Американська трагедія - Сторінка 61

Роберта постарається якнайраніше поїхати від сестри, а Клайд знову приїде з Лікурга, вони зустрінуться у Фонді і проведуть разом весь день, до одинадцятої години, коли приходить останній поїзд з Гомера. І якщо в трамваї, що йде до Лікурга, вони не зустрінуть нікого із знайомих, то зможуть повернутися разом.

І вони зустрілися, як було умовлено. Вони бродили темними околицями містечка, говорили, будували плани, і Роберта розповіла Клайдові дещо — не дуже багато, зрештою, — про своє життя вдома, в Більці.

Але найбільше, після їхнього взаємного кохання, обіймів та по-цілунків, їх цікавило питання про те, де і як їм зустрічатися надалі. Треба було щось придумати, і Роберта вже зрозуміла, що придумувати доведеться їй — і якнайшвидше. Хоч Клайд був явно дуже нетерплячий і хотів бачити її найчастіше, він все ж не міг нічого запропонувати, — принаймні нічого прийнятного.

Та придумати що-небудь реальне було нелегко, це так само розуміла Роберта. Про другу поїздку до сестри або до батьків у Більц не можна* було й думати раніше, ніж за місяць. А який інший привід вона могла знайти? Нові подруги на фабриці чи пошта… бібліотека… "Християнська асоціація молодих жінок"… Усе це придумав Клайд. Але все це давало Роберті волю в найкращому разі години на дві, а Клайд мріяв про такі побачення, як оце. Та й дуже мало вже залишалося літніх субот і неділь!

РОЗДІЛ XIX

Роберта і Клайд думали, що їхнього повернення до Лікурга і всієї їх спільної поїздки ніхто й не помітив. По дорозі з Фонди до Лікурга вони не бачили в трамваї жодного знайомого. А коли Роберта прийшла додому, Грейс була вже в ліжку. Вона прокинулася тільки для того, щоб задати Роберті кілька випадкових і байдужих запитань про її поїздку: як поживає сестра? Чи пробула в неї весь день, чи їздила в Більц або Тріпетс-Мілс? (Роберта відповіла, що вона весь час пробула у сестри.) Грейс сказала, що їй треба незабаром поїхати до Тріпетс-Мілса, побачитися з батьками, і швидко заснула.

Але наступного вечора дівчата, які жили у Ньютонів, Опал Фе-ліс та Олів Поп (вранці вони ке виходили до сніданку, бо напередодні пізно повернулися з Фонди, з тих самих місць, де Роберта була в суботу), сидячи за обіднім столом, зустріли Роберту, яка щойно зайшла, веселими і добродушними, але не дуже приємними для неї вигуками:

— А, от і ви! Відразу видно, що побували в "Старлайт-парку!" Як вам сподобалося танцювати там, міс Олден? Ми бачили вас, а ви нас і не помітили. — І перш ніж Роберта встигла придумати яку-небудь відповідь, міс Феліс додала: — Ми намагалися спіймати ваш погляд, та ви, здається, нікого не бачили, крім вашого кавалера. Можу вас поздоровити, ви шикарно танцюєте.

Роберта була мало знайома з цими дівчатами, і до того ж їй завжди невистачало сміливості і здогадливості, щоб швидко і спритно відповісти жартом і виплутатися з несподівано скрутного становища: вона запаленіла і з хвилину не могла вимовити ані слова. Адже вона вчора сказала Грейс, що пробула весь день у сестри! А Грейс сиділа напроти і дивилася їй просто в обличчя, трохи відкривши рота, наче хотіла вигукнути: "Он воно що! Танці! Кавалер!" А на хазяйському місці за столом сидів Джордж Ньютон — худий, тямущий, допитливий, — і його колючі очі, тонкий ніс і загострене підборіддя повернулися до Роберти.

Але вона швидко зрозуміла, що треба щось відповісти.

— Так, я була там, — сказала вона. — Я їздила туди з друзями сестри.

Вона мало не додала: "Ми пробули там недовго!", але стрималася. В цю хвилину на допомогу їй прийшла завзятість, успадкована від матері. Кінець кінцем, чому вона не могла поїхати до "Старлайт-парку", якщо їй захотілося? І яке право мають Ньютони або Грейс, чи будь-хто інший вимагати в неї звіту? Вона живе на свої кошти і сама за себе відповідає. Але в той же час вона зрозуміла, що її спіймали на брехні,— і все через те, що вона живе тут, де її повсякчас про все розпитують і стежать за кожним її крюком.

— Мені здається, цей юнак не з Лікурга, я його тут не зустрічала, — з цікавістю додала міс Поп.

— Так, він не звідси, — коротко і холодно сказала Роберта.

Вона з жахом думала, що її спіймали на брехні перед Грейс і

та обурюватиметься з її потайкості і зради в дружбі. їй хотілося підвестися із-за столу і піти, щоб більше не повертатися. Але вона постаралася стримати себе і твердо подивилася в очі обом дівчатам. Потім зухвало глянула на Грейс і м-ра Ньютона. Якби її продовжували розпитувати, вона назвала б яких-небудь вигаданих друзів свого зятя або навіть зовсім відмовилася б відповідати. З якої речі!

Того ж вечора їй довелося переконатися, що така відмова неминуча. Як тільки вони після обіду повернулися в свою кімнату, Грейс сказала з докором:

— Ти, здається, сказала мені, що була весь час у сестри?

— Ну, і що ж? — визивно і навіть різко відповіла Роберта.

Вона не намагалася виправдуватися, бо знала: Грейс тільки удає, ніби її обурює аморальний вчинок Роберти, а насправді її просто роздратувало і образило, що Роберта вислизнула без неї і, виходить, гребує нею.

— Гаразд, більше тобі не доведеться брехати мені: можеш ходити без мене куди завгодно і бачитися з ким завгодно. Я більше нікуди з тобою не піду і навіть не хочу знати, куди ти ходиш і з ким. Але я заперечую проти того, щоб через тебе ніяковіти мені перед Джорджем і Мері. Ти мені кажеш одне, а потім виявляється, що все це неправда і ти просто хотіла втекти від мене, а вони можуть подумати, що я сама брешу! Я не хочу!

Вона була дуже ображена, засмучена й розлючена, і Роберта подумала, що їй нічого не залишається, як виїхати звідси. Грейс причеплива, немов п'явка; в неї немає особистого життя, і вона не вміє створити його. Поки вони разом, Грейс вимагатиме, щоб Роберта присвятила себе їй, ділилася з нею кожною своєю думкою, кожним почуттям. Та якщо розповісти їй про Клайда, Грейс буде обурена й шокірована і, безперечно, накинеться на неї або навіть викриє її. Тому Роберта сказала тільки:

— Як хочеш, будь ласка. Мені все одно. Я нічого й не збираюся говорити, поки не вважатиму за потрібне.

З цієї відповіді Грейс зрозуміла, що Роберта не бажає більше дружити з нею і взагалі не хоче мати з нею нічого спільного. Вона одразу ж підвелася і вийшла з кімнати, пряма, мов палиця, з високо піднесеною головою. ~ А Роберта зрозуміла, що відсьогодні Грейс — її ворог, і їй захотілося бути якнайдальше звідси. Усі вони тут надто обмежені: вони ніколи не зрозуміють і не допустять, щоб у неї були якісь таємні еідносини з Клайдом. А додержувати таємниці йому необхідно, — так він пояснив Роберті. їй це важко, навіть принизливо, і все-таки вона безмірно дорожить цими відносинами, вона кохає його, дуже кохає. І тепер вона повинна знайти якийсь спосіб захистити себе і його від сторонніх поглядів. Треба переїхати.

Але це вимагало, мабуть, набагато більше мужності й рішучості, ніж було в Роберти. Як це неприродно і навіть страшно: жити в домі, де тебе ніхто не знає! Чи не визнають такий стан надто дивним? Можливо, згодом доведеться пояснювати все це матері і сестрам. Але й залишатися тут після всього, що сталося, теж неможливо. Грейс і Ньютони — особливо м-с Ньютон — ставитимуться до неї, як давні пуритани до сестри чи брата, викритих у тяжкому грі-ховсдництві. Вона танцювала! І таємно! Тут заплутаний якийсь молодий чоловік, — поїздка до сестри не зовсім пояснює його присутність, а тим більше — відвідування "Старлайт-парку".

Крім того, Роберта розуміла, що тепер за нею пильно стежитимуть, і це, не кажучи вже про диктаторську поведінку Грейс, звичайно, заважатиме їй зустрічатися з Клайдом так часто, як вона того прагне.

Вона багато роздумувала два дні, порадилася з Клайдом, — він усією душею був за те, щоб вона негайно переїхала в нову кімнату, де вона ні від кого не залежатиме, де ніхто не знатиме її і не шпигуватиме за нею, — і, діставши дозвіл піти на дві години раніше з роботи, подалась на розшуки. Вона обрала південно-східну частину міста, — тут їй, мабуть, не доведеться зустрічатися з Ньютонами із тими, хто у них бував. Після недовгого шукання вона знайшла приміщення, яке їй сподобалося. Це був старий кам'яний будинок на Елм-стріт, в якому жив оббивальник меблів з дружиною і двома дочками, — одна була кравчиха, друга ще ходила до школи. Кімната, яку запропонували Роберті, містилася на першому поверсі, праворуч від маленької прихожої, з вікнами на вулицю. З цієї прихожої одні двері вели у велику вітальню, яка відокремлювала кімнату, що здавалася вкайми, від решти кімнат будинку, що дозволяло приходити й виходити непомітно. А тому що Роберта все ще мала намір зустрічатися з Клайдом потай, то для неї це мало дуже важливе значення.

Крім того, як вона зрозуміла із розмови з самою м-с Гілпін, хазяї в цьому домі не були такі суворі і такі настирливо допитливі, як Ньютони. М-с Гілпін була огрядна, охайна жінка років п'ятдесяти, дещо млява і не дуже кмітлива. Вона сказала Роберті, що взагалі вона досі не здавала кімнати і не тримала пансіонерів, бо чоловік і дочка заробляють вдосталь. Але кімната поруч з прихожою зовсім окрема і завжди порожня; отже м-с Гілпін, за згодою чоловіка, вирішила здати її. І їй хотілося впустити саме таку пожилицю, як-от Роберта, а не мужчину, — дівчину-робітницю, якій зручно було б харчуватися разом з усією родиною. М-с Гілпін нічого не спитала в Роберти ні про її сім'ю, ні про її знайомства, а тільки з цікавістю поглядала на неї і, мабуть, була задоволена; Роберта зрозуміла, що тут не додержують таких суворих правил, як у Ньютонів.

І все ж скільки сумнівів викликала в неї думка про цей переїзд!

У всій цій таємничості, здавалося їй, було щось недозволенне, навіть гріховне, а щонайбільше — сварка і розрив з Грейс Марр, її єдиною подругою, а отже і з Ньютонами; адже ж тільки завдяки Грейс вона взагалі потрапила до Лікурга. А що коли її батьки або сестра в Гомері довідаються про це все через знайомих Грейс і визнають дивним її одиноке життя в Лікурзі? Чи добре це? Як може вона наважитися на таку річ — і так скоро після приїзду сюди? Вона почувала, що її донині бездоганні моральні підвалини руйнуються. Але як же Клайд? Чи може вона відмовитися від нього?

Після болючих вагань вона вирішила, що не може.