Американська трагедія - Сторінка 52

Лігет заздалегідь пояснив йому встановлений для цього порядок: під час наймання і увільнення тимчасових працівників новакам, хоч як би добре вони працювали, не можна давати зрозуміти, що ними задоволені, поки не з'ясується остаточно, на що вони здатні. Треба підтримувати в них думку, що вони працюють тільки задовільно, бо інакше з них не вийде путніх відрядних робітників, які завжди мають прагнути найкращих результатів. У період, коли фабрика перевантажена замовленнями, можна найняти таким чином скільки завгодно дівчат, а коли потреба мине, можна так само спокійно їх увільнити, — хіба що яка-небудь з них проявить себе як особливо швидка й спритна робітниця: таку завжди бажано залишити на фабриці; для цього можна увільнити якусь робітницю трохи гіршу або перевести кого-небудь з постійних службовців на іншу роботу, щоб дати місце новій, старанній та енергійній людині.

Другого дня після того як було вивішене оголошення, що на фабриці потрібні робітниці, Лігет у різний час привів до Клайда чотирьох дівчат, щоразу пояснюючи: "Ось міс Тіндел, — може, підійде. Перевірте її на роботі", або: "Подивіться, може, ця дівчина справиться у вас з завданням". Клайд ставив їм звичайні запитання про те, де вони працювали раніше, яку саме виконували роботу, чи живуть тут з сім'єю чи одні (фабрика неохоче приймала одиноких дівчат), пояснював, що являє собою робота в штампувальній і як вона оплачується; потім кликав міс Тодд, і та вела дівчат у гардеробну, показувала кожній шафку, куди можна повісити пальто, а після того підводила до робочого столу і пояснювала, що треба робити. Надалі Клайд і міс Тодд повинні були визначити, чи варто залишити ту або іншу дівчину на роботі.

До цього часу, якщо не згадувати про тих трьох дівчат, які, безперечно, приваблювали його, Клайдові зовсім не подобалися тутешні робітниці. Здебільшого вони були незграбні і тупуваті, і Клайд подумав про те, що треба б найняти хоч кількох гарненьких. Чому б ні? Невже в Лікурзі немає жодної вродливої робітниці? А в усіх цих штампувальниць були такі широкі обличчя, великі, товсті руки й ноги. Багато хто з робітниць — польки з походження, дочки польських емігрантів, що жили в нетрях на північ від фабрики, — навіть розмовляли з акцентом. Навряд чи вони думали про що-небудь, крім того, щоб знайти собі "хлопчину" і ходити з ним на танці. Американки, як помітив Клайд, були іншого типу, — більш нервові, худорляві, і поводилися вони здебільшого манірно і стримано: расові, моральні та релігійні забобони не дозволяли їм, мабуть, зближатися ні з іншими дівчатами, ні з будь-ким з чоловіків.

Але серед нових робітниць, узятих на випробування в ці останні дні, з'явилася одна, яка зацікавила Клайда найбільше від усіх дівчат на фабриці. Вона відразу здалася йому розумнішою і милішою від усіх інших, витонченішою; маючи граціозну і пропорціональну будову тіла, фізично вона, видно, була не слабкіша від інших. Побачивши її вперше, Клайд вирішив, що в ній є якесь особливе очарування, не властиве жодній з цих дівчат. У ній почувалися якась вдумливість та допитливість і разом з тим певна сміливість і рішучість і віра в себе — риси людини з сильною волею і твердими переконаннями. А проте вона говорила, що в неї немає досвіду в такій роботі і вона не знає, чи зуміє справитися з завданням.

Її звали Роберта Олден; раніше вона працювала на маленькій трикотажній фабриці в містечку Тріпетс-Мілс, за п'ятдесят миль на північ від Лікурга. На ній був не зовсім новий коричневий капелюшок, низько насунутий на лоба, зовсім простий костюм, досить поношені туфлі на товстій підошві. Невелике миловидне обличчя з правильними рисами оповивав золотавий ореол світлокаштанового волосся. У неї були дуже ясні сіроблакитні очі. Вона здавалася діловитою й серйозною і в той же час такою веселою, чистою і щирою, настільки сповненою надій та енергії, що відразу сподобалася! Клайдові, як і Лігету, який говорив з нею перший. Своїм розвитком вона явно була вищою від робітниць штампувальної. Під час розмови з нею Клайда здивувало її хвилювання: вона так непокоїлась, наче для неї було надзвичайно важливо ставати сюди на роботу.

Вона сказала, що досі жила з своїми батьками поблизу маленького містечка Більц, а тепер живе тут у своїх друзів. Вона говорила так чесно і просто, що Клайд відчув симпатію до неї і вирішив їй допомогти. У той же час він думав, що вона заслуговує кращого, ніж робота в штампувальній. У неї були такі розумні великі блакитні очі, а рот і ніс, вуха і руки такі маленькі й гарні.

— Отже, ви житимете в Лікурзі, якщо дістанете у нас роботу? — сказав він просто для того, щоб іще трохи поговорити з нею.

— Так, — відповіла вона, відкрито і просто дивлячись на нього.

— Як вас звуть? — він розгорнув блокнот.

— Роберта Олден.

— Ваша тутешня адреса?

— Тейлор-стріт, двісті двадцять вісім.

— Я навіть не знаю, де це, — зауважив Клайд: йому подобалося розмовляти з нею. — Знаєте, я так само недавно в Лікурзі.— Він сам здивувався, чого це він відразу ж заговорив з нею про себе. Потім додав: — Не знаю, чи все вам пояснив містер Лігет. У нас тут відрядна робота, треба штемпелювати комірці. Ходімте, я покажу вам, — і він провів її до найближчого столу, за яким працювали штампувальниці.

Він дав їй подивитися на їх роботу, а потім, не звертаючись по допомогу до міс Тодд, узяв з столу комірець і докладно пояснив, що і як треба робити, — все це ще недавно пояснювали йому самому.

Вона слухала так серйозно, так напружено стежила за кожним його порухом, що він навіть трохи зніяковів і схвилювався. Її погляд був дивно проникливий. Коли Клайд знову повторив, скільки платять за кожну пачку комірців, і як багато виробляє дехто з штампувальниць, і як мало встигають інші, вона захотіла спробувати; він покликав міс Тодд, і та відвела дівчину в гардеробну, щоб вона повісила в шафку пальто і капелюх. Незабаром вона повернулася; пухнасте світле волосся облямовувало її лоб, щоки злегка зарум'янилися, очі дивилися уважно і серйозно. За порадою міс Тодд, вона засукала рукави, оголивши до ліктя гарні руки. І з перших її рухів Клайд зрозумів, що вона працюватиме швидко й акуратно. Було помітно, що їй дуже хочеться дістати це місце.

Трохи згодом Клайд підійшов до неї і став дивитися, як вона бере один по одному комірці з купки, що лежить поруч, ставить штамп і потім швидко відкладає їх набік. Вона справді працювала спритно й акуратно. І коли, на мить обернувшись, вона наївно, але сміливо й весело посміхнулася йому, він відповів усмішкою і був дуже задоволений.

— Ну, я бачу, ви чудово справитесь, — наважився він сказати, почуваючи, що вона й справді справиться.

Вона знову ледь помітно посміхнулася йому, і Клайд мимоволі відчув глибоке хвилювання. Вона одразу полонила його, але його становище тут і обіцянка, яку він дав Гілбертові, примушували його утримуватися від проявів симпатії до своїх підлеглих, навіть до такої чарівної дівчини, як оця. Інакше не можна. Він повинен бути так само обережний і з нею, як з усіма іншими, — але це вже здавалося йому дивним, — адже його так сильно вабило до неї. Вона така мила і гарненька! І проте вона тільки робітниця, — фабрична, як сказав би Гілберт, — а він, Клайд, — її начальник… і все-таки вона дуже мила і гарненька.

Він квапливо підійшов до інших дівчат, прийнятих того самого дня, а потім попросив міс Тодд якнайшвидше дати йому відзив про міс Олден: він хоче знати, чи справляється вона з роботою.

У ту ж хвилину, коли він звернувся до Роберти і та у відповідь посміхнулася до нього, Руза Никофорич, яка працювала через два столи від новенької, підштовхнула ліктем свою сусідку і непомітно, поглядом і легким кивком, показала на Клайда і Роберту. Її подруга уважно подивилася на них. А коли Клайд відійшов і Роберта знову взялася до роботи, ця дівчина нахилилась і прошептала Рузі:

— Він уже певний, що вона справиться! — Вона підвела брови і закопилила губу.

І Руза відповіла так тихо, що більше ніхто не міг почути:

— Швидко пішло діло! А раніше він і дивитися ні на кого не хотів.

І обидві, розуміючи одна одну, посміхнулись, ображені вибором Клайда. Руза Никофорич була ревнива.

РОЗДІЛ XIII

Зовсім особливі причини примусили таку дівчину, як Роберта Олден, шукати місця на фабриці "Гріфітс і К°", та ще такого скромного. Як і Клайд, незадоволена своєю сім'єю і своїм життям, вона думала про власну долю з почуттям глибокого розчарування. Батько її, Тайтус Олден, мав ферму недалеко від Більца — містечка в окрузі Майміко, миль за п'ятдесят на північ від Лікурга. З самого дитинства Роберта не бачила нічого, крім бідності. Батько її, молодший з трьох синів Ефраїма Олдена, такого ж фермера, був невдахою; в сорок вісім років він жив усе в тому самому будинку, що його дістав у спадщину від свого батька, — цей будинок був дуже давній і ще за життя діда Роберти потребував ремонту, а тепер став справжньою трухлявиною. Колись цей будинок був чудовим взірцем прегарного смаку, що створив чарівні будинки з гостроверхими покрівлями— прикраса невеликих міст Нової Англії, але стіни його були давним-давно нефарбовані, невистачало багатьох черепиць на даху і кам'яних плит на доріжці, що веде від хвіртки до дверей, і йесь він тепер май такий жалюгідний вигляд, Немовби ладний буй сказати з старечим кашлем: "Так, погані мої справи!"

Внутрішність будинку відповідала його зовнішньому виглядові. Підлоги і приступки сходів розхиталися і відчайдушно рипіли; далеко не на всіх вікнах уціліли віконниці. Меблі,— і стародавні, і пізнішого походження, — всі постаріли і були перемішані в невимовному безладді, яке, зрештою, немає потреби описувати.

Батьки Роберти були класичними представниками американців старого типу, — тих, хто відкидає факти і шанує ілюзії. Тайтус Олден був одним з безлічі людей, які народжуються, живуть і вмирають, так нічого й не зрозумівши в житті. Вони з'являються, проходять навмання життям і зникають в імлі. Подібно до своїх двох старших братів — людей з дуже невиразними, туманними поняттями і уявленнями — Тайтус жив наче наосліп; фермером він став тільки через те, що й батько його був фермером. Жив він на цій фермі тому, що дістав її в спадщину, і залишатися і працювати абияк тут було простіше, ніж шукати щастя десь-інде.