Жовтий "Ягуар" - Сторінка 5

Хіба вам Шінк'є не сказав?

— Йдеться про Лоньйона… Його підстрелили, коли він виходив із цього будинку…

— Він помер?

— Його відвезли до лікарні Біша. Сподіваються, що він оклигає. Уночі він перебував кілька годин у цій кімнаті, а може, і в спальні. Зніми також усі інші відбитки… Ви підете зі мною, Шінк'є?

Коли вони спустились на перший поверх, Мегре тихо мовив інспекторові:

— Непогано було б розпитати ще й пожильців у цьому та в сусідніх будинках. Звичайно, навряд чи хто сидів біля вікна у такий пізній час та ще й у таку погоду, але всяке буває. Цілком можливо, що Марінетта взяла таксі, і в такому разі неважко буде знайти водія. Вона найпевніше спустилася до площі Константен-Пеккер, де в таку пору більше шансів упіймати машину, ніж там нагорі, в районі вулиці Бютт… Ви знаєте цей район краще за мене, отож вам і карти в руки.

Він зітхнув і побажав на прощання:

— Ну, хай вам щастить!

Потім штовхнув засклені двері до консьєржки. Чоловікові її все-таки вдалося заснути — з-поза запони долинало його рівномірне хропіння.

— Вам іще щось потрібно? — пошепки запитала Анжела Соже.

— Ні, я просто хотів зателефонувати, але подзвоню деінде. Хай поспить…

— Ви повинні його зрозуміти. Коли йому не дати одіспатися, він стає неможливий. Я дала йому снотворного… Здається, допомогло.

— Коли ви раптом пригадаєте щось цікаве, не забудьте подзвонити до Сюрте.

— Гаразд, хоча, по-моєму, я нічого не забула, коли вам розповідала. Коли вже нарешті підуть ці фоторепортери й журналісти? Це через них тут стільки роззяв.

— Я з ними поговорю…

Як і треба було сподіватися, вони гуртом налетіли на нього, незважаючи на поліцаїв, як тільки він переступив поріг.

— Послухайте, панове, мені поки що відомо не більше, ніж вам. На інспектора Лоньйона було вчинено напад під час виконання службових обов'язків…

— Службових обов'язків? — глузливо перепитав котрийсь із газетярів.

— Ви прекрасно чули, що я сказав. Інспектора тяжко поранено. В лікарні Біша його оперував професор Менго. Схоже на те, що мине кілька годин, перш ніж він зможе говорити. Поки що ми можемо лише робити припущення. В усякому разі, ви тут більше нічого не дізнаєтесь, але цілком можливо, що сьогодні після полудня у мене будуть для вас новини… Тільки не тут, а на набережній Орфевр…

— А що тут поробляв цей інспектор? Правда, що зникла молода дівчина?

— До зустрічі!

— Ви не хочете нічого говорити?

— Я сказав вам усе, що знав.

І, піднявши комір та засунувши руки в кишені, він попрямував униз вулицею. Ззаду кілька разів клацнули затвори фотоапаратів, і він зрозумів, що це, за браком чогось ліпшого, фотографували його самого. Озирнувшись, він побачив, що гурт журналістів поступово розповзається.

Діставшись до вулиці Коленкур, він зайшов до найближчої кав'ярні й замовив грогу. Його морозило.

— Дайте, будь ласка, три жетони.

— Три?

Перш ніж зайти до телефонної кабіни, Мегре зробив добрячий ковток грогу. Спершу він зателефонував до лікарні Біша. Як він і сподівався, старшу медсестру хірургічного відділу дали не відразу, а лише через кілька комутаторів.

— Ні, він живий. Від нього не відходить наш практикант, а в коридорі чергує інспектор. Ми не можемо нічого сказати наперед. Гаразд! А ось іще один із ваших колег…

Він покірно повісив трубку. Потім набрав номер Сюрте.

— Лапуент ще не повернувся?

— Він уже пробував дзвонити вам на авеню Жюно. Передаю трубку.

Крізь шибку кабіни Мегре бачив оцинковану стойку, за якою порався хазяїн у сорочці без піджака, наливаючи по повній склянці червоного вина двом штукатурам у спецівках.

— Це ви, патроне? Косметичний салон я знайшов відразу — на вулиці Матіньйон він один. Це шикарний заклад, там оперує сам пан Мерселен… Всі паризькі дамочки умлівають од самого звуку його імені… Марінетта Ож'є сьогодні на роботу не вийшла, і всі її колеги здивовані… У неї репутація дуже серйозної і пунктуальної дівчини… Про її стосунки з інспектором ніхто нічого не знає… У неї є одружений брат. Він мешкає десь у передмісті Ванв, але точної адреси ніхто не знає… Працює. у страховому товаристві. Марінетта інколи дзвонила йому зі свого салону… Товариство називається "Братерська допомога"… Я вже дивився в довіднику… На вулиці Ле-Полетьє… Я не наважився їхати туди, не порадившись з вами…

— Жанв'є на місці?

— Він друкує свій звіт.

— Запитай, чи це щось термінове. Я все-таки хочу, щоб ти трохи поспав… Можливо, ти ще будеш потрібен мені свіжий і бадьорий…

Якийсь час апарат мовчав. Відтак знову почувся покірний голос Лапуента:

— Каже, звіт може почекати…

— То введи його в курс справи. Нехай під'їде на вулицю Ле-Полетьє і спробує довідатися, де б могла сховатися ця Марінетта.

До кав'ярні заходили все нові клієнти, певно, завсідники, бо їм подавали напої, не чекаючи замовлень. Його вже впізнали: люди кидали на кабіну цікаві погляди.

Мегре не відразу знайшов телефонний номер Лоньйона. Як він і сподівався, трубку взяла пані Мегре.

— Звідки ти дзвониш? — запитала вона.

— Тс-с-с! Я тут поруч, тільки не здумай їй це сказати… До речі, як вона?

Він зрозумів делікатну мовчанку дружини.

— Певна річ, вона не встає з ліжка і почуває себе не краще за свого чоловіка?

— Саме так.

— Ти їй приготувала чогось попоїсти?

— Авжеж… Тільки спочатку довелося йти на базар.

— Отже, її можна залишити саму?

— Це буде не так просто.

— Байдуже, що там вона говоритиме… Скажи їй, що ти мені потрібна, і приходь якнайшвидше до ресторану "Маньєр"…

— Ми пообідаємо разом?

Вона не наважувалася повірити цьому. Їм часом доводилося в суботу чи в неділю вечеряти вдвох у ресторані, але обідати, та ще й під час розслідування — такого досі не бувало.

Комісар попрямував до стойки, щоб допити свій грог.

Голоси в залі вщухли, потім усі зашепотіли. Завдяки газетярам йому важко було пройти непоміченим у будь-якому гурті людей, що часом дуже ускладнювало йому роботу.

Хтось за його спиною сказав:

— А правда, що гангстери підстрелили Нечему?

— Навряд чи це гангстери, — докинув хтось інший.

Отже, Лоньйонові взаємини з Марінеттою вже перестали бути секретом. Мегре розрахувався і під поглядами десятків пар очей вийшов з кав'ярні й подався до "Маньєр".

Кам'яними сходами він піднявся до цього ресторанчика, серед завсідників якого можна було здибати чимало людей, відомих на весь Монмартр, а також всяких художників, письменників, актрис. Але час завсідників ще не настав, і багато столиків були вільні. Лиш біля бару сиділи, схилившись над шинквасом, четверо чи п'ятеро клієнтів.

Комісар скинув свого мокрого плаща та капелюха і полегшено зітхнув, вигідно вмощуючись на м'якій банкетці біля вікна.

Він уже встиг запалити люльку і сів, поринувши в задуму, коли вгледів пані Мегре. Вона саме переходила вулицю, затулившись, як щитом, розкритою парасолькою.

— Мені якось кумедно бачити тебе тут… Ти пам'ятаєш, коли ми були тут востаннє? Принаймні років п'ятнадцять тому… Після театру… Ти пам'ятаєш?

— Пам'ятаю… На, вибирай! Він подав дружині меню.

— Я вже здогадуюсь, що ти замовиш собі сосиски… А що коли я вдарюся в екзотику — візьму омара з майонезом?

Вони почекали, поки на столі з'явилися луарське вино та холодні закуски. До їхнього столика більше ніхто не сідав, Шибки спітніли — і в залі зробилося ще затишніше.

— Сьогодні мені здається, що я вже стала твоєю співробітницею… Коли чую по телефону, що ти не прийдеш обідати, я уявляю тебе приблизно ось так, тільки в товаристві Люка чи Жанв'є…

— Зауваж, що частіше я взагалі не виходжу зі свого кабінету, вдовольняючись пивом з бутербродами… Ну, розказуй…

— Я б не хотіла лихословити…

— Будь щирою.

— Ти колись розповідав мені про це подружжя… Але ти завжди жалів його, і я часом вважала, що ти несправедливий…

— А тепер?

— Тепер мені її не так жаль, хоч вона в цьому й не винна… Я застала її в ліжку. Поруч сиділа консьєржка та стара сусідка з чотками, які вона весь час перебирала… Вони вже встигли викликати лікаря, бо, дивлячись на неї, можна було подумати, що вона от-от віддасть богові душу…

— Її не здивував твій візит?

— Ти знаєш, що вона мені сказала? "Хоч тепер ваш чоловік не зможе його кривдити… Нехай гризе собі лікті, що не пустив мого Шарля до Сюрте…" Спочатку я не знала куди сховати очі… Та, на щастя, невдовзі приїхав лікар… Такий низенький дідок з іронічним поглядом… Консьєржка подалася до себе. А стара слідом за мною вийшла до їдальні, не випускаючи з рук своїх чоток. "Бідолашна жінка! Ми всі нічого не важимо перед всевишнім! Коли поглянеш, що діється навкруги, то не хочеться й носа на вулицю показувати", — мовила вона. Я запитала в неї, чи справді пані Лоньйон така хвора, і вона відповіла, що справді… Мовляв, у неї так крутить у кістках, що вона не може навіть звестися на рівні ноги…

Обоє мимоволі всміхнулися, немов відчули себе молодшими, вирвавшись на волю з одноманітного затишку їхньої домівки на бульварі Рішар-Ленуар. Очі пані Мегре блищали більш, ніж звичайно, щоки порожевіли, коли вона збуджено розповідала про свої ранкові враження.

Коли вони обідали у себе вдома, говорив здебільшого Мегре, бо вона не знала, про що йому розповідати. Та зараз вона усвідомлювала, що може бути йому корисною.

— Це тобі цікаво чути?

— Дуже. Розповідай далі.

— Скінчивши її огляд, лікар знаком попросив мене вийти до коридора, і ми поговорили. Ясна річ, пошепки. Він спершу перепитав мене, чи справді я жінка того самого комісара Мегре, і був дуже здивований, що здибав мене в Лоньйонів. Я йому все пояснила… А втім, ти уявляєш, що я могла йому сказати. "Я не кажу, що в неї залізне здоров'я, але можу вас запевнити, що в неї немає жодної серйозної хвороби… Я вже ось десять років її знаю… Та й не я один… Здебільшого вона викликає ще й того чи іншого з моїх колег, щоб вони будь-що відкрили в неї якусь серйозну недугу… Та коли я раджу їй звернутися до психіатра чи невропатолога, вона ображається і починає кричати, що я нічого не тямлю у медицині, якщо вважаю її за божевільну.

Може, вона невдоволена зі свого шлюбу? В усякому разі, вона ніяк не може подарувати своєму чоловікові, що він і досі окружний інспектор…

Отож, щоб відплатити йому, вона і вдає з себе хвору… Аби тільки він її доглядав, прибирав та готував їсти, аби тільки зіпсувати йому життя, як він, на її думку, зіпсував життя їй самій…

Отож бережіться, сьогодні ви її відвідали — і край… Бо досить вам розчулитися, і вона сяде вам на шию…

Я при ній дзвонив до Біша і сказав їй, що безпосередня небезпека вже минула і її чоловік незабаром оклигає.