Сагайдачний (1924) - Сторінка 152

З ватаги під’їхав до Сагайдачного старший чоловік з сивою довгою бородою і, вклонившися Сагайдачному, каже:

— Ми їдемо в посольстві у Крим з Польщі невольників викупляти, про котрих їхні рідні довідались, де вони живуть. Маємо поручаючі письма від гетьманів коронного і польного та від українних старостів. Ми, здається, з шляху збились, та в степу заблукалися, так що не знаємо, де ми опинилися. Я бачу, що ми з запорозьким козацтвом стрілися, від котрого не буде нам напасті.

— Вітайте, панове, на запорозькій землі! Кожний посол має право на охорону, від кого би він не був, куди би не йшов. Такої охорони не відкаже вам і Запорозьке військо, будьте цілком спокійні за ваші особи і майно… З шляху ви не збились, бо саме через Січ найближча і найпевніша дорога у Крим. За вашу безпеку я поручаюсь вам лицарською честю. Тепер, панове, прошу вас на Січ у гості. Відпочинете, а тоді поїдете далі. Дамо вам певного провідника, та ще яку чету козаків для вашої безпеки…

Сагайдачний вклонився шапкою і пристав до польського гурту.

Вертали так всі разом. Ватагу окружили запорожці і стали балакати з двірськими козаками та чурами.

Ляхи, незважаючи на те, занепокоїлися, побачивши себе серед січовиків. Вони не дуже-то Сагайдачному довіряли. Один з них каже до одного старшого шляхтича, який, здається, усьому приводив:

— Oqae omnia pulcherima sunt, sed semper melius est cavere, ne haec turba nos spoliet’.[17]

А Сагайдачний зараз йому на це відрубав:

— Si haec turba vos spoliare vellet, adhuc nemo vestrum iam viveret.[18]

Ляхи дуже збентежились, а цей, найстарший віком, каже по-латині:

— Вибач, вашмосць, ми не могли відгадати, що під сим простим козацьким одягом

криється шляхетська душа. Невже ж що вашмосць — польський шляхтич з вищою освітою?..

— Вашмосць, що до одного помиляєшся, що до того, будто би лише польський шляхтич міг здобути собі вищу освіту. Я — Острозький учень, а ця школа з Польщею не мала нічого спільного, бо там, між учительством, не було тоді ні одного патра єзуїта, без котрих у Польщі нема науки.

— Вибач, вашмосць, я про це нічого не знав.

— У тому-то ціла біда, що панове з Польщі не знаєте про Україну правди. Вас дурять, а ви дурите самих себе. Ви вважаєте нас, козаків, за банду розбишак. А се справдішнє християнське лицарство. От, може, вашмосці й не відомо, що ми лиш що вернулися з морського походу на Варну. Ми Варну спалили, знищили Очаківський флот, визволили шість тисяч християнських невольників та привели з собою. Між ними знайдете і ваших земляків, та, певно, візьмете їх з собою, вертаючися. Поки що вони у нас гостюють. За таке діло купа розбишак не візьметься, а хіба добре впорядковане військо.

— Невже ж Варна ограблена! Господи! Велика Порта знову на нас помститься, і будемо мусили знову солено оплачуватися.

Сагайдачний поглянув згірдно на шляхтича і каже:

— Ми, козацькі шизматики, помстили смерть вашого католицького короля Владислава Варненчика, що під Варною поліг лицарською смертю. Дарма! Не спромоглись на таку помсту польські магнати, то мусила це зробити козацька голота…

— Вашмосці жартувати хочеться, а мене дрожею проймає на сам спогад, що з сього може вийти… Зараз посиплються з Царгорода погрози на адресу Польщі, зараз підуть татарські набіги на Покуття, Поділля, Волинь. Який настане страх між шляхтою. Наш гетьман одганяється від сеї погані, мов від вовків… і тепер моє посольство у Крим стріне нові перепони і може увесь мій труд піти внівець…

— Сього останнього вашмосці найменше лякатись. З бакшишем в руці потрапиш до самого хана, а через те, що Варна була б ціла, то вам одного золотого з окупу не опустять. Так само не підіб’ють в ціні через те, що ми турків у Варні погромили. А що вже до турецьких погроз, то не слід лякатися погрози, а зараз помірятися з поганцями.

— І пропасти…

— Хто? Польща? Така велика сильна держава? Як мені жаль вас, ляхів, що ви так себе недооцінюєте. Треба лише мати відвагу і хотіти. Польський король, на мою думку, завеликий пан, щоби ледачої Порти боятися, якщо ми, сіроманці, її не боїмось.

— Ви зле робите. Його милість король заказує вам виразно під строгими карами ходити на море і невірних зачіпати…

— А ми, розуміється, сього не слухаємо, ходимо у походи і будемо ходити… Приготов, вашмосць, своїх земляків, що ми підемо аж на Царгород, а саме тому, щоб Польщі показати, що турки нам не страшні. Може, се і панів з Корони підбадьорить і осмілить, і страшка від них віджене.

— Чи, панове запорожці, не уявляєте собі, як воно негарно не слухати приказів свого пана?

— У нас, козаків, є така думка, що то не його королівська милість, наш пан, дає такі прикази, лише можновладна шляхта, до діла лінива, а до розкоші привикла. Дай Боже, щоб наш король став колись паном у своєму царстві та щоби його шляхта слухала, а не він її слухати мусив…

— Бачу, що вашмосць не є сам шляхтич, коли таку герезію говориш… Ти би хотів золоту вольність шляхти знищити.