Американська трагедія - Сторінка 96

Літо, дозвільне життя, тепло, яскраві барви, безжурність, краса, кохання — усе, про що він мріяв минулим літом, коли був такий самітний.

Подеколи Клайдові здавалося, що в нього зараз запаморочиться голова від радості: близьке і певне здійснення всіх бажань мало чи не в його руках… Іноді ж (думка про Роберту враз проймала його, мов порив льодяного вітру) він почував: не може бути нічого сумнішого, страшнішого, згубнішого для мрій про красу, кохання і щастя, ніж те, що загрожує йому тепер. Це страхітливе газетне повідомлення про озеро і двох потонулих… Та імовірність, що, незважаючи на свій божевільний задум, через який-небудь тиждень-два щонайбільше через три, він повинен буде назавжди відмовитися від усього… А потім він враз приходив до пам'яті і розумів, що прогавив м'яч, що грає дуже погано, і Бертіна, Сондра або Грент кричать йому: "Клайд, про що ви думаєте?" І з найтемніших глибин свого серця він міг би відповісти: "Про Роберту".

Потім увечері, в Брукшоу, розкішно вбрана компанія — друзі Сондри, Бертіни та інших. На площадці для танців нова зустріч з Сондрою; вона вся — усмішка: для всіх присутніх тут, а головним чином для своїх батьків, вона удає, ніби ще не бачила Клайдаі, навіть і не знала, що він приїхав.

— Як, ви тут? От чудово! У Кренстонів? Просто прекрасно, зовсім поруч нас. Ну, виходить, будемо часто бачитися, правда? Хочете звівтра' покататися верхи, годині о сьомій ранку? Ми з Бертіною скачемо майже щодня. Якщо нічого не перешкодить, ми завтра влаштуємо пікнік, покатаємося на байдарках і на моторному човні. Це нічого, що ви не дуже добре їздите верхи, — я скажу Бертіні, щоб вам дали Джеррі: він смирний, мов овечка. І про костюм теж не турбуйтеся: у Грента сила-силенна всіляких речей. Найближчі два танці я танцюю з іншими, а під час третього вийдемо і посидимо, хочете? Тут на балконі є чудовий куточок.

І вона відійшла, сказавши йому поглядом: "Ми розуміємо один одного…"

А потім у цьому темному куточку, де ніхто їх не бачив, вонгї обхопила його голову руками і гаряче поцілувала в губи. Перше ніж закінчився вечір, їм удалося піти від усіх, і вони бродили, обійнявшись, стежкою вздовж берега при місячному світлі.

— Сондра така рада, що Клайд тут! Вона так скучила!

Вона гладила його волосся, а він цілував її,— і раптом, згадавши про похмуру тінь, яка роз'єднувала їх, поривчасто, з відчаєм стиснув її в обіймах.

— Моя люба, маленька дівчинко, — вигукнув він, — моя чарівна, чарівна Сондра! Коли б ви тільки знали, як я кохаю вас, коли б ви знали! Як би я хотів розповісти вам усе. Як би я хотів…

Але він не міг розповісти — ні тепер, ні потім — ніколи. Як би він насмілився сказати їй хоча б слово про похмуру перепону, що стояла між ними? Сондра з її вихованням, засвоєними нею поняттями про кохання і шлюб ніколи не зрозуміє його, ніколи не погодиться принести так багато в жертву коханню, хоч би як любила його. Вона одразу залишить його, кине, — і який жах відіб'ється в її очах!

Однак тепер, коли він стискав її в обіймах, вона, дивлячись в його очі,— від місячного світла в них спалахували електричні іскорки, — в його бліде, напружене обличчя, вигукнула:

— Клайд так дуже кохає Сондру? Милий хлопчик! Сондра теж його любить, дуже! — Вона обхопила його голову обома руками і почала швидко і палко цілувати. — І Сондра не відмовиться від свого Клайда. Нізащо. Тільки почекайте—і побачите. Тепер що б не сталося — все дрібниці! Може, це буде нелегко, але Сондра не залишить Клайда! — А потім враз діловим тоном — це було так характерно для неї — заявила: — Ну, а тепер ми повинні йти, зразу ж. Ні, більше ніяких поцілунків. Ні, ні! Сондра сказала: ні. Можуть помітити, що нас немає.

І, поправивши зачіску, вона взяла його за руку і побігла назад до дому, саме вчасно, бо назустріч їм ішов Палмер Терстон, який уже шукав її.

Наступного ранку, близько сьомої години, як вона обіцяла, відбулася поїздка на мис Натхнення. Бертіна і Сондра були в яскравочервоних жакетах для верхової їзди, в білих бриджах і чорних чобітках, волосся їхнє вільно розвівалося на вітрі; вони раз у раз мчали вперед, а потім знову поверталися до нього; або ж Сондра весело окликала його, пропонуючи наздогнати їх; або обидві вони, сміючись і розмовляючи, ховалися від нього далеко попереду, між дерев, наче в потайному куточку лісового храму, де він не міг бачити їх. Бертіна, помітивши, як Сондра в ці дні захоплена Клайдом, почала думати, що справа може закінчитися весіллям, якщо тільки не перешкодять родинні ускладнення, а тому сяяла посмішками, вся — втілена привітність; вона дуже люб'язно наполягала, щоб Клайд приїхав до них на все літо, і обіцяла допомагати закоханим, — тоді ніхто не зможе причепитися. І Клайд то тремтів від захвату, то враз хмурнішав, мимоволі повертаючись до думки, яку підказало йому газетне повідомлення, — і все ж боровся з нею, намагаючись відкинути її.

В одному місці Сондра повернз'ла стрімкою стежкою вниз до джерела, яке пробивалося серед моху і каміння в тіні дерев.

— Сюди, Клайд, — покликала вона. — Джеррі знає дорогу, він не посковзнеться. Випийте води! Кажуть, той, хто нап'ється з цього джерела, скоро знову повернеться сюди.

І коли він зскочив з сідла, вона сказала:

— Я хочу вам сказати одну річ. Якби ви бачили вчора ввечері мамине обличчя, коли вона почула, що ви тут! Звичайно, вона не може знати напевно, що я просила запросити вас, — адже вона думає, що це Бертіна вами цікавиться. Я її в цьому переконала. Але все-таки мені здається, вона підозрює, що і я до цього причетна, і це їй дуже не подобається. Та вона нічого не може додати до того, що сказала раніше. А я зараз поговорила з Бертіною, і вона згодна допомагали мені, чим тільки може. Але нам треба бути надзвичайно обережними, бо коли мама почне надто багато підозрювати, то я навіть не знаю, що вона може зробити… може вирішити зразу ж виїхати звідси, щоб мені не можна було бачитися з вами. Розумієте, вона не допускає й думки, що я можу зацікавитися кимось, хто їй не подобається. Ви знаєте, як це буває. Вона і з Стюартом так. Але ви будьте обережніші і удавайте, що я вас дуже мало цікавлю, особливо коли поблизу є хто-небудь з наших, — і тоді, мабуть, вона нічого не стане розпочинати, — принаймні зараз. А потім, восени, коли ми повернемося до Лікурга, все буде інакше. Я вже буду повнолітня, і тоді подивимося! Я ще досі нікого не кохала, але вас я люблю і не відмовлюся від вас — отак! Не хочу. І вони не зможуть мене примусити, нізащо!

І вона тупнула ногою. Коні мирно і байдуже дивилися на всі боки. А Клайд, захоплений і здивований цим другим, таким рішучим виявом її почуттів, розпалений думкою, що саме тепер він може запропонувати їй втечу і шлюб і, отже, уникнути загрози, яка нависла над ним, дивився на Сондру з неспокійною надією і страхом. Адже вона може відмовити, може відразу змінитися, шокірувана його несподіваною пропозицією. І потім у нього немає грошей, і він не уявляє собі, куди вони могли б поїхати, якби вона погодилася. Але, може, вона що-небудь придумає? Коли ж вона погодиться, то чому ж би їй не допомогти йому? Це ясно. В усякому разі він повинен заговорити, а там — нехай буде, що буде! І він почав:

— А чому ж вам не поїхати зі мною тепер же, Сондра, люба? До осені ще так далеко, а я так кохаю вас! Давайте поїдемо! Все одно ваша мама ніколи не дозволить вам вийти за мене заміж. А якщо ми поїдемо тепер, вона нічого не зможе зробити. А потім, через кілька місяців, ви напишете їй, і вона простить вам. Поїдемо, Сондра?

Його голос був сповнений палкого благання, з очей линули смуток і страх перед відмовою і перед тим, що мало бути потім.

Сондрі передалося його тремтіння, породжене глибоким хвилюванням, і вона не спішила відповідати; її анітрохи не образила його пропозиція, навпаки — вона була по-справжньому схвильована, їй лестила думка, що вона могла збудити в Клайдові таку нетерплячу і несамовиту пристрасть. Він був такий запальний, охоплений вогнем, який вона сама запалила, хоч і не могла почувати так само міцно… Ніколи ще вона не бачила такого палкого кохання. І хіба не чудесно— втекти з ним тепер… таємно… до Канади, Нью-Йорка чи Бостона — куди-небудь! І яке заворушення знялося б тоді тут, в Ліку рзі, в Олбені, в Утіці! Які розмови і тривога у неї вдома і скрізь— усюди! І Гілберт проти волі став би її родичем, і всі Гріфітси, якими так захоплюються її мати та батько.

Одну мить в її очах читалося бажання і майже рішучість зробити так, як він просив: утекти з ним, перетворити своє палке, щире кохання в грандіозну забаву. Якщо вони одружаться, то що можуть поробити батьки її? І хіба Клайд недостойний Сондри і її сім'ї? Звичайно, достойний, хоч майже всі в її товаристві уявляють собі, що нібито він не зовсім той, ким має бути, просто через те, що в нього не так багато грошей, як у них. Але ж гроші в нього будуть… Він одружиться з нею — і дістане таку ж хорошу посаду на підприємстві батька її, яку має Гіл Гріфітс на фабриці свого батька.

Та через мить, подумавши про своє життя тут, про те, в яке становище вона поставить своїх батьків, поїхавши отак, з самого початку літнього сезону, і про те, що це зруйнує всі її власні плани і надзвичайно розгнівить матір (може, вона навіть зажадає розторгнення шлюбу на тій підставі, що її дочка неповнолітня), Сондра опам'яталася, і завзятий блиск в її очах змінився такою характерною для неї серйозною практичністю. Власне, чого варто почекати кілька місяців! А це, звісно, врятує Клайда від розлуки з нею, тоді як утеча може призвести до того, що їх розлучать назавжди.

Тому вона ласкаво, але рішуче похитала головою, і Клайд зрозумів, що він зазнав поразки — найважчої і найнепоправнішої поразки, якої тільки міг зазнати. Вона не поїде з ним! Отже, він загинув… загинув… і вона, певно, назавжди втрачена для нього. Господи! А обличчя Сондри осяяла ніжність, незвичайна для неї навіть у хвилини найглибшого хвилювання.

— Я погодилася б, любий, якби не вважала, що нам краще цього не робити, — сказала вона. — Це було б надто поспішно. Мама тепер нічого не вдіє, я знаю. І потім, у неї стільки планів, вона хоче влаштувати цього літа безліч прийомів, — усе для мене.