розповів мені, що поліція вважає, нібито Хоума вбили бандити. Його труп був виявлений біля розбитого автомобіля, в якому ви їхали.

Джефф заціпенів. Спочатку він подумав, що не розчув. Потім швидко збагнув, що коли почуте ним правда, то поспішив зізнатися у вбивстві Хоума, він добровільно виказав себе Блеккі. Він проклинав себе за те, що не почекав завтрішніх газет раніше, ніж з ним зустрітися. До нього зразу ж дійшло, для чого поліція перенесла труп. Хтось з властей мріє про діаманти.

"Вони помітили в стіні отвір. І знали, що колись вілла належала генеральській коханці. Вони здогадалися, що я знайшов діаманти і убив Хоума, щоб він не проговорився. Вони зробили інсценіровку, щоб схопивши мене, заткнути мені рот і вкрасти діаманти!"

– Загадкова історія, містер Джефф, – промовив Блеккі. – Як ви поясните, що труп був знайдений у канаві?

– Можливо, вони намагалися уникнути міжнародних ускладнень. Адже я американець, – обережно відповів Джефф.

– Навряд, – сказав Блеккі. – Кілька місяців тому один американський матрос убив проститутку в Шолоні. Поліція без вагання арештувала його. Чи стануть вони церемонитися з вами? Для чого їм знадобилося подавати цю подію, як результат партизанського набігу?

– Може, труп перенесла не поліція? Це могли зробити дівчина і мій кухар.

– Якщо ви говорите про Май Ланг То, – сказав Блеккі, – то це припущення зовсім безпідставне. Чи могла вона так далеко віднести труп? Вам, може, буде цікаво довідатися, що ваш кухар і ця дівчина були взяті в управління для допиту. В ту мить, коли вона виходила на вулицю, її задавив невідомий шофер. Такі речі ставалися і раніше час від часу з людьми, яких арештовували для допиту. Надійний спосіб позбавитися від небажаних свідків.

Джефф відчув, як крупна крапля поту впала йому на руку. Йому стало страшно.

– Ніхто більше не бачив Донг Хама, – вів далі Блеккі. – Не здивуюся, якщо довідаюсь, що він теж вже мертвий.

"А якщо вони зловлять мене, – подумав Джефф, – вони мене теж уб'ють."

– Я нічого не розумію, – сказав він.