Зоря півдня - Сторінка 3

На перший плян висував ся кривий Неаполітанець, з чорним волосєм й проворним поглядом, Ганнїбаль Панталяччі. В кутку тихо сидів Жид португальський, Натан, торговельник діямантів.; третим був гірняк з Lan с as h і ге, Тома Стіль, дужий мужик з рудою бородою, який покинув копальні' вугля, щоби шукати щастя яко копач діямантів. Відтак Німець Фрідель, удаючий великого знатока дорогих камінів, хоч здасть ся, що не бачив досі' анї разу дія-манту в природнім стані', пятим подорожним був Американець, який з ніким, кромі своєї фляшки, не говорив і мабуть їхав в ті сторони, щоби завести шинок, де копачі більшу часть своєї добичі звикли пропивати. Прочу частину подорожник занимали: фармер з над берегів ріки Гард, Бур із Свобідного Оранського Союза, торговельник слоневої кости, двох піонерів з Трансвалю, вкінці' Китаєць Лї.

З початку ся ріжнородна криклива збиранина занимала Кипріяна, та не довго.

Симпатичним був Тома Стіль з своєю могутньою ста-тею та малий Китаєць. А Неаполітанець, з своїми акробатичними штуками і розбишацьким лицем збуджував в нїм відразу.

Найдурнїйшим жартом Панталяччія було причіплюване ріжних предметів,-як вязанок трави, костий, коровя-

2

чих хвостів, до довгої коси, яка Китайцеви після звичаю звисала на плечах.

Сей, не гніваючись цілком, відчіпляв непотрібні додатки, вдаючи, що тих жартів не'добачує.

Жовте його лице і скісні очі полишали ся відтак не ворухливими. Здавало ся також, що й слова не розуміє з сього, що в тім Ноєвім ковчегу говорило ся.

Ганнїбаль Панталяччі не переставав однак висказувати своїх дотинок, говорячи не конечно добре по анґлїйськи.

— Як вам здаєть ся — питав голосно свойого сусіда — чи жовта краска лиця сього Китайця не є случайно заразливою? Або: Якщоб були в мене тут ножиці, відтяв би я йому косу, а тоді* побачилиб ви, яке зробив би він смішне лице.

Більша частина товариства сміяла ся з тих дотепів, вкінци Кипріян, якого се гнівало, що з Китайця так глу-зовано, звернув увагу Панталяччія, що поступованє його є цілком не відповідне, на що сей був би без сумніву по простацьки відповів, колиб йому Стіль не був замкнув уст.

— Так, се не чесно глузувати з сього бідолахи, не розуміючого нашої мови, — сказав добряга Стіль, якого вже гризло сумлїнє, що сміяв ся з Китайця разом з иншими. Діло на тому покінчило ся і Китайцеви дали спокій.

Незабаром однак здивував Кипріяна іронічний погляд, який кинув на нього Лї. Задумавшись, прийшов до висновку, що Китаєць розуміє по анґлїйськи, тільки скриваєть ся з тим.

Даремною однак показала ся проба навязаня з ним розмови. Лї остав німим й байдужним.

Загадочний сей чоловік займав Кипріяна що раз більше, як кожда загадка, якої не можемо розвязати. В наслідок того часто задержував свій погляд на оттому жовтому плоскому лицї, тонких устах, ізза яких ясніли два ряди білих зубів, на короткім носї і скісних очац, все схилених до долу, немов би для закритя злобного погляду.

Скільки років міг мати Лї?

Пятьнайцять, чи шістьдесять? Важко було сказати. Чорне волося, живий погляд і блискучі зуби казали дога-дувати ся молодця, однак перечили тому морщини, . вкриваючі його чоло і лице. Стать мала, нужденна, помимо живих рухів, нагадувала старця.

Чи бідний був, чи богатийРЗнов загадка.

Мав на собі споднї з сірого полотна, жовтий шовковий кафтан, шапку плетену з шнурків, білі пончохи і повстяні пантофлі'. Одїж ся могла служити як і мандаринови першої кляси, так і простому мужикови. Клунки його складали ся з червоного деревлянного куферка, на якому червоною краскою були виписані слова:

H. LÎ.

from Canton to the Саре, с. є. Г. Лї з Кантона в дорозі' до Капштату.

До сього Китаєць визначав ся незвичайною чистотою, не курив, пив тільки воду і голив собі голову на кождому перестанку.

Більше не міг Кипріян про нього дізнати ся, дав отже спокій оттій живій загадці*. В той спосіб минав нашим подо-рожним день за днем і миля за милею дороги.. Конї йшли скоро, то знов звільняли бігу, однак що раз близше були мети і одного дня прибули до Гопе-тавн. Ще один пере-станок й доїхали до Кімберлї. Недалеко за містом вказали ся на краю овида деревлянні хатки, був се Ню-Руш.

Табор копачів не відріжняв ся богато від инших міст сього рода. Доми в ньому були з простих дощок, по більшій части маленькі, подібні до дімків рибалок, які стрічають ся вздовж європейських рік, кілька каварень та шинків, саля білярдова, Альгамбра або саля для танців, кілька шторів себто крамниць, от і всьо, що звертало увагу чужинця. В тих крамницях можна було всього дістати: одежі й домашних знарядів, черевиків і шиб, книжок і сїдел, збруї і матерії, мітол і амуніції, колдер і папіросів, свіжих ярин і лїкарств; знайдемо там також плуги й мила пахучі, пильнички до нігтів і кондензоване молоко, печі й образи — одним словом всьо, нема тільки тих, щоб купували.

Мешканці, табору находили ся хвилево в копальнях, віддалених о 300—400 метрів від Ню-Руш.

І Кипріянови, як і всім ново-прибулим, хотіло ся як найскорше там дістати ся. Отже й вибрав ся сейчас в дорогу, підчас коли в бундючно зареклямованім готелі* "Контіненталь", а в дїйсности в простій хатині', приготовано вечерю.

Була шеста година вечером, сонце вкривало ся вже легкою, золотавою мрякою, а Кипріян подивляв величезну довготу проміра, який мають на півдні' сонце й місяць; наукової причини сього явища ще досі' не прояснено. Промір кружка соняшного й місяця є там майже подвійної величини, як бачений в Европі.

Ще цїкавійше явище дожидало • інжінера в копальни с. е. в властивому діямантовому полі'. При розпочинаню робіт, терен представляв ся тут високорівнею, нічим] не відріжняючою ся відинших; тепер виглядала, як величезна яма із стрімкими стінами, щось в роді' цирку, подовгастої форми, величини 400 метрів квадратових. На високорівни находить ся біля 400 "СІaims" себто концесіонованих закопів. Кождий має 31 стіп ширини і може бути довільно експльоатуваний.

Праця є доволі' звичайна; вибираєть ся землю лопатою і переносить ся її на край копальні'. Там розсипуєть ся її на столах, роздроблюєть ся, товчеть ся і пересїваєть ся пильно, щоби пересвідчити ся, чи є що в ній дорогого.

Однак тому, що кождий "СІaims" є один від другого независимий, полишають ся отже в ріжних фазах експльо-атуваня, до сього ями є ріжної глибини — одні доходять до 30, инші до 15 метрів.

Правительство, з' огляду на комунікацію, зобовязує кождого властителя "Claims'a" до полишеня на краю своєї копальні' 7 метрів землі' в первіснім стані'; простір сей, получений з таким самим, який мусить полишити сусідня копальня, є дорогою околиці'.

Безпеченство однак зменшуеть ся в наслідок захлан-ности копачів, які в глубинї своїх ям щораз більше звужують урядово означений простір, так, що отті дороги € подібні до піраміди, зверненої гострим кінцем в долину. Наслідком непорядків є завалене доріг, засипуванє копалень, нещасливі пригоди з людьми, — всьо те однак не повздержує копачів від робленя надужить.

Наближаючи ся до копальні', не бачив Кипріян з початку нічого, кромі тачок повних або порожних, посуваних по зникаючих дорогах, пізнїйше міг вже заглянути в глубину тих оригінальних копалень, де товпа людий ріжних рас, красок і одягів, пильно працювала на дні' зако-пів. Розріжнити можна було там муринів і білих, Европей-цїв і Американців, Монголів і Кельтів; більшість майже гола або одянена в флянелеві сорочки, полотняні постоли і вовняні фартушки. На головах мали соломяні капелюхи, прикрашені струсиними перами.

Копачі наповнювали землею шкіряні відра, які при помочи ремінних і дротяних линв витягано на поверхню, відтак висипувано землю до тачок і спускано ведра назад на дно копальні*.

Кипріян приглядав ся якийсь час цікаво сему людському муравлищу, а відтак вернув ся до Ню-Руш де незабаром обізвав ся обідовий дзвінок. Вечером прислухував ся розмові копачів, оповіданям про знайдені дорогі каміні', які бідаків в одній хвилині робили богачами; про даремні гляданя, про захланність посередників і несовісність Кафрів, які крали знайдені каміні*. Розмова вела ся тільки про дія-манти, скількість каратів і фунти штерлїнги.

Взагалі' збіговище се виглядало нужденно, а на одного щасливця, який голосно кликав о бутельку шампанського, щоби свою добичу гідно обілляти, мож було запримітити двадцять сумних постатий, приневолених вдоволяти ся тоненьким пивом.

Занимали ся також огляданєм свіжо найденого каміня, подавали собі його з рук до рук, важили і назначували можливу ціну. Сірий, без блеску камінчик, не відріжняючий ся від звичайного, пільного креміня — отеє діямант в природному стані*.

З приходом ночі наповнюють ся каварнї, починають ся ті самі розмови, які вели ся за обідом, з тією тільки ріжницею, що тут оповіданя закроплюють ся склянками бренді або джіну.

Кипріян скоро удав ся на спочинок до одного з шатер, стоячих біля готеля і незабаром заснув, помимо гуляючих під голим небом Кафрів і голосної трубки, яка пригравала білим панам до танцю.

III.

Дещо науки не Зашкодить приязни.

Молодий інжінєр не прибув до Ґріквелєнду на се, щоби тратити час на пусті розмови і забави в товаристві копачів. Задачею його було збиране топографічних і ґео-льогічних даних, прібок мінералів й землі' з під покладів діямантових піль, та рівночасно переведене їхньої аналізи, сейчас на місци.

Тому першим ділом Кипріяна, було знайти собі спокійне помешканє, де міг би умістити привезену з собою лябораторію.

Горбок, на якому стояв дімок пана Веткінса, звернув сейчас його увагу. Було се для нього найдогіднїйше місце, досить віддалене від гамору копачів, а однак тільки о годину дороги від копальні', де з конечности мусів часто пробувати.

Не богато часу треба було на оглянене й винанятє льокалю. Фармер доволі' чемно приняв пропозицію інжінєра, бо, нудьгуючи в своїй самітній хатї, був радий, що буде мати товариша. Однак незабаром розчарував ся пан Веткінс цілком що до свого сусіда, бо сей не любив балаканя, анї люльки, анї також фляшки з джіном.

Ледви що Кипріян розставив частину своєї ляборато-рії, реторти і печі, пустив ся вже на наукові прогульки, а вертаючи вечером змучений і обвантежений прібками землі' і скель, почував більшу охоту до супочинку, чим до слуханя нецікавих казок старого фармера.

Своєю дорогою був дуже чемний, помимо великого знаня, і неможна було його не полюбити, пристаючи з ним довший час.

Пан Веткінс любив також і поважав його, не здаючи собі з сього справи.