Зачароване скло - Сторінка 22

– Вона одна з тих, хто не користується залізом [31]. Забавно, як це можна передбачити. Я так і думав, що за хлопчиком гоняться саме такі істоти. Вам краще зміцнити ваші захисні чари. Зараз це можна зробити на комп'ютері. Скажіть Сташ, щоб показала Вам. Вона зробила це для Ронні, коли пішли розмови, що хтось намагається вкрасти його коней. А де Ейдан? Та жінка його бачила?

Ендрю похитав головою, концентруючись на Тарквіновій нозі.

— Він вийшов. Гадаю, смерть його бабусі лише зараз вдарила його, і він захотів побути на самоті.

— Бідний хлопець. – Тарквін підпер свою втрачену ногу вздовж дивану та весело базікав. — Горе забавна річ, ось так. Клянуся, Сташ здавалося зовсім не помічала смерть своєї матері, до тих пір, поки не побігла повз підставку для яйця, яку любила моя дружина. Вона була прихована у шафі. Потім ніщо не могло її утішити. Я думав, вона ніколи не прийде в себе, правду кажучи.

Він продовжував базікати. Скоро він розповів Ендрю про чергові проблеми Комітету Фестивалю. Здається, відома кулінарна знаменитість, яка мала відкривати Фестиваль, все відмінив.

— Отримав запрошення з Америки і ця ідея, здається, йому сподобалася більше, — сказав Тарквін. – Залишив усе у підвішеному стані, ось так. Вони скрізь шукали заміну, допоки хтось не сказав, що Ронні Сток у наш час, є достатньою знаменитістю. Тож вони запросили його. І Ронні, цей дурень, — сказав Тарквін, — від одразу ж погодився. На цих вихідних Скачки у Йорку і його коні приймають участь і у Баті і у Брайтоні також, але він був у такому захваті від запрошення відкривати наш маленький незначний Фестиваль, що відіслав дружину замість себе у Йорк. Божевілля! Треба перевірити його голову. З іншого боку, вона завжди була трохи інакша. Ви збираєтеся сказати Ейданові, що ці люди простежили його аж сюди?

Ендрю апатично кивнув, хоча зовсім не був у цьому упевнений. З одного боку, він знав, що це жахливо налякає Ейдана. З іншого боку, Мейбл Браун та/або WPC92 зародили сумніви у Ендрю. Ейдан, у відповідності до його власної історії, втік з Лондону та володів гаманцем. Може бути і так, саме тому Мейбл WPC92 і прослідкувала за Ейданом – за допомогою гаманця. Він повинен викидати ясну хвилю енергії, коли наповнюється грошима. Тож, немає сумніву, що хтось переслідує Ейдана. Але не було ніякого способу дізнатися, хто правий, а хто – ні. У Ендрю було лише слово Ейдана щодо цього всього. Він думав, що Ейдан був щирим, але він не знав. Ендрю здавалося, що він, можливо, занадто довірливий. Він вирішив задати Ейданові ще деяких питань, коли Ейдан прийде на ланч.

Але коли Ейдан повернувся, було ближче до часу чаювання, ніж до ланчу, і його супроводжував великий, радісний пес, із хвостом, схожим на пропелер, який позбивав униз всі речі у будинку. В той час, як кожен намагався усе половити, місіс Сток відверто дала волю своїм почуттям.

— У мене достатньо роботи і без прибирання за великим брудним псом! – казала вона знову і знову. – Я не звикла до собак. Шерсть та брудні сліди! Я не можу це робити! Він вихований? Так? І ти очікуєш, що я буду його кормити?

Це було перемішано із скаргами місіс Сток про пору, в якій прийшов Ейдан.

— І твій ланч повістю зіпсувався! Найкраща печінка та бекон, які ти коли-небудь їв, ціла тарілка, повністю зіпсовані! Зруйновані! Подивись сюди! Подивись сюди! – Вона помахала образливим ланчем перед носом Ейдана. Він був схожим на чорну підошву, трохи пожовану собакою. – Лише подивіться – проголосила місіс Сток.

— Рольф може це з'їсти, — запропонував Ейдан.

— Яке марнування! – заперечила місіс Сток. – Годувати бездомних собак лише тому, що ти відносишся до будинку професора, як до готелю і приходиш коли тобі захочеться! А він вихований? Так?

В цей час Ендрю та Сташ прийшли на кухню, а Шон і містер Сток дивилися крізь вікно над раковиною. Ейдан почав сподіватися, що скоро відбудеться декілька землетрусів, які розкриють дірку у підлозі та проковтнуть його та Рольфа. Він впав на коліна перед Рольфом.

— Ти вихований? – терміново прошепотів він. Рольф благально подивився та ледь кивнув. – Він вихований, — сказав Ейдан. Але його голос потонув у інших.

Шон сказав:

— Яка мила собачка, Тітонька.

Сташ сказала:

— Я знаю, на ньому немає нашийника, але він у гарному стані. Він має комусь належати. Ти просто не можеш взяти його, Ейдане.

А містер Сток сказав місіс Сток:

— О, припини свій шум, жінко. Старий містер Брендон тримав двох спанієлів протягом багатьох років. Ти ніколи не помічала тих собак, на відміну від мене. Вони весь час закопували свої кістки під моїми томатами, обидва. А ти весь час давала їм кістки.

Місіс Сток так гучно заперечувала, що Ендрю забрав Ейдана та Рольфа з галасу та зачинив двері свого кабінету за ними трьома.

— Ось, що, Ейдане, — сказав він. – Я знаю це прекрасний пес, але майже напевно, він комусь належить і…

— Не належить, — сказав Ейдан. – Він не пес. Покажу йому, Рольф.

Рольф кивнув, потрясся і стисло поганявся за хвостом. Наступної миті, він став лавиною жовтого туману, закрученого по купі історичних брошур, і ще через мить, він став маленьким хлопчиком, який дивився на Ендрю великими, стурбованими собачими очима.

— Будь-ласка, візьміть мене! – попросив він гарячливим голосом.

Ендрю зняв окуляри та витріщився на нього.

— О, — сказав він. – Гадаю, це дещо змінює.

— Він пес-кулака, — пояснив Ейдан. – Він не може нікому належати, бо насправді є особистістю. Але він хоче залишитися тут і я хочу його узяти. Будь-ласка?

— Тобі більше подобається бути собакою чи хлопчиком? – запитав Ендрю у Рольфа.

— Собакою, — сказав Рольф. – Так легше. – Він знову розчинився у тумані та став псом, благально шкребучи ногу Ендрю однією великою, вологою лапою.

Ну, подумав Ендрю, собак легше пояснити, ніж хлопчиків. Раптом він згадав, що другій кінь у результатах скачок називався Собачі Дні. Мабуть, їм судилося прийняти Рольфа. І третій кінь, Важка Королева, повинен посилатися до Мейбл WPC92. Метод Сташ стосовно передбачення майбутнього дійсно спрацював!

— Добре, — сказав він, змирившись із Рольфом. – Я піду і врегулюю це із місіс Сток. Якщо я зможу.

Через півгодини, Рольфу дозволили з'їсти зіпсований ланч Ейдана, який, здається йому дуже сподобався, поки сам Ейдан з'їв більшу частину хліба із медом. Місіс Сток залишилась лише настільки, щоб встигнути зробити сир із кольоровою капустою із старої кольорової капусти, яку забули позаду комори, перш ніж забрати Шона та піти скаржитися Тріксі.

— Я би хотів такого, — задумливо сказав Шон через плече, коли місіс Сток витягла його.

Містер Сток помахав вказівним пальцем перед Рольфовим носом.

— Будь-яка кістка у моєму городі, — сказав він, — і я прийду за тобою з лопатою. Зрозумів? – Рольф смиренно кивнув, трохи скосивши очі від пальця.

Тоді Ендрю пояснив справу Сташ. Якщо б хто-небудь сказав йому місяць тому, думав він, що він буде серйозно казати милій юній секретарці, що зараз у них залишився пес-кулака, він би виказав абсолютну зневагу. І навіть більшу невіру, що Сташ прийме цю інформацію досить спокійно. Вона повернулася до Рольфа.

— Це пояснює, чому наш гість завжди з'їдав м'ясні залишки з нашого барбекю? – запитала вона. Рольф сором'язливо опустив очі та не заперечував. – Отже, це все-таки не була лиса, — сказала Сташ. – Ну, зараз ти живеш не без зручностей. Тож добре поводься.

Після цього, Рольф та Ейдан розділили сир із кольоровою капустою. Сташ пішла додому, а Ендрю залишився, спостерігаючи два великі пастернаки.

— Твоя бабуся коли-небудь вчила тебе, як готувати пастернак? – запитав він Ейдана, радше жалібно.

— О, так, — сказав Ейдан, збираючи порожні тарілки. – Пастернак із вершками чудовий. Ви варите їх, потім кидаєте їх у міксер із перцем та сіллю і багато масла та вершків. Показати Вам?

— Будь-ласка, — сказав Ендрю. — Думай про це, як плату за Рольфа.

Тож, Ейдан помив пастернак – що, як він думав, було більше схоже на купання чиїхось ніг у ванній – і залишив одного для Гроіла. Потім він знайшов найгострішого ножа місіс Сток та спробував порізати іншого. На першому ж розрізі, ніж занурився у пастернак та застряг. Ейдан тягнув та смикав, але ніж відмовлявся рухатися.

— Ви не могли б допомогти мені? – запитав він у Ендрю. Потім, майже, забувши про те, що Ендрю може не розуміти речей, які робила Бабця, він пояснив, — я, здається, мушу відекскалібурити [32] цей ніж.

— Зрозуміло. – Ендрю зняв окуляри, щоб подивитися. – Меч у пастернаку. Це не звучить так само романтично як історія Короля Артура, еге ж? – Як тільки він це сказав, Ендрю був вражений, розуміючи, що сказав щось надзвичайно важливе. Він стояв нерухомо, думаючи про це.

Ейдан засміявся, захоплений тим, що Ендрю зрозумів Бабціни жарти.

Ендрю все думав, упродовж всієї години, протягом якої вони розрізали та вгамовували пастернак – який виявився дуже смачним, коли вони його з'їли – і продовжував думати протягом вечора і до глибокої ночі. Він все ж відмовився від ідеї задати Ейдану якісь питання і навіть не сказав йому про Мейбл WPC92. У будь-якому разі, Ейдан був дуже зайнятий, катаючись по підлозі із Рольфом. Ендрю дивився на них та обмірковував.

У Ейдані було щось особливе. Ендрю дорікав собі, що не може зрозуміти що саме. Він знав, що повинен був запитати одразу. Він повинен був, принаймні, сказати комусь де Ейдан. Мейбл WPC92 дала йому зрозуміти, що соціальні працівники – справжні – мабуть шукають Ейдана по всьому Лондону. Люди хвилювалися коли зникла дитина. Ендрю корив себе, що просто дозволив Ейдану залишитися. Він розумів, що поводився так, ніби Ейдан був одним з його студентів. Якщо хтось з його студентів вирішили б поїхати у вільний час у Гонконг або Сан-Франциско, Ендрю б зовсім не хвилювався – за умови, що вони повернуться назад із написаними есе – і Ендрю так само неуважно відносився до Ейдана. Він знав, що не повинен був. Не дивно, що місіс Сток весь час бурмотіла: "У своєму власному світі!".

Через значний час, як Ейдан пішов спати, Ендрю прийняв рішення. Завтра він має поїхати у Лондон та задати декілька обачних запитань. Питання було у тому, чи казати Ейданові? Так, вирішив він. Це було б тільки чесно. Він піднявся нагору та просунув голову у двері Ейданової кімнати, виявивши, що вона залита місячним світлом.