Сагайдачний (1924) - Сторінка 130

І, хоч смуток не сходив з його лиця, хоч як усе говорив мало, він пішов поміряти місце під січову церкву, пооглядав дерево, порадив Маркові, як до того братися, а сам узявся за організаційну роботу.

Скликав на майдан усіх новиків і оглядав кожного, до чого хто вдався, і відповідно до того ділив їх на сотні і чети та наставляв їм старшину. До того вишукав він на Січі колишніх чубівців.

Зразу він говорив до них так:

— Будемо вас вчити воєнного ремесла. Не думайте собі, що робимо це для примхи, що нам так подобається. Нам немало прийдеться намозолитись з вами, поки з вас козаків зробимо. Се робиться для вашого добра. Підеш у бій, а не знатимеш, як зброєю орудувати і куди повертаться, то тебе і баба переможе, а вже перед одним кварцяним, то втікатимеш певно і пропадеш, мов руда миш. З твого вишколення на доброго козака мусить вийти для Січі така користь, що не будеш даром хліба їсти і опісля будеш обороняти її, нашу матку, і нашу церкву, і наш український народ, з котрого ти вийшов, і ту землю, з котрої тебе злидні прогнали. Тому вчися, а не тому, що тебе до того силують, лише з доброї волі, що так треба. Коли б це кому не подобалось, і хотів тут лежаного хліба, то йди собі зараз ік бісовій мамі, а то поки я сам прожену, та такого прочухана дам, оцею рукою, що тобі твій пан, від котрого ти втік, враз зі всіма економами присниться. Вимагаю від вас сліпої безумовної слухняності старшині, і за непослух строго буду карати. Без старшини нема війська.

Розпочалося зараз вчення на січовім майдані, і геть далі за валами, і на березі Дніпра, більшими і меншими гуртками. При кожній сотні були вибрані могильники, що мали копати рови і вали. Всі мусили вміти пішу і кінну службу, стріляти з мушкетів, орудувати шаблею і списом, кидати на віддаль ножами. Кожна сотня мала своїх розвідників, котрі вміли довгі простори повзанути по землі, мов гадюки.

Окремо вибрав кремезних людей з добрим зором на гармашів. Старі козаки дивилися на цю роботу з подивом і раділи, що знайшовся між ними чоловік, що хоче других навчити. За їх часів було інакше, вони самі просили других, щоб навчили.

Сагайдачний працював від рана до ночі і всіх підганяв. Потомлені вправами йшли відпочивати, на їх місце виходили другі, а Сагайдачному не було спочинку.

У тій праці він потонув усім своїм єством і шукав в ній забуття.

Він взорувався на старім Касяні Байбузі з Чубової редути. Для всіх і для себе був суворий, строгий, не пропускав нікому провини. У нього з Касяном були схожі причини смутку, тільки що Касян усе воркотів, усіх лаяв, а Сагайдачний, навпаки, був для кожного привітний, приступний і кожному рад був помогти. Поза службою він був начеб іншим чоловіком.

До цих вправ, які на Січі були відомі і заведені, додав він ще одну, тут не звісну: як добувати ворожих мурів. Дотепер йшли на мури з довгими драбинами, до яких треба було кілька дужих козаків, щоб їх піднести і до стіни приставити.

Сагайдачний видумав на це іншу штуку. Настругав коротких дубових щаблів і пов’язав з них мотузяні драбини. Одним кінцем така драбина була прив’язана до округлого дерева, на котрому звивалася. На другому кінці були до драбини прив’язані два великі залізні каблуковані гаки. Двоє людей брали за кінці округле дерево руками і викидали вгору. Гаки зачіпали за стіну, і драбина розвивалась вниз.

Зразу Сагайдачний не хотів нікому сказати, на що воно є, поки не випробував цього з Марком. Вони пішли оба на вали, перепливли човном річку і тут стали перед стрімким берегом. Узяли драбину і викинули вгору. Дерево, летючи вгору, зачепило гаками за берег, і зараз дерево стало спадати вниз і розвинуло драбину. Гаки зачепились за камінь на березі, і тепер обидва сюди повилазили. Попробували так кілька разів, хоч не раз з драбиною треба було поїхати вниз, бо гаки не попали на тверду почву і не мали сили вдержати тягару чоловіка.

По такій удалій пробі Сагайдачний дуже оживився.

— Се лише початок. Таких драбин ми зладимо більше і навчимо козаків ними орудувати. Тоді здобування мурів не пожре стільки людей, що досі. Зараз треба се старшині показати, а тоді подумаємо про решту. Ми, здається, весною підемо в похід…

— На ляхів?

— Хіба що ні. Ми до цього ще заслабі будемо. Нам треба зразу попробувати на турках і їм пригадатися. Вони далі і забудуть, що козаки ще живуть на світі,

Перед старшиною вийшла проба добре.

— Мені здається, що такими драбинами ми випередили всіх на світі, бо я не пам’ятаю, щоб у якім війську такі драбини були. На дерев’яну драбину влізе десяток людей, а її можна дрючком додолу скинути, а тоді скільки-то люду нівечиться.

— Нічого говорити, — каже кошовий. — Така драбина — то собі хитра штука, треба таких наробити про запас.

Відтепер Сагайдачний заходив часто в майстерню, де сплітали мотузи, стругали щаблі і кували гаки. До того вигадав Сагайдачний легкі візки на двох колесах, які можна було під мур фортеці підвезти. Сагайдачний вибрав на робітників кремезних і сильних людей.