Вузький шлях - Сторінка 3

У нас попереду нескінчена боротьба, і ми завжди повинні бути готові. Для відпочинку часу не дається.

Ще повторюю: мовчи. Нехай ніхто не помічає, чим ти зайнятий. Ти працюєш для Невидимого – нехай і праця твоя буде невидимою. Якщо ти розкидаєш навколо себе крихти, пояснюють святі, то їх залюбки підберуть послані дияволом птахи. Бережи себе від самозадоволення – малий ковток може поглинути плід великої праці. Тому отці радять: чиніть розсудливо, з двох зол вибирай менше. Наодинці бери найгірший кусень, але, якщо хтось дивиться на тебе, притримуйся золотої середини, яка не привертає увагу. Тримайся осторонь, щоб не бути помітним: нехай це буде твоїм постійним правилом. Не говори про себе: як ти спав, що тобі снилося і що з тобою трапилося, не торкайся своїх потреб і справ – все це дає поживу для нашого "я".

Не змінюй також без потреби зовнішню обстановку роботи, місця проживання і т. д. Пам'ятай: нема місця, нема ніякого становища у суспільстві, нема ніяких обставин, які могли б бути непридатними для вибраної тобою боротьби, звичайно, окрім того, що служить безпосередньо пороку. Не шукай підвищення по службі чи посаді: чим нижча твоя службова посада, тим ти вільніший. Будь задоволений сьогоднішніми умовами свого життя. Також не поспішай показувати свої знання і здібності. Не роби зауважень: ні, це не так, а так. Нікому не супереч і не вступай у суперечку. Ніколи не треба протиставляти свою волю волі ближнього твого. Це все вчить тебе важкому мистецтву покори і примирення. Послух є необхідний.

Без докорів приймай зауваження: будь вдячним, коли тебе присоромлять, чи поставляться до тебе недбало і обійдуть тебе увагою. Але не шукай і принизливих ситуацій: протягом дня вони будуть дані тобі якраз в тій кількості, яка тобі необхідна. На того, хто кланяється і послужливо догоджає, звертають увагу, і, можливо, кажуть: який він слухняний. Але на дійсно смиренного не звертають увагу, – "світ його не знає"(Ів.3:1), для світу він, здебільшого, буває непомітним. Коли Петро, Андрій, Іван і Яків залишили сіті і пішли за Господом (Мт.4), то для своїх братів по ремеслу вони зникли, пропали. Не будь нерішучим: як і вони, не бійся піти з роду цього перелюбного і грішного. Що ти хочеш здобути, світ чи свою душу? (Мк.8:34,38). "Горе вам, якщо всі люди говоритимуть про вас добре" (Лк.6:26).

9.

Про перемогу над світом

Василій Великий говорить, що з обуреним серцем неможливо приступити до пізнання істини. Тому ми повинні уникати всього, що дає привід до забуття нашої боротьби, що хвилює наше серце, що відволікає нашу увагу чи збуджує, або що турбує. Ми повинні по можливості уникати суєти і турбот про некорисні речі. І навіть тоді, коли ми служимо Господу, ми не повинні "турбуватися і журитися про багато чого", але завжди пам'ятати, що одне тільки потрібне (Лк.10:41).

Для омивання тіла слід зняти одяг. Так само і з серцем; з нього слід зняти зовнішні покривала – оголити його, щоб воно стало доступним для очищаючої і животворної сили Святого Духа. Отже, оголись. Відмовляй собі у всьому, але так, щоб це не було дуже помітно ззовні, від всього, що служить насолоді, задоволенню і зручності, чи розважає, веселить чи голубить твій зір, слух, смак чи інші почуття. "Хто не зі Мною, той проти Мене, і хто не збирає зі Мною, той розкидає"(Мт.12:30). Зменшуй свої щоденні потреби і звички: роби це спокійно, обдумано, без різких переходів, але неухильно. Поступово рви нитки, що зв'язують тебе із зовнішнім світом. "Бо все, що в світі, – пожадливість тілесна, і пожадливість очей, і пиха життєва, не від Отця, але від світу" – і це повстає на душу (1Ів.2:16).

Що таке світ? Тобі не варто уявляти собі його, як щось видиме і доступне. "Світ, – пояснює св. Макарій Єгипетський, – це покров темряви, або вогонь світського духу, який облягає серце і тим самим відриває від Дерева Життя. Світ – це все те, що приваблює нас і задовольняє нашу чутливість, це – наше внутрішнє "я", що не пізнало Господа (Ів.17:25). Світові належать наші пожадливі бажання і прагнення. Св. Ісаак Сірійський перераховує їх: пристрасть до багатства, до того, щоб збирати якісь речі, тілесна насолода, бажання слави, від якого породжується заздрість; бажання розпоряджатися владою; пихатість від володіння славою; бажання прикрашати себе і подобатися; шукання людської слави, яка буває причиною злопам'ятства; надмірна турбота і страх за здоров'я свого тіла. Все це від світу, і об'єднане разом, обманним шляхом обплутує і тримає нас зв'язаним твердим обручем.

Чи хочеш ти звільнитися? Випробуй себе самого і виясни собі, з чим тобі слід боротися, щоб наблизитися до Бога. Бо "дружба зі світом – то ворожнеча супроти Бога, бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається" (Як.4:4). Вільних просторів досягає тільки той, хто покине тісну долину з притаманними її заняттями і задоволеннями. "Не можете Богові служити і мамоні... Ніхто двом панам служити не може" (Мт.6:24). Одночасне перебування в долині і на висотах неможливе.

Щоб полегшити собі шлях вгору і легше скинути зі себе важкий тягар, ти можеш по можливості часто ставити собі такі питання: чому я йду на концерт чи в кіно, для свого задоволення чи задоволення ближнього? Чи розпинаю я тіло, коли їм смачну їжу? Чи роздаю свій маєток (Мт.19:27), дозволяючи собі веселу подорож чи купівлю одягу? Чи умертвлюю і упокорюю я своє тіло, всівшись у зручне крісло? Питання можна урізноманітнити і примножити, співставляючи їх зі своїми життєвими звичками і їхнім співвідношенням до життя за Євангелією. При цьому ти повинен пам'ятати, що "хто вірний у найменшому – і у великому вірний (Лк.16:10). Не бійся страждань, вони допоможуть вийти з тісної долини, в якій ти подорожував у пожадливостях нашого тіла, виконуючи волю тіла й думок (Еф.2:3). Ти повинен ставити собі такі питання нещадно, але лише собі самому. Ніде і ні в якому разі, навіть в думках – іншим. Як тільки ти пропонуєш таке питання своєму ближньому, а не собі, ти привласнюєш собі місце судді, і тим самим сам себе віддаєш під суд. Через це ти втрачаєш усе те, що здобув своєю поміркованістю; ти зробив один крок вперед, а десять назад, і тоді тобі залишається лише плакати над своєю закостенілістю і пихатістю?

10.

Про наші власні гріхи та гріхи ближнього

Коли ти усвідомив свою власну невартісність, обмеженість і неміч, то, подібно до митника, заволай: Боже, будь милостивий до мене грішного! І додай: зглянься на мене, Господи, бо я набагато гірший за митаря, бо я не можу не дивитися на фарисея, і дивлячись, моє серце возноситься і каже: дякую, що я не такий, як він. Святі кажуть, що коли ти бачиш темряву у своєму власному серці і неміч своїх власних сил, в тебе не буде потягу до осудження ближнього. Із своєї темряви ти бачиш яскравіше відображення небесного світла у всьому творінні, і ти не помічаєш гріхів інших, бо твої власні гріхи великі.

Бо тільки тоді, коли ти будеш з цілого серця прагнути до досконалості, ти побачиш свою власну недосконалість. І тільки тоді, коли ти усвідомив свою недосконалість, ти можеш вдосконалюватися. Так через неміч народжується досконалість. Тоді дарується тобі той стан, який Ісаак Сірійський обіцяє тим, хто переслідує себе: І ворог твій прогнаний буде наближенням твоїм. Про якого ворога каже св. Отець? Звичайно, про того, який, прийнявши образ змія, відтоді не припиняє навіювати нам незадоволення, нетерпеливість, запальність, гнів, заздрість, страх, відчай, хвилювання, ненависть, знеохочення, байдужість, лінивство, розпач, невірство і взагалі все те, що отруює нам наше існування і що має свої коріння в нашому самолюбстві і жалю до себе.

Як може людина вимагати, щоб їй підкорялись, якщо вона не виконує волі свого Творця? І яка в неї може бути підстава засмучуватися, бути нетерплячою чи дратуватися, якщо не все робиться за її бажанням? Працею вона досягнула звички не мати ніяких бажань, і все здійснюється саме так, як "вона того хоче", – пояснює Авва Доротей. Її воля злилася з волею Божою і "усе, чого ви в молитві попросите, то одержите і сповниться вам" (Мк.11:24).

Як може заздрити людина, яка не чваниться, але вникаючи в себе, бачить, що всі інші набагато більше заслуговують на похвалу і на повагу, ніж вона? Хіба страх, відчай і хвилювання можливі для того, хто знає, що все, що трапляється з ним, він повинен перенести, як розбійник на хресті, бо належну заплату за вчинки свої беремо (Лк.23:48).

Лінивство відступає від нього, бо він постійно виявляє його у собі; образу не може відчувати той, хто усвідомив свою нікчемність, і ненависть його спрямована виключно на зло, яке гніздиться в його серці, бо воно закриває від нього Господа; він зненавидів до того й свою душу (Лк.14:26). Тоді й невірство не має великої сили в душі, бо він пізнав, що благий Господь (Пс.34:9), тільки Господь підтримує людину. Любов людини зростає, а з нею і віра. За словами Ісаака Сірійського: "він підписав мир з собою, і небо і земля підписали мир з ним". Він збирає плоди покірності. Але це можливо тільки на вузькій дорозі, яку знаходять лише деякі (Мт.7:14).

11.

Про внутрішню боротьбу як засіб для досягнення мети

Звільнившись від зовнішніх пут, тим самим звільняєш внутрішню людину. Коли визволяєшся від зовнішніх турбот, серце визволяється від внутрішніх мук. З цього стає зрозумілим, що та важка боротьба, яку тобі слід вести проти себе самого є лише засобом. Як такий, він не є ні добрим, ні поганим. Святі часто порівнюють його з курсом лікування, який необхідний для покращення здоров'я. Цей курс може бути дуже важким і пов'язаним з виснажливими стражданнями, однак він є лише засобом для покращення здоров'я.

Пам'ятай завжди: ти не робиш нічого доброго своїм стриманням. Чи можна вважати подвигом те, що людина, яка через необережність опинилася засипаною глибоко в копальні, бере сапку і лопату, щоб спробувати вибратися? Навпаки, хіба це не природно, що вона скористається тими знаряддями, які дані їй згори для того, щоб вибратися із задушливого повітря і темряви? Бо ж зворотній вчинок був би безумством.

Скористайтеся прикладом для науки. Інструменти – це знаряддя спасіння, тобто заповіді св. Євангелії, св.