Загадковий нічний інцидент із собакою - Сторінка 9

Але перед цим ти маєш пообіцяти мені, що нікому не розповіси, від кого про це дізнався, — сказала вона.

— Чому? — знову спитав я.

— Крістофере, прошу, просто довірся мені, — сказала тоді вона.

— Обіцяю, — відповів я, оскільки якби місіс Александер розповіла, хто вбив Веллінгтона, чи сказала мені, що саме містер Шиєрс убив мою Матір, то я все одно зміг би піти в поліцію та розказати їм про це, бо обіцянку можна порушувати, якщо хтось вчинив злочин, а ти про це довідався.

— Твоя мама, до того як померла, водила дуже близьку дружбу з містером Шиєрсом, — сказала місіс Александер.

— Я знаю.

— Ні, Крістофере, я не думаю, що ти знаєш. Я маю на увазі, що вони були дуже близькими друзями. Дуже-дуже близькими, — сказала вона.

Я трохи подумав над цим і спитав:

— Ви маєте на увазі, що вони займалися сексом?

— Так, Крістофере. Саме це я й маю на увазі, — підтвердила вона.

Потім вона мовчала приблизно 30 секунд і зрештою сказала:

— Мені дуже шкода, Крістофере. Я не хотіла говорити нічого такого, що б могло тебе засмутити. Мені просто хотілося пояснити. Тому я сказала те, що сказала. Розумієш, я гадала, ти знаєш. Ось чому твій тато думає, що містер Шиєрс — дуже погана людина. І саме тому він не хоче, аби ти ходив і розпитував людей про містера Шиєрса. Тому що це збудить погані спогади.

— І саме тому містер Шиєрс покинув місіс Шиєрс, оскільки він займався сексом із кимось іншим, коли був одружений з місіс Шиєрс? — спитав я.

— Так, гадаю, що так, — відповіла місіс Александер і додала: — Мені шкода, Крістофере. Справді шкода.

— Гадаю, мені час іти, — сказав я.

— Крістофере, з тобою все гаразд? — спитала вона.

— Мені страшно перебувати з вами в парку, оскільки ви незнайомка, — пояснив я.

— Я не незнайомка, Крістофере, я друг, — сказала вона.

— Я піду додому, — повторив я.

— Якщо тобі захочеться про це поговорити, то можеш приходити до мене в гості, коли заманеться. Просто постукай у двері, — сказала вона.

— Гаразд, — відповів я.

— Крістофере? — гукнула вона.

— Що? — озвався я.

— Ти ж не розкажеш татові про нашу розмову, чи не так? — спитала вона.

— Ні. Я пообіцяв, — запевнив я.

— Тоді йди додому. І пам'ятай, що я тобі сказала. Приходь, коли заманеться, — ще раз повторила вона.

І тоді я пішов додому.

101

Містер Джевонс сказав, що мені подобається математика, оскільки вона безпечна, оскільки в ній треба розв'язувати задачі, які можуть бути цікавими й складними, але на них усе одно можна знайти чітку відповідь. Він мав на увазі, що математика не схожа на життя, тому що наприкінці життя немає чітких відповідей.

Я знаю, що малося на увазі, бо він сам мені про це сказав.

Це тому, що містер Джевонс не розуміється на числах.

Ось відомий випадок, у якому йдеться про Парадокс Монті Голла, і я наводжу його в своїй книжці, оскільки він наочно пояснює, що я маю на увазі.

Колись в американському журналі "Парейд" була колонка під назвою "Спитайте в Мерилін". Цю колонку вела Мерилін вос Савант, і в журналі було написано, що в неї найвищий у світі коефіцієнт інтелекту і це зареєстровано в Залі слави Книги світових рекордів Ґіннеса.

У цій колонці вона відповідала на запитання з математики, які їй надсилали читачі.

У вересні 1990 року Крейґ Ф. Вітікер з Колумбії, штат Меріленд, поставив їй наступне запитання (це не те, що називається "пряма цитата", оскільки я спростив її та зробив легшою для розуміння):

"Ви потрапили на телевізійну ігрову вікторину. Метою цієї вікторини є виграти головний приз — автомобіль. Ведучий показує вам троє дверей. Він каже вам, що за одними з цих дверей стоїть автомобіль, а за двома іншими — кози. Він просить вас обрати якісь двері. Ви обираєте, але двері не відчиняються. Потім ведучий вікторини відчиняє одні з тих дверей, які ви не обрали, і за ними стоїть коза (оскільки він заздалегідь знає, що за тими дверима). Він каже, що вам надається останній шанс змінити свій вибір перед тим, як двері відчиняться й ви отримаєте автомобіль або козу. Тож він питає, чи ви не хочете змінити вибір і відчинити натомість інші двері. Що вам робити?"

Мерилін вос Савант сказала, що завжди треба змінювати вибір і обирати інші двері, оскільки в тебе є 2 шанси з 3, що саме за тими дверима буде автомобіль.

Але якщо дослухатися до інтуїції, то можна вирішити, що ваші шанси складають 50 на 50, оскільки є однакові шанси, що автомобіль може опинитися за будь-якими з тих двох дверей.

Багато людей написали в той журнал і сказали, що Мерилін вос Савант помиляється, навіть коли вона дуже детально пояснила, чому мала рацію. З усіх листів, які вона отримала з приводу цього питання, у 92 % говорилося, що вона помиляється, а їй писали математики й учені. Ось що вони їй казали:

"Мене дуже непокоїть низький рівень математичних навичок у нашому суспільстві. Будь ласка, не погіршуйте ситуацію та визнайте свою помилку".

Роберт Сахс, доктор філософії,

Університет Джорджа Мейсона

"У нашій країні й так панує математична безграмотність, навіщо ж її пропагує особа з найвищим у світі коефіцієнтом інтелекту? Ганьба!"

Скотт Сміт, доктор філософії, Університет Флориди

"Мене приголомшує те, що після того, як вас виправили принаймні три математики, ви все одно не визнаєте своєї помилки".

Кент Форд, Державний університет міста Дікінсон

"Я певен, що ви отримаєте багато листів від старшокласників і студентів коледжів. Можливо, вам слід записати кілька адрес — на випадок, якщо знадобиться допомога з вашою колонкою".

У. Роберт Сміт, доктор філософії, Державний університет штату Джорджія

"Ви геть помиляєтеся… Скільки розлючених математиків потрібно для того, щоби ви змінили свою думку?"

І. Рей Бобо, доктор філософії, Університет міста Джорджтаун

"Якщо всі ці доктори філософії помиляються, то нашій державі буде непереливки".

Еверетт Гарман, доктор філософії, Дослідницький інститут Армії США

Але Мерилін вос Савант мала рацію. І це можна показати двома різними способами.

По-перше, можна розв'язати таку математичну задачу:

Позначимо двері X, Y та Z відповідно.

Позначимо той випадок, коли автомобіль стоїть за дверима Х, як Сх тощо.

Позначимо той випадок, коли ведучий відчиняє двері Х, як Нх тощо.

Припустимо, що ви обрали двері Х. Імовірність того, що ви виграєте автомобіль, якщо зміните свій вибір, обчислена за формулою:

P(Hz^Cy) + P(Hy^Cz) =

= P(Cy) · P(Hz | Cy) + P(Cz) · P(Hy | Cz) = (⅓ · 1) + (⅓ · 1) = ⅔

Другий спосіб отримати цю відповідь — накреслити схему ймовірних результатів, наприклад:

Тобто якщо ви зміните вибір, то в двох випадках із трьох ви отримаєте автомобіль. А якщо залишите вибір, то ваші шанси отримати автомобіль — 1 до 3.

І це доводить, що не завжди можна покладатися на інтуїцію. За допомогою інтуїції люди приймають життєво важливі рішення. Але за допомогою логіки можна отримати правильну відповідь.

Це також доводить, що містер Джевонс помилявся і що числа бувають дуже складними й суперечливими. І саме тому мені подобається Парадокс Монті Голла.

103

Коли я прийшов додому, там був Родрі. Родрі — це чоловік, який працює на Батька й допомагає йому ремонтувати бойлери й опалювальні системи. Інколи вечорами він приходить до нас додому, щоби випити з Батьком пива, подивитися телевізор і поговорити.

На Родрі були білі парусинові штани, скрізь поцятковані брудними плямами, на середньому пальці лівої руки була золота каблучка, а пахло від нього чимось таким, для чого я не знаю назви. Так інколи пахне від Батька, коли він приходить додому з роботи.

Я поклав лакричні палички й батончик білого шоколаду до спеціальної скрині для їжі, яка стояла на поличці, і Батькові не дозволяється її торкатися, оскільки вона належить мені.

— І де ти ходив, юначе? — спитав Батько.

— Я ходив до магазину по лакричні палички й батончик білого шоколаду, — відповів я.

— Довго ж тебе не було, — зауважив він.

— Біля магазину я поговорив із собакою місіс Александер. Я його погладив, а він понюхав мої штани, — сказав я, і це була ще одна безвинна брехня.

— Господи, справжній допит із тортурами, — звернувся до мене Родрі.

Але я не зрозумів, до чого тут тортури.

— То як ся маєш, капітане? — спитав він.

— Дуже добре, дякую, — сказав я, оскільки на це запитання треба відповідати саме так.

— Скільки буде 251 помножити на 864? — спитав він.

Я подумав над цим і відповів: "216 864", оскільки це дуже легкий приклад — треба просто помножити 864 × 1000, що дорівнює 864 000. Потім треба поділити його на 4, що дорівнює 216 000, тобто 250 × 864. А потім просто треба додати до цього 864, щоби отримати 251 × 864. А це дорівнює 216 864.

— Правильно? — спитав я.

— І гадки не маю, щоб йому, — сказав Родрі й засміявся.

Мені не подобається, коли Родрі з мене сміється. А Родрі часто з мене сміється. Батько каже, що це він поводиться по-дружньому.

— Я закину для тебе в духовку оте рагу алу-гобі, гаразд? — сказав Батько.

Це тому, що мені подобається індійська їжа, оскільки вона має виразний смак. Проте алу-гобі жовтого кольору, тому я додаю до нього червоний харчовий фарбник і тільки потім їм. Я тримаю маленьку пластикову пляшку фарбника у своїй спеціальній скрині для їжі.

— Гаразд, — погодився я.

— Схоже на те, що їх був підлатав Паркі? — сказав Родрі, але він звертався не до мене, а до Батька.

— Ну, скидалося на те, що комутаторні панелі знайшли в якомусь довбаному Ноєвому ковчегу, — сказав Батько.

— То ти їм скажеш? — спитав Родрі.

— А сенс? Навряд чи вони потягнуть його до суду, еге ж? — відповів Батько.

— Еге ж, скоріше рак на дуба вилізе, — сказав Родрі.

— Краще не зчиняти бучі, я так вважаю, — промовив Батько.

Тоді я пішов у сад.

Шивон сказала, що коли ти пишеш книжку, то треба додавати описи якихось речей. Я відповів, що можна робити фотознімки й вставляти їх у книжку. Але вона пояснила, що сама ідея книжки полягає в тому, аби описувати речі за допомогою слів, щоб інші люди могли їх прочитати й скласти власне уявлення.

І вона сказала, що краще описувати цікаві або незвичайні речі.

Вона також додала, що мені треба описувати людей з мого роману, наводити одну-дві деталі, щоби читачі могли скласти про них своє власне уявлення.