Що oзначає слово - "рот"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


РОТ, а, ч.

1. Порожнина між верхньою і нижньою щелепами з отвором у нижній частині обличчя. Розсердився [Ентелл] і роз’ярився, Аж піну з рота попустив (Котл., І, 1952, 98); Я роззявив рота й хотів дихнуть, а вода пішла в рот (Н.-Лев., VI, 1966, 94); Нарешті подали пиріг.. Солодкий, начинка з варення, а в роті так і тане (Багмут, Опов., 1959, 7); *Образно. Хлопець ліпив зелених коників з глини. Він обпалював їх у червоному роті печі (Кор., Поезії, 1967, 108) ;*У порівн. Я мусив.. перескакувати щілини на землі, наче розкриті жадібно роти (Коцюб., II, 1955, 402); Вранці містечко бомбардували. Під ногами тріщало скло, вікна зяяли чорними ротами (Тют., Вир, 1964, 358); // Обрис і розріз губ. Тільки тепер Данило придивляється, що в його небоги сумовито окреслений рот (Стельмах, II, 1962, 246); Розлючені обличчя, перекошені криком роти, розпатлані голови — все це насувалося на Гната (Тют., Вир, 1964, 178); // Дзьоб, паща, писок і т. ін. у тварин. Ворона маленька, та рот великий (Укр.. присл.., 1955, 164); Покупці оглядають коні навкруги, заглядають їм в роти (Н.-Лев., VII, 1966, 357); Він обережно вийняв з рота собаки мокру од слини хустку (Коцюб., II, 1955, 389); На самому краю джерела сиділа велика вирлоока жаба і вбирала в широкий рот ноженята дрібної пташки (Стельмах, II, 1962, 145); *У порівн. Розчинилися [двері], мов рот лютого звіра (Мирний, І, 1954, 324).

[Аж] у ро́ті чо́рно у кого, кому— хтось дуже сердитий, лютий. Панночка на стільчику розкинулась, плаче; а стара над моєю головою стоїть і так то вже мене лає, така вже люта, — аж їй у роті чорно (Вовчок, І, 1955, 109); Відрива́ти від сво́го ро́та див. відрива́ти1; Відрива́ти кусо́к від (од) ро́та див. кусо́к; Вки́нути в рот див. вкида́ти; Де́рти (дра́ти) рот (ро́та) див. де́рти; Диви́тися (зазира́ти) в рот (в ро́та) — з цікавістю слухати кого-небудь. Цілий ряд очей дивився в рот бабі… — Розкажіть казку (Коцюб., II, 1955, 273); Крокуючи вулицею, подоляк метав жартами наліво й направо, а словаки, весело юрмлячись довкола, на ходу зазирали йому в рота, виловлювали кожне сказане слово (Гончар, III, 1959, 323); Забу́ти язика́ в ро́ті див. забува́ти; Зав’я́зувати (зав’яза́ти) рот (ро́та) див. зав’я́зувати; Загороди́ти ро́та (рот) див. загоро́джувати; Закрива́ти (закри́ти) ро́та (рот) див. закрива́ти; Закува́ти ро́та див. зако́вувати; Залі́плювати (заліпи́ти) рот (роти́) див. залі́плювати; Зама́зувати (зама́зати) ро́та див. зама́зувати; Замика́ти (замкну́ти) рот (ро́та) див. замика́ти; Засупо́нити ро́та див. засупо́нювати; Затика́ти (заткну́ти, затка́ти) ро́та див. затика́ти1; Затуля́ти (затули́ти) рот (ро́та) див. затуля́ти; Заці́пити рот (ро́та) див. заці́плювати; Заши́ти ро́та див. зашива́ти; Зна́ти [ті́льки] з ми́ски (з но́са) та в рот див. зна́ти; З пі́ною в ро́ті (бі́ля ро́та) — у великому гніві, зі злістю. Галчан поривався першим увійти в хату, але молодиці не пускали його.., і він з піною в роті, лаючись та розштовхуючи всіх, перся до дверей (Коцюб., І, 1955, 282); Хлопець упав. Йосель з піною біля рота кинувся його топтати (Хотк., І, 1966, 162); З ро́та ве́рне що — що-небудь дуже неприємне для споживання. Його мучило.. життя в казармі вонючій та вонюча їжа.. Каша з рота верне (Мирний, І, 1949, 224); З ро́та видира́ти у кого — кривдити чим-небудь когось. — Газда.., а в бінної [бідної] удови з рота видираєш (Хотк., II, 1966, 65); [Й] горобе́ць у ро́ті не насліди́в у кого — хтось нічого не їв. — Люди добрі! На бога, дайте мені чистий спокій, бо ви сте харчували, як зіходили до церкви, а у мене ще й горобець у роті не наслідив (Хотк., II, 1966, 14); [Й] рі́ски в ро́ті не було́ (не мав, не ма́ла і т. ін.); [Й] рі́ски в рот не брав (не бра́ла і т. ін.) див. рі́ска; [Й] рі́соньки в ро́ті не було́ (не мав, не ма́ла і т. ін.); [Й] рі́соньки в рот не брав (не бра́ла і т. ін.) див. рі́сонька; [Й] рі́сочки в ро́ті не було́ (не мав, не ма́ла і т. ін.); [Й] рі́сочки в рот не брав (не бра́ла і т. ін.) див. рі́сочка; [Й] роси́нки [ще] не було́ в ро́ті див. роси́нка; [Й] ро́та не роззявля́в (роззя́вив, розкрива́в, розкри́в) хто — хто-небудь не промовляв жодного слова. Після цього баба вже й рота не роззявляла (Григ., Вибр., 1959, 298); Хоч голову скрути. Про мене!.. Я тепер і не роззявлю рота (Г.-Арт., Байки.., 1958, 61); — Стояли, кажуть, всі — як один, зціпивши зуби, і навіть рота ніхто не розкрив (Гончар, II, 1954, 104); Криви́ти ро́та див. криви́ти; Кри́хти в ро́ті не було́; і кри́хти в рот не брав (не брала́ і т. ін.) див. кри́хта; Куто́к (кутки́) ро́та див. куто́к; Лови́ти слова́ із ро́та див. лови́ти; Набира́ти (набра́ти, понабира́ти) води́ в рот — замовкати. — Вже я й мовчу, вже я й набираю води в рот — все одно .. він виведе тебе з останнього терпіння (Збан., Мор. чайка, 1959, 116); [Чоловік:] Ви що, води понабирали в рот?.. Заціпило? Прошу відповідать (Підс., Жарти.., 1968, 125); На весь (вве́сь, уве́сь) рот крича́ти (співа́ти, смія́тися і т. ін.) — дуже голосно, щосили кричати (співати, сміятися і т. ін.). Деякі діти кричали на весь рот (Мирний, IV, 1955, 195); Усі.. співають на увесь рот, а вона і губоньок не роззіва (Кв.-Осн., II, 1956, 426); Як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот (Н.-Лев., II, 1956, 267); Не йде в рот див. іти́; Не клади́ па́льця (па́льців) у рот див. кла́сти; Нема́ чого́ в рот покла́сти — нічого їсти. При панській власті нема чого у рот покласти (Укр.. присл.., 1963, 118); Не мо́жна взя́ти до ро́та; В рот не ві́зьмеш що — що-небудь дуже несмачне, не придатне для споживання. До нового року їх [яблук] не можна було взяти до рота, так нещадно вони кривили губи й обличчя (Стельмах, II, 1962, 339); Не пішла́ ча́рка до ро́та див. піти́; Ні па́ри з ро́та див. па́ра2; Позалива́ти роти́ горі́лкою див. позалива́ти; Розжо́вувати (розжува́ти) і в рот (до ро́та) кла́сти (покла́сти) — дуже докладно пояснювати. — Воно й так зрозуміло,— образився Сафат, якому здалося, що йому розжовують і до рота кладуть (Ю. Янов., Мир, 1956, 286); Роззявля́ти (роззя́вити, розкрива́ти, розкри́ти) рот (ро́та): а) починати промовляти, говорити. Іду я по ризі та шкутильгаю. А Солов’їха вже й рота роззявила: «..Покарав тебе господь! бодай була й другу ногу зломила?» (Н.-Лев., II, 1956, 8); б) (на кого) починати лаяти кого-небудь, кричати на когось; в) захоплено або здивовано слухати чи дивитися на кого-, що-небудь, забуваючи про все інше. У хаті слухали, роззявивши роти, намагаючись не пропустити жодного слова (Кач., Вибр., 1953, 185); Вдягла [мати] ту хустку та така стала, що я аж рота роззявив з подиву (Збан., Єдина, 1959, 16); Чоловік повертає голову і з подиву розкриває рота, а сокира сама вислизає з руки: вулицею, погойдуючись,.. пливли його воли (Стельмах, І, 1962, 570); г) бути неуважним. — Ну, гони биків, чого рота роззявив? (Тют., Вир, 1964, 10); д) (на що) заздрячи, посягати на що-небудь. [Репа:] Отже, капосна дитина — в голубник полізла… На чуже добро ще змалку рота роззявляє (Голов., Драми.., 1958, 390); — Ну, чого ж, і ти був хазяїном. П’ять моргів землі чужої мав. Широко розкривав рота на чуже добро (Цюпа, Назустріч.., 1958, 219); Розтуля́ти (розтули́ти) рот (ро́та) — починати говорити. Чубенко даром рота не розтулить,.. він зараз кричатиме про Донбас, про мету, про революцію (Ю. Янов., II, 1958, 211); Рот аж по ву́ха у кого — у кого-небудь широко розтягнуті губи. Байдуже, що в нього рот аж по вуха і ластовиння на виду повне решето, зате до чого думки хороші..! (Довж., І, 1958, 74); Рот на замо́к — мовчи. — З’явишся в Троянівку — рот на замок (Тют., Вир, 1964, 442); Тягну́ти (висми́кувати і т. ін.) слова́ з ро́та — промовляти повільно, спроквола. Як до мене говорить [Омелько], то тягне ті слова з рота, неначе з-під землі викопує (Н.-Лев., II, 1956, 15); Упусти́ти ра́ка з ро́та — не зуміти скористатися щасливою нагодою; У рот не бра́ти див. бра́ти; У рот не лі́зе див. лі́зти; Як (мов і т. ін.) води́ в рот набра́ти див. вода́.

2. перен., розм. Кожна окрема людина (при розподілі витрат, харчових запасів і т. ін.); їдець. — Є в нашім селі такий чоловік… Не багатий, не бідний — п’ять соток на три роти (Мур., Бук. повість, 1959, 35); // Член сім’ї, утриманець, який харчується разом з іншими її членами. [Одарка:] Що ж у мене є? Гола душа, та дрантям прикрите тіло, та отих двоє ненажерливих ротів… (Мирний, V, 1955, 234); В нього аж п’ять ротів, як вітряків, щось треба кинути на жорна (Коцюб., II, 1955, 232).

◊ За́йвий рот — про того, хто обтяжує. І знов пригадує Артем, що тільки не розповідав йому батько про своє дитинство. На третьому році лишився круглим сиротою. Жив у тітки — не любила: своїм рахуби не дасть, а ще й він зайвим ротом (Головко, II, 1957, 389).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 886.