Запiзнiла розплата - Сторінка 21

Я сказав вам про це, і вам би слід було над цим замислитись.

— Я думав, ви кинули ту фразу, аби щось сказати, — зізнався я.

— Як вам тільки могло таке спасти на думку?! Ви ж бачили, як я міряв пальто пана Жака Рено. Так знайте ж, пальто пана Жака Рено надто закоротке. Візьміть ці два факти і поєднайте їх з третім — а саме з тим, що пан Жак Рено, від'їжджаючи до Парижа, дуже поспішно вибіг із дому… Скажіть, який висновок ви зробите з цього?

— Розумію… — поволі промовив я. — Лист було написано Жаку Рено, а не його батьку. Поспішаючи, Жак схопив не своє пальто…

Пуаро кивнув.

— Точнісінько так! Ми ще повернемося до цього пізніше. Зараз задовольнимося тим, що лист не має нічого спільного з Полем Рено, і перейдемо до наступної за хронологією події.

— Двадцять третього травня, — прочитав я. — Пан Рено свариться з сином, який хоче одружитися з Мартою Добрей. Син їде до Парижа… А наступного дня Рено-старший змінює заповіт, що, на мою думку, було безпосереднім наслідком сварки.

— А які мотиви рухали паном Рено?

Від здивування я широко розплющив очі.

— Злість на сина, певна річ.

— І однак він писав йому ніжні листи до Парижа?

— Так твердить Жак. Але він чомусь не показав нам жодного листа.

— Добре, облишимо це.

— Тепер ми підійшли безпосередньо до дня трагедії. Події, що сталися того ранку, ви, Пуаро, розмістили у певній послідовності. У вас є для цього якісь вагомі підстави?

— Так. Я встановив, що лист до мене і телеграма до Парижа були відправлені одночасно. Невдовзі по цьому Мастерса повідомили, що він може кілька днів відпочивати. На мою думку, сварка з волоцюгою сталася трохи раніше.

— Не розумію, як ви можете з певністю встановити перебіг подій до чергової розмови з пані Добрей.

— У цьому нема потреби. Я певен! А коли ви не розумієте, що події могли розгортатися лише у такій послідовності, ви взагалі не розумієте нічого, Гастінгсе!

Якусь мить я дивився на нього.

— Певна річ! Я ідіот. Коли волоцюга був Жоржем Коно, пан Рено усвідомив небезпеку лише після бурхливої перепалки з ним. Тоді ж він відправив водія Мастерса, бо підозрював, що його підкупив Коно. Послав телеграму синові і запросив вас.

Ледь помітна посмішка на мить скривила вуста Пуаро.

— Вам не здається дивним, що в листі до мене він вживав точнісінько ті самі вирази, котрі ми згодом почули від пані Рено в її розповіді? Якщо згадка про Сантьяго була лише ширмою, навіщо тоді було пану Рено так підкреслено привертати до неї нашу увагу? Навіть більше: посилати в Сантьяго свого сина!

— Незрозуміло. Та, може, знайдемо пояснення пізніше. Наступний пункт — нічний візит таємничої дами. Коли то була не пані Добрей, як твердить Франсуаз, я нічого не розумію.

Пуаро похитав головою.

— Мій друже, де блукають ваші думки? Не забувайте про клаптик чека і що ім'я Белли Дювін знайоме Стоунеру… Гадаю, ми можемо вважати встановленим: повне ім'я невідомої кореспондентки Жака Рено — Белла Дювін і саме вона приходила на віллу того вечора. Які були її плани? Може, побачити Жака, а може, вона хотіла лише побалакати з його батьком… Можна припустити, що тоді трапилося таке. Вона намагалася зробити все, що в її силах, аби Жак повернувся до неї, можливо, показала його листи, а батько Жака спробував одкупитися од неї. Вона обурено розірвала чек. З листа видно, що вона щиро закохана, і, напевне, пропозиція взяти гроші глибоко образила її. Нарешті Поль Рено здихався її. Пам'ятаєте слова, сказані їй? "Так, так. Та заради всього святого ідіть зараз…" Йому дуже не терпілося, щоб дівчина пішла. Але чому? Певен, не тільки через те, що розмова була не дуже приємна. З якихось причин для нього був дорогоцінний час!

— Чого б то? — спитав я, спантеличений.

— Саме про це нам і треба дізнатися. Чому б йому — часу — бути таким дорогоцінним? І саме тієї ночі?.. Пізніше пан Бекс знаходить наручний годинник пані Рено — і ми знов усвідомлюємо, що час у цьому злочині відіграє надто важливу роль. Тут ми вже наближаємося до самої драми… Белла Дювін залишає віллу о пів на одинадцяту вечора, а із свідчень наручного годинника нам відомо, що злочин було вчинено чи принаймні розіграно до півночі… Ми проаналізували події, які передували вбивству, встановили їхню логічну послідовність, і лише одна залишилася поки без місця. За твердженням лікаря, волоцюга, коли знайшли його тіло, був мертвий вже щонайменше сорок вісім годин. Можливо, навіть на цілу добу більше. І тепер, на підставі фактів, які ми щойно обговорили, я встановлюю, що смерть сталася сьомого червня вранці.

Я втупився в нього вражено.

— Як ви дійшли цього висновку?

— Бо лише в цьому випадку перебіг подій можна пояснити логічно. Дорогий мій друже, я крок за кроком провів вас за всіма подіями. Невже ви й досі не бачите того, що так очевидно?

— Слухайте, Пуаро, я не бачу в цій справі нічого очевидного. Мені дійсно здавалося, що я починаю розуміти, та зараз… Заради всього святого скажіть: хто убив пана Рено?

— Цього я сам поки що не певен.

— Хіба не ви сказали, що це очевидно?!

— Ми не розуміємо один одного. Пам'ятайте, розслідуються два злочини. Наберіться терпіння і зверніться до психології. Нам відомі три моменти, коли пан Рено раптом змінював свої рішення і поведінку — іншими словами, три психологічних моменти. Перший спостерігався відразу ж по приїзді до Мерлінвіля, другий — після сварки з сином, третій — сьомого червня. Тепер розглянемо причини. Причиною номер один можна вважати зустріч із пані Добрей. Номер два — безпосередньо пов'язана з нею, оскільки стосується шлюбу сина пана Рено і її дочки. Але причина номер три схована од нас. Ми повинні домислити її. А тепер, друже мій, дозвольте поставити вам одне питання: хто, на вашу думку, розробив план злочину?

— Жорж Коно! — не дуже певно відповів я.

— Достеменно так. Жіро твердить, що жінка бреше, коли прагне врятувати або ж себе, або чоловіка, котрого кохає, або своє дитя. Оскільки ми певні, що брехати її примусив Жорж Коно і що молодий Жак Рено і Жорж Коно не одна особа, третій випадок цієї аксіоми Жіро можна відкинути. Так само, як і перший, бо злочин ми приписуємо Жоржу Коно, а не пані Рено. Таким чином, ми повинні визнати, що пані Рено брехала для порятунку коханого чоловіка, чи, іншими словами, заради Жоржа Коно. Ви погоджуєтесь з цим?

— Так, — визнав я. — Ваша побудова досить логічна.

— Гаразд! Паш Рено кохає Жоржа Коно. Хто ж тоді Жорж Коно?

— Волоцюга.

— У нас є хоч якісь докази, що паш Рено кохає волоцюгу?

— Ні, та…

— Тоді все гаразд. Не тримайтеся за теорії, які не підкріплюються фактами. Замість цього запитайте самі себе: кого кохала паш Рено?

Цілком заплутавшись, я похитав головою.

— Ну, ну, мій друже, ви дуже добре знаєте. Кого паш Рено кохала так гаряче, що, побачивши його мертвим, знепритомніла?

Я глянув на Пуаро приголомшений.

— Свого чоловіка…

Пуаро кивнув:

— Чоловіка, чи Жоржа Коно. Називайте його, як вам подобається.

— Неможливо!

— Чому "неможливо"? Хіба ми щойно не погодились, що пані Добрей була в змозі шантажувати Жоржа Коно?

— Так, але…

— І хіба вона не шантажувала пана Рено з великою користю для себе? І хіба не факт, що ми нічого не знаємо про молоді роки і родину пана Рено? Або що він раптом з'являється як канадець французького походження рівно двадцять два роки тому?..

— Все це так, — сказав я твердішим голосом, — та мені здається, ви забуваєте один важливий момент.

— Який саме, друже?

— Коли не помиляюся, ми погодились, що план злочину розробляв Жорж Коно. Це приводить нас до сміховинного висновку, що Рено планував своє власне^вбивство!

— Так, мій друже, — спокійно промовив Пуаро. — Це саме те, що він насправді зробив!

ЕРКЮЛЬ ПУАРО АНАЛІЗУЄ

Пуаро почав свою розповідь спокійним, урівноваженим голосом:

— Вам, любий друже, здається дивним, що людина планує свою власну смерть, чи не так? Настільки дивним, що ви радше відкидаєте правду, як фантастичну вигадку, і намагаєтесь знайти пояснення незрозумілого у вигаданій історії, яка насправді не має нічого спільного з дійсністю. Так, пан Рено розробив план власної смерті, та є одна деталь, яку ви можливо, не помітили, він не збирався вмирати.

Я захитав головою, нічого не розуміючи.

— Насправді все це дуже просто, — лагідним голосом вів далі Пуаро. — Для злочину, який збирався вчинити пан Рено, вбивство було не обов'язкове, та необхідно було мати труп. Давайте пригадаємо події, які тепер ми спостерігатимемо під іншим кутом зору… Жорж Коно ховається від правосуддя в Канаді. Там під чужим ім'ям він одружується, багатіє в Південній Америці, та ностальгія не дає йому спокою. Його весь час тягне додому Минає двадцять років. Зовнішність його значно змінилася. Крім того, він тепер займає таке становище в суспільстві, що малоймовірно, аби хтось розгледів у ньому злочинця, котрого правосуддя розшукує вже багато років. Він вважає повернення справою цілком безпечною. Оселяється в Англії, але має намір влітку жити у Франції. Зла доля приводить його до Мерлінвіля, де жила єдина у Франції людина, котра може впізнати його. А для пані Добрей він — золота жила. Рено безпомічний, безпорадний, цілковито опинився в її руках. До всього цього додається ще й те, що Жак Рено закохується в красуню Марту й наперекір батькам вирішує побратися з нею. Пан Рено прагне будь-якою ціною не допустити шлюбу сина з дочкою лиховісної пані Берольді. Жак нічого не знає про минуле батька, та пані Рено воно добре відоме. Вона жінка з твердим характером і пристрасно віддана чоловікові. Вдвох вони радяться. Рено бачить лише один вихід з цього становища — смерть! Для всіх він повинен померти. Насправді ж він бачив такий вихід: виїхати в якусь далеку країну і почати там нове життя під вигаданим ім'ям. А пані Рено через де який час зігравши свою роль удовиці, перебереться до нього. Тому необхідно, щоб грошима розпоряджалася вона. Ось чому й складається новий заповіт. Не знаю, де вони спочатку думали взяти необхідний для цього спектаклю труп. Можливо, вирішили придбати один із тих скелетів, по яких художники вивчають анатомію, та інсценувати пожежу, чи зробити щось подібне. Та задовго до того, як остаточно визріли їхні плани, трапилася подія, що зіграла їм на руку. До їхнього саду заблукав хамуватий волоцюга.