Американська трагедія - Сторінка 53

Він належав до республіканської партії, бо до нього республіканцем був його батько і вся округа голосувала за республіканців. Йому й на думку не спадало, що може бути інакше. Його політичні і релігійні погляди, всі його уявлення про те, що добре і що погано, були запозичені від навколишніх. Ніколи жодному членові сім'ї не довелося прочитати жодної серйозної, розумної і правдивої книги. Та все ж, з погляду релігійних і моральних умовностей, це були чудові люди, чесні, одверті, богобоязливі і поважні.

Дочка таких батьків, хоч і наділена від природи якостями, що підносили її над навколишнім середовищем, не могла не бути в значній мірі продуктом цього середовища; в її свідомості відображені були релігійні і моральні поняття, що панували тут, — погляди місцевих пасторів та їхніх парафіян. Але при цьому вона мала палкий темперамент і живу уяву, і вже років з п'ятнадцяти нею оволоділа стара, як світ, мрія всіх дочок Єви — від найпотворніших до найпре-красніших: що її краса і чарівність коли-небудь — і скоро, — мов чаклунською і непоборною силою, вразять якого-небудь мужчину або мужчин. І хоч усі дитячі і юнацькі роки їй довелося перебувати серед важкої бідності та нестатків, вона завжди мріяла про щось краще. Хто знає, може, десь там, попереду — велике місто, подібне до Олбені або Утіки… і нове, чудесне життя!

Які мрії! Коли їй було чотирнадцять-п'ятнадцять-вісімнадцять років, вона любила вийти весняним ранком у фруктовий сад; раннє травневе сонце засвічувало рожеві лампочки на кожному старому дереві, землю рожевим килимом застеляли пахучі опалі пелюстки, а вона стояла, глибоко дихаючи, і часом сміялася або зітхала, широко розкриваючи обійми назустріч життю. Вона живе! Вона молода— і перед нею ввесь світ! Вона пригадує очі й посмішку юнака, Що живе по сусідству, — він випадково проходив мимо і глянув на неї і, може, ніколи більше не погляне, а все ж він пробудив стільки мрій в її душі…

І все-таки вона була дуже соромлива, а через це уникала людей; вона побоювалася чоловіків — особливо грубих місцевих жителів, які нічим не відзначалися, і вони теж обминали її: їх відштовхувала її сором'язливість і стриманість, а її краса здавалася в цих краях надто витонченою. Правда, відтоді як вона шістнадцятилітньою дівчиною переїхала в Більц і почала працювати в мануфактурному магазині Еплмена за п'ять доларів на тиждень, вона почала зустрічати молодих людей, які подобалися їй. Але вона була дуже невисокої думки про свою сім'ю, і суспільне становище цих юнаків здавалося її недосвідченому оку набагато кращим, ніж її власне, а тому вона вважала, що вони не можуть цікавитися нею; і сама своєю поведінкою віднаджувала їх. Все ж вона працювала в Еплмена майже до двадцяти років, усвідомлюючи весь час, що вона нічого не може зробити для себе особисто, бо надто тісно зв'язана з рідними, які потребують її допомоги.

А потім сталася подія, яка для цього куточка світу означала мало не революцію. Через те що в цій суто землеробській місцевості була дуже дешева праця, то в містечку Тріпетс-Мілс з'явилася маленька трикотажна фабрика. І хоч Роберта, додержуючись загальноприйнятих тут понять і норм, вважала, що така праця принижує Гї гідність, все ж її спокусили чутки, що на фабриці добре платять. Отже, вона переїхала в Тріпетс-Мілс, оселилася там в однієї знайомої, що жила раніше в Більці, і щосуботи приїжджала додому; вона мріяла зібрати трохи грошей, щоб потім пройти курс у комерційній школі де-небудь у Лікурзі чи Гомері, вивчити рахівництво або стенографію, словом — те, що може відкрити перед нею якісь кращі можливості.

В таких мріях і спробах відкласти дещицю минуло два роки. Вона заробляла дедалі більше (під кінець дванадцять доларів на тиждень), але в її рідних завжди бувало стільки нагальних потреб, а їй хотілося по змозі применшити їхні нестатки, від яких вона сама так страждала, і тому майже весь свій заробіток вона витрачала на сім'ю.

Тут, як і в Більці, більшість юнаків, які були ближчі їй своїм розвитком і характером, ставилися до фабричних робітниць так, наче ті були в усьому набагато нижчі від них. І хоч Роберта аж иіяк не була робітницею звичайного типу, все ж, завжди перебуваючи в оточенні цих дівчат, вона засвоїла їхню психологію, їхнє ставлення до самих себе. Саме тоді вона переконалася, що ніхто з тих, хто їй подобається, не зацікавиться нею, — в усякому разі з серйозними намірами.

Дві події примусили її глибоко замислитися не тільки над одруженням, але й над майбутнім взагалі, незалежно від того, чи вийде вона заміж. Її двадцятилітня сестра Агнеса (вона була на три роки молодша від Роберти) знову зустріла недавно молодого вчителя, який викладав раніше в школі по сусідству з фермою Олденів; зараз він припав їй більше до смаку, ніж тоді, коли вона| була школяркою, і вона вирішила побратися з ним. І Роберта зрозуміла, що тепер, якщо вона теж не вийде найближчим часом заміж, її почнуть вважати старою дівою, а поки вона розмірковувала, фабрика в Тріпетс-Мілсі раптово і остаточно закрилася, і Роберта повернулася в Більц, щоб допомагати вдома матері, а заодно і допомогти сестрі готуватися до весілля.

Але тут відбулася ще й третя подія, що змінила плани і мрії Роберти. Грейс Марр, дівчина, яку вона знала з Тріпетс-Мілса, виїхала в Лікург і через кілька тижнів улаштувалася там на фабриці Фінчлі, де їй платили п'ятнадцять доларів на тиждень. Вона написала Роберті, що в Лікурзі можна дістати роботу: фабрика "Гріфітс і К°", повз яку вона щодня проходила, вивісила оголошення: "Потрібні робітниці". З розпитувань з'ясувалося, що там дівчатам спочатку платять дев'ять чи десять доларів, але швидко навчають якої-небудь спеціальності, і тоді, працюючи відрядно, можна заробити від чотирнадцяти до шістнадцяти доларів на тиждень, залежно від здібностей. На харчі і на кімнату потрібно тільки сім доларів, і Грейс розумно пропонувала Роберті, до якої була дуже прив'язана, приїхати і оселитися з нею разом.

Роберта на цей час відчула, що вона більше не може терпіти життя на фермі і повинна якось влаштовувати свою долю; кінець кінцем вона умовила матір відпустити її, бо, мовляв, працюючи на фабриці, вона зуміє більше допомагати сім'ї.

Оселившись у Лікурзі і діставши місце під начальством Клайда, вона, під впливом такої величезної зміни, відчула короткий спалах егоїстичної радості; але незабаром виявилося, що все її життя тут — і матеріальне становище, і коло знайомств — так само вбогі, як і в Більці, і Тріпетс-Мілсі. Правда, до неї була щиро прихильна Грейс Марр: ця безбарвна дівчина сподівалася, що гарна і весела Роберта (чия веселість була трохи удаваною) внесе в її життя те, чого їй так невистачало, — жвавість і дружбу: але середовище, в якому опинилася тут Роберта, не відзначалося ні більшою різноманітністю, ні більшою свободою думки, ніж те, з якого вона вийшла.

Почати з того, що Ньютони — сестра і зять Грейс, в яких вона жила, — люди, безперечно, добрі, були все ж звичайними робітниками з маленького провінціального містечка, навіть ще більш релігійними і обмеженими, ніж ті, з ким Роберта завжди зустрічалася раніше в Більці і в Тріпетс-Мілсі. Джордж Ньютон, — це кожному впадало у вічі,— був добрий хлопець, аж ніяк не чутливий і не романтик. Свої справи і плани на майбутнє він ставив найвище від усього на світі. Він служив на фабриці Кренстонів і відкладав з свого заробітку все, що міг, розраховуючи назбирати стільки, щоб вистачило відкрити яке-небудь власне діло. Заради цього, щоб якось поповнити свої незначні заощадження, подружжя Ньютонів вирішило найняти старий будинок на Тейлор-стріт, де можна було здавати кілька кімнат; це давало деякий прибуток і навіть дозволяло сяк-так харчувати сім'ю і п'ятьох пожильців, — а власну працю і клопоти, пов'язані з наймом кімнат, Ньютони мали за ніщо.

Дружина Ньютона — Мері, та й сама Грейс Марр належали до дуже поширеного типу жінок, чиї інтереси обмежені найвужчими рамками: вони почували себе цілком задоволеними, коли їм щастило створити своє маленьке сімейне вогнище, піднести свій престиж в очах незначних, обмежених сусідів, і дивилися на життя і на людей крізь призму чисто сектантських вірувань.

Оселившись в Ньютонів, Роберта незабаром переконалася, що коли не в усьому Лікурзі, то принаймні в цій сім'ї панують сама вузькість і обмеженість, як і в багатьох знайомих їй родинах у Більці. Є межі, яких, на думку Ньютонів і подібних до них, необхідно суворо додержувати. Порушення їх ні до чого путнього не веде. Якщо ти працюєш на фабриці, тобі треба цілком пристосуватися до життя і звичаїв кращої, добропорядної частини фабричних робітників… Отже, оселившись тут, Роберта щоранку в товаристві Грейс та інших пожильців — двох робітниць з фабрики Кренстон і молодого монтера з міської електростанції — наспіх ковтала в їдальні Ньютонів абиякий сніданок і одразу ж, вийшовши на вулицю, приєднувалася до нескінченної процесії, яка день у день у цей час простувала за ріку, у фабричний район. Ледве переступивши поріг, вона незмінно потрапляла в потік робітників і робітниць приблизно свого віку, не кажучи вже про безліч літніх, змарнілих жінок, далеко більше схожих на привиди, ніж на живі істоти; вони виходили з усіх сусідніх будинків, з усіх навколишніх вулиць. Ближче до Сентрал авеню натовп густішав, бо звідусіль у нього вливалися нові людські потоки, і завжди в цьому натовпі траплялися охочі завести знайомство з вродливими дівчатами; Роберта помічала їхні погляди і розуміла, що вони шукають легких розваг, аби не сказати гірше. А деякі дівчата, що не додержували суворих правил поведінки, як ті, кого вона зустрічала до Лікурга, — відповідали на загравання хихиканням і безглуздими посмішками. Вона була шокі-рована!

А ввечері, коли закінчувалася робота на фабриках, такий же натовп вирушав назад додому через міст біля вокзалу. І таке було виховання Роберти і засвоєна нею мораль, що, незважаючи на свою красу, рішучий вигляд і палку натуру, вона залишалася самітною і ніхто її не помічав. А як це сумно, коли всі навколо веселі, а ти живеш самотньо! Вона завжди поверталася додому о сьомій годині, а після обіду просто не було чого робити: зрідка вона з Грейс ішла до якогось кіно; іноді Роберта навіть примушувала себе піти разом з Грейс і Ньютонами на збори парафіян методистської церкви.

І все ж, увійшовши в цю сім'ю і працюючи у Клайда, вона була дуже задоволена зміною в своєму житті.