Американська трагедія - Сторінка 93

І — дивна річ! — незважаючи на нещирі і напружені відносини з Клайдом, вона все ще бачила його в тому ж світлі, що й раніше. Він перш за все Гріфітс, юнак із справжнього вищого. товариства, хоч і небагатий, — усі дівчата з її кола і навіть чимало з тих, хто стоїть набагато вище від неї, були б щасливі вийти за нього заміж. Нехай йому не хочеться одружуватися з нею, але все одно, він — людина значна. І він єдиний, з ким вона була б цілком щаслива, якби він хоч трохи любив її. І в усякому разі колись же він кохав її. А кажуть (вона чула це і від своєї матері, і від знайомих), що чоловіки, принаймні дехто з них, нерідко зовсім інакше, з новою ніжністю починають ставитися до матері своєї дитини. Як би там не було, а коли все, про що вони умовилися, точно здійсниться, то хоч недовго — дуже недовго, — але вони все ж будуть укупі, він допоможе їй пережити цю важку кризу, дасть своє ім'я дитині і підтримає її, поки вона не зможе знову так чи інакше влаштуватися самостійно.

Отже, на цьому вона поки що й порішила, хоч її і мучили тривожні передчуття і сумніви, бо вона бачила, який байдужий до неї Клайд.

У такому настрої Роберта через п'ять днів виїхала додому, заздалегідь написавши батькам, що приїде не менш ніж на два тижні, щоб пошити одне чи два плаття і відпочити трохи, бо почуває себе не зовсім гаразд; Клайд проводжав її до Фонди. Власне, він не мав ніякої певної і прийнятної ідеї, і йому здавалося, що тільки мовчання, лише мовчання для нього тепер єдино важливе та істотне. Під загрожуючим ножем катастрофи йому необхідна була можливість думати ще, і ще, і ще, щоб ніхто не примушував його ні до яких дій, щоб його не мучила щохвилинна думка про Роберту: адже коли-небудь у нервовому, похмурому, несамовитому стані вона може сказати чи зробити що-небудь таке, що стане на перешкоді (якщо він натрапить на якусь рятівну ідею) здійснення планів, пов'язаних з Сондрою.

А в цей час Сондра з дачі на Дванадцятому озері писала йому веселі записки про те, що чекає на нього в найближчому часі, коли він приїде. Голуба! вода… білі паруси… теніс… гольф… верхова їзда… катання на автомобілі… Вона про все вже домовилася з Бертіною. І поцілунки, поцілунки, поцілунки…

РОЗДІЛ XLII

Два листи, які Клайд одержав одночасно, ще більше ускладнили становище.

"Пайн-Пойнт, 10 червня

Клайді, маленький!

Як поживає моя крихітка? Все гаразд? Тут просто чудово. Приїхало багато народу, і з кожним днем стає дедалі людніше. "Казино" і площадка для гольфа в Пайн-Пойнті відкриті, і там теж безліч народу. Зараз Стюарт і Грент на своїх човнах вирушають на озеро, — мені чути, як стукотять мотори. Не затримуйтеся, любий, і приїжджайте якнайскоріше. Тут так хороше, що й описати не можна, їздимо верхи по зелених лісових дорогах, купаємося, щодня з четвертої години танцюємо в "Казино". Щойно чудесно прокаталася на своєму Діккі і після сніданку знову помчу — відвезу листи на пошту. Бертіна сказала, що напише Вам сьогодні чи завтра і запросить на будь-яку неділю чи на будь-який інший день, отже, коли Сонда напише "приїжджайте", Ви одразу ж приїдете, чуєте? А і о Сонда вас покарає, гидкий, милий хлопчику!

Напевно, хлопчик багато працює на цій гидкій фабриці? А Сонда хоче, щоб він був тут… Ми б їздили і верхи, і на автомобілі, і плавали б, і танцювали… Не забудьте захопити сзою тенісну ракетку і битки для гольфа. При "Казино" шикарні площадки.

Сьогодні вранці, коли я каталася на Діккі, якась пташка вилетіла у нього з-під ніг. Він злякався і побіг, і Сонду всю схльостало гілками. Клайдові шкода бідної своєї Сонди?

Сонда пише сьогодні безліч усіляких писульок. Після сніданку вона поїде і пошле їх, а потім Сонда піде в "Казино" з Бертіною і з Ніною. А Клайд не хотів би піти з нами? Ми б потанцювали "Тодді". Сонда дуже любить цю пісеньку. А тепер їй треба вдягатися. Завтра напишу ще, гидкий хлопчику! А коли вам напише Бертіна, відповідайте зразу ж. Бачите, скільки я тут понаставила крапок? Це поцілунки. Великі й маленькі. Усе для гидкого хлопчика. Пишіть Сонді щодня, і вона теж писатиме.

Цілую багато разів".

На цього листа Клайд відповів палко, в такому ж дусі і в ту ж годину, як одержав його. Та майже чи не з тією самою поштою, принаймні того ж дня, надійшов лист від Роберти:

"Більц, 10 червня

Дорогий Клайд,

Я вже приготувалася лягти спати, але хочу ще написати тобі кілька рядків. Поїздка була така стомлююча, що я тепер майже хвора. Перш за все, як ти знаєш, мені не дуже хотілося їхати одній. Я страшенно розстроєна і непокоюся про все, хоч і кажу собі, що тепер у нас усе вирішено, і ти приїдеш по мене, як обіцяв".

(Дочитавши до цього місця, він з огидою пригадав жалюгідну сільську глушину під Більцем; на нещастя, саме в цьому світі живе Роберта, і тому він враз, як бувало, відчув жалісливість і докори сумління. Зрештою, це не її провина. Що могло її ждати в житті? Тільки робота або звичайне прозаїчне заміжжя. Вперше за багато днів, коли поруч нього не було їх обох, він був здатний по-справжньому ясно думати — і глибоко, хоч і похмуро, співчував Роберті. Потім він став читати далі.)

"Але тут тепер дуже гарно. Дерева такі зелені, і навколо все цвіте. Коли підходиш до вікон, чути, як у саду дзижчать бджоли. По дорозі сюди, замість того щоб поїхати зразу додому, я вирішила спинитися в Гомері і побачитися з сестрою і зятем. Адже невідомо, коли ми побачимося знову і чи побачимося взагалі, бо я хочу зустрітися з ними тільки як порядна жінка — або нехай ніколи мене більше не побачать. Не подумай, що я хочу цим сказати що-небудь погане чи неприємне. Просто мені сумно. У них такий затишний будиночок, гарні меблі, і грамофон, і все, і Агнеса така щаслива з Фредом! Сподіваюся, що вона завжди буде щаслива. Я мимоволі подумала', як би ми могли гарно влаштуватися, коли б мої мрії збулися. І майже весь час, поки я була в них, Фред дражнив мене і питав, чому я не виходжу заміж. Кінець кінцем я сказала:

— Звідки ти знаєш, може, я цими днями вийду заміж. Щастя приходить до того, хто вміє чекати.

— Так, звичайно, тільки дивися, щоб не просиділа все життя в залі дожидання, — відповів він мені.

Я дуже рада знову бачити маму, Клайд. Вона така любляча1, терпляча, ладна допомогти всім. Наймиліша, найчудесніша мама на світі. Я нізащо і нічим не хотіла б засмутити її. І Том, і Емілія теж милі. Кожного вечора, з того часу як я тут, до них приходять друзі, і вони кличуть і мене в компанію, але я надто погано себе почуваю, щоб розважатися разом з ними, грати в карти та в різні ігри і танцювати".

(Читаючи ці рядки, Клайд мимоволі з перебільшеною яскравістю уявив собі жалюгідне життя цієї сім'ї — її сім'ї, і все, що він недавно бачив: цей напівзруйнований будинок! Ці покривлені димарі! А її незграбний батько… І як же не схожий цей лист на лист Сондри!)

"Батько, мати, Том та Емілія не відходять від мене і стараються все для мене зробити. І мене мучить сумління, коли я думаю, що б вони переживали, якби вони довідалися про мою біду. Звичайно, мені доводиться удавати, ніби я така стомлена і зажурена від того, що перевтомилася на фабриці. Мама весь час каже, що я повинна пожити в них якнайдовше або зовсім кинути роботу, щоб відпочити і поправитися, але вона нічого не підозрює, бідна. Коли б вона знала! Не можу висловити тобі, Клайд, як це мене іноді мучить. Господи!

Але я не повинна псувати тобі настрій. Я й не хочу цього, адже я казала тобі; тільки ти приїжджай і забери мене звідси, як ми умовилися. Я не буду така, як тепер, Клайд. Адже я не завжди така. Я вже почала готуватися до від'їзду і взялася за шитво. Справ вистачить на три тижні, і за цей час я ні про що інше не думатиму. Але ти приїдеш по мене, правда, любий? Ти більше не обманеш мене і не примусиш так мучитися, як досі? Боже, як давно я мучуся, — з того часу, як їздила додому на різдво! Але ж ти й справді добре ставився до мене. Я обіцяю не бути тобі тягарем: я знаю, ти мене більше не кохаєш, і мені все одно, що буде далі, тільки б мені тепер виплутатися з біди… Але я чесно обіцяю, що не буду тягарем для тебе.

Любий, не сердься через цю пляму. Мабуть, я зараз просто не можу володіти собою так, як раніше.

Ну, а тепер про мої тутешні справи. Рідні думають, що плаття мені потрібні для вечірки в Лікурзі і що я, напевно, дуже веселюся там. Що ж, нехай краще думають так, ніж інакше. Мені, мабуть, доведеться з'їздити по деякі покупки до Фонди, якщо я не зможу послати місіс Енс, кравчиху. Якщо я поїду і ти захочеш зі мною побачитися до того, як приїдеш сюди (хоч я маю сумнів щодо цього), ми могли б там зустрітися. Якби ти захотів, я була б дуже рада побачити тебе і поговорити з тобою, перш ніж ми пЬЇдемо. Все здається мені таким дивним: я шию різні речі і так хочу побачити тебе, а тобі зовсім цього не хочеться, — адже я знаю. Сподіваюся, ти задоволений, що умовив мене поїхати додому і тепер можеш у Лікурзі приємно проводити час, — адже ти так це називаєш? Невже ти й справді проводиш його набагато приємніше, ніж минулого літа, коли ми їздили з тобою на озера і повсюди? Але в усякому разі, Клайд, ти, звичайно, можеш зробити те, що обіцяв, і не будеш дуже гніватися на мене за це. Я знаю, по-твоєму, це дуже важко, але не забувай, що коли б я була схожа на інших^ я могла б вимагати більшого. Але я вже казала тобі: я не така, як інші, і ніколи не могла б стати такою. Якщо ти сам не захочеш залишитися зі мною, після того як виручиш мене, — зможеш піти собі.

Будь ласка, Клайд, напиши мені довгого, веселого листа, навіть якщо тобі й не хочеться, і розкажи мені, як ти ні разу не згадував мене і аніскільки за мною не скучив з того часу, як я виїхала (як, бувало, колись тобі невистачало мене), і як не хочеш, щоб я поверталася, і як не можеш приїхати раніше, ніж через два тижні, починаючи з цієї суботи, якщо взагалі приїдеш.

Любий, я зовсім не вірю в усі гидотні речі, які пишу. Але я так стомилася, мені так тоскно і самітно, що я іноді не можу стриматися. Мені потрібно поговорити з ким-небудь, а тут нема з ким; вони не розуміють, у чому справа, і я нікому нічого не можу розповісти.

От бачиш, я казала, що не буду тужити, сумувати й дратуватися, і все-таки зараз у мене це не зовсім виходить, правда? Але я обіцяю поводитися краще надалі — завтра чи позавтра, бо мені стає легше, коли я пишу тобі, Клайд.