Запiзнiла розплата - Сторінка 20

В очах його спалахнули зелені вогники.

— Тоді навіщо було його взагалі ховати? — запитав він своїм лагідним голосом. — Поміркуйте над цим, пане Жіро. Коли Жаку Рено було вигідно, щоб тіло знайшли без зволікань, навіщо тоді було йому взагалі копати могилу?

Жіро не відповів, бо був не підготовлений до цього запитання. Лише знизав плечима, немов хотів сказати: ця деталь не має ніякого значення.

Пуаро попростував до дверей. Я рушив слідом за ним.

— Є ще одна річ, на яку ви не звернули уваги, — кинув він через плече. — Шматок свинцевої труби, — і вийшов з кімнати.

Жак Рено все ще стояв у передпокої. На його блідому обличчі нічого не можна було прочитати. Та, коли ми вийшли з вітальні, він кинув на нас пронизливий погляд. Саме в цю мить зверху долинули кроки — пані Рено спускалася східцями. Побачивши сина між двома охоронцями закону, вона немов скам'яніла.

— Жак!.. Жак, що це все означає?

Він глянув на неї.

— Мене заарештували, мамо.

— Що?! — Вона пронизливо скрикнула і, раніше, ніж її встигли підхопити, важко впала. Ми обоє підбігли і підняли її. По миті Пуаро випростався.

— Вона серйозно поранила собі голову об край сходинки. Боюся, що у неї струс мозку. Коли Жіро схоче отримати від неї свідчення, йому доведеться почекати. Вона прийде до тями, либонь, не раніше ніж за тиждень.

Деніз і Франсуаз підбігли до своєї господині, і Пуаро, залишивши пані Рено на них, вийшов з будинку. Деякий час я мовчки йшов слідом. Нарешті наважився спитати його:

— Скажіть відверто, Пуаро, ви вірите, що, хоча всі відомі факти свідчать проти Жака Рено, може виявитись, що він невинний?

Пуаро відповів не відразу.

— Не знаю, Гастінгсе. Можливо. Безперечно, Жіро помиляється. Помиляється від початку до кінця. Коли Жак Рено винний, то лише наперекір доказам Жіро, а не тому, що детектив правий. І найсерйозніше обвинувачення проти молодого Рено відоме мені одному.

— Що ж це? — спитав я, вражений його словами.

— Коли ви скористаєтеся зі своїх сірих клітинок і чітко відтворите в уяві картину всієї справи, як це зробив я, ви теж зрозумієте, що це, любий друже.

Він знову відбувся однією зі своїх туманних відповідей, що так дратують мене.

— Ходімо до моря цією дорогою, — запропонував зненацька він. — Посидимо на тому пагорбку, що височить над пляжем, і проаналізуємо всю справу. Ви знатимете всі факти, які відомі мені. Але тільки факти, бо мені хотілося б, аби істини ви дійшли власним розумом.

Ми сіли на вкритий травою горб, з якого відкривалася велична панорама моря.

— Подумайте, друже, — почав Пуаро. — Впорядкуйте свої думки. Додержуйтеся методики і не відхиляйтеся від фактів. Секрет успіху полягає саме в цьому.

Я спробував скористатися його порадами. Згадав усі деталі справи. І раптом здригнувся. Мені на думку спала така ясна й світла ідея, що я аж збентежився. І, відчуваючи внутрішнє тремтіння, почав будувати власну гіпотезу.

— Бачу, у вас з'явилась якась ідея, друже мій. Грандіозно!

Випроставшись, я запалив люльку.

— Пуаро, здасться, ми були на диво неуважні. Я сказав "ми", хоча "я", певна річ, більше відповідає істині. Але і ви повинні бути покарані за свою надмірну таємничість. Тому повторюю: ми були надто неуважні. Є особа, про яку ми зовсім забули.

— Хто вона? — В очах Пуаро знову спалахнули зеленкуваті вогники.

— Жорж Коно!

ДИВНА ЗАЯВА

Пуаро обійняв мене за плечі.

— Нарешті! Зрозуміли! І без сторонньої допомоги… Ну, а тепер міркуйте далі. Певна річ, ми припустилися помилки, забувши про Жоржа Коно.

Його схвалення так схвилювало мене, що деякий час я негоден був і слова вимовити. Та нарешті зібрався з думками.

— Жорж Коно зник двадцять років тому, але нема жодних підстав вважати його померлим, — сказав я.

— Ні в якому разі, — погодився Пуаро.

— Тому припустімо, що він живий.

— Цілком слушно.

— Чи що був живий де недавнього часу.

— З кожним кроком ви наближаєтесь до істини!

— Припустімо, — вів я далі, відчуваючи, як зростає мій ентузіазм, — він опинився на мілині. Став злочинцем, грабіжником, волоцюгою — ким хочете. Випадково він приїжджає до Мерлінвіля, де зустрічає жінку, котру ніколи не забував і кохає, як і раніше…

— Ай-яй-яй! Знову сентиментальність!

— Кохання й ненависть завжди йдуть у парі, — процитував я на свій лад відомий афоризм. — В усякому разі, він знаходить її тут. Вона живе під чужим ім'ям, а в неї новий коханець — англієць Поль Рено. Жорж Коно згадує ва страждання, що випали на його долю в минулому, свариться з Рено, підстерігає, коли той приходить на побачення до своєї коханки, і вбиває ударом кинджала в спину. Але, злякавшись власного злочину, починає копати могилу. Мені здається вірогідним, що пані Добрей виходить подавитися, де її коханець. Між нею й Коно вибухає жахлива сварка. Він тягне її до сарайчика, і там його настигає приступ епілепсії… Тепер припустімо, що з'являється Жак Рено. Паш Добрей розповідає йому всю правду, вказуючи на ті страшні наслідки, котрі може мати давній скандал для її доньки, якщо про нього знову згадають. Вбивця його батька мертвий — необхідно зробити все можливе, аби зам'яти цю історію. Жак Рено погоджується, іде до матері й умовляє її мовчати. Злякана перспективою, намальованою пані Добрей, пані Рено дозволяє зв'язати себе… Що ви, Пуаро, скажете про мою версію? — Я відкинувся назад, гордий своєю винахідливістю.

Пуаро уважно подивився на мене.

— Гадаю, мій любий друже, вам слід писати сценарії для кіно.

— Ви хочете сказати…

— Фільм, знятий за історією, котру ви мені щойно розповіли, був би чудовий… Хоч він і не має нічого спільного з життям.

— Визнаю, що не врахував усі деталі…

— Ви зробили набагато більше — з казковою легкістю відкинули, знехтували всі деталі… А що скажете про одяг мерців? Чи, може, гадаєте, що, вбивши свою жертву, Коно зняв із неї костюм, одягнув його на себе і знову встромив у труп кинджал?

— Хіба це має якесь значення? — заперечив я вельми задерикувато. — Можливо, ще вдень він залякуванням примусив пані Добрей дати йому одяг і гроші.

— Залякуванням?.. Ви серйозно припускаєте таке?

— Певна річ. Він міг погрожувати відкрити її справжнє ім'я родині Рено, що, безперечно, поклало б край усім надіям на шлюб її дочки з молодим Рено.

— Помиляєтесь, Гастінгсе. Шантажувати її він аж ніяк не міг, бо її було зверху. Пам'ятайте, Жоржа Коно і досі розшукують, аби судити за вбивство Берольді. Одне її слово — і йому загрожує гільйотина.

Я змушений був визнати йото правоту.

— Ваша теорія, — ущипливо зауважив я, — безсумнівно, правильна і узгоджується з найдрібнішими деталями?

— Моя теорія — це сама правда, — спокійно відповів Пуаро. — А правда неминуче вірна. Що ж до вашої гіпотези, то ви припустилися принципової помилки. З вірної дороги вас збила уява, вона ж завела вас у хащі нічних любовних побачень і пристрасних сцен. А коли розслідуєш злочини, треба відштовхуватись від звичайного, повсякденного. Дозвольте продемонструвати вам мій метод?

— О! Будь ласка!

— Я почну, як і ви, з Жоржа Коно. Як нам тепер відомо, розповідь пані Берольді про бородатих бандитів була вигадкою. Коли вона дійсно не давала згоди на вбивство чоловіка, то вигадала всю цю історію сама без будь-якої допомоги. Коли ж вона не безневинна, сфабрикувати таку версію могла або вона сама, або Жорж Коно… І ось у справі, котру ми розслідуємо зараз, знову зустрічаємось із тією ж байкою. Як я вже вказував, нема жодних підстав припускати, що натхненницею цього злочину була пані Добрей. Отож звернімося до гіпотези, що народилася вся ця історія в голові Жоржа Коно. Дуже добре. Коно планує злочин, а його спільницею виступає пані Рено. Вона в центрі уваги, а за нею ховається примарна фігура, теперішнє ім'я якої нам невідоме. Давайте тепер знову простежимо справу Рено з самого початку, виписуючи всі значні події у хронологічному порядку. У вас є записник і олівець? Гаразд. Що треба занотувати першим?

— Лист до вас?

— З нього ми вперше дізналися про цю справу, але почалася вона раніше. Я сказав би, першим важливим показником були зміни в поведінці і в характері пана Рено, що настали по приїзді до Мерлінвіля. Підтвердження ми маємо від кількох свідків. Ми також повинні враховувати його дружбу з пані Добрей і великі суми грошей, котрі він давав їй. Після цього можна безпосередньо переходити до двадцять третього травня.

23 травня. Пан Рено свариться з сином із приводу наміру юнака одружитися з Мартою Добрей. Син їде до Парижа.

24 травня. Пан Рено змінює заповіт, залишаючи весь капітал дружині.

7 червня. Сварка з якимось волоцюгою, що засвідчує Марта Добрей.

Лист до Еркюля Пуаро з благанням допомогти.

Телеграма до Жака Рено з наказом їхати до Буенос-Айреса на борту "Анзори".

Шоферові Мастерсу дають відпустку.

Візит невідомої дами того самого вечора. Випускаючи її з будинку, пан Рено каже: "Так, так, заради усього святого ідіть зараз…"

Пуаро помовчав.

— Тепер, Гастінгсе, проаналізуйте кожний із цих фактів окремо і в зв'язку з усіма подіями. Хіба ви не бачите всю справу в новому світлі?

Я зробив так, як він мені порадив. І по миті сказав вельми непевно:

— Щодо першого пункту, то треба з'ясувати, що викликало зміни в характері і поведінці пана Рено — шантаж чи нестямна закоханість у цю жінку?

— Безперечно, шантаж. Ви чули, що сказав Стоунер про зміни його характеру і звичок?

— Пані Рено не підтвердила слів секретаря, — заперечив я.

— Ми вже впевнились, що свідчення пані Рено не заслуговують довіри. Тут треба вірити пану Стоунеру.

— Однак, якщо в пана Рено були любовні стосунки з жінкою, яку звуть Белла, це не обов'язково виключає можливість таких самих відносин між ним та пані Добрей.

— Певна річ, ні. Цілком погоджуюсь з вами, Гастінгсе. Та чи були у нього ці інтимні зв'язки?

— А лист, Пуаро! Ви забуваєте про лист.

— Ні, не забуваю. Але звідки відомо, що він адресований саме Полю Рено?..

— Як "звідки"? Хіба його не знайшли в кишені пальта Поля Рено і…

— І це все! — обірвав мене Пуаро. — Але ж там не було жодного натяку, кому його адресували. Ми припустили, що лист надісланий покійнику, оскільки знайшли цей лист в його кишені. А тепер послухайте, мій дорогий друже. Чимось те пальто здалося мені підозрілим. Я зміряв його і дійшов висновку, що пан Рено носив задовге пальто.