Американська трагедія - Сторінка 57

Вона напівлежала, відкинувшись на сидінні, опустивши одну руку у воду, як робили інші дівчата. На якийсь час вона заспокоїлася і милувалася Клайдом — його обличчям, руками; розтріпане волосся спадало йому на очі. Який він гарний!

РОЗДІЛ XVI

Усі наступні дні і Клайд, і Роберта були під враженням цієї прогулянки і не переставали думати про те, як дивовижно, як романтично звів їх щасливий випадок; проте обоє розуміли, що їм не треба бути знайомими ближче, ніж дозволяється начальникові і підлеглій.

Тоді, на озері, вони погомоніли кілька хвилин, — Клайд говорив про те, які гарні лілії і як йому приємно збирати їх для неї,— потім узяли в човен Грейс і повернулися до пристані.

І, опинившись на березі, Клайд і Роберта знову розгубилися: вони не знали, як бути далі. Повертатися в Лікург разом? Роберта розуміла, що це буде необережно: ще підуть усілякі балачки. І Клайд, з свого боку, думав про Гілберта і про інших знайомих йому людей. Можуть бути неприємності. Що скаже Гілберт, якщо це дійде до нього? Через це і Роберту, і Клайда, і навіть Грейс узяв сумнів, чи обачно повертатися разом? Грейс турбувалась за свою репутацію і до того ж її ображало, що Клайд анітрохи не цікавиться нею. І Роберта, помітивши настрій подруги, спитала її:

— Як нам бути, по-твоєму? Може, попросимо пробачення і попрощаємось?

Вона думала, як вийти з скрутного становища, не образивши Клайда. Сама вона була наче зачарована, — якби тут не було Грейс, Роберта поїхала б з ним. Але з Грейс, яка до того ж так нервує, це неможливо. Треба придумати якусь причіпку і пробачитись.

І Клайд теж думав, як йому бути: чи поїхати з дівчатами, рискуючи, що хтось із знайомих може побачити його і розповісти про це Гілбертові, чи під якимсь приводом залишити їх. Проте він не міг нічого придумати і вже ладний був вести їх до трамвая, як враз їх окликнув Шерлок, молодий електромонтер, що жив у домі Ньютонів. Він якраз збирався назад у місто разом з приятелем, у якого був маленький автомобіль.

— Оце так зустріч! — гукнув він. — Як поживаєте, міс Олден? Здрастуйте, міс Марр. Якщо ви збираєтесь додому, ми можемо підвезти вас.

Не тільки Роберта, а й Клайд чув це запрошення. І Роберта одразу ж сказала, що вже пізно і вони з Грейс повинні бути сьогодні в церкві разом з Ньютонами, отже їм було б зручніше повернутися на машині. Але Роберта сподівалася, що Шерлок запросить і Клайда і що Клайд погодиться. Шерлок справді запропонував йому їхати з ними разом, але Клайд рішуче відмовився. Він пояснив, що хоче побути тут ще трохи. І Роберта попрощалася з ним, кинувши йому погляд, що виразно промовляв, яка вона вдячна й щаслива. Вони так приємно провели час! А Клайд, незважаючи на всі свої сумніви й докори совісті, подумав: як це сумно, що він і Роберта не могли залишитися тут довше. І зразу після їхнього від'їзду він сам повернувся додому.

Другого ранку він особливо нетерпляче ждав зустрічі з Робер-тою. Під час роботи, у всіх на очах, він не міг виявити свої почуття, та все-таки з мимовільної захопленої усмішки, яка сяяла на його обличчі і спалахнула в погляді, Роберта зрозуміла, що він і сьогодні в такому самому захваті, як і напередодні. І хоч вона почувала, що насувається якийсь серйозний злам в їхніх відносинах, і розуміла, як необхідно (хоч це й дуже неприємно) зберігати все в таємниці,— вона теж не могла не відповісти йому ніжним і покірним поглядом. Подумати тільки, що він захопився нею! Як дивно і як тривожно!

Клайд зразу ж вирішив, що його залицяння сприймається прихильно і треба скористатися з першої зручної нагоди, щоб заговорити з Робертою. Вибравши хвилину, коли її сусідки відійшли, він став поруч неї і, взявши в руки один з комірців, які вона штемпелювала, сказав з таким виглядом, нібито мова була про її роботу:

— Вчора мені було страшенно шкода, що нам довелося так швидко розстатися! Я дуже хотів би сьогодні знову поїхати з вами на озеро, замість того щоб сидіти тут. А ви?

Роберта повернулась до нього, усвідомлюючи, що настала хвилина, коли треба вирішувати, чи вона підтримуватиме його залицяння. Але вона відчула, що не може відштовхнути його, чим би це їй не загрожувало. Які в нього очі! А волосся! А руки! І замість холодної чи докірливої відповіді, вона тільки підвела' на нього погляд, такий безпорадний і ласкавий, сповнений такої розгубленості і покори, що Клайд зрозумів: вона так само нездатна боротися з потягом до нього, як і він — з потягом до неї. Він тут же вирішив, як тільки буде зручно, заговорити з нею про те, де б їм зустрітися без свідків: ясно, що їй, як і йому, не хочеться, щоб їх бачили… Сьогодні виразніше, ніж будь-коли раніше, він розумів, що стає на небезпечний шлях.

Він почав робити помилки в підрахунках, почуваючи, що поблизу Роберти не може зосередитися на роботі. Вона була; надто чарівна, надто вабила до себе — така жвава, весела, мила… Якби він домігся її кохання, він став би одним з найщасливіших людей на світі. Так, але це правило, про яке казав Гілберт… Ще напередодні, на озері, Клайд дійшов висновку, що його становище на фабриці не задовольняє його. А тепер, коли є надія на зближення з Робертою, куди приємніше залишатися. Хіба він не може ще хоча б деякий час терпіти байдужість Гріфітсів? А там — як знати! — може, вони ще зацікавляться ним і визнають за можливе ввести його в своє товариство, якщо тільки він нічим не завинить перед ними. Але ж теперь його мучить спокуса зробити саме те, що заборонено. Але чого варта ця заборона, якою зв'язав його Гілберт? Коли б тільки зговоритися з нею, — може, вони могли б зустрічатися потай, щоб уникнути пересудів?

І Клайд, сидячи за своєю конторкою чи походжаючи по штампувальній, обмірковував, як йому бути. Навіть тут, на роботі, він міг думати тільки про Роберту і ні про що інше. Він вирішив запропонувати їй зустрітися в маленькому парку на березі ріки Могаук, — це було місце позаміських прогулянок на захід від Лікурга. Але за весь день Клайд не міг вибрати нагоди поговорити з нею. Під час перерви він спустився в їдальню, похапцем поснідав і повернувся трохи раніше, маючи надію, що зуміє шепнути їй про своє бажання зустрітися. Але Роберту оточували інші дівчата, і він не міг сказати їй ані слова.

Наприкінці дня, виходячи з фабрики, він подумав, що добре було б зустріти її одну на вулиці,— тоді він міг би підійти до неї й заговорити. Він знав, що й вона мріє про зустріч, хоча б і хотіла це заперечувати. Треба зробити так, щоб і їй, як усім, ця зустріч здалася зовсім випадковою і, отже, невинною. Але коли після гудка Роберта вийшла на вулицю, її проводжала інша дівчина, і Клайдові довелося вигадувати щось іще.

Того ж вечора, замість того щоб нудьгувати в домі м-с Пейтон чи піти в кіно, як він тепер часто робив, чи самотньо блукати вулицями, прагнучи иеремогти свою тугу й тривогу, він вирішив пошукати будинок на Тейлор-стріт, де жила Роберта. Будинок цей, виявилося, був не дуже приємний, далеко не такий симпатичний на вигляд, як будинок м-с Каппі чи той, де Клайд жив тепер. Це була побуріла від часу будівля, і все тут по сусідству було старим та змертвілим і аж надто безбарвним. Проте, незважаючи на ранню годину, у вікнах тут і там уже виднілося світло, — і це надавало будинкові затишного і привітного вигляду. І кілька дерев перед будинком сподобалися Клайдові. Що робить зараз Роберта? Чому вона не почекала його біля фабрики? Чому не почуває, що він тут, і не виходить до нього? Клайдові дуже хотілося якось дати їй відчути, що він тут, і примусити її вийти на вулицю. Але вона не з'являлася. З будинку вийшов тільки м-р Шерлок і швидко пішов у бік Сентрал авеню. А потім ще і ще люди виходили з сусідніх будинків і зникали в тому ж напрямі. Клайд поквапно відійшов якнайдальше від будинку Роберти, щоб не привернути до себе увагу. Він раз у раз зітхав: вечір був такий гарний… Близько пів на десяту зійшов повний місяць і повис над димарями, важкий і жовтий. Він був такий самітний!

О десятій годині світло місяця стало надто яскравим, а Роберта все ще не з'являлася, і він вирішив піти. Було б нерозсудливо залишатися тут довше. Але в такий чудовий вечір йому прикро було й думати про повернення додому, і він став ходити вперед і назад по Уікігі авеню, дивлячись на красиві будинки, серед яких був і будинок його дядька Семюела. Всі пожильці з цих будинків виїхали на дачі. У вікнах ані вогника. А Сондра Фінчлі, Бертіна Кренстон і вся ця компанія — що вони поробляють у такий вечір? Де танцюють? Куди поспішають? З ким фліртують? Як важко бути бідняком, без грошей, без становища в суспільстві і не мати можливості жити так, як хочеш.

Другого ранку, більш нетерплячий, ніж будь-коли, він вийшов з дому за чверть сьому: йому хотілося якнайшвидше знову зустріти Роберту, спробувати заговорити з нею. По Сентрал авеню в бік фабричного району сунув потік робітників, — і, звичайно, Роберта близько 7 години 10 хвилин приєднається до цього натовпу. Але він не зустрів її по дорозі на фабрику. Проковтнувши чашку кофе в ресторанчику недалеко від пошти, він пройшов усією Сентрал авеню в бік фабрики, постояв біля тютюнової крамнички, сподіваючись побачити Роберту одну, — і був винагороджений лише тим, що побачив її знову з Грейс Марр. Що за безглуздий, божевільний світ! — подумав Клайд. — Як важко в цьому нещасному містечку зустрітися з ким-небудь наодинці! Мало не всі тут знають один одного. Але ж Роберта мусить розуміти, що він шукає нагоди поговорити з нею. Невже вона не могла піти на фабрику одна? Він досить виразно дивився на неї вчора. І все ж вона іде з Грейс Марр і, як видно, задоволена. Що ж це означає?

На фабрику він прийшов у найпохмурішому настрої. Але вигляд Роберти, яка сідала на своє місце, її привітне: "Доброго ранку!" та її весела посмішка утішили його, і він відчув, що не все ще втрачено.

Близько третьої години дня всіх охопила сонливість: стомлювали літня спека, безперервна одноманітна робота, засліплював відблиск сонячного проміння, — його відбивала ріка, що бігла під самими вікнами.

Тук-тук-тук — металічні печатки одночасно опускалися на десятки комірців. Цей звук, який звичайно можна було ледве розпізнати в гудінні і гуркоті швейних машин за бар'єром, сьогодні було чути ще слабкіше, ніж завжди.