Загадковий нічний інцидент із собакою - Сторінка 20

Але я зумів досить довго пробігти за автобусом і встиг перейти 6 другорядних доріг, поки автобус не звернув на іншу вулицю, і я його більше не бачив.

Тоді я припинив бігти, бо дуже важко дихав і в мене боліли ноги. Я стояв на вулиці з великою кількістю магазинів. Я пригадав, що вже бував на цій вулиці, коли ходив по крамницях із Матір'ю. І тепер на вулиці було дуже багато людей, які робили покупки, і я не хотів, аби вони мене торкалися, тож пішов узбіччям. І мені не подобалося, що навколо багато людей і багато шуму, оскільки в мою голову потрапляло забагато інформації і мені було важко думати, ніби в мене в голові хтось кричав. Тож я затулив руками вуха й почав тихо стогнати.

А потім я помітив, що мені досі видно знак , на який показувала пані, тож я продовжив іти до нього.

Далі я помітив, що мені більше не видно знаку . І я забув запам'ятати, де він був, і це мене налякало, оскільки я загубився й оскільки я нічого не забуваю. За звичних обставин я подумки складаю карту та йду за нею, і я маю вигляд маленького хрестика на карті, який показує, де я знаходжуся, але в моїй голові було забагато завад, і я заплутався. Тож я зупинився під біло-зеленим навісом перед овочевим магазином, де в коробках на зелених пластикових м'яких килимках було розкладено моркву, цибулю, пастернак і броколі, і склав план.

Я знав, що вокзал десь неподалік. А коли щось розташовано неподалік, то його можна знайти, рухаючись по спіралі, за годинниковою стрілкою, і завжди повертати праворуч, поки не опинишся на вулиці, якою вже проходив, і тоді треба звернути ліворуч, а потім — весь час праворуч тощо, ось таким чином (це також гіпотетична схема, а не карта Свіндона):

Саме так я знайшов вокзал, оскільки поки я йшов, то повністю зосередився на правилах і на уявній карті центра міста, і таким чином мені було легше не зважати на всіх людей і весь шум навколо себе.

А потім я зайшов у приміщення вокзалу.

181

Я все бачу.

Саме тому мені не подобаються незнайомі місця. Якщо я в знайомому місці, як-то: вдома, у школі, в автобусі, магазині чи на вулиці, то я вже колись усе там бачив, і мені треба лише поглянути на речі, які змінилися чи пересунулися. Наприклад, одного разу в нашій класній кімнаті впав плакат Театру Шекспіра "Глобус", і я одразу це помітив, оскільки тепер він висів трохи правіше, а на стіні, ліворуч і внизу від плаката, лишилися три маленькі круглі плями від клейкої мастики "Блу-так". А наступного дня на ліхтарному стовпі, що стоїть на нашій вулиці біля будинку № 35, хтось написав фарбою: "КРОУ АПТОК".

Але більшість людей ліниві. Вони ніколи не помічають усього, що їх оточує. Вони роблять те, що називають "ковзати поглядом", а "ковзати" також означає торкнутися чогось на ходу й продовжувати рухатися в майже тому самому напрямку, наприклад коли більярдна куля ковзає поверхнею іншої. Інформація в людських головах дуже проста. Наприклад, якщо вони виїхали за місто, то можуть мислити так:

1. Я стою серед поля, на якому росте трава.

2. У полі пасуться корови.

3. На небі сонце й кілька хмарин.

4. Серед трави ростуть квіти.

5. Вдалині стоїть село.

6. З одного боку поля стоїть загорожа, у якій є ворота.

А потім вони припиняють помічати решту, оскільки починають думати про щось інше, наприклад: "Ой, як тут гарно", або "Боюся, я не вимкнув газ на плиті", або "Цікаво, Джулі вже народила?"[10]

Але якщо я стою в полі за містом, то помічаю все. Пам'ятаю, як стояв у полі в середу 15 червня 1994 року, оскільки Батько, Мати та я поїхали до Дувра, аби сісти на паром до Франції, і ми зробили те, що Батько назвав "проїхатися мальовничими місцями", а це означало, що ми їхали маленькими дорогами, зупинилися на ланч у пивному саду, а мені треба було зупинитися, щоби попісяти, і я пішов у поле, на якому паслися корови, а коли попісяв, то подивився на поле й помітив такі речі:

1. На полі 19 корів, 15 з яких — чорно-білі, а 4 — біло-коричневі.

2. Вдалині стоїть село, у якому є принаймні 31 будинок і церква з квадратною вежею без шпиля.

3. У полі є борозни, а це означає, що за часів середньовіччя тут було поле з тим, що зветься "борозни й розори", і люди, які жили в тому селі, мали окремі ділянки для рільництва.

4. Біля загорожі лежить старий пластиковий пакет з магазину "Асда", зіжмакана бляшанка з-під кока-коли, на якій сидить слимак, і довгий шматок оранжевої мотузки.

5. Північно-східний кут поля — найвищий, а південно-західний — найнижчий (у мене був компас, оскільки ми їхали на відпочинок, а я, перебуваючи у Франції, хотів знати, де Свіндон), а поле трохи вигинається вниз уздовж уявної лінії між цими двома кутами, тож північно-західний і південно-східний кути були трохи нижче від того місця, де вони могли би бути, якби поле було рівною похиленою площиною.

6. Я бачу три різні види трави, серед якої ростуть квіти двох різних кольорів.

7. Більшість корів обернені мордами до вершини пагорба.

У списку речей, які я помітив, був іще 31 пункт, але Шивон сказала, що мені не обов'язково їх усі наводити. А це означає, що я дуже втомлююсь, коли перебуваю в новому місці, оскільки я бачу всі ці речі, і якщо потім мене спитають, який вигляд мали ті корови, то я запитаю, яка з них, і зможу намалювати їх просто вдома, і сказати, яка з корів мала саме такі плями.

А також я збагнув, що збрехав у Розділі 13, оскільки сказав: "Я не вмію розповідати жарти", а я насправді знаю 3 жарти, які можу розповісти й зрозуміти, і в одному з них ідеться про корову. Шивон сказала, що мені не треба повертатися назад і виправляти те, що я вже написав у Розділі 13, оскільки це неважливо й то була не брехня, якщо зараз я надам "уточнення".

Ось цей жарт.

У потягу їдуть 3 чоловіки. Один із них — економіст, другий — логік і третій — математик. Вони щойно перетнули кордон із Шотландією (я не знаю, чому вони їхали в Шотландію), і з вікна потяга побачили коричневу корову, яка стояла в полі (корова стояла паралельно до потяга).

— Дивіться, у Шотландії коричневі корови! — сказав економіст.

— Ні, у Шотландії є корови, щонайменше одна з яких коричнева, — мовив логік.

— Ні, у Шотландії є принаймні одна корова, коричнева з одного боку.

І це смішно, оскільки економісти — несправжні вчені, логіки мають чіткіше мислення, але математики — найкращі.

І оскільки я все бачу, то, коли перебуваю в новому місці, моя голова стає схожа на комп'ютер, який одночасно виконує забагато завдань, центральний процесор перевантажено, і не лишається місця для думок про інші речі. І коли я в новому місці й навколо мене багато людей, це навіть важче, тому що люди не схожі на корів, квіти й траву, вони можуть говорити до тебе й здатні до несподіваних вчинків, тож треба звертати увагу на всі речі в новому місці, а також треба вміти передбачати речі, які можуть статися. Часом, коли я знаходжуся в новому місці й навколо мене багато людей, відбувається щось схоже на перебій в роботі комп'ютера, і мені доводиться заплющувати очі, затуляти вуха руками й стогнати, а це діє наче натискання клавіш CTRL + ALT + DEL, коли всі програми припиняють роботу, комп'ютер вимикається й перезавантажується, аби я знову зміг згадати, що я роблю й куди мені треба йти.

Саме тому я такий вправний у шахах, математиці й логіці, оскільки більшість людей просто сліпі й вони не бачать багатьох речей, а в їхніх головах є велика кількість вільного простору, який вони заповнюють недоладними або дурними речами на кшталт "Боюся, я не вимкнув газ на плиті".

191

У моєму наборі іграшкової залізниці була маленька будівля з двома кімнатами й коридором між ними, і в одній із них містилися каси, де купляють квитки, а в другій — зала очікування, де чекають на потяги.

Але вокзал у Свіндоні був не таким. Там був тунель зі сходинками, а також магазин, кафе й зала очікування, ось такі:

Але це не дуже точна карта вокзалу, оскільки мені було страшно, я не дуже добре помічав усі речі, і це те, що я зумів запам'ятати, тож це "наближена модель".

І я почувався так, наче стою на високій кручі й віє дуже сильний вітер, оскільки мені запаморочилося й стало зле, бо тунелем проходило багато людей і там було дуже лунко, але йти можна було лише в один бік, тобто тунелем, а там пахло туалетом і сигаретами. Тож я притулився до стіни й ухопився за край вивіски, на якій було написано: "До відома відвідувачів, яким потрібен доступ до автостоянки: будь ласка, скористуйтеся телефоном навпроти, праворуч від кас", аби не впасти та не стати на землю навколішки. І мені захотілося піти додому, але я боявся йти додому і спробував подумки скласти план того, що мені слід робити, проте навколо було надто багато речей, на які треба було дивитися та які треба було чути.

Тож я затулив руками вуха, аби відгородитися від шуму й подумати. І я вирішив, що мені треба було лишатися на вокзалі, аби поїхати до Лондона потягом, і що мені треба десь присісти, але біля входу на вокзал не знайшлося місць для сидіння, і слід було йти в тунель. І я сказав собі подумки, а не вголос: "Я піду тим тунелем і, можливо, знайду десь місце, аби присісти, заплющити очі й подумати", і я пішов у тунель, намагаючись зосередитися на знаку, який висів на протилежному боці й на якому було написано: "УВАГА! Працюють камери відеоспостереження". І я почувався так, наче ступив із кручі на натягнутий над прірвою канат.

Врешті-решт я дістався до іншого кінця тунелю, а там були сходи, я піднявся тими сходами, але нагорі також було багато людей, і я застогнав. А також нагорі був магазин і кімната зі стільцями, але в тій кімнаті сиділо надто багато людей, тож я в неї не заходив. А також я побачив вивіски, на яких було написано: "Ґрейт Вестерн", "Холодне пиво й лагер", "ОБЕРЕЖНО! МОКРА ПІДЛОГА", "Ваші 50 пенсів подовжать життя недоношеному немовляті на 1,8 секунди!", "Трансформуємо подорожі", "По-свіжому Відмінний", "СМАЧНЕНЬКИЙ ВЕРШКОВИЙ ЛЮКСОВИЙ ГАРЯЧИЙ ШОКОЛАД УСЬОГО ЗА £1,30", "0870 777 7676, Лимонове Дерево", "Не курити!" та "ВИШУКАНИЙ ЧАЙ", а біля них стояли маленькі столики зі стільцями, і за тими столиками ніхто не сидів, і вони тулилися в кутку.