Американська трагедія - Сторінка 66

Я прийняла вас за Гілберта. Ви стояли в затінку…

Вона говорила плутано, запинаючись; Клайд помітив її замішання і зрозумів, що Сондра помилилася і ця помилка неприємна їй самій і не дуже втішна для нього. Тепер він теж зніяковів, йому хотілося якнайшвидше піти звідси.

— Пробачте! Це нічого… Я не хотів нав'язуватися… Я думав…

Він зашарівся і зробив крок назад, прикро вражений.

Але Сондра відразу помітила, що Клайд набагато привабливіший за свого двоюрідного брата, незрівнянно шанобливіший і що на нього явно справляє велике враження її краса і суспільне становище. Вона швидко оволоділа собою настільки, щоб сказати з чарівною посмішкою:

— Ні, ні, що ви! Дозвольте, я підвезу вас, куди вам потрібно. Будь ласка, сідайте! Мені буде дуже приємно!

Як тільки Клайд зрозумів, що з ним заговорили, помилково визнавши його за іншого, його манери відразу змінилися, і Сондра побачила, що він вражений, збентежений і розчарований. Очі його засмутилися, на губах тремтіла вибачлива, сумна посмішка.

— Чому ж, я з радістю, — плутано почав він, — тобто, якщо вам бажано. Я розумію, як це вийшло. Це нічого, ви, будь ласка, не турбуйтеся, якщо вам не хочеться… я думав…

Він майже вже повернувся, щоб піти, але його так вабило до неї, що він мимоволі забарився, і вона повторила:

— Ну, будь ласка, сідайте, містер Гріфітс! Дуже прошу вас! І мені дуже шкода, що вийшло так не гаразд. Розумієте, мені нічого ке варто підвезти вас, і я зовсім не хочу, щоб ви подумали, що коли ви не Гілберт Гріфітс…

Почекавши, Клайд розгублено ступнув до автомобіля і сів поруч Сондри. А вона відразу ж з цікавістю почала його розглядати, дуже задоволена, що це — ке Гілберт. Щоб краще розглянути його, а заодно і показати себе (вона не мала сумніву, що її чари невідхильно впливають на Клайда), вона ввімкнула верхню лампочку. Коли повернувся шофер, вона спитала Клайда, куди його відвезти, і він не без вагання назвав свою адресу, — його вулиця була так мало аристократична порівняно з тією, де жила Сондра. Коли автомобіль помчав, Клайда охопило гарячкове бажання скористатися з цієї короткої нагоди і справити на Сондру гарне враження, — хто знає, можливо, їй захочеться ще як-небудь зустрітися з ним… Він так пристрасно хотів увійти в це добірне товариство.

— Так люб'язно з вашого боку, що ви забажали підвезти мене, — сказав він з усмішкою. — Я не знав, що ви мене прийняли за, мого двоюрідного брата, а то б не підійшов до вас.

— Ах, це все одно, не варто про це говорити, — кокетливо і томно відповіла Сондра. (Вона вважала тепер, що погано розгледіла Клайда в перший раз.) — Це моя помилка, не ваша. Але тепер я рада, що помилилася, — додала вона рішуче, з чаруючою посмішкою. — Мені набагато приємніше підвезти вас, ніж Гілберта. Знаєте, ми з ним не дуже дружимо, кожного разу сваримось, як зустрічаємось.

Вона посміхнулася, цілком заспокоївшись після хвилинного замішання, і граціозно відкинулась назад, з цікавістю розглядаючи правильні риси його обличчя. "В нього такі ласкаві, усмішкуваті очі,— думала вона. — І кінець кінцем він же двоюрідний брат Белли та Гілберта і не здається злидарем".

— Ось як, дуже шкода, — сказав вік манірно, роблячи невлучну, слабку спробу здаватися в її присутності самовпевненим і сміливим.

— Та це, звичайно, несерйозно. Просто ми іноді сваримося через усілякі дрібниці, от і все. — Вона бачила, що він кервує і губиться в її присутності, і їй подобалося, що вона може так бентежити його і крутити йому голову. — Ви все ще працюєте в свого дядька?

— О так, — жваво відповів Клайд, наче для неї це повинно було мати величезне значення, — я тепер завідую відділом.

— Ось як, я не знала. Адже я ні разу не бачила вас з того часу, пам'ятаєте? Ви ніде не буваєте, вам, напевно, ніколи? — Вона багатозначно подивилася на нього, ніби бажаючи сказати: "Ваші родичі не дуже цікавляться вами". Але він, безперечно, починав їй подобатися, і тому вона тільки спитала: — Ви все літо залишалися в місті, так?

— Так, довелося! — просто і весело відповів Клайд. — Бачте, мене затримувала робота. Але я часто зустрічав ваше ім'я в газетах, читав про ваші екскурсії, про тенісні змагання і бачив вас у червні під час свята квітів. Ви були прекрасні, просто як аінгел!

В його очах світився такий захват, що вона була зачарована. Який милий молодий чоловік, зовсім не те, що Гілберт! Подумати тільки, він так помітно і безнадійно захоплений нею, а вона може відчути до нього тільки хвилинний інтерес. їй стало трошки сумно і шкода Клайда. А що подумав би Гілберт, якби довідався, що вона цілком підкорила його двоюрідного брата? Як би він розлютувався… адже він вважає її пустим дівчиськом. Для нього було б доброю наукою, коли б хто-небудь допоміг Клайдові і проявив до нього таку прихильність, на яку самому Гілбертові нема чого й розраховувати. Ця думка викликала в неї захоплення.

На жаль, у цю мить автомобіль спинився біля дверей м-с Пейтон. Цікава для обох пригода, як видно, закінчилася.

— Надзвичайно мило, що ви так говорите! Я цього не забуду.

Вона лукаво посміхнулася, шофер відчинив дверцята, і Клайд вистрибнув з автомобіля; він був глибоко схвильований такою важливою і незвичайною зустріччю.

— Так ось де ви живете… Ви збираєтесь усю зиму пробути в Лікурзі?

— Так, безумовно. В усякому разі сподіваюся, — додав він мрійно, і очі його яскраво відбили його думку.

— Ну, тоді* може, ми з вами ще зустрінемося як-небудь? Сподіваюся, в усякому разі!

Вона кивнула йому і з найчарівнішою і лукавою посмішкою простягнула руку, а він, невимовно зрадівши, вигукнув:

— Я теж!

— Усього найкращого! — крикнула вона, коли автомобіль уже рушив.

А Клайд, дивлячись услід, запитував себе, чи побачить він її коли-небудь знову так близько, наодинці? Невже вони ще коли-небудь зустрінуться, як сьогодні! І вона говорила з ним тепер зовсім не так, як в перший раз, — він добре пам'ятав, що тоді вона не виявила до нього ніякого інтересу.

Замислений, сповнений надій, він попростував до своїх дверей.

А Сондра… Чого це, — намагалася вона зрозуміти, поки автомобіль мчав її вулицями Лікурга, — чого Гріфітси, як видно, так мало цікавляться своїм родичем?..

РОЗДІЛ XXIV

Вплив цієї несподіваної зустрічі багато де в чому був справді згубний. Хоч як багато вдоволення і радості давала Клайдові близькість з Робертою, перед ним тепер знову руба, хвилююче постало питання про те, чи може він досягти становища в товаристві. І дивно, це сталося завдяки зустрічі з дівчиною з вищого світу, яка втілювала і незмірно збільшувала в його очах значення свого кола. Красуня Сондра Фінчлі! Її чарівне обличчя, елегантне плаття, невимушені манери… Якби тільки він зумів зацікавити її при першій зустрічі або хоча б тепер!

Своїм новим взаєминам з Робертою Клайд не надавав такого великого значення, щоб вони могли удержати його тепер, коли його з усією силою темпераменту і уяви вабило до такої дівчини, як Сондра, і до всього, що вона собою уособлювала. Адже фабрика електричних пилососів Уімблінджера Фінчлі була одним з найбільших місцевих підприємств. Її високі стіни і димарі були частиною ламаної лінії, викресленої на фоні неба по той бік Могаука. Особняк Фінчлі на Уікігі авеню, недалеко від особняка Гріфітсів, був одним з найпоказніших у цьому ряду вишуканих будинків, створених за найновішою архітектурною модою: він був у стилі італійського ренесансу, з кремового мармуру в поєднанні з пісковиком. А самі Фінчлі належали до тих родин, про які найбільше говорили в місті.

Ах, познайомитися б якнайближче з цією надзвичайною дівчиною! Здобути її прихильність і, можливо, завдяки їй увійти в блискуче товариство, до якого вона належить. Хіба він не Гріфітс? І хіба Клайд з його зовнішністю гірший від Гілберта? Він був би не менш привабливий, якби мав стільки грошей, скільки має Гілберт, або хоч би частину їх. Якби він міг одягатися, як Гілберт, роз'їжджати в чудовій машині! Тоді — будьте певні! — навіть така дівчина, як Сондра, з радістю звернула б на нього увагу… і може навіть закохалася б у нього. Просто казка! Але тепер, похмуро думав він, йому залишається тільки сподіватися, сподіватися і сподіватися.

О, чорт! Він не піде сьогодні ввечері до Роберти. Вигадає якусь причіпку… скаже їй завтра, що дядько чи двоюрідний брат викликали його в якій-небудь справі. Він не хоче і не може йти до неї тепер, він надто схвильований.

Таким був вплив багатства, краси, особливого становища в суспільстві, до якого так прагнув Клайд, на його характер, мінливий і непостійний, немов вода.

А Сондра, з свого боку, зустрівши Клайда, була цілкои зачарована ним, особливо через те, що його поведінка з нею зовсім суперечила образливій поведінці його двоюрідного брата. Манери, костюм Клайда, а також побіжне його зауваження про те, що він завідує на фабриці якимсь відділом, — усе нібито говорило, що його становище краще, ніж вона вважала. Але вона подумала також, що хоч майже все літо провела з Беллою і часто зустрічалася з Гілбертом, Майрою та їхніми батьками, вони ніколи ані словом не згадали про Клайда. Власне, вона знала про нього тільки те, що при першій зустрічі сказала м-с Гріфітс: що Клайд бідний племінник, якого її чоловік виписав сюди, бажаючи трохи допомогти йому. Але цього разу Клайд зовсім не здався їй таким уже незначним, жалюгідним бідняком, — він дуже інтересний, вродливий, добре одягнений і всією своєю поведінкою показував, що дуже хотів би сподобатися їй. А це принадно: адже він теж Гріфітс, двоюрідний брат Гілберта!

Приїхавши до Трамбалів (голова сім'ї, удівець Дуглас Трамбал, — місцевий адвокат, який досягнув значного успіху завдяки знайомствам своїх дітей, а також власним вишуканим манерам і талантам досвідченого юриста, зумів проникнути у вищі сфери Лікурга), Сондра докладно розповіла Джіл Трамбал, старшій з двох дочок адвоката, про кумедне непорозуміння. Джіл визнала, що пригода страшенно цікава, і Сондра після обіду повторила її Гертруді і Трейсі Трамбалам.

— А знаєте, — зауважив Треіїсі Трамбал, єдиний син адвоката, який вивчав право в конторі свого батька, — я певний, що разів три-чотири зустрічав цього хлопця на Сентрал авеню. Він дуже схожий на Гіла, правда? Тільки не такий зарозумілий.