Загадковий нічний інцидент із собакою - Сторінка 12

І покинути гратися в клятого детектива. Тільки я нічого цього не робив. Я просто спитав у місіс Александер про містера Шиєрса, оскільки…

Але Батько перебив мені мову:

— Не засирай мені мозок, лайно ти мале. Ти чітко знав, що ти, у біса, робиш. Не забувай, я прочитав цю книжку, — сказав він, а потім підняв її вгору, потрусив нею й спитав: — Що ще я тобі казав, Крістофере?

Я подумав, що він поставив чергове риторичне запитання, але не був упевнений. Мені було важко збагнути, що треба відповідати, оскільки я починав лякатися й бентежитися. Тоді Батько повторив своє запитання:

— Що ще я тобі казав, Крістофере?

— Не знаю, — відповів я.

— Та годі. У тебе ж, бляха, ідеальна пам'ять, — сказав він.

Але мені було важко думати.

— Я казав не пхати свого довбаного носа в чужі справи. А ти що робиш? Пхаєш свого носа в чужі справи. Ходиш тут, ворушиш минуле й ділишся ним із кожним стрічним. Що ж мені робити з тобою, Крістофере? Що ж мені, бляха, з тобою робити?

— Я просто теревенив із місіс Александер. Я не займався розслідуванням, — пояснив я.

— Прошу тебе, Крістофере, зроби мені одну послугу. Одну-єдину послугу, — сказав тоді він.

— Я не хотів розмовляти з місіс Александер. Місіс Александер сама…

Але Батько знову перебив мені мову й дуже міцно схопив за руку.

Раніше Батько ніколи не хапав мене таким чином. Мати інколи могла мене вдарити, оскільки вона мала запальну вдачу, а це означає, що вона сердилася швидше, ніж інші люди, і частіше кричала. Але Батько має спокійнішу вдачу, а це означає, що він не так швидко сердиться й не так часто кричить. Тому я зовсім не очікував, що він так мене схопить.

Мені не подобається, коли люди мене хапають. А також мені не подобається, коли трапляється щось неочікуване. Тож я його вдарив так само, як ударив поліцейського, коли той схопив мене за руку й підняв на ноги. Але Батько не відпустив мене й став кричати. Тож я знову його вдарив. І я не пам'ятаю, що робив потім.

На короткий період часу в мене відібрало пам'ять. Я знаю, що він був коротким, оскільки потім звірився з годинником. Було схоже на те, що мене вимкнули, а потім знову ввімкнули. А коли мене знову ввімкнули, то я сидів на килимі, притулившись спиною до стіни, на моїй правій руці була кров, а щока боліла. Батько стояв на килимі переді мною на відстані одного метра, дивився на мене й досі тримав мою книжку в правій руці, але тепер вона була перегнута навпіл, і кутики зовсім обтріпалися, і на його шиї була велика подряпина, а рукав сорочки з зеленими й блакитними квадратиками сильно порвався, і Батько важко дихав.

Приблизно за хвилину він повернувся до мене спиною й пішов на кухню. Там він відчинив двері з чорного ходу й вийшов надвір у сад. Я почув, як він підняв кришку сміттєвого бака, кинув щось у нього й з грюкотом опустив кришку.

Потім він знову зайшов у кухню, та вже без книжки. Тоді він замкнув двері з чорного ходу, поклав ключ у маленький фарфоровий жбан у формі товстої монашки, став посеред кухні й заплющив очі. Потім він їх розплющив і сказав:

— Треба, бляха, випити.

І він узяв собі бляшанку пива.

131

Ось кілька причин, із яких я ненавиджу жовтий і коричневий кольори:

ЖОВТИЙ

1. Гірчиця.

2. Банани (а з часом вони стають коричневими).

3. Жовті подвійні смуги.

4. Жовта гарячка (це така хвороба з тропічної Америки й Західної Африки, яка призводить до гарячки, гострого нефриту, жовтяниці й крововиливів, і її спричиняє вірус, який передається з укусом москіта під назвою Aеdes aegypti, якого раніше називали Stegomyia fasciata, а нефрит — це запалення нирок).

5. Жовті квіти (оскільки від квіткового пилку в мене починається сінна астма, а це один із трьох збудників сінної астми, інші два — пилок від трав і плісняві грибки, від яких мені також стає погано).

6. Цукрова кукурудза (оскільки вона виходить разом із калями, і ти її не перетравлюєш, тож насправді вона не призначена для вживання, як-то трава чи листя).

КОРИЧНЕВИЙ

1. Бруд.

2. Підлива.

3. Калі.

4. Дерево (оскільки раніше люди виготовляли з дерева механізми й транспортні засоби, але більше вони так не роблять, тому що дерево ламається, трухлявіє, а інколи в ньому заводяться хробаки, тож зараз люди виготовляють механізми й транспортні засоби з металу й пластику, які є кращими й сучаснішими).

5. Мелісса Коричнева (це дівчина з моєї школи, хоча насправді вона не коричнева, як Аніл або Мухаммед, просто в неї таке прізвище, але вона розірвала навпіл мій великий малюнок астронавта, і я його викинув навіть попри те, що місіс Пітерс склеїла його липкою стрічкою, оскільки його все одно зіпсовано).

Місіс Форбс сказала, що ненавидіти жовтий і коричневий кольори — це дурниці. А Шивон сказала, що їй не варто говорити такі речі й що в кожного є улюблені кольори. І Шивон була права. Але місіс Форбс також була в дечому права. Оскільки це дійсно в дечому дурниці. Але протягом життя потрібно приймати багато рішень, і якщо не приймати рішень, то ти ніколи нічого не робитимеш, тому що весь час обиратимеш, що тобі робити. Тож добре мати причину, із якої тобі щось подобається або не подобається. Це наче вилазка до ресторану, коли Батько бере мене до "Корчми Берні", а ти дивишся в меню й тобі треба обирати страви. Але ти не знаєш, чи тобі сподобається щось нове, оскільки ти його не куштував, але в тебе є улюблені, знайомі страви, і ти обираєш їх, а ще є страви, які ти ненавидиш і не замовляєш, і тоді все дуже просто.

137

Наступного дня Батько сказав, що йому дуже шкода, що він мене вдарив, і він зробив це ненавмисне. Він переконався, що я промив собі подряпину на щоці "Деттолом", аби її продезінфікувати, а потім наклав на неї пластир, аби з неї не текла кров.

Тоді — оскільки то була субота — він сказав, що повезе мене на екскурсію, аби показати, що йому справді дуже шкода й що ми поїдемо до зоопарку "Туайкросс". Тож він зробив мені кілька сендвічів із білим хлібом, помідорами, латуком, шинкою та полуничним джемом, оскільки мені не подобається купувати їжу в незнайомих місцях. І він запевнив, що все буде добре, оскільки в зоопарку буде мало людей, бо згідно з прогнозом погоди мав піти дощ, і це дійсно було добре, тому що мені не подобаються натовпи, але подобається, коли дощить. Тож я пішов і взяв свого дощовика оранжевого кольору.

Потім ми поїхали до зоопарку "Туайкросс".

До того часу я ніколи не був у зоопарку "Туайкросс", і я не зміг розробити собі маршрут перед тим, як ми туди дісталися, тож ми купили путівник в інформаційному центрі, а потім обійшли весь зоопарк, і я вирішив, які тварини мені сподобалися найбільше.

Ось тварини, які сподобалися мені найбільше:

1. РЕНДІМЕН — так звати найстарішу Червонопику Чорну Мавпу-Павука (Ateles paniscus paniscus), яка коли-небудь жила в неволі. Рендімену 44 роки, тобто він одного віку з Батьком. Раніше його тримали в зоомагазині, а навколо його талії був одягнений металевий обруч, як у книжках про піратів.

2. ПАТАГОНСЬКІ МОРСЬКІ ЛЕВИ, яких звуть Диво й Зірка.

3. МАЛІКУ — це Орангутанг. Він мені сподобався, оскільки лежав у чомусь на кшталт гамака, зробленого із зелених смугастих штанів від піжами, а на синій пластиковій табличці біля клітки було написано, що він сам зробив цей гамак.

Потім ми зайшли в кафе, і Батько замовив камбалу зі смаженою картоплею, яблучний пиріг із морозивом і чайник чаю з бергамотом, а я їв свої сендвічі й читав путівник по зоопарку. Тоді Батько сказав:

— Крістофере, я тебе дуже сильно люблю. Ніколи цього не забувай. І я знаю, що інколи в мене зриває дах. Я знаю, що серджуся. Я знаю, що кричу. І знаю, що не повинен цього робити. Але я так поводжуся тільки тому, що боюся за тебе, бо не хочу, аби ти нажив собі лиха, не хочу, щоби тобі було боляче. Ти мене розумієш?

Я не знав, чи розумів його. Тож я відповів:

— Я не знаю.

— Крістофере, ти розумієш, що я тебе люблю? — спитав тоді Батько.

— Так, — відповів я, оскільки якщо ти когось любиш, то допомагаєш йому не нажити лиха, піклуєшся про нього й не брешеш йому, а Батько допомагає мені, коли в мене бувають неприємності, як то коли я потрапив до поліцейського відділка, і він піклується про мене, бо готує мені їсти, і він ніколи мені не бреше, а це означає, що він мене любить.

Потім Батько підняв праву руку й розвів віялом пальці, і я підняв ліву руку й розвів віялом пальці, і ми торкнулися пучками.

Потім я дістав зі своєї сумки аркуш паперу й накреслив карту зоопарку по пам'яті, як вправу. Ось який вигляд мала ця карта:1011

1 Лангур — це Мавпа Старого Світу.

2 Куон — це Індійський Дикий Собака, і він схожий на лиса.

Потім ми пішли дивитися на жирафів. І запах їхніх каль нагадував запах, який був у клітках із пустельними щурами, яких ми колись тримали в школі, а коли вони бігали, то їхні ноги були такими довгими, що здавалося, наче вони рухалися в уповільненій зйомці.

Потім Батько сказав, що треба їхати додому, поки на дорогах немає заторів.

139

Мені подобається Шерлок Голмс, але не подобається сер Артур Конан Дойл, який написав оповідання про Шерлока Голмса. Це тому, що він не був схожий на Шерлока Голмса й вірив у надприродне. А коли він зістарився, то приєднався до Спілки спіритуалістів, отже, він вірив, що з мертвими можна розмовляти. Це тому, що під час Першої світової війни його син помер від грипу, а сер Артур Конан Дойл все одно хотів із ним спілкуватися.

А 1917 року сталася одна визначна подія під назвою Інцидент із Феями з Коттінглі. Дві кузини, одну з яких звали Френсіс Ґріффітс, і їй було 9 років, та Ельзі Райт, якій було 16 років, сказали, що інколи вони гралися з феями біля струмка під назвою Коттінглі-Бек, і за допомогою камери батька Френсіс вони зробили 5 знімків з феями, на кшталт:

Але це були не справжні феї. Це були малюнки на папері, які кузини вирізали й поприпинали булавками, оскільки Ельзі дуже добре малювала.

Гарольд Снеллінг, який був експертом з підроблених фотографій, сказав:

"Ці танцюючі фігури не з паперу й не з тканини, їх не домальовано на тлі фотографії, але що вражає мене найбільше, так це те, що фігури рухалися під час того, як робився знімок".

Але він сказав дурницю, оскільки папір міг би рухатися під час того, як робився знімок, а час експонування був дуже довгий, оскільки на тлі фотографії видно невеликий водоспад і потік води зовсім розмитий.

Потім сер Артур Конан Дойл дізнався про ці фотографії, написав статтю до журналу під назвою "Стренд" і заявив, що він вірить у автентичність знімків.