Американська трагедія - Сторінка 59

Клайд був вже там. Він стояв, притулившись до старої дерев'яної огорожі, що відмежувала п'я-тиакрове кукурудзяне поле, і дивився на місто, вогні якого світилися крізь листя дерев. Повітря було насичене пряними пахощами трав і квітів. Легкий вітерець шелестів у високих стеблинах кукурудзи позаду Клайда, в листі дерев над його головою. А далеко у височині виблискували зорі — Велика і Мала Ведмедиця і Млечна Путь: сузір'я, які колись показувала йому мати.

І Клайд думав про те, як змінилося його становище тут, порівнюючи з Канзас-Сіті. Там він ніяковів перед Гортензією Брігс, та й перед будь-якою іншою дівчиною, боявся їм слово сказати. А тут, особливо з того часу, як його призначили начальником штампувальної, він переконався, що не такий уже нецікавий, як йому здавалося раніше. Дівчата задивлялися на нього, і він тепер уже не так боявся їх. Очі Роберти сказали йому, як міцно він їй подобається. От і в нього є подруга. Коли вона прийде, він обійме її і поцілує. І вона не зможе опиратись йому.

Він стояв, прислухався, мріяв і дивився в далечінь; шурхіт кукурудзи за його спиною збуджував у ньому якийсь спогад. І враз він побачив Роберту. Гарно одягнена, жвава і проте стривожена, вона спинилася в кінці вулиці, озираючись, як полохливий, обережний звірок. Клайд одразу поспішив до неї назустріч і тихенько гукнув:

— Хелло! Як любо, що ви прийшли! Вам важко було вибратися? (Він подумав, що вона набагато краща за Гортензію Брігс або Ріту Дікермен: одна була така обачлива, а друга — чуттєва і нерозбірлива.)

— Ще б пак не важко!

І вона почала яскраво, з усіма деталями розповідати про те, як незручно вийшло з Ньютонами: вона зовсім забула про своє обіцяння піти з ними до церкви, а тут ще й Грейс заявила, що не піде без неї. І їй довелося збрехати, жахливо збрехати: наче вона йде до м-с Брейлі вчитися шити. Клайд нічого не знав про цю пропозицію Лігета і відразу ж почав розпитувати Роберту: йому спало на думку, може, Лігет хоче перевести її від нього. Він урвав її розповідь про Ньютонів і попросив повторити все докладно про Лігета, і Роберті було дуже приємно, що він так жваво зацікавився цим.

— Та, знаєте, я ж прийшла ненадовго, — швидко і ласкаво сказала вона при першій зручній нагоді, коли Клайд, стискаючи її руку, повернув до ріки, зовсім безлюдної в цих місцях. — Зібрання в баптистській церкві майже завжди закінчується о-пів на одинадцяту, і я мушу бути вдома раніше від Ньютонів і Грейс.

Вона навела безліч доводів, пояснюючи, чому їй не можна затримуватися пізніше від десятої години, і Клайд, хоч і прикро вражений, не міг не погодитися, що вона правильно все обдумала.

Спочатку він сподівався затримати її якнайдовше. Але, бачачи, що часу в нього замало, він намагався тепер скоріше домогтися більшої близькості; він почав розхвалювати її капелюшок, жакет — вони так їй личать! Він тут же хотів був обійняти її за стан, але Роберта, вважаючи, що він надто поспішає, відвела його руку, вірніше, пробувала відвести, ласкаво переконуючи:

— Ну, не треба! Це нехороше! Хіба вам недосить вести мене під руку? Або давайте я візьму вас під руку.

Звільнившись з його обіймів, вона зразу міцно взяла його під руку і пригорнулася до його плеча, намагаючись іти з ним у ногу. І Клайд подумав, як просто і природно поводиться вона тепер, коли крига між ними розтанула.

А як вона щебетала! їй подобається Лікург, тільки вона думає, що це найсуворіше і найпобожніше з усіх міст, де вона жила, — тут щодо цього навіть гірше, ніж у Більці чи Тріпетс-Мілсі… І вона почала розповідати про Більц і Тріпетс-Мілс, говорила і про свій дім, та мало: їй не хотілося розповідати про нього. І знову про Ньютонів і Грейс Марр, про те, як вони стежать за кожним її кроком.

А Клайд слухав і думав, що вона зовсім не схожа на Гортензію Брігс чи Ріту, та й на жодну з дівчат, яких він зустрічав: вона набагато простіша і довірливіша, їй зовсім не властиві ні розпусність Ріти, ні зарозумілість, різкість і самозакоханість Гортензії, але вона така ж гарна і до цього набагато симпатичніша. Він не міг не думати, який милий вигляд вона б мала, якби була краще одягнена. Що б вона подумала, коли б довідалась, як він поводився з Гортензією, — яке це було несхоже на його теперішнє ставлення до неї самої…

— Знаєте, — сказав він, коли вона на мить замовкла, — мені хотілося з самого початку заговорити з вами, як тільки ви почали працювати на фабриці. Та ви самі бачите, як тут усі стежать один за одним. Це обурливо! Мені заявили, коли я отримав це місце, що я не повинен заводити знайомства з жодною дівчиною на фабриці, і я намагався додержувати цього правила. Але тепер я просто не можу справитися з собою. — Він міцно стиснув її руку, потім враз зупинився і обійняв її.— Знаєте, Роберта, я до нестями захоплений вами. Справді! Ви наймиліша, найчарівніша дівчина в світі. Послухайте, ви не сердитеся, що я так кажу? Відтоді як я побачив вас, я майже втратив сон. Слово честі, правда! Я весь час думаю і думаю про вас. У вас такі прекрасні очі й волосся! Ви сьогодні надзвичайно гарна! Ах, Роберта!

І він раптом пригорнув її до себе і поцілував, перш ніж вона встигла відхилитися. Він продовжував тримати її в обіймах, а вона, хоч це було й дуже важко, опиралася, почуваючи, що їй хочеться самій обійняти його і пригорнутися до нього ще міцніше, — це вразило і злякало її. Який жах! Що подумають, що скажуть люди, якщо довідаються? Звичайно, вона погана дівчина, але їй хочеться бути з ним ось так — зовсім поруч… Ще ніколи їй так не хотілося цього

— Не треба, містер Гріфітс, — благала вона. — Справді, не треба! Ну, будь ласка! Нас можуть побачити. Здається, хтось іде.

Вона оглянулась, очевидно, дуже злякана, але Клайд тільки розсміявся. Він був захоплений: нарешті ж життя порадувало його таким чудовим подарунком!

— Я ніколи в житті не робила нічого такого, — продовжувала вона. — Слово честі! Пустіть мене. Це тільки тому, що ви сказали…

Але Клайд, не відповідаючи, міцно пригорнув її до себе; його бліде обличчя і темні жадібні очі були зовсім близько від її обличчя. Він цілував її знову й знову, незважаючи на її протести; її маленький рот, підборіддя, щоки були такі привабл. иві, що неможливо було втриматись, і він, надто схвильований, щоб говорити більш мужнім тоном, шепотів благаюче:

— Роберта, люба, ради бога, ну скажіть, що ви мене кохаєте! Я зовсім у нестямі від вас! Скажіть! У нас так мало часу!

І він знову цілував її щоки і губи. І враз почув, що вона знемагає. Вона стояла безвільна і покірна в його обіймах; він з тривогою зрозумів, що з нею діється щось дивне. Несподівано по обличчю її потекли сльози; її голова впала йому на плече, і він почув шепіт:

— Так, так, так, я кохаю вас! Так, кохаю, кохаю!

В її голосі почулося ридання, чи то від горя, чи то від блаженства, і Клайд відчув це. Він був такий зворушений її щирістю і простотою, що і в нього на очах виступили сльози.

— Роберта, люба, все буде гаразд. Не треба плакати. Ви така мила. Правда, правда, Роберта!

Він підвів очі і побачив на сході, над низькими покрівлями будинків, тоненький світлий краєчок липневого місяця, що виходив з-за обрію. І в цю мить йому здалося, що життя дало йому все, — все, чого тільки можна побажати.

РОЗДІЛ XVIII

Це побачення, як зрозуміли і Клайд, і Роберта, було тільки прелюдією до нових незчисленних зустрічей і радощів, які були перед ними в майбутньому. Вони знайшли любов. Вони були чарівно щасливі, незважаючи на всі важкі проблеми, що тепер стояли перед ними. Але як їм бути далі, як знайти спосіб бачитися частіше? Уже саме по собі становище Роберти в домі Ньютонів було серйозною перешкодою в її стосунках з Клайдом, і особливо доводилося задуматися над тим, як бути з Грейс Марр. Грейс була ще більше скована, ніж Роберта, і своєю зовнішньою непривабливістю і, головне, міщанськими забобонами і суворими правилами сектантсько-релігійного виховання. Проте й вона хотіла повеселитися і відчути себе вільною. Роберта, весела і часом навіть зухвала, була, власне, скована тими ж умовностями, що й Грейс, але Грейс уявляла, нібито її подруга незрівнянно вільніша. Через це вона дуже горнулася до Роберти, яку це трохи стомлювало. Грейс уявляла, що вони з Робертою можуть обмінюватися признаннями, жартами, думками про все, що стосується кохання, можуть безбоязно повіряти одна одній свої мрії. Це було єдиною розвагою в її досить безрадісному житті.

Але Роберті, навіть до того, як в її життя увійшов Клайд, зовсім не подобалася ця нав'язливість. Ти це набридло. А потім вона відчула, що не може говорити з Грейс про Клайда, — і не тільки через те, що Грейс, звичайно, обурюватиметься і ревнуватиме, — адже Роберта не наважувалася навіть сама з собою розбиратися в тих несподіваних бентежних почуттях, які тепер оволоділи нею. Зустрівши і відразу покохавши Клайда, вона боялася й думати, до чого вона дійде в своєму ставленні до нього. Бо така близькість між багатими й бідними тут під забороною, — це вона знала. І через це вона зовсім не хотіла говорити про Клайда з Грейс.

І коли в понеділок увечері, на другий день після поїздки на озеро, Грейс весело і фамільярно спитала Роберту про Клайда, Роберта одразу вирішила прикинутися, що вона зовсім не так уже ним цікавиться, як Грейс, може, думає. Тому вона сказала тільки, що він був дуже люб'язний і розпитував про Грейс, — почувши це, Грейс недовірливо скоса подивилася на подругу. Чи правду вона каже?

— Він був такий ласкавий, що я подумала, чи не закоханий він у тебе.

— От дурниці,— злукавила Роберта, трохи стривожена. — Та він і не дивиться на мене ніколи. І потім на фабриці таке правило, що йому не можна познайомитися зі мною ближче, поки я там працюю.

Це якнайкраще розвіяло підозри Грейс: за самим складом свого розуму вона й не уявляла собі, як можна порушити правила, встановлені власниками фабрики. Але Роберта, побоюючись, як би її ім'я в свідомості Грейс не залишилося зв'язаним з ім'ям Клайда, вирішила подвоїти обережність і прикидатися, наче вона зовсім байдужа до нього.

Потім виникли нові труднощі, нові прикрості, тривоги й страхи, що не мали нічого спільного з попередніми. Після того як вони з Клайдом освідчилися і остаточно зрозуміли, що кохають один одного, Роберта все ж не бачила можливості зустрічатися з ним інакше, як потай, дуже рідко і настільки випадково, що вона ніколи не могла напевно призначити день наступної зустрічі.

— Розумієте, — пояснювала вона Клайдові через кілька днів (їй пощастило ввечері вислизнути на годинку з дому, і тепер вони вийшли по Тейлор-стріт до ріки; перед ними відкривався низький берег і простягалися поля). — Ньютони нікуди не ходять, не запросивши мене з собою.