Сагайдачний (1924) - Сторінка 132

Усі знаємо, що ляхи угнітають наш народ. Він мучиться, та як йому надто допече, то він втікає від свого пана гнобителя, і на десять втікачів певно восьмеро доб’ється до нас, у Січ. Але гірша неволя від панської, гірша мука нашому братові неволя бусурменська. Там мучиться народ в кайданах на турецьких галерах, в тюрмах та підземних льохах. Спитайте тих, що там побували, яка гірка доля до турчина в неволю попасти.

— Правда, правда, хай Господь хоронить в турецьку неволю попасти.

— А втеча звідтам тяжча, як від ляха з України, а скільки-то християнських душ пропадає через те, як не може видержати знущання і збусурмениться? Тож подумайте, панове товариство, як би воно було гарно, коли б ми, забираючи собі турецькі гармати, освободили ще яку сотню-дві християнського люду з турецької неволі. А ще подумайте, скільки у ледачого турка золота набралось? А це також би не завадило нам роздобути…

— Добре говорить, йдімо на турка…

— Ні, краще ходімо на ляха.

— Не говори небилиць, хіба не чув, як гарно нам вичитав.

Кошовий каже:

— Хто за тим, щоб йти на турка, підняй шапку!

Цілий майдан вкрився піднесеними вгору шапками. Кошовий підніс булаву вгору.

— Більшість хоче на турка, так воно і бути мусить…

— Тепер подавайте, товариші, голоси, кому бути наказним у тому майбутньому поході, бо вже ж цілим кошем не можемо йти, підемо усі на турка, то тут нам татарин на шию влізе.

— Сагайдачний хай буде отаманом, ніхто так гарно діла не зробить, як він. Як він гарно впорядкував військо…

— Славно, Сагайдачний, бери булаву!

Сагайдачний кланявся на всі сторони.

— Панове товариство! Є старий січовий святий звичай, що вибраний старшина до трьох разів вибору не приймається, аж доки його до сього не вислухають. Я клянусь моєю козацькою честю, що не для поведенції і звичаю не приймаю сеї честі, а лише для того, що я такого діла не подолію. Панове! Ви поміркуйте, що я ще як живу, моря не бачив, у мене нема досвіду на півшага. Мав би я моїм недосвідом загирити січове військо і споганити мою козацьку добру славу, а потім відповідати на суді божім, або коли б я оцілів ставати перед козацький суд, так краще хай мені зараз кат одрубає голову. Я піду з вами у похід, я піду до приступу хоч би на яку фортецю, я самого султана піду скубнути за бороду, але отаманувати на морі я не вмію і не буду.

Козаки були невдоволені і стали гомоніти.

— Послухайте мене, братики, до кінця. Ось вам вкажу такого отамана, якого кращого не може бути. Давайте ваші голоси на курінного отамана Жука. В таких походах він опитний, бо бував на морі. Його Трапезунд знає, хай же його пізнає і Варна. На Варну підемо, товариші, і хай нас поведе у божий час отаман Жук.

По тих словах Сагайдачний зійшов з підвищення і сховався між юрбою.

— Гаразд! На Варну йдемо і вибираємо Жука. Де він? Давай його сюди…

Юрба стала Жука випихати на підвищення.

— Славно, Жуку! Отамануй нам і веди на Варну. Дорогу знаєш добре.

Отаман Жук не сподівався, що діло туди повернеться. Він був такої думки, що таки Сагайдачного виберуть, а на його курінь впаде з цього добра слава, що такий славний козак із куреня вийшов.

Рада скінчилася, отаман був вибраний, і тепер на його голові було все обдумати і приладити до походу…

— Бодай тебе, Петре! Чого ти так діло повів і на мою голову таку тяжку відповідальність звалив? — говорив Жук за обідом, хоч був радий з того, що йому така честь припала.

— Підожди, отамане, я ще одну штуку видумав і після обіду тобі покажу.

По обіді пішли Сагайдачний, Жук і Марко за січові вали. За ними Антошко щось ніс у мішку і не хотів сказати що. Аж зайшли на місце. Він розв’язав мішок і вийняв з нього звичайну пращу, себто кусок шкури з двома мотузками, і кілька куль завбільшки з диню. То були кулі з соломи, помішаної зі смолою. При кожній звисав шнурок, напоєний порохом.

Сагайдачний запалив кресивом шнурочок, поклав кулю на пращу, розмахнувся і викинув далеко. Куля впала на землю і лежала, поки шнурок згорів. Опісля стрілило, куля розпуклася, куски розлетілись і стали горіти.

— Тож вже знаєш, що в сих кулях є, і нащо вони?

— Ти сим хочеш криші запалювати?

— Можна й криші, але воно буде добре і на турецькі судна.

— Воно гарно, та кажи мені, як ти обляв порох гарячою смолою, і він не запалився?

— Я набрав мокрого пороху в платок, причепив до нього шнурок і обвив клоччям. Відтак обвинув смолою і облив довкруги смолою, поки порох висох, щоб міг загорітись, то і смола застигла.

— Таких смоляних гарбузів треба наробити більше, — говорив Жук. — Коли підкрадемося вночі під турецькі судна, то можна буде увесь флот спалити у пристані. Помости на суднах смолені добре, щоб не протікали.

Жук наставив Сагайдачного своїм обозним. Під ним стояло усе піше військо, гармата, могильники і драбинники.

Тепер вони заходились обидва запопадливо коло влаштування морського походу на Варну. Сагайдачному прийдеться здобувати фортецю, і до цього він хотів усе зараз обдумати.