Американська трагедія - Сторінка 63

Тоді вона його втратить. Ця думка вжахнула її. Вся її хоробрість зразу ж зникла, і вона почала жалібно умовляти його:

— Ну, Клайд, ну, будь ласка, не сердьтеся. Ви ж знаєте, я б погодилась, коли б могла. Але я не можу зробити таку річ. Невже ви не розумієте? Ви ж знаєте самі. Звичайно, Гілпінам все стане відомо. Що з вами буде, якщо нас побачать і хто-небудь довідається про псе? — Вона благаюче взяла його за руку, потім обняла, і він відчув, що, незважаючи на весь свій недавній опір, вона до болю вражена і засмучена. — Ну, будь ласка, не просіть мене про це, — додала вона благально.

— Навіщо тоді було переїжджати від Ньютонів? — спитав він похмуро. — Не знаю, де ще ми можемо тепер бачитися, якщо ви не дозволите мені іноді приходити до вас. Нам немає куди більше піти.

Роберта не знала, що відповісти. Очевидно, для того, щоб їхні відносини могли продовжуватися, треба порушити загальновизнані правила поведінки. І все ж вона не уявляла собі, що можна погодитися. Це надто погано, не прийнято, аморально.

— Мені здавалося, що нам досить їздити куди-небудь щосуботи і неділі,— сказала вона лагідно, намагаючись заспокоїти його.

— Та куди ж тепер поїдеш? Усе закрито.

Роберта знову відчула, що перебуває під владою нерозв'язаних суперечностей, які завели їх обох у безвихідь.

— Господи, коли б я знала, що робити! — вигукнула вона з од-чаєм.

— Усе дуже просто, треба вам тільки захотіти. Та в тому ж і біда, що ви не хочете.

Вони стояли поруч. Нічний вітер кружляв сухе шурхотливе листя. Перед Робертою постала проблема, яка її весь час так лякала. Чи може вона після всього, чого її вчили, зробити так, як пропонує Клайд? У ній змагалися могутні суперечливі сили і бажання. Вона то ладна була поступитися, хоч як це було нестерпно для неї з ії поняттями про моральність і пристойність, то рвалася навідріз, раз і назавжди відкинути цю, на її погляд, зухвалу і протиприродну пропозицію. Та все ж, всупереч її обуренню, кохання до Клайда примушувало її, як завжди, говорити з ним ніжно і прохально.

— Ні, Клайд, не можу, не можу! Я б погодилася, якби могла, але це просто неможливо. Адже це недобре! Я ніяк не можу!

Вона вдивлялася в його обличчя — блідий овал серед пітьми, — намагаючись побачити в ньому ознаки співчуття, розуміння. Та він, роздратований цією, мабуть, остаточною, відмовою, не був схильний полагідніти. Все це нагадувало йому безконечні невдачі під час його залицяння до Гортензії Брігс. Але, будьте певні, тепер він не потерпить нічого схожого. Якщо вона хоче поводитись так, — будь ласка, але тільки не з ним. У нього тепер великий вибір, знайдеться скільки завгодно дівчат, які поводитимуться з ним куди краще. Він сердито знизав плечима і, повертаючись, щоб піти, кинув:

— Ну, що ж, як вам завгодно.

Роберта стояла приголомшена, охоплена жахом.

— Не йдіть, Клайд! Будь ласка, не йдіть, — враз жалібно вигукнула вона; вся її рішучість і мужність зникли, глибокий сум охопив її.— Я не хочу, щоб ви пішли, я так кохаю вас, Клайд! Я все зробила б, якби могла. Ви ж знаєте.

— Знаю, звичайно, знаю, можете не казати мені про це. — Він діяв так, як підказував йому досвід, якого він набув у відносинах з Гортензією і Рітою. Різким рухом він звільнився від її обіймів і швидко пішов вулицею у темряву.

Роберта, вражена цією раптовою зміною в їхніх взаєминах, такою болючою для обох, крикнула: "Клайд!" — і побігла було за ним, сподіваючись, що він зупиниться і вона зможе ще умовити його. Але він не повернувся. Він швидко відходив. Ні, це неможливо, вона повинна хоча 6 силоміць удержати його. Її Клайд! Вона побігла, але раптом спинилася, вражена: вперше за своє життя вона опинилася в такому жалюгідному, ганебному, негідному становищі. З одного боку, все її виховання, всі міцно засвоєні уявлення і традиції вимагали, щоб вона залишалася твердою і не принижувала себе, а з другого боку, жадоба кохання, дружби, розуміння примушувала її бігти за Клайдом, поки ще не пізно, поки він ще не пішов остаточно. Його прекрасне обличчя, його гарні руки… Його очі… Ще чулися відгуки його кроків. І все ж таки її зв'язували такі міцні умовності, що, хоч вона нестерпно страждала, жодна з сил, які змагалися в ній, не могла взяти верх, і вона спинилася, не знаючи, що робити. Вона не могла ні йти далі, ні залишатися на місці, не могла зрозуміти і стерпіти раптового розриву їхньої чудесної дружби.

Серце її стиснулося від болю, губи побіліли. Вона стояла заціпеніла і мовчазна, не в силі вимовити хоч слово, хоча б покликати Клайда, — його ім'я завмерло ні її устах. Вона тільки думкою благала: "Не йди, Клайд, будь ласка, не йди!" — а він був уже далеко і все одно не почув би її. Він швидко і невблаганно відходив, і звук його кроків доходив дедалі слабкіше і слабкіше.

Це була перша в житті Роберти жагуча, засліплююча, кровоточива рана, яка краяла серце.

РОЗДІЛ XXI

Душевний стан Роберти цієї ночі нелегко описати: вона була охоплена справжнім жагучим коханням, а в юності важко витримати справжнє жагуче кохання. А до кохання приплутувалися ще й засліплюючі ілюзії щодо матеріального і суспільного становища Клайда, — ілюзії ці виникли не стільки завдяки словам або вчинкам самого Клайда скільки через здогадки і плітки, які поширювались про нього на фабриці і зовсім не від нього залежали. А її дім, сім'я та її власне становище були такі жалюгідні і не провіщали нічого в майбутньому, — всі її надії були пов'язані тільки з Клайдом. І раптом вона посварилася з ним, і він пішов розсерджений. Але, з другого боку, він вимагав таких жахливих, над міру коротких і вільних відносин, з якими не могла помиритися її совість, вихована в суворих моральних правилах. Що їй робити тепер? Що сказати йому?

У пітьмі своєї кімнати Роберта повільно, задумливо роздяглася і тихо забралася в широке старомодне ліжко. "Ні, я цього не зроблю, — казала вона собі.— Я не повинна. Я не можу. Це було б дуже, дуже недобре, я не послухаю його, хоча б навіть він загрожував розстатися зі мною назавжди, якщо я не погоджуся. Соромно йому просити мене про це". А через мить вона вже питала себе, що іще їм залишається робити? Безумовно, Клайд почасти каже правду; їм нема куди більше піти, всюди вони рискують, що їх можуть впізнати. Які несправедливі фабричні правила! Та якби й не було цього правила,

Гріфітси, звичайно, все одно вирішили б, що вона не гідна Клайда, і Ньютони, і Гілпіни теж, коли б почули і довідалися, хто він. І якщо бони довідаються, це може пошкодити обом. А вона не хоче робити такого, що може пошкодити Клайдові… ніколи!

Тут їй спало на думку, що коли вона знайде роботу в іншому місці, питання буде розв'язане, — питання, яке нібито мало зв'язане з іншим, більш невідкладним і хвилюючим: з бажанням Клайда приходити до неї, в її кімнату. Та це вирішення означало, що вона цілими днями не бачитиме його, що вони зустрічатимуться тільки ввечері. І, звичайно, не кожного вечора. Це примусило її відкинути думки про шукання іншої роботи.

Тут вона подумала, що настане ранок і вона побачить Клайда на фабриці. А що коли він не заговорить з нею і вона з ним? Неможливо! Безглуздо! Жахливо! При одній думці про це вона підвелася і сіла на ліжку, і перед нею постало його байдуже, холодне обличчя.

Миттю вона скочила і засвітила єдину лампочку, що висіла посеред кімнати. Вона підійшла до дзеркала над старим горіховим комодом у кутку і пильно подивилася на себе. їй здалося, що під очима в неї вже лягли темні кола. Вона вся заціпеніла і застигла від холоду; в розпачі вона безпомічно хитала головою. Ні, ні, він не може бути такий підлий і такий жорстокий до неї. Коли б він знав, яким важким, яким неможливим є те, чого він вимагає від неї! Скоріше б настав день, щоб знову побачити його обличчя! Скоріше б настав завтрашній вечір, щоб можна було взяти його руки в свої, відчути його обійми!

— Клайд! Клайд! — вигукнула вона мало не вголос. — Ти не повинен так поводитися зі мною, ти не можеш…

Вона опустилася на старе вицвіле і розхитане м'яке крісло, що стояло посеред кімнати біля маленького столика, на якому лежало з півдюжини малоцікавих книг та журналів: "Бебіз гарден сідс", "Сетердей івнінг пост", "Мансіз", "Поп'юлар сайенс манслі", і, обіпершись руками об коліна, стиснула підборіддя долонями. Вона намагалася втекти від нестерпних, безладних думок, але вони не залишали її. Її кидало то в жар, то в холод, — вона взяла з ліжка ковдру, закуталася, потім розгорнула каталог садового насіння і зразу ж відкинула його.

"Ні, ні, він не може, він не захоче так повестися зі мною!" Вона не допустить цього. Адже він стільки разів повторював, що шаленіє з любові до неї, закоханий у неї до нестями, і вони їздили разом по всіх цих чудесних місцях!

Майже не усвідомлюючи, що робить, вона то сідала на крісло чи на край ліжка і сиділа, обіпершись ліктями на коліна і підборіддям на руки, то стояла перед дзеркалом, то тривожно вдивлялася в темряву за вікном — чи не починає розвиднятися. І о шостій, і о-пів на сьому, коли почало світати і скоро вже треба було одягатися, вона все ще не лягала, знову і знову переходячи від крісла до ліжка, від ліжка до дзеркала. Вона тільки твердо вирішила: якось домогтися" щоб Клайд не кидав її. Цього не повинно бути. Щось треба сказати чи зробити, щоб примусити його кохати її, як і досі, якщо навіть… якщо навіть доведеться дозволити йому відвідувати її іноді — тут чи де-небудь ще… може, переїхати в інше місце, на квартиру, де б вона могла приймати Клайда, попередивши, що він її брат, хоча б.

Та Клайд був настроєний зовсім по-іншому. Щоб зрозуміти певною мірою його незговірливість і раптову озлоблену впертість, яка опанувала його, варто згадати Канзас-Сіті і той час, коли він марно ходив на задніх лапках перед Гортензією Брігс, а потім і ту обставину, що він змушений був відмовитися від Ріти — і притому даремно. Правда, тепер становище було зовсім інше, і він не мав права обвинувачувати Роберту в тому, що вона поводиться з ним нечесно і мучить його, як це було з Гортензією; але ж це факт, що дівчата— всі дівчата взагалі—уперті і занадто дбають про себе і завжди становлять себе вище від мужчини і намагаються примусити його всіляко догоджати їм, не бажаючи нічого дати йому замість того! Ретерер завжди казав йому, що з дівчатами він поводиться по-дурному: він надто податливий, одвертий, надто скоро показує, що закоханий.