Зоря півдня - Сторінка 5

Не довго забавивши, Алїса вернула ся, співаючи знов свою пісоньку так гарно, що Кипріян, який досі' приглядав ся її з вікна, побіг за нею зворушений й кликнув: панно Алїсо І

— Ах, се ви пане Мере? Маєте мені* щось сказати? — промовила дївчина, бачучи, що Кипріян мовчить.

— Бажав я попращати ся з вами, панно Алїсо — говорив— дріжучим голосом Кипріян.

Алїса збентежилась.

— Ви виїзджаєте так ненадійно, і куди се? —спитала.

— До вітчини, до Франції — відповів Кипріян. — Задача моя вже покінчена, не маю що більше робити в Ґріквелєндї, тому моїм обовязком є вернути ся домів.

— Ах — так, дійсно, инакше й годї — відповіла уриваною мовою Алїса, не знаючи добре, що говорить.

Молода дївчина була тою вісткою страшно прибита; великі сльози нависли на її віях, запанувала однак незабаром нэд собою і, усміхаючись, говорила:

— Отже ви виїзджаєте і кидаєте свою чемну ученицю, заки вона вспіла скінчити курс хемії? Хочете, щоби я, пізнавши прикмети кисня, ніколи не дізнала ся про азот? Се не гарно, пане Мере.

Під тими, жартівливим тоном, сказаними словами, скривав ся жаль так видимий по причині' його виїзду, що Кипріян мало що не кликнув: Просив я батька о вашу руку і саме, його відмова проганяє мене звідсіля. В пору однак нагадав собі приречене, дане панови Веткінс і повздер-жав ся. В кождім случаю вважав однак, що намірений проект безпроволочного виїзду є тепер неможливий до виконаня. Рішив лишити ся.

— Якщо говорив я про виїзд, так не наступить він ще так скоро. Маю. доповнити деякі нотатки і буду мати честь ще вас бачити. Тоді' поговоримо про лекції хемії, які так вас заняли.

Сказавши ті слова, відійшов нараз і як шалений побіг до своєї хати. Кинувши ся на крісло, поринув у задуму.

— Виречи ся сього любого, гарного єства, ізза недостачі марного металю — говорив сам до себе — і покинути боротьбу при першій перешкоді', цілком не доказує великої відваги. Чи не краще спробувати переломити перешкоди? Скільки то людий, яко копачі золота, здобуває від разу майно? Чи не можу я знайти діямант ваги сто каратів або відкрити цілком нові поклади? Без сумніву маю більше теоретичного знаня, чим прочі копачі, чому однак знане не має допомогти до осягненя того, що инші здобувають при помочи важкої праці' і сліпого случаю?

А зрештою щож я рискую?

Навіть для моєї місії, думаю, не буде без хісна, коли сам візьму ся за лопату й спробую ремесла копача. А якщо мені' удасть ся здобути майно, побачимо, чи Веткінс не змінить тоді' думки і<— не відкличе своєї відмови. В кож-дому разі' добича варта труду.

Рішивши ся, Кипріян взяв за капелюх і удав ся до Вендергарт-копальнї. За годину був вже на місці*. В тій хвилі саме копачі збирали ся разом на друге снїданє. Кипріян приглядав ся з увагою постатям з обсмаленими лицями і питав себе в душі, яка з них моглаб йому удїлити бажаних інформація. Нараз спостеріг Тому Стіля, добрягу гірняка з Лєнкешайру, з яким вже кілька разів стрінув ся від часу спільної подорожі. Йому вело ся мабуть добре, а пізнати се можна було по новій одежі та великому, шкіряному поясі.

Кипріян грішив поговорити з ним про свої наміри і пояснив йому в кількох словах о що розходило ся йому.

— Виарендувати "сі aim" (закіп) дуже легко, оскільки маєте відповідні фонди, відповів добряга гірняк. Саме біля мойого є один свобідний. Має вартість 400 фунтів штер-лїнгів, а ручу, що при помочі шістьох муринів можете в протягу тижня заробити 700—800 франків.

— Щож, коли в мене нема 400 фунтів анї муринів.

— В такім случаю купіть восьму або десяту часть закопу і працюйте сами, на се вистарчить 1000 франків.

— Се можна би зробити, однак позвольте поспитати, як ви починали, бо о скільки знаю, не було у вас готівки, коли ви тут приїхали.

— Так, приїхав я тут тільки з десятьма пальцями і трьома мідяками в кишені. Однак пощастило ся мені! З початку працював я, яко спільник на вісімці, якої властитель волів сидіти в шинку чим працювати. Ми умовили ся, ділити ся добичею і я знайшов кілька більших камінів, особливо один, ваги 5 каратів, за який заплатили нам 200 фунтів штер. Відтак знудило ся менї працювати на сього лїнюха і я купив шіснайцятку на свій рахунок. Однак тому, що находив я в нїм тільки дрібні камінї, невеликої вартости, покинув я її по 10 днях і тепер працюю знов до спілки з одним Австралійцем в його удїлї. В перших тижнях не заробили богато, ледви пять фунтів штерл.

— Якщоб менї удало ся купити недорого частину доброї копальні", чи хотїли-б ви працювати разом зі мною?

— Дуже радо, однак з застереженєм, що кождий з нас задержить для себе се, що знайде. Кладу се услівє цілком не тому, щоб я не мав до вас довіря, пане Мере, однак завважав я, ідо все трачу при подїлї. Яко бувший гірняк, знаю ся на роботі', і два рази більше камінів відібю чим инші.

— Добре, годжу ся на се.

— Ах — кликнув "нараз Тома — а можеб ми вина-няли один з закопів п. Веткінса, бо він в наслідок гостця, не може сам всіх пильнувати і думаю, ідо вам винаняв би на догідній умові.

— Не маю охоти з ним про се говорити, волю, щоб ви списали умову з п. Веткінсом, — сказав Кипріян.

— Дуже радо, якщо ви бажаєте собі сього.

По трьох днях умова була заключена силою якої, за цїну 90 фунтів штер., половина закопу ч. 942. переходила в аренду п. п. Мере і Стіль.

Кромі оплат, віднаємники зобовязали ся ще ділити свою добичу з п. Веткінсом і віддати йому після звичаєвого права, званого "КоуаНу", перші три каміні', ваги більшої як 10 каратів. Не числили ся з тим, чи можна буде найти такі каміні', однак годі* знати, що сліпа судьба може вчинити. В кождому случаю був се добрий інтерес і п. Веткінс, попиваючи джін, говорив до Кипріяна із звичайною своєю щирістю:

— Щаслива думка була у вас, забрати ся до тієї роботи!

V.

Перша проба.

В ранці* слідуючого дня удали ся оба спільники до праці'. Уділ їх находив ся на самому березі' копальні* і з тієї причини, по теорії Кипріяна, повинен був бути богатий в дорогі каміні*. Шкода тільки, що був вже виекспльоату-ваний, майже до 50 метрів глубини.

Праця копача є дуже проста. Відбиває він закованим дручком і лопатою невеликий простір камінистого ґрунту і відтак, при помочі дротяної линви, втягає на гору шкіряні ведра, повні землі*.

Викопаний пісок Спільники ладували на тачки і звозили до хатки Томи, де, очистивши з більшого каміня, сипано його на сита з дрібними дірками.

Коли порох і пісок зістали відділені, дрібні камінці' висипувано на стіл, при якому засідали оба спільники і переглядали їх точно. Присували до себе камінці' бляшаними грабками, по розгляненю кидали їх під стіл, звідки по нагромадженю більшої скількости, виносили де небудь.

Сей точний розслід служив до сього, щоби не поминути діяманту, хочби найменших розмірів.

Як почували вони себе щасливими, коли цїлодневна їх праця зістала нагороджена хоч малим вислїдом, бо кілько разів стрічав їх завід!

Особливо Кипріянови не дописувало щастє.

Якщо поміж перебраними камінцями лучив ся діямант, так все майже Тома перший спостерігав його і забирав на власність. Першою добичею Кипріяна був малий камінець ваги Vs карата1).

Діямант чистий, без закраски, ваги І карата, цінить ся по ошлїфованю 200 франків, а чим більший є камінь, тим вартість його збільшуєть ся в відношеню десятикратного побільшеня ціни. Якщо камінь однокаратовий є варта 200 фр., так 10 каратовий 20.000 франків або сто разів більше.

Кристали 10 каратові, а навіть одно каратові, лучають ся дуже рідко, тому то так їх цінить ся. Додати ще требя, що діяманти найдені в Ґріквелєндї мають жовтаву закраску, що зменшує їхню вартість.

Знайдене камінця, ваги Ve карата, є дійсно дуже малою нагородою за цїлодневну працю, обурював ся в душі Кипріян; стільки заробив би я, управляючи рілю або пасучи череду. Однак не тратив ще надії, тієї нерозлучної това

М Карат рівнаєть ся 4 гранам і відповідає вазі' '/s ґрама.

З

ришки кождого копача, що нинї, завтра, вкінци в протягу місяця, знайде коштовний, великий камінь. Тома не звертав на ніщо уваги і працював витревало, як машина, раз пущена в рух-.

Спільники снідали разом під голим небом, споживаючи хліб та пиво; до обіду сідали разом з усїми копачами, а вечером, коли Тома йшов до білярдової салї, Кипріян прямував до п. Веткінса.

На фермі. Кипріян часто заставав Джемса Гільтона, великого хлопця з рудим волосєм і дуже білої краски лицем, засіяним веснянками. Молодець сей мабуть дуже тішив ся ласками п. Веткінса, бо попивав з ним разом джін та курив простий, вонючий тютюн.

Паннї Ал'їсї мусїв Гільтон менше подобатись, бо з видимою неохотою слухала банальних компліментів, які говорив її і пустого балаканя, яке вів з її батьком.

А Кипріян прямо не міг стерпіти його присутносте в тім місці' і, часто здержуючи себе, утікав, пращаючи ся скоро.

— Щось сьогодня не в гуморі Француз — говорив тоді' п. Веткінс, моргаючи на Гільтона — мабуть діяманти не хотять йому сами влізти у кишеню.

Гільтон на сей жарт вибухав голосним, простацьким сміхом. Кипріян утікав тоді' звичайно до старого чесного Бура, Якова Вендерґарта, який мешкав недалеко копальні*.

Старик сей, якого прозвищем охрещено копальню, мав колись концесію на грунта., що занимали тепер копальні' Веткінса, який йому видер їх силою.

Вендерґарт, зруйнований тепер, мешкав в глиняній лїпянц'ї і заробляв на житє шлїфуванєм камінів, якого то ремесла навчив ся в свойому рідному місті' Амстердамі.

Копачі часто приносили до нього діяманти до ошлї-фуваня, а старому, який попередно був дуже зручний в свойому ремеслі', тепер що раз важче приходило ся працювати.

Кипріян пізнав його тодї, коли шліфував йому перший знайдений діямант і відразу дуже полюбив його. Радо заходив до старого, щоби побалакати з ним годинку або приглянути ся його роботі'.

В своїй простенькій робітні' з сивою бородою й лисиною на голові, вкритою оксамітною шапочкою, великими окулярами на довгім носї, серед дивоглядних знарядів і флящинок з загадочними течами, виглядав на альхе-міка з XV в.

Діяманти після вигляду, якого набирають по обро-бленю, носять назву: діяманту, розети, звичайного бри-лянту, подвійного, "Ьгіо1ей"и і "роїкісіс ие".

Підчас роботи Вендергарт був дуже говірливий і рос-казував займаючі історії про південну Африку, в якій вже від 40 літ перебував.