Американська трагедія - Сторінка 64

А тим часом, як пояснював Ретерер, у Клайда є козир: він непоганий з себе. З якої речі йому бігати за дівчатами, яким він не дуже потрібний? Це міркування і комплімент Ретерера тоді справили велике враження на Клайда. Зазнавши невдачі в стосунках з Гортензією і Рітою, він був тепер настроєний набагато серйозніше. І проте йому знову загрожує така ж невдача, як і тоді з Гортензією і Рітою.

У той же час він не міг не обвинуватити себе р думках у тому, що його хитрування явно ведуть до відносин незаконних, які можуть згодом стати небезпечними. Непевно і хмуро він думав про те, що, домагаючись відносин, на які Роберта через свої забобони і виховання не може дивитися інакше, як на гріх, він дає їй право сподіватися на його увагу в майбутньому, — право, на яке, мабуть, важко буде не зважати… Адже кінець кінцем призвідник тут він, а не вона, і тому, як би там усе не склалося далі, вона, мабуть, зможе вимагати від нього більшого, ніж він захоче дати. Хіба він має намір одружитися з нею? В глибині його душі таїлася думка, яка навіть зараз підказувала йому, що він ніколи не захоче одружитися з Робертою, — та й не зможе, зважаючи на його високі родинні зв'язки в Лікурзі. А коли так, то чи варто йому домагатися її? І коли він це зробить, чи зможе він згодом уникнути претензій від неї?

Він далеко не так виразно висловлював сам собі свої найпотаємніші почуття, та в основному вони були, саме такі. І.проте його нестримно вабило до Роберти, і всупереч передчуттям і настроям, які, здавалося, підказували, як небезпечно для нього вперто обстоювати свої вимоги, він твердив собі, що розстанеться з нею, якщо вона не дозволить йому приходити до неї, припинить з нею всякі взаємини: в ньому перемагало бажання володіти нею.

Внутрішня боротьба, яка завжди пов'язана з першим зближенням мужчини і женщини, чи буде це шлюб, чи ні, розбурхалася другого дня на фабриці. Та однак ні слова не було сказано ні Клайдом, ні Робертою. Хоч Клайд і вважав, що він дуже закоханий в Роберту, насправді почуття його було не таким глибоким, — властиві йому егоїзм, порожній гонор і прагнення поставити на своєму визначали всі його вчинки і спонукання. І він вирішив удати з себе ображеного, не зберігати гарних взаємин з Робертою і не йти на жодні поступки, якщо вона, з свого боку, не поступиться перед його вимогами.

Отже, цього ранку він пройшов у штампувальну з виглядом людини, яка розв'язує зовсім інші питання, що не мають жодного зв'язку з тим, що сталося напередодні ввечері. Проте він зовсім не був певний, що такий спосіб діяння не закінчиться для нього новою невдачею, і був пригнічений і стривожений. Правда, Роберта була бліда і розгублена, та все ж чарівна, як завжди, і працювала із звичайною енергією, і вигляд її не давав підстав розраховувати на близьку чи навіть віддалену перемогу. Знаючи її,— а він уявляв, немовби знає її непогано, — він дуже мало сподівався, що вона поступиться.

Він раз у раз поглядав на неї, коли вона не дивилася в його бік. А вона теж позирала на нього; спочатку, коли він не дивився на неї; потім вона' переконалася, що його очі то прямо, то нишком стежать за нею, але наче не впізнаючи. Гірке було розчарування Роберти: Клайд вирішив не тільки ігнорувати її, але вперше за той час, як вони захопилися одне одним, почав досить відкрито і немовби ненавмисне виявляти увагу до інших дівчат, які завжди захоплювалися ним, завжди тільки й чекали (так уявляла Роберта) найменшого знаку, щоб зробити для Клайда все, чого він побажає.

Ось він дивиться через плече Рузи Никофорич; вона кокетливо повернула до нього своє широке обличчя з кирпатим носом і м'яким підборіддям, і Клайд щось пояснює їй; навряд чи це безпосередньо стосується роботи, бо обидва безжурно посміхаються. А трохи пізніше він підійшов до Марти Бордалу і нахилився над нею, мало не торкаючись її повних плечей та оголених рук; у цій пишній француженці було щось незвичайне, чуже американському оку, та все-таки вона могла подобатися. І Клайд пробував жартувати з нею.

Він не обминув своєю увагою і Флору Брандт, дуже чуттєву і миловидну американку; Роберта помічала, що він і раніше на неї поглядав. Та, як би там не було, вона не могла повірити, щоб віч міг зацікавитися ким-небудь з цих дівчат. Не може цього бути!

А на неї він зовсім не хотів дивитися, не міг знайти хвилинки, щоб сказати їй хоч слово; проте для інших у нього знаходилися і жарт, і веселий погляд. О, як боляче, як жорстоко! І як ненавиділа вона всіх цих дівчат, які відверто загравали з ним і намагалися відібрати його в неї! Жахливо! Звичайно, він тепер вороже ставиться до неї, бо інакше він не міг би поводитися так… після всього, що було між ними… після їхнього кохання, поцілунків…

Години тяглися нестерпно і для Клайда, і для Роберти. Він був завжди гарячково нетерплячий у своїх бажаннях і відчутно переносив відстрочки і розчарування: це властиве людям зовсім різноманітного складу, коли вони захоплені якими-небудь честолюбними мріями. Його весь час мучила думка, що він повинен або втратити Роберту, або підкоритися її бажанням, щоб повернути її.

А її мучило зараз не стільки питання, чи поступитися їй (це було тепер найменшою з її тривог), скільки сумнів: чи задовольниться Клайд тим, що вона дозволить йому заходити до неї в кімнату? Між ними повинні залишитися суто пристойні дружні відносини — і тільки, на більше вона не погодиться. Ніколи! І все ж ця невідомість… Його нестерпна байдужість… Надзвичайно повільно минали хвилини, години. Нарешті, близько третьої години, обурюючись, що сама накликала на себе таку муку, вона пішла в кімнату відпочинку і, підібравши на підлозі клапоть паперу, написала огризком олівця коротку записку:

"Клайд, прошу вас, не сердьтесь! Будь ласка! Подивіться на мене і поговоріть зі мною. Я дуже шкодую про вчорашнє, страшенно шкодую, справді! Я хочу зустрітися з вами сьогодні о 8.30 у кінці Елм-стріт, якщо ви зможете. Мені треба дещо сказати вам. Будь ласка, приходьте. Подивіться на мене і скажіть, що прийдете, навіть якщо сердитесь. Ви не пошкодуєте! Я так кохаю вас, ви це знаєте!

Ваша сумна Роберта".

З почуттям хворого, який болісно шукає заспокійливих ліків, вона згорнула папірець і, повертаючись у штампувальну, пройшла коло самої конторки Клайда. В цей час він сидів, схилившись над якимись паперами. Швидким рухом вона кинула записку йому на руки. Клайд подивився на неї, і погляд його темних очей, до цієї хвилини суворих і невдоволених, сповнених тривоги, болю і рішучості, враз полагіднішав: побачивши записку і Роберту, яка відходила, він одразу заспокоївся, здивування, задоволення і радість хвилею охопили його і відбилися на його обличчі. Він розгорнув записку і прочитав її. І вмить відчув, наче все його тіло оповило тепле і розслаблююче проміння.

А Роберта повернулася до свого столу і, побоюючись, що хто-небудь міг спостерігати за нею, насторожено і неспокійно оглянулася. Клайд дивився просто н неї тріумфуючим і все ж покірним поглядом; усмішка грала на його губах; він радісно кивнув їй на знак згоди. І Роберта раптом відчула запаморочення, нібито її судорожно стиснуте серце і напружені нерви враз ослабнули і кров знову вільно потекла по жилах. І всі висохлі болота, і потріскані й обпалені береги її душі, пересохлі струмки, потоки, озера горя, що, здавалося, заповнювали все її єство, миттю були залляті щедрою, вируючою силою життя і кохання!

Він зустрінеться з нею! Вони знову будуть разом сьогодні ввечері. Він обійме її і цілуватиме, як раніше. Вона знову зможе дивитися в його очі. Ніколи більше вони не сваритимуться, — ніколи, якщо тільки вона зуміє перешкодити цьому!

РОЗДІЛ XXII

Надзвичайне щастя нового, тіснішого зближення, зламаного протесту, подоланих сумнівів! Дні, коли обидва вони після марної боротьби проти більшої близькості — бажаної і йому і їй — чекали наближення ночі з лякливим, гарячковим нетерпінням. Які муки, які протести з боку Роберти і яка рішучість, — однак не без усвідомлення, що все це гріх, спокуса, обман, — з боку Клайда! Коли ж усе скоїлося, дика, судорожна радість охопила обох. Але ще до цього Роберта все ж зажадала обіцяння, що Клайд ніколи не покине її, що б не трапилося (її переслідувала думка про природні наслідки цього безумного зближення), бо без нього вона безпорадна. Однак про шлюб нічого прямо сказано не було. І Клайд, цілком підкорений своїм бажанням, необдумано дав слово, що ніколи не залишить її, ніколи, — в цьому принаймні вона може на нього покластися. Але й тут думки про шлюб у нього не було. На це він не пішов би. І от, відкинувши на якийсь час усі сумніви, скільки б не мучилась і не докоряла собі Роберта вдень, вони ніч у ніч віддавалися своїй пристрасті. А потім безрозсудно мріяли про нову блаженну ніч і жадібно чекали, коли ж закінчиться довгий день і настане гарячкова ніч, яка все приховує, за все винагороджує.

І Клайд відчував те, в чому була твердо, болісно переконана Роберта: що це гріх, великий, смертний гріх; не раз він чув промови матері і батька про спокусника, перелюбника, що підстерігає жертву поза священними узами шлюбу. А Роберта тривожно вдивлялася наперед, у безвісне майбутнє, передумувала, що станеться з нею, якщо Клайд охолоне чи покине її. Та наставала ніч, її настрій знову змінювався— і вона, як і він, поспішала на умовне місце зустрічі, щоб пізніше, в опівнічній тиші, прокрастися разом з ним у цю темну кімнату, яка здавалася їм таким раєм, що буває тільки раз у житті,— безумний запал юності неповторний.

А Клайда охоплювало ще чимало всіляких сумнівів і страхів, та завдяки тому, що Роберта так раптово скорилася його бажанням, він часом, уперше за всі ці гарячкові роки, почував себе, нарешті, справжнім досвідченим мужчиною, який справді починає знати жінок. Весь його вигляд, його манери ясніше слів говорили: "Дивіться, я вже не той недосвідчений, нікчемний простачок, яким був кілька тижнів тому; я тепер значка особа, я знаю дещо про життя. Чим можуть здивувати мене всі ці самовдоволені молодики і веселі вкрадливі дівчата? І якби я захотів, якби я був не таким відданим і постійним, — чого б я тільки не домігся!" Випадок з Робертою довів йому, що він помилявся, думаючи (ця думка вкоренилася в його свідомості після історії з Гортензією Брігс, не кажучи вже про пізнішу невдачу з Рітою), нібито він приречений злощасною долею на довічний неуспіх у дівчат.