Загадковий нічний інцидент із собакою - Сторінка 15

А Батькові треба піклуватися про мене. Але того вечора було два термінові виклики, тож Батько наказав мені добре поводитися й дзвонити йому на мобільний телефон, якщо виникнуть проблеми, а тоді сів у фургон і поїхав.

Тож я пішов у його спальню, відчинив шафу, прибрав скриню для інструментів з коробки для сорочок і відкрив коробку для сорочок.

Я порахував листи. Їх було 43. Усі вони були адресовані мені й підписані однаковим почерком.

Я взяв один конверт і розкрив його.

Всередині був лист.

3 травня

Чаптер-роуд, 451, кв. С

Лондон NW2 5NG

0208 887 8907

Любий Крістофере,

Нарешті в нас з'явилися нові холодильник і плита! Ми з Роджером поїхали на вихідних на звалище й викинули старі. Звалище це там де люди все викидають. Там були здоровені баки для пляшок трьох різних кольорів, для картону, моторної оливи, садових відходів, побутових відходів і великих речей (і ось туди ми поклали старі холодильник і плиту).

Потім ми поїхали до магазину вживаних речей і купили нову плиту й новий холодильник. Тепер у нас удома стало трохи затишніше.

Вчора ввечері я продивлялася старі фотографії і через це зажурилася. Потім я знайшла фотографію, де ти граєшся з потягом який ми тобі купили на Різдво кілька років тому. І мені стало радісно бо тоді ми дійсно добре проводили час.

Ти пам'ятаєш як цілий день з ним грався й відмовився лягати спати ввечері, бо хотів гратися ним далі. А пам'ятаєш як ми розповіли тобі про розклад потягів і ти склав собі розклад, у тебе був годинник і ти керував потягами за графіком. А ще в тебе був маленький дерев'яний вокзал і ми тобі показали як люди які хочуть сісти на потяг, ідуть на вокзал, купляють квитки і потім сідають на потяг? А тоді ми дістали карту й показали тобі маленькі лінії які були залізничними коліями що з'єднували всі вокзали. І ти цілими тижнями грався з ними, а ми купили тобі ще потягів, і ти вивчив куди всі вони їдуть.

Я люблю про це згадувати.

А зараз мені треба йти. Вже половина четвертої дня. Я знаю що тобі завжди подобається знати точний час. А мені треба йти до Ко-опу й купити Роджеру трохи шинки до чаю. Я кину цей лист у поштову скриню дорогою до магазину.

Люблю тебе,

Твоя Мама

Цьом-цьом-цьом!

Тоді я розкрив іще один конверт. Усередині був лист, і ось що в ньому було написано:

Лозанн-роуд, 312, кв. 1

Лондон N8 5BV

0208 756 4321

Любий Крістофере,

Я вже казала що хочу пояснити тобі чому поїхала, коли знайдеться достатньо часу зробити це як належне. Зараз у мене багато часу. Тому я сиджу на дивані з цим листом, слухаю радіо і тепер буду намагатися все пояснити.

Я була тобі не дуже хорошою мамою, Крістофере. Може якби все було інакше, може якби ти був інакшим, то в мене виходило б краще. Але так уже все склалося.

Я не така як твій тато. Твій тато на багато терплячіший. Він просто з усім мириться, а якщо його щось засмучує то він цього не показує. Але я не така й нічого не можу з цим поробити.

Пам'ятаєш як ми колись поїхали в місто за покупками? І ми зайшли в Бенталс і там було дуже багато народу, а нам треба було купити бабусі подарунок на Різдво? І ти перелякався через всіх отих людей у магазині. А тоді саме був Різдвяний розпродаж і всі приїхали в місто. І я говорила з містером Лендом який працює у відділі кухонних товарів і ми з ним разом ходили в школу. А ти скоцюрбився на підлозі, затулив руками вуха й усім заважав.

Тож я розсердилася, бо мені теж не подобається робити покупки на Різдво, і я сказала тобі припинити вередувати й спробувала підняти тебе та зсунути з місця. Але ти став кричати й скинув з полички всі міксери і вони побилися. І всі люди озирнулися подивитися що відбувається. Містер Ленд був дуже чемний, але на підлозі валялися коробки й розбиті миски і всі на нас дивилися, а ти обмочився і я так розсердилася що мені хотілося вивести тебе з магазину, але ти не дозволяв себе торкатися й лежав на підлозі, кричав, бив руками й ногами по підлозі а потім прийшов мениджер і спитав у чому проблема, і я вже замалим не божеволіла і мені треба було заплатити за два розбиті міксери, і нам просто довелося чекати поки ти припиниш кричати. А тоді мені довелося йти з тобою додому пішки і ми йшли багато годин, бо я знала що ти нізащо не сядеш в автобус.

І я пам'ятаю що того вечора я плакала і плакала і плакала, і спочатку твій тато мене підтримав, приготував тобі вечерю, вклав тебе спати й сказав що таке буває і що все буде добре. Але я сказала що більше не можу цього терпіти і зрештою він розсердився й сказав мені що я кажу дурниці й що мені треба взяти себе в руки, а тоді я вдарила його і це було неправильно але я була така засмучена.

У нас було багато таких сварок. Бо мені часто здавалося, що я більше не витримаю. Твій тато дуже терплячий, а я ні, я серджуся хоча роблю це ненавмисне. І зрештою ми припинили одне з одним розмовляти, бо знали що розмови як завжди закінчиться сваркою і що вони нікуди нас не приведуть. І мені було дуже самотньо.

І саме тоді я почала проводити багато часу з Роджером. Тобто ми завжди проводили багато часу з Роджером і Ейлін. Але я почала зустрічатися з Роджером сам на сам, бо тоді я могла з ним говорити. Він був єдиною людиною з якою я могла нормально поговорити. І коли я була з ним, то не почувалася самотньою.

Я знаю що ти можеш цього всього не зрозуміти, але я просто хотіла спробувати пояснити щоб ти знав. І навіть якщо зараз ти не зрозумієш, то ти можеш зберегти цього листа й перечитати пізніше і може тоді ти зрозумієш. Роджер сказав мені що вони з Ейлін більше не кохають одне одного, і що вони не кохають одне одного вже дуже давно. А це означало що він також почувався самотнім. Тому в нас було багато спільного. А потім ми зрозуміли що закохалися одне в одного. І він запропонував щоби я покинула твого тата і ми жили би разом в іншому будинку. Але я сказала що не можу покинути тебе, і він через це засмутився, але зрозумів що ти для мене дуже важливий.

А потім ми з тобою посварилися. Пам'ятаєш? Це сталося одного дня через твою вечерю. Я щось тобі приготувала, а ти не схотів їсти. А до того ти не їв уже кілька днів і виглядав таким худим. Ти став кричати, а я розсердилася й закинула їжу в інший бік кухні. І я знаю що мені не слід було цього робити. А ти схопив обробну дошку й кинув її, а вона попала мені в ногу й зламала мені пальці. Звісно потім треба було їхати в лікарню, і мені на ногу наклали гіпс.

А потім удома ми з твоїм татом дуже сильно посварилися. Він винуватив мене в тому що я на тебе розсердилася. Він сказав що треба давати тобі те що ти хочеш, навіть якщо це буде тарілка латука чи молочний коктейль з полуницею. А я сказала що хотіла аби ти хоч трохи поїв здорової їжі. А він сказав що ти не можеш нічого з собою вдіяти. І тоді я сказала що також не можу з собою нічого вдіяти і в мене зриває дах. А він сказав що якщо йому стає терпіння, то й мені має ставати того клятого терпіння. І ми ще довго довго так сварилися.

І я цілий місяць не могла нормально ходити. Пам'ятаєш? Татові довелося самому тебе доглядати. І я пам'ятаю як подивилася на вас удвох, побачила вас разом і подумала що ти з ним зовсім інакше поводишся. Набагато спокійніше. І ви не кричали одне на одного. І я дуже через це засмутилася, бо скидалося на те що я тобі геть не потрібна. І якимось чином це було навіть гірше ніж наші постійні сварки, бо це скидалося на те що я невидима.

Мабуть саме тоді я зрозуміла що для тебе й твого тата буде краще якщо я не житиму з вами в одному домі. Тоді йому треба буде доглядати лише за кимось одним, а не за нами обома.

Потім Роджер сказав що він попросив свій банк перевести його на нове місце роботи. Тобто він попросив дати йому роботу в Лондоні, тож йому треба було переїжджати. Він спитав чи я хочу поїхати з ним і я довго думала над цим, Крістофере. Чесне слово думала. У мене розривалося серце, але зрештою я вирішила що всім нам буде краще якщо я поїду. Тому я погодилася.

Я хотіла з тобою попрощатися. Я збиралася повернутися й зібрати деякі речі, коли ти прийдеш додому зі школи. І тоді я збиралася пояснити що задумала зробити й хотіла сказати що буду їздити й навідувати тебе якомого частіше, і що ти інколи зможеш приїздити до нас і гостювати в Лондоні. Але коли я подзвонила, то твій тато сказав що мені не можна більше повертатися. Він був дуже сердитий. Він сказав що мені не можна з тобою говорити, і я не знала що мені робити. Він сказав що я егоїстка і щоби моя нога не ступала на поріг вашого будинку. Тож я не приїхала. Але натомість я написала тобі всі ці листи.

Цікаво чи ти хоч щось із цього зрозумієш. Я знаю що тобі буде дуже важко. Але я сподіваюся що ти хоч трохи зрозумієш.

Крістофере, я зовсім не хотіла тебе образити. Я думала що так буде краще для нас усіх. Сподіваюсь так і є. І я хочу щоб ти знав що ти ні в чому не винен.

Інколи мені сниться що все зміниться на краще. Пам'ятаєш ти казав що хочеш стати астронавтом? Ну мені снилося що ти став астронавтом, тебе показували по телевізору і я подумала що це мій син. Цікаво ким ти зараз хочеш стати? Чи змінилися твої мрії? Ти досі займаєшся математикою? Сподіваюсь що так.

Будь ласка Крістофере, напиши або подзвони мені якось. Номер написаний на початку листа.

Люблю й цілую,

Твоя Мама

цьом-цьом-цьом

Потім я розкрив третій конверт. Ось який лист був усередині:

18 вересня

Лозанн-роуд, 312, кв. 1

Лондон N8 5BV

0208 756 4321

Любий Крістофере,

Ну я сказала що писатиму тобі щотижня і я тримаю своє слово. Власне це вже другий лист за тиждень, тому я вправляюся навіть краще ніж обіцяла.

Я знайшла роботу! Тепер я працюю в Кемдені в "Перкін і Рашид", це Дипломовані Землиміри. Це означає що вони ходять і роздивляються будинки, вираховують скільки вони будуть коштувати, які ремонтні роботи треба провести і скільки ті роботи будуть коштувати. Вони ще рахують скільки буде коштувати побудувати нові будинки, офіси та фабрики.

У нас гарний офіс. Іншу секритарку звати Енджі. Стіл у неї заставлений ведмедиками м'якими іграшками та фотографіями її дітей (тому я теж поставила собі на стіл твою світлину в рамці). Вона дуже мила і ми завжди ходимо разом на ланч.

Не знаю скільки я тут пробуду, постійно доводиться складати числа коли ми посилаємо рахунки клієнтам і в мене не дуже добре виходить (у тебе точно вийшло б краще!)

Нашою компанією управляють двоє чоловіків яких звати містер Перкін і містер Рашид.