Американська трагедія - Сторінка 55

Кажуть, що ні.— На обличчі Оди відбився сумнів. Вона, як і всі дівчата, дуже цікавилася Клайдом. — Він раніше працював у декатирувальній. По-моєму, він просто працював поденно, як і всі. Але, кажуть, він тільки недавно приїхав сюди, щоб ознайомитися з справою. Може, він тут ненадовго.

Роберта враз засмутилася, почувши це; до цього часу вона намагалася запевнити себе, що не думає про Клайда, як про людину, яку могла б покохати, але тепер, уявивши собі, що він будь-якого дня може несподівано виїхати і вона ніколи більше не побачить його, вона відчула дивне хвилювання. Він такий молодий, гарний, чарівний. І вона ж йому подобається, це ясно. Ні, про це не варто думати. І вона не повинна ні поглядом, ні рухом привертати його увагу. Адже він тут така значна персона, він настільки вищий від неї…

Почувши про високі родинні зв'язки Клайда і про його уявне

багатство, вірна своїм поняттям, Роберта вирішила, що він, звичайно, не може цікавитися нею з серйозними намірами. Адже вонаі бідна робітниця. А він — племінник такого багатія… Звичайно, він не одружиться з нею. А які ж інші відносини можуть бути між ними? Ні, вона мусить бути дуже обережна.

РОЗДІЛ XV

У ці дні думки Клайда про Роберту і про власне становище в Лікурзі були плутані і неспокійні. Хіба Гілберт не попереджав його, щоб він не заводив ніяких знайомств з робітницями? З другого боку, він усе ще не мав ні знайомих, ні якогось становища в суспільстві і по-старому жив дуже самітно. Правда, оселившись у м-с Пейтон, він опинився на кращій вулиці, в кращому районі,— але, власне, йому тут було навіть гірше, ніж у м-с Каппі. Там він принаймні зустрічався з молоддю, як-от з Діллардом, і не нудьгував би, коли б дозволив собі зблизитися з нею. А тут, крім брата м-с Пейтон, холостяка, приблизно одних з нею років, і її тридцятилітнього сина, хворобливого і скритного, який служив в одному з лікурзьких банків, він не бачив нікого, хто б міг і хотів розважити його. Як і всі, з ким йому доводилося зустрічатись, його нові хазяї думали, що він не потребує їхнього товариства: у нього є рідні і знайомі, і було б не зовсім пристойно нав'язуватися йому.

З другого боку, хоч Роберта і не належала до того вищого товариства, до якого він тепер прагнув, вона була чудова, і його нестримно вабило до неї. День у день цілковита самітність, а ще більше владний інстинкт штовхали його до неї: його раз у раз тягнуло подивитися на неї, а її — на нього. Їхні погляди на мить зустрічалися нишком, напружені, гарячкові. І від одного побіжного погляду, який Роберта кидала на нього крадькома, зовсім не бажаючи, щоб Клайд це помітив, його часом охоплювали гарячка і слабкість. Її чудовий рот, великі ласкаві очі, сяюча і в той же час соромлива і боязка посмішка! А які в неї чудесні руки, яка гнучка постать, швидкі й спритні рухи! Коли б здружитися з нею, заговорити, зустрітися де-небудь… коли б тільки вона захотіла, а він насмілився!

Збентеження. Пристрасне бажання. Довгі години жагучої млості. Справді, Клайда не тільки спантеличували, а й дратували ненормальні й безглузді суперечності, якими було сповнене тут його життя: він самітний і покинутий, і в той же час усі навколишні вважають, що він буває у веселому і приємному товаристві.

І щоб розважитися трохи, — так, як личить йому в його теперішньому становищі, і своєю відсутністю підтримати загальну помилку, ніби він приємно проводить час у світському товаристві, він почав виїжджати на суботу і неділю в Гловерсвіль, Фонду, Амстердам або на озера Грей і Крам: там були купальні, добрі пляжі і можна було брати напрокат купальні костюми і човни.

Клайд завжди думав, що на той випадок, якщо Гріфітси коли-небудь захочуть наблизити його до себе, йому треба набути манер і звичок світської людини; випадковий знайомий — чудовий спортсмен— навчив його прекрасно плавати і пірнати, але особливо захопився він веслуванням. Йому приємно було усвідомлювати, що він чудово виглядає, коли в сорочці з відкритим коміром, у парусинових туфлях випливає на середину озера Крам у яскравочервоній, зеленій або синій байдарці, яка давалася напрокат погодинно. Загалом у цьому було щось ефірне, казкове, особливо коли високо над головою танули в блакиті дві-три хмаринки. І Клайд серед білого дня починав мріяти про те, як би він почував себе, ставши членом однієї з тих багатьох компаній, що відвідують більш модні північні околиці Лкурга — озера Рекет чи Скрун, або Джордж і Чемплейн. Він уявляв собі танці, гру в гольф і теніс, катання по озеру на човнах у товаристві найбагатших людей Лікурга — тих, хто може дозволити собі їздити по таких місцях.

Приблизно в цей самий час Роберта і її подруга Грейс відкрили існування озера Крам і обрали його, зваживши на схвальну думку м-ра і м-с Ньютон, як найкраще і найзатишніше місце для купання за містом. їм теж сподобалося приїжджати сюди щосуботи і щонеділі після полудня; вони йшли протоптаною пішоходами стежкою вздовж західного берега, на якому тут і там стояли окремі групи дерев, сідали під одним з них і дивилися на воду; вони не вміли ні гребти, ні плавати. Навколо них росли польові квіти і було вдосталь ожини. Де-не-де, пробравшись грузькими болотистими берегами, можна було дотягнутися до білих водяних лілій, з їхніми ніжними сердечками. Вони страшенно спокушали зірвати їх, і дівчата вже двічі приносили м-с Ньютон цілі оберемки польових і водяних квітів.

На третю неділю липня Клайд, скинувши піджак і капелюха, по-старому самітний і невдоволений, плив у темносиній байдарці вздовж південного берега озера за півтори милі від купалень; він почував себе незадоволеним та скривдженим і поринав у марнолюбні мрії про те, який спосіб життя він хотів би обрати. На озері тут і там видно було байдарки і незграбні, порівняно з ними, великі човни, і до Клайда часом долинали уривки розмов і веселий сміх юнаків та дівчат, чоловіків і жінок. Іноді Клайд помічав удалині байдарку з іншим таким самим мрійником і завжди вирішував, що це — щасливий закоханий… Не те що він у своїй самітності!

Уже самий вигляд інших юнаків та їхніх подруг збуджував у Клайді пристрасні бажання, придушені і бентежні. І тоді уява змальовувала йому іншу картину: якби тільки доля була' прихильніша до нього, якби він народився в іншій родині, тепер він плив би в байдарці озером Скрун, чи Рекет, або Чемплейн з якою-небудь дівчиною вроді Сондри Фінчлі і милувався красивішими берегами. І хіба він не міг би їздити верхи, грати в теніс, танцювати вечорами, роз'їжджати скрізь із Сондрою потужною швидкохідною машиною. Він почував себе таким знехтуваним і самітним, що не знаходив спокою; навколишнє краяло йому серце: Клайдові здавалося, що тут, куди не поглянь, скрізь кохання, романтика, розкоші. Що ж робити? Куди подітися? Не може ж він вічно жити в самітності. Він дуже нещасний. Його думки і пам'ять зверталися до минулого, до небагатьох щасливих веселих днів, які він перебув у Канзас-Сіті перед цим страшним нещастям… Він згадував Ретерера, Хегланда, Хігбі, Тіну Когель, Гортензію, сестру Ретерера Луїзу, словом, ту веселу компанію, з якою він починав приятелювати якраз перед катастрофою. А потім перед ним поставали Діллард, Ріта, Зелла, — їхнє товариство, звичайно, було кращим від його теперішньої самітності. А що коли Гріфітси більше нічого для нього не зроблять? Невже він приїхав сюди тільки для того, щоб Гілберт глумився з нього? Невже діти його багатого дядька і все це блискуче товариство завжди відштовхуватимуть та ігноруватимуть його? З тисяч ознак він виразно бачив, яке благополучне, безтурботне і, звичайно, щасливе життя в цих людей. Навіть тепер, у цей мертвий сезон, місцеві газети майже чи не щодня повідомляють про те, як вони веселяться, роз'їжджають по найкращих мальовничих місцях… Іноді хто-небудь з них ненадовго заїжджав у місто — і тоді веселу компанію світської молоді можна було побачити біля входу в готель "Лікург" або перед одним з чудових особняків на Уікігі авеню.

У ті дні, коли батько чи син Гріфітси бували в місті, біля під'їзду головної контори зупинялися їхні дорогі розкішні машини. Гілберт і Семюел з'являлися в розкішних літніх костюмах і в супроводі вищих службовців фірми робили урочистий, немовби королівський обхід величезного підприємства, вислухуючи доповіді і роблячи свої зауваження. А от він, двоюрідний брат цього самого Гілберта, племінник знаменитого Семюела, залишений на самого себе просто через те, — це зрозуміло тепер, — що він недосить хороший для них. Його батько не такий здібний ділок, як цей важний дядько, мати (бережи її боже!) не така світська дама, як холодна, гордовита, байдужа тітка. Чи не краще кинути все це? Кінець кінцем, він, мабуть, вчинив дурницю, приїхавши сюди. Може, його багаті родичі зовсім і не мають наміру більше допомагати йому?

Самітність, образа і розчарування змушували його мріяти вже не про Гріфітсів та їхнє товариство (з особливо жагучим хвилюванням він завжди згадував про цю красуню Сондру Фінчлі), а про Роберту і про те середовище, яке оточувало його тут так само, як її. Звичайно, Роберта просто бідна робітниця, але вона таки набагато привабливіша від усіх інших дівчат, яких він щодня бачить на фабриці.

Як несправедливо і безглуздо з боку Гріфітсів вимагати, щоб людина в Клайдовім становищі не знайомилася з такими дівчатами, як, примірно, Роберта, тільки тому, що вона працює на фабриці! Через цю заборону він не може навіть здружитися з нею, з'їздити вдвох куди-небудь на озеро чи піти до неї в гості. І в той же час він не може зав'язати інших, більш підхожих знайомств, бо не має грошей і ні з ким не зустрічається. А Роберта така гарна, невимовно чарівна… Він уявляв собі її за роботою — швидкі, граціозні рухи її точених рук, шовкову шкіру її обличчя, сяючі очі, коли вона посміхається йому. Його знову охопило почуття, яке тепер завжди володіло ним на фабриці. Нехай ця дівчина бідна і їй, на нещастя, довелося стати звичайною робітницею, — він почував, що був би дуже щасливий з нею, але тільки з однією умовою: щоб не треба було з нею одружуватися. Щодо шлюбу честолюбний Клайд був наче під гіпнозом: він одружиться тільки з дівчиною з кола Гріфітсів! І все ж він палко поривався до Роберти.