Жовтий Кром - Сторінка 14

Тоді один з молодиків запитав, чи правда, що, як йому розповідали, сер полює на кроликів зі зграєю мопсів. Сер Г еркулес відповів, що це справді так, і почав описувати деякі подробиці гонів. Молоді люди застогнали від реготу.

Коли вечеря скінчилася, сер Геркулес сповз зі свого стільця і під приводом, що він мусить подивитися, як почуває себе леді, пішов, сказавши їм добраніч. Молодики хапалися за животи. Він піднімався по сходах, а за ним лунали вибухи сміху. Філомена не спала: вона лежала в ліжку, дослухаючись до оглушливого реготу й тупотіння незвично важких кроків на сходах і в коридорах. Сер Геркулес підсунув стілець до її ліжка й довго сидів мовчки, тримаючи руку дружини в своїй та час від часу ніжно стискуючи її. Приблизно о десятій годині їх сполохав страшенний лемент. Почувся брязкіт розбитого скла, гупання ніг, вигуки й регіт. Тоді сер Геркулес підвівся і, незважаючи на благання дружини, пішов подивитись, що сталося. На сходах не було світла, і він спустився навпомацки. Гамір посилився, уже можна було розібрати окремі слова та фрази. З-під дверей їдальні пробивалася смужка світла. Сер Геркулес нечутно перейшов залу. Тільки–но він наблизився до дверей, знову почувся дзенькіт розбитого скла і брязкіт металу. Що вони там роблять? Зіп'явшись навшпиньки, він зумів зазирнути в замкову шпару. Посеред погромленого столу старий Саймон, дворецький, танцював джигу. Він упився до того, що насилу втримував рівновагу. Під ногами в нього хрускало й дзвеніло бите скло, а його черевики наскрізь промокли від розлитого вина. Троє молодиків стукали по столу руками або порожніми пляшками, підохочуючи старого реготом і вигуками. Троє слуг також сміялися, прихилившись до стіни. Раптом Фердінандо шпурнув у танцюриста жменю каштанів. Маленький чоловічок захитався й упав горілиць, поваливши карафу та кілька склянок. Вони поставили його на ноги, дали йому випити бренді, поплескуючи по спині. Старий посміхався й гикав. "Завтра ми влаштуємо балет усієї двірні", — гукнув Фердінандо. "А татусь Геркулес візьме свою палицю і вбереться в лев'ячу шкуру", — додав один з його товаришів, і всі троє зайшлися гучним реготом.

Сер Геркулес не схотів більше ні дивитись, ні слухати. Він знову перейшов через залу і став підійматися сходами, насилу пересуваючи ноги. То був кінець; для нього не залишалося місця на цьому світі, світ був затісний для нього і Фердінандо.

Дружина все ще не спала; зустрівши її тривожний погляд, сер Г еркулес мовив: "Вони знущаються із старого Саймона. Завтра буде наша черга". Якусь хвилину вони мовчали.

Нарешті Філомена сказала: "Я не хочу побачити завтра".

"Справді, краще його не бачити", — відповів сер Г еркулес. Зайшовши до свого кабінету, він записав у щоденник повний і докладний звіт про події цього вечора. Ще й не дописавши, він покликав камердинера і звелів приготувати йому ванну з гарячою водою на одинадцяту годину. Скінчивши писати, він зайшов до кімнати дружини, приготував дозу опіуму у двадцять разів сильнішу за ту, яку вона звичайно вживала, коли не могла заснути, і подав їй із словами: "Ось ваше снодійне".

Філомена взяла склянку, але випила не одразу. На очах у неї проступили сльози. "Пам'ятаєте, ми завжди співали влітку, сидячи sulla terrazza (на терасі). Ледве чутним, надтріснутим голосом вона проспівала кілька тактів із Страделли: "Amor, amor, noe dormer piu (любов, любов, не засинай). А ви грали на скрипці. Здається, це було зовсім недавно, і водночас так давно, так давно. "Addio amor, a rivederti (Прощай, кохання, до зустрічі)". Вона випила "снодійне" і, впавши на подушку, заплющила очі. Сер Геркулес поцілував їй руку і вийшов навшпиньки, неначе боявся її збудити. Він повернувся до кабінету, записав у щоденник останні слова дружини і налив повну ванну води, що її вже принесли за його наказом. Вода була надто гаряча, і він не зайшов у ванну одразу, а взяв з полиці Светонія. Він хотів прочитати, як помер Сенека. Розкрив навмання книжку. "Але до карликів, — прочитав сер Геркулес, — він почував відразу, вважаючи їх lusus naturae і віщунами лиха". Він здригнувся, наче від удару. Пригадав, що той самий Август демонстрував у амфітеатрі юнака шляхетного походження на ім'я Луцій, який не мав навіть двох футів заввишки і важив сімнадцять фунтів, одначе мав голос нечуваної сили. Він гортав сторінку за сторінкою. Тіберій, Калігула, Клавдій, Нерон — що далі, то моторошніше. "Свого вихователя Сенеку він примусив заподіяти собі смерть". А Петроній перед смертю покликав до себе друзів і просив, щоб вони розмовляли з ним не про філософію, а про кохання й любовні пригоди, тим часом як життя витікало з нього крізь розтяті вени… Ще раз умочивши перо в чорнило, сер Геркулес записав на останній сторінці свого щоденника: "Він помер смертю римлян". Потім занурив пальні однієї ноги у воду і, впевнившись, що вона не дуже гаряча, скинув халат, узяв бритву й сів у ванну. Одним помахом він глибоко розітнув ліву кисть там, де була артерія, ліг на спину й заглибився в роздуми. Кров повільно витікала, утворюючи у воді спіралі та кільця. Скоро вся вода в купелі стала рожевою. Колір густішав; сер Геркулес відчув, як ним оволодіває непереборний сон; він плив з одного неясного видіння в інше… Незабаром міцно заснув. У його маленькому тілі було небагато крові".

Пити каву після ланчу товариство перейшло до бібліотеки. Її вікна виходили на схід, і о цій порі дня тут було найпрохолодніше місце в усьому будинку. То була велика кімната, заставлена ще у ХУШ сторіччі білими фарбованими полицями вишуканої форми. В одній стіні були двері, замасковані рядами книжкових макетів. Двері відкривали доступ у глибоку шафу, де серед старих листів та газет, порохнявів у темряві саркофаг із мумією вельможної єгиптянки, що його привіз зі своєї подорожі сер Фердінандо–другий. На відстані десяти ярдів ці потайні двері здавалися кількома рядами полиць, заставлених справжніми книжками. Перед ними стояв містер Скоган із чашкою кави в руці.

— Нижню полицю, — говорив він, — займає енциклопедія в чотирнадцяти томах. Корисно, але нуднувато. Те саме можна сказати і про "Словник фінської мови" Капрімалджа. "Біографічний словник" обіцяє значно більше. "Біографії людей, що народились великими", "Біографії людей, що домоглися величі", "Біографії людей, яким було нав'язано велич" і "Біографії людей, які ніколи не були великими". А ось аж десять томів "Праць і подорожей Томса" і роман "У гонитві за примарою", що належить перу невідомого автора і ледве вміщується в шести. А це що? — містер Скоган став навшпиньки і придивився: — Сім томів "Повістей Нокеспотча". Любий Генрі, — сказав він, обертаючись, — тут ваші найкращі книжки. Я охоче віддав би за них решту вашої бібліотеки.

Містер Уїмбуш, щасливий володар багатьох першовидаиь, дозволив собі поблажливо усміхнутися.

— А може, — провадив містер Скоган, — це тільки корінці з назвами? — він відчинив дверцята шафи й зазирнув досередини, ніби сподіваючись знайти за ними й самі книжки. — Ух! — вигукнув він і знов причинив дверцята. — Тхне порохом і цвіллю. Як символічно! Люди чекають від шедеврів минулого якогось чудесного осяяння, але знаходять лиш пітьму й порох, і легкий запах гниття. Кінець кінцем що таке читання, як не порок, подібний до пияцтва, розпусти або чогось подібного? Люди читають, щоб полоскотати й потішити свій розум, і, головне, щоб порятуватися від думок. І все ж таки… "Повісті Нокеспотча"…

Він замовк і став замислено барабанити пальцями по корінцях неіснуючих, недосяжних книжок.

— Але я не згодна з вами щодо читання, — сказала Мері. — Я маю на увазі серйозне читання.

— Цілком правильно, Мері, цілком правильно, — відповів містер Скоган. — Я геть забув, що в цій кімнаті є серйозні люди.

— Мені подобається ваша схема біографій, — мовив Деніс. — У її межах знайдеться місце для кожного з нас; вона всеосяжна.

— Атож, біографії — це непогано, це навіть дуже добре, — погодився містер Скоган. — Я їх уявляю собі написаними дуже вишукано у стилі часів Регентства — такий собі Брайтонськнй павільйон із слів; їх автором міг би бути сам великий доктор Лемпріе. Ви читали його класичний словник? О! — містер Скоган підніс руку і дав їй упасти. Цей жест мав означати, що йому бракує слів.

— Прочитайте його біографію Єлени, прочитайте, як Юпітер, обернувшись у лебедя, "дістав можливість скористатися зі свого становища", залишившись vis–a–vis з Ледою. І подумати тільки, — адже він міг, він навіть повинен був написати ці біографії Великих Людей! Яка це має бути праця. Генрі! І ось через безглузде впорядкування вашої бібліотеки ми не можемо її прочитати.

— Я віддаю перевагу "Г онитві за примарою", — сказала Анна. — Роман у шести томах — це, мабуть, заспокоює.

— Еге ж, заспокоює, — повторив містер Скоган. — Ви знайшли правильне слово. "У гонитві за примарою" — книга грунтовна, але трохи старомодна — картини з життя духівництва в п'ятдесятих роках; типии дрібних землевласників; селяни — для пафосу або комізму, і — як тло — неодмінні спокійно–мальовничі краєвиди. Все дуже гарне й солідне, але трошки нудне і схоже на натуральний пудинг. Мені особисто більше до смаку "Праці й подорожі Томса". Ексцентричний містер Томе із Томе Хілла. Друзяка Том Томе, як називали його друзі. Він прожив десять років на Тібеті, впроваджуючи виробництво очищенного вершкового масла за сучасною європейською технологією, що дало йому можливість піти у відставку в 36 років із кругленьким капітальцем. Останні роки життя він присвятив подорожам і роздумам; і ось результат. — Містер Скоган постукав пальцем по книжкових макетах. — А тепер ми дійшли до "Повістей Нокеспотча". Який шедевр і яка велика людина! Нокеспотч знав, як писати белетристику. О, Денісе, якби ви тільки змогли прочитати Нокеспотча, ви б не стали писати нудний роман про розвиток характеру молодого чоловіка, ви не стали б детально й вишукано змальовувати культурне життя Челсі, Блумсбері та Хемстеда. Ви спробували б написати книгу, яку можна читати. Та ба! Через особливе впорядкування бібліотеки нашого господаря ви ніколи не прочитаєте Нокеспотча.

— Повірте, мені дуже шкода, — мовив Деніс.

— Саме Нокеспотч, — вів далі містер Скоган, — великий Нокеспотч звільнив нас від похмурої тиранії реалістичного роману.