Зачароване скло - Сторінка 27

– Солодкий. Великий. Йдемо, подивишся на сарай.

Це було ще одне відволікання. Ейдан посміхнувся у відповідь.

— Сьогодні буде зо тисячу бобів, — сказав він.

— О, добре, — сказав Гроіл.

Тарквін відкинув голову назад, щоб подивитися на Гроіла. Його рот відкрився.

— Хто…? – сказав він Шону.

Шон якраз набив рота батоном та стейком.

— Грфл, — сказав він, а салат звисав з його підборіддя.

— Це Гроіл, — сказав Ейдан. – Він один з тих, хто не користуються залізом. Моя бабця казала мені, що їх багато, треба лише придивитися. Йдемо?

Тарквін здивовано кивнув та закульгав за Шоном, коли Шон пішов за Гроілом та Ейданом, навколо будинку до саду. Там Гроіл зупинився перед газонокосаркою та вклонився Ейдану у напрямку дверей сараю, із витягнутою величезною рукою. Це виглядало настільки вишукано, що Ейдан розсміявся та прослизнув всередину сараю.

Місце виглядало зовсім по-іншому. Всередині світилося дивне кольорове світло, з блискучого чистого скла на даху. Ейдан бачив дві стіни, із якими Шон вже попрацював, чистячи та поліруючи різьблене дерево. Дивної форми птахи та маленькі травинки виділилися по всій задній стіні, блискучі та майже золоті. Полірування розкрило, що тут також були вирізьблені люди, переплетені із кінчиками листя та квітів.

Ейдан вдихнув медовий запах бджолиного воску.

— Як мило! – крикнув він. Він зняв окуляри та подивився на кольорове скло на даху. Зараз вам би було важко розгледіти, де в панелях були тріщини, або якщо ви побачили тріщину, вона б виглядала частиною візерунку у склі. Ці візерунки безумовно були схожі на обличчя, але вікно було занадто високо для Ейдана, щоб добре роздивитися їх неозброєними очима. Все що він міг побачити, це те, що вони, здавалося рухалися. Чи це його голова рухалася, тому що він витяг її угору?

Тоді трапилося дещо дивне.

Сарай зник для Ейдана і, разом із ним, сліди інших та Тарквіновий голос – Тарквін базікав, як завжди. Але Ейдан все ще міг чути, як десь, у саду з фруктовими деревами, співають пташки. Він міг також чути шелест дерев, і запах вологого листя, змішаного із медовим запахом зі стін. Звідкись з зовні, до нього заговорив голос. Здавалося, він не використовував слова, але він також нагадав голос Бабці, навіть якщо це був чоловічий голос.

— Що саме тобі потрібно, юна гілочка розпалювання?

Ейдан відповів голосу у голові, не говорячи.

— Я хочу бути у безпеці. Люди продовжують полювати на мене.

Голос, здавалося, обміркував. Тоді він сказав:

— Для цього вже були прийняті кроки, тобою та іншими, але щоб бути певним у безпеці, тобі потрібно позбутися від гаманця у твоїй кишені.

— Чому? – спитав Ейдан, переляканий.

— Тому що, вони можуть відслідковувати тебе за його допомогою, молода гілочка. Гроші нізвідки завжди приносять неприємності.

Це звучало так схоже на те, що казала Бабця, що Ейдан одразу ж повірив у це. Він сказав, думкою:

— Тоді я його позбудуся. Дякую.

— Але хіба немає ще чогось, що тобі потрібно? У тебе немає жодних прагнень?

"Ну", подумав Ейдан, він би дуже хотів стати футбольною зіркою, як збирався, очевидно, Джиммі Сток. Але раптом він усвідомив, що було його справжнім прагненням…

— Я хочу бути мудрим, як Бабця та Ендрю, та мати моє власне поле-піклування та писати книжки про дивовижні речі, які я дізнаватимусь, та, та виправляти речі за допомогою магії, якщо їх неможна виправити іншими способами та, та робити багато інших речей, які потребують магії та, та…

Голос перервав його. Ейдан відчув у ньому посмішку.

— Добре. Дуже пристойна мета. Ідеальна для тебе. Ти отримаєш мою допомогу в цьому.

Співи пташок та запах листя відступили на задній фон, і Ейдан виявив, що знову у сараї, із трьома іншими. Шон, із повним ротом, махав французькою булкою на ділянку стіни, а Гроіл нахилився, щоб оглянути її. Ейдан блимнув та здивувався як Гроіл стиснувся всередину. З іншого його боку, Тарквін звернув обидві руки навколо очей, так ніби його руки були біноклем, і дивився через них на вікно на даху.

— Я не бачу всі обличчя чітко, — казав Тарквін, — але тут Воллі та Розі, і я думаю, також Ронні Сток, ось так я думаю. За попередніми оцінками, я б сказав, що половина містечка там нагорі.

Силует у капелюсі затемнів дверний отвір.

— Шон, — сказав містер Сток, — що ти собі думаєш, залишаючи мою косарку на дворі? Негайно забери її. Збирається дощ.

— Так, містер Сток. Вибачте, містер Сток, — Шон вибіг на двір, все ще жуючи.

Ейдан озирнувся на Гроіла. Гроіл присів в одному кутку та зробився твердим та важким. Очевидно, він не хотів, щоб містер Сток бачив його. "Він виглядає — ні за яких обставин", подумав Ейдан, " і схожий на один з тих мішків із цементом, яких Шон закопав на клумбі із спаржею". Ейдан підійшов до Гроіла, витягуючи гаманця з кишені.

— Можеш оберігати це для мене, деякий час? – запитав він.

Гроіл простягнув дивовижно маленьку щільну руку та взяв гаманця.

— Де мені його тримати? – запитав він із тривогою.

— У кишені. Закрий блискавкою одну з кишень, — сказав Ейдан.

Гроіл посміхнувся, як щілина у мішку.

— А, — сказав він. – Так. У мене є блискавки.

Тоді Ейдан згадав, який він голодний. Місіс Сток сказала десять хвилин і бути там. Він протиснувся повз містера Стока та побіг.

— Що трапилося? – сказав містер Сток Тарквіну, як тільки Ейдан пішов. – я щось відчув. Тобі потрібна якась допомога?

— Не зараз. Я з цим розібрався, — сказав Тарквін. – Але попереджую тебе, Стокі, з цього часу ми будемо потрібні Ейдану в максимальній бойовій готовності, ось що він потребує.

Оскільки Шон почав котити косарку до них, містер Сток стурбовано почухав з-за під капелюхом.

— Гаразд. Але я, здається маю наглядати за професором, дійсно.

— Тоді переглянь своє відношення та наглядай за обома, — сказав Тарквін. – Я думаю це терміново.

Тоді прибули Шон та косарка. За Шоном, почав барабанити дощ. Тарквін скривився та поспішив до своєї машини, несучи милицю як гвинтівку та цілком забувши, що у нього лише одна нога.

Глава 12.

Дощ йшов від обіду та ввечері. Ейдан похмуро вийшов із Рольфом у темну, холодну вітальню, все ще бажаючи, щоб Ендрю міг змусити себе придбати телевізора, і роздумуючи що йому самому робити далі. Він тинявся по кімнаті, шукаючи щось – будь-що! – цікаве. Таким чином він знайшов два пакунки від Сташ, які місіс Сток заховала, досить хитро, у купі нот на піаніно.

Один був для Ендрю. Сташ написала на ньому: "Ендрю. Поки що пергаменту немає, але я знайшла це. І будь-ласка, прочитай листи та нотатки, які я поклала в твоєму кабінеті. Гадаю, вони важливі. С.".

Інший, на радість Ейдана, був йому, і він був великий. Записка Сташ казала: "Ейдан. Оце було унизу коробки. Тобі треба було зачекати. Насолоджуйся. С.".

Коли Ейдан розгорнув пакунок, він виявив стопку старих коміксів, кожний позначений круглим почерком школяра: "Власність Ендрю Брендона Хоупа. Не викидати."

— Ей, класно! – сказав Ейдан. Він всівся сам, всадив Рольфа, на подушках найкращого дивану, взяв комікси, включив лампу для читання та приготувався насолоджуватися.

Ендрю повернувся через декілька годин потому, втомлений, роздратований та пригнічений від стояння на вокзалах, чекаючи поїздів. Його першою дією було піти на кухню та приготувати пристойну чашку кави. Спогади про каву місіс Аркрайт все ще були свіжими, і це було боляче. Коли він поставив чайника, то помітив листа посередині кухонного столу, адресованого фігурним, величним почерком. Тут щось, що забере присмак Лондона, подумав він.

Лист був занадто вологий, щоб його можна було прочитати. Ендрю присів із кавою, трохи подумав, а тоді використав різновид того самого способу, яким витягнув свою машину з канави. Поклавши кінчики пальців на вологий конверт, він знову подумав про Ейнштейна, та про час, та про минуле, назад у той момент, коли лист був написаний, коли він був сухий та свіжий. Він запропонував листу повернутися до стану, у якому воно було тоді.

Лист послужливо так і зробив. Через секунду, чи близько того, з'явився великий дорогий конверт, новий та сухий, сухий достатньо, щоб Ендрю розкрив його кінцем ложечки для кави. З нього Ендрю витягнув листа. Таким самим фігурним, величним почерком говорилося:

Містер Хоуп,

Я дізнався, що зараз ви підкупаєте та примушуєте моїх людей переходити на вашу сторону. Припинить це. Якщо ви не припините, це означатиме, що ви підвергнетеся репресіям, коли дозріють мої плани щодо Мелстоуну.

Ваш,

О.Браун.

Вся радість Ендрю від успішного застосування магії зникла у хвилі люті. Як сміє містер Браун наказувати йому таким чином! Який грубий! Він зробив великий ковток кави та лютував. Коли він налив собі другу повну чашку, то трохи охолонув, щоб розмірковувати про кого саме містер Браун думав, коли казав, що їх підкупають. Гроіла та Рольфа, мав на увазі це чоловік, припустив він. Він точно не мав на увазі Охоронця.

— Абсолютний абсурд! – голосно сказав Ендрю. Гроіл все ще був дитиною, і дідусь підкормлював його роками. Багато ж уваги містер Браун приділяв Гроілу, у якого не було ані їжі, ні одягу, допоки Мелстоун Хауз не забезпечив його ними. Те саме стосувалося і Рольфа, який був трохи більшим за цуценя. – Абсурд! – знову сказав Ендрю. Він відкинув листа у сторону та пішов шукати Ейдана.

Ейдан, посміхаючись, подивився на нього, з-за гори коміксів. Рольф підхопився, вскочивши з Ейданових ніг, вертячи хвостом та лестився до Ендрю. Ендрю потер Рольфові шовковисті вуха та відчув себе трохи краще. Ейдан розглядав його якусь мить, а потім сказав:

— Поганий день?

— Так, — сказав Ендрю. – Що ти читаєш?

У відповідь, Ейдан повернув комікс, підписом до Ендрю, та тримав його так. Ендрю нахилився і був вражений побачити свій власний підпис. Він зовсім забув свою колекцію коміксів. Він забув, що зберігав комікси тут, у Мелстоун Хаузі, тому що батьки забороняли йому читати такі речі. Його дідусь не забороняв. Ендрю згадав, що дідусь також читав комікси і насолоджувався ними так само як і Ендрю.

Окрім частин, де йшлося про надприродні здібності, згадав Ендрю. Тоді дідусь починав дратуватися та пояснювати Ендрю, де вони помилилися, і як. "Пес-кулаки, всі види перевертнів не потребують повного місяця, щоб змінюватися", казав старий Джоселін, згадав Ендрю. "Це лише фольклор, синку.