Запiзнiла розплата - Сторінка 22

Виникає сварка. І тут неждано волоцюга падає на землю і в приступі епілепсії вмирає. Рено з дружиною затягають тіло до сарайчика, усвідомлюючи, яка казкова нагода трапилася їм. Зовні волоцюга нічим не нагадує Рено, та він теж середнього віку, типовий француз. Цього теж досить!

Пуаро перевів віддих і вів далі:

— Уявляю, як вони сіли на лавочці, на достатній відстані від вілли, аби ніхто не почув їх, і обговорювали справи. План народився швидко: треба, щоб тіло впізнала лише пані Рено. Жака Рено і водія, котрий возив хазяїна протягом двох років, необхідно тимчасово усунути. Пан Рено вирішив вжити всіх заходів, аби ошукати найпричепливіших свідків. Мастерса відправили відпочивати, Жаку послали телеграму негайно вирушити в Буенос-Айрес. Поль Рено, безперечно, чув про мене, знав, що я немолодий і живу самітником. Тому й написав мені листа, закликаючи на допомогу, бо знав, що, коли я приїду і покажу листа, він справить належне враження на слідчого. І, певна річ, не помилився. З дружиною нарядили волоцюгу в костюм пана Рено, а його обірвані штани й піджак залишили біля дверей сарайчика, не наважуючись взяти додому. І потім, аби зробити розповідь пані Рено вірогіднішою, встромили йому в серце кинджал, зроблений з авіаційного дроту. Тієї ночі Рено мав спочатку зв'язати свою дружину і впхнути їй кляп у рот, а потім взяти лопату, викопати могилу в тому місці, де, як він знав, мали зробити ямку для гольфа. Необхідно, щоб тіло знайшли — у пані Добрей не повинно залишатися жодних сумнівів щодо смерті її колишнього коханця… Зробивши все це, Рено натягне на себе лахміття волоцюги, поплентається до залізничної станції і, ніким не помічений, сяде в потяг, що відходить за десять хвилин по півночі. Оскільки гадатимуть, що злочин було вчинено двома годинами пізніше, волоцюга не викличе підозри.

Я від здивування не міг слова вимовити.

— Тепер ви розумієте, чому його так дратував візит тієї дівчини, Белли? Кожна мить затримки була згубна для його плану… Нарешті він здихався її. Тепер — до роботи! Зумисно залишає парадні двері напівпрочиненими, аби потім подумали, що вбивці зайшли через двері, зв'язує дружину і затикає їй рота кляпом. Та на цей раз виправляє помилку, якої припустився двадцять два роки тому. Тоді слабкість вузлів кинула підозру на його спільницю. Але залишає дружину, по суті, з тією ж самою легендою, яку вигадав багато років перед тим. Ніч прохолодна — він накидає на плечі пальто, яке збирається потім кинути в могилу разом із трупом. Вилазить через вікно, розрівнює землю на клумбі і тим самим залишає найсильніший доказ проти себе. Прямує до безлюдного майданчика і починає копати. І тоді…

— Що тоді?

— І тоді, — похмуро сказав Пуаро, — правосуддя, від якого він так довго ховався, настигає його. Невідома рука встромлює йому ніж у спину… Тепер, Гастінгсе, розумієте, що я мав на думці, коли говорив про два злочини? Перший, який пан Рено у своїй безмежній самовпевненості просив нас розслідувати, можна вважати розв'язаним. Та за ним криється набагато глибша загадка. І розв'язати її буде важко, ой як важко! Розумієте, злочинець користувався лише тим, що приготував для своєї інсценізації пан Рено. Це свідчить про неабиякий розум убивці…

— Ви неперевершені, Пуаро! — сказав я захоплено. — Ніхто, крім вас, не здатен був би додуматися до цього.

Гадаю, моє визнання сподобалось йому. Бо, здається, вперше у житті я бачив його дещо спантеличеним.

— Бідолаха Жіро, — сказав Пуаро, безуспішно намагаючись прибрати скромного вигляду. — Безсумнівно, він не такий вже і дурний. Раз чи два він натрапляв на невдачі. Та чорна волосина, закручена навколо рукоятки кинджала, наприклад. Нічого не скажеш, вона могла ввести в оману кожного…

— Правду кажучи, Пуаро, — поволі сказав я, — ще й досі мені не зовсім ясно, чия то волосина?

— Певна річ, пані Рено. Саме це я й називаю невдачею, її волосся, темне колись, тепер стало майже цілком сиве. Якби та волосина була сивою, тоді б Жіро ніяк не впевнив себе, що вона з голови Жака Рено! Та тут нема чого дивуватися. Така вже його система: завжди підтасовувати факти так, аби вони підтримували його версію!

— Безсумнівно, коли пані Рено отямиться, вона заговорить, їй ніколи й на думку не спадало, що її сина можуть звинуватити в убивстві. Адже вона була певна, що Жак у безпеці, на борту "Анзори", далеко в океані. Оце так жінка, Гастінгсе! Яка сила, яке самовладання! Лише раз вона проговорилась, коли Жак несподівано повернувся. Пам'ятаєте? "Кінець кінцем це вже не має ніякого значення тепер…" І ніхто не звернув уваги, ніхто не зрозумів значення тих слів. Яку жахливу роль повинна була зіграти ця бідна жінка! Лише уявіть собі, яким ударом було для неї, коли, спустившись вниз, аби впізнати труп, вона замість незнайомого волоцюги бачить холодне тіло свого чоловіка. Адже вона гадала, що він уже за сотні миль від дому. Ось того вона й знепритомніла! Але потім, отямившись, як чудово грала вона свою роль і якої це, безсумнівно, завдавало їй муки! Пані Рено не може сказати нам жодного слова, яке б вказало на справжніх убивць. Заради сина ніхто не повинен знати, що мільйонер Поль Рено і злочинець Жорж Коно насправді одна особа. А останній і найгіркіший удар був тоді, коли вона мусила визнати, що пані Добрей була коханкою її чоловіка. Вона зробила це, аби виключити розмови про шантаж, бо врешті-решт вони могли б призвести до розкриття всієї таємниці. Як розумно тримала вона себе, коли слідчий спитав: чи не було в минулому її чоловіка якоїсь таємниці? "Певна, що нічого дуже романтичного, добродію". Це було зіграно на найвищому рівні — поблажливий тон, ледь помітна нотка журливого глузування… Пан Оте відразу ж відчув себе мелодраматичним дурнем. Так, це — велика жінка! Кохаючи злочинця, вона любила його благородно, як королева!

Пуаро замовк, замислившись.

— Ще одна річ цікавить мене, Пуаро. Що ви скажете з приводу свинцевої труби?

— Невже не розумієте? Поль Рено взяв її з собою, щоб до невпізнання спотворити нею обличчя трупа… Саме вона, ця труба, вказала мені вірний шлях. А той кретин Жіро повзав по ній у пошуках недопалених сірників! Хіба не я казав вам, що ключ до розгадки довжиною в два фути нічим не гірший за ключ, що має лише два дюйми? Розумієте, Гастінгсе, тепер ми повинні починати з самого початку. Хто убив пана Рено? Той, хто був біля вілли десь опівночі, той, хто виграє од його смерті. Все це немовби вказує на Жака Рено. Злочин не обов'язково був підготований заздалегідь. І ще цей кинджал…

Я здригнувся, вперше усвідомивши фатальну вагомість цього доказу.

— Певна річ, — сказав я, — кинджал пані Рено був інший, аніж той, що ми знайшли в тілі бродяги. В такому разі їх було два?

— Безперечно! І оскільки вони однаковісінькі, цілком очевидно, що хазяїном другого був Жак Рено. Та це мене не дуже хвилювало б. Відверто кажучи, у мене щодо цього є думка. Ні, найсерйозніше обвинувачення проти молодого Рено — спадковість, друже мій, спадковість! Так, так!.. Який батько — такий син, Жак Рено, кінець кінцем, син Жоржа Коно.

Голос його був похмурий і серйозний. І я відчув себе ніяково.

— Ви щойно сказали, у вас є думка, яка пояснює…

Пуаро подивився на свій, схожий на цибулину, годинник і спитав:

— О котрій годині приходить денний пароплав з Кале?

— Здається, близько п'ятої.

— Дуже добре. Нам саме вистачить часу.

— Ви повертаєтесь до Англії?

— Так, мій друже.

— Навіщо?

— Розшукати можливого свідка.

— Кого?

Якось дивно посміхнувшись, Пуаро відповів:

— Міс Беллу Дювін.

— Але як ви її знайдете? Що вам відомо про неї?

— Фактично нічого, та багато про що я можу здогадатись. Оскільки не викликає сумніву, що її насправді звати Белла Дювін, і оскільки це ім'я якоюсь мірою знайоме пану Стоунеру, цілком ймовірно, що вона — акторка. Жак Рено, напевне, вперше закохався саме в акторку. Мабуть, її фахом пояснюється і спроба пана Рено заспокоїти її банківським чеком па значну суму. Гадаю, я знайду її, маючи ось це… — І він витяг із кишені фотографію, яку при мені знайшов серед речей Жака Рено.

"З любов'ю від Белли" було написано карлючками в кутку. Та не це вразило мене. Від того, що я побачив, у мене враз захололи руки й ноги. З фотографії на мене дивилася Попелюшка.

ЗУСТРІЧ ІЗ КОХАННЯМ

Хвилину чи дві я сидів немов скам'янілий, тримаючи в руці фотографію. Затим, приховуючи хвилювання, повернув її другові, кинув на нього шпаркий погляд: чи помітив він що-небудь? Та, здавалося, Пуаро на мене не звертав ніякої уваги. Я полегшено зітхнув.

— Не можна гаяти часу. Треба йти. — Пуаро рвучко підвівся. — Море, сподіваюсь, буде спокійне.

На борту пароплава, не страхаючись пильного погляду Пуаро, я зосередився і безпристрасно проаналізував факти. Що відомо Пуаро? Чому він прагне розшукати дівчину? Чи не підозрює… Але це неймовірно! Дівчина не мала нічого проти старшого Рено, у неї не було жодного мотиву бажати його смерті. Хоча що тоді привело її знову на місце вбивства? Я ще раз уважно обміркував усі факти. В Кале дівчина, певне, вийшла з потяга. Якщо вона пообідала в Кале, а потім сіла на потяг до Мерлінвіля, то до вілли Женев'єв дісталась приблизно в той час; який називала Франсуаз, розповідаючи про візит незнайомої жінки. Що ж вона робила, залишивши будинок після десятої? Можливо, пішла до готелю чи повернулася до Кале. А далі? Злочин стався в ніч на вівторок. У четвер вранці вона знову з'явилася в Мерлінвілі. Чи від'їжджала Попелюшка взагалі з Франції? Що тримало її там? Сподівання побачити Жака Рено?.. Я сказав їй (ми всі тоді вірили в це), що він поплив пароплавом до Буенос-Айреса. Можливо, вона знала, що "Анзора" не відійшла? Але, щоб довідатись про це, їй необхідно було побачитися з Жаком. Чи не це цікавило Пуаро? А раптом сталося так, що, повернувшись, аби побачитись з Мартою Добрей, Жак Рено замість цього несподівано зустрічається з Беллою Дювін, кохання якої він так безсердечно відкинув?..

Я почав дещо розуміти. Коли події насправді розгорталися саме так, Жаку було забезпечено цілковите алібі. Але як у такому разі пояснити його мовчання? Чому б йому не розповісти про все відверто? Невже юнак страхався, що Марта Добрей почує про його колишнє захоплення? Таке пояснення не задовольнило мене, і я відчув, що заперечно хитаю головою.