Американська трагедія - Сторінка 91

Адже це означало б розлучитися з Сондрою, а така розлука дуже пошкодила б його планам. І тому він, як і раніше, нічого ке робив і часом марно фантазував про який-небудь мнимий, несправжній шлюб, подібний до того, що він бачив колись у кіно, в якомусь мелодраматичному фільмі: з несправжнім священиком і лжесвідками, що змовилися обманути якусь сільську дурку; але Роберта була зовсім не така, та й треба було для цього надто багато часу, грошей, сміливості й спритності, і тому Клайд після недовгого роздумування зміркував, що це йому не під силу.

Він розумів, що йде просто назустріч близькій і неминучій катастрофі,— від неї його могла б врятувати лише якась абсолютно непередбачена випадковість. А часом він навіть мріяв, що у вирішальну хвилину, коли Роберту вже не можна буде обманути жодними вивертами і вона захоче викрити його, він просто все заперечуватиме: скаже, що ніяких стосунків з нею не мав і знає її тільки як робітницю свого відділу, не більше. Це просто шантаж!

На початку травня Роберта, почуваючи себе погано і побоюючись, як би цього не помітили навколишні, почала уперто умовляти Клайда, що навіть коли робитиме найгероїчніші зусилля, то зможе залишатися на фабриці не далі як до першого червня: тоді дівчата, напевно, почнуть уже помічати, в якому вона стані, і — вона цього не знесе. Але саме в цей час Сондра повідомила його, що не пізніша як п'ятого червня вона, її мати і Стюарт з кількома служками переїжджають на нову дачу на Дванадцятому озері, щоб влаштуватися як годиться, перш ніж почнеться справжній сезон. І потім, не пізніше вісімнадцятого, коли туди вже переїдуть Кренстони, Гаррієти і ще дехто (можливо, приїдуть погостювати Белла і Майра), Клайд може чекати запрошення на суботу і неділю від Кренстонів, — вона влаштує це через Бертіну. Потім (усі обставини цьому сприяють), надійдуть, звичайно, і запрошення від Гаррієтів, Фентів і від деяких інших жителів Дванадцятого озера, та, мабуть, і від Гріфітсів до Грінвуда, — туди він сміливо може поїхати завдяки Беллі. А підчас своєї двотижневої відпустки, в липні, він міг би оселитися в "Казино" в Пайн-Пойнті; можливо, Кренстони або Гаррієти навіть запросять його до себе за її порадою. В усякому разі Клайд зрозумів, що при цілком посильних для нього витратах (для цього треба лише трошки обмежити себе тепер) він зможе звідати дачне життя на озерах, про яке він стільки читав у місцевих газетах, — не кажучи вже про можливість часто бачитися з Сондрою то на одній, то на іншій дачі, де господарі не так неприязно ставляться до нього, як батьки Сондри.

Тепер Сондра вперше пояснила йому, що її мати й батько незадоволені постійним і одвертим упаданням Клайда коло неї і почали вже говорити про тривалу подорож по Європі: можливо, що Сондра і Стюарт разом з матір'ю пробудуть за кордоном не менше двох років. Але, побачивши, як від цієї новини спохмурніли і обличчя, і настрій Клайда, Сондра, сама дуже засмучена, зразу ж додала, що він не повинен брати це надто близько до серця, не повинен! Все уладнається, вона певна. До того часу що-небудь, — як не само по собі пристрасне захоплення Клайдом, так якась хитра витівка, — допоможе Сондрі вплинути на матір і примусити її змінити ставлення до Клайда… а якщо ні — у свій час їй доведеться вжити потрібних заходів, щоб перехитрити матір. Яких саме заходів, Сондра поки що не хотіла сказати, хоч у палкій уяві Клайда вже малювалася втеча з нею і таємний шлюб, який батьки її потім не зможуть розірвати, що б вони про нього не думали. І справді, думка про це, поки що невиразна і несмілива ще, виникала і в голові Сондри. Справа в тому, пояснила вона Клайдові, що м-с Фінчлі явно хоче віддати її заміж за одного світського молодого чоловіка, який упадав коло неї і минулого року. Але тепер, коли вона кохає Клайда, — весело заявила Сондра, — не так уже й легко буде умовити її!

— Уся біда в тому, що я неповнолітня, — жваво і безцеремонно пояснювала вона. — Отже я в їхніх руках. Та в жовтні мені буде вісімнадцять, і тоді—так і знайте! — нічого вони зі мною не пороблять. Треба думати, я зможу вийти заміж, за кого схочу. А якщо не зможу тут, у Лікурзі,— ну, що ж, "є багато засобів забити кішку".

Думка ця була солодкою, згубною отрутою для Клайда. Вона проймала його жаром і ледве не зводила з розуму. Коли б… коли б не Роберта! Страшне і майже нерозв'язне завдання. Коли б не це і не опір батьків Сондри, який вона сподівалася подолати, — хіба не райське блаженство чекає на нього? Сондра, Дванадцяте озеро, світське товариство, багатство, кохання, краса. У нього паморочилося в голові, коли він думав про це. Якщо вони з Сондрою одружаться, що залишиться робити батькам її? Тільки підкоритися і прийняти їх у пишне лоно свого розкішного дому в Лікурзі чи забезпечити їх якимсь іншим способом. Він, без сумніву, кінець кінцем дістане яку-небудь посаду в "Компанії електричних пилососів" Фінчлі. І тоді він буде рівний з самим Гілбертом Гріфітсом і всіма тими, хто спочатку нехтував ним у Лікурзі (а то й вище!); разом із

Стюартом він буде спадкоємцем усього багатства Фінчлі! І в центрі всього і найвище від усього Сондра — найкоштовніший камінь у цій пишності, такій несподіваній і казковій, наче в "Тисячі і одній ночі".

І ніяких думок про те, як йому бути поки що, до жовтня. Ніяких серйозних планів щодо Роберти, яка ось тепер, зараз, вимагає, щоб він одружився з нею. Треба як-небудь позбутися її, думав він. І в той же час він болісно й тривожно відчував, що ніколи ще за все своє життя не стояв так близько до страшного нещастя. Можливо, його обов'язок (так вважає громадськість, так сказала б його мати), щонайменше, — допомогти Роберті виплутатися з біди. Та хіба хто-небудь став на поміч Есті? Її коханець? Він із спокійним сумлінням кинув її, і вона не померла від цього. А доля Роберти анітрохи не гірша, ніж випала тоді його сестрі. Чому ж вона намагається занапастити його? Чому вона примушує його зробити щось таке, що в громадському, естетичному та емоціональному розумінні мало відрізняється від самогубства? Але ж якби вона тепер увільнила його від усього цього, він згодом міг би зробити для неї набагато більше… звичайно, з допомогою грошей Сондри. Ні, він не допустить, щоб вона так з ним повелася, бо тоді — загине його життя.

РОЗДІЛ XL

Дві незначні події, що відбулися останнім часом, привели до того, що наміри Роберти і Клайда стали ще непримиреннішими.

Якось увечері Роберта випадково побачила Клайда на Сентрал авеню: він стояв з краю тротуару перед будинком пошти і розмовляв з Арабеллою Старк, яка чекала свого батька, сидячи у великому, показному автомобілі. Міс Старк, одягнена за останньою модою відповідно до вимог сезону, смаків свого кола і власного претенціозного смаку, сиділа біля руля в манірній позі, розрахованій не тільки на Клайда, а й взагалі на публіку. Роберті, яка на цей час була доведена до розпачу повільністю Клайда і не знала, як примусити його допомогти їй, міс Старк здалася втіленням безтурботності, розкошів і безжурного ставлення до життя — всього, що так приваблювало Клайда і змушувало його зволікати і ставитися з цілковитою байдужістю до її жахливого становища. І справді, в неї є права, обумовлені її теперішнім станом, але що може вона дати Клайду замість того життя, від якого він має відмовитися, якщо поступиться перед її вимогою? Нічого… Думка не дуже підбадьорлива.

І ось у ту хвилину, коли вона порівняла свою жалюгідну, зневажену долю з долею хоча б оцієї міс Старк, нею оволоділи такий біль і ворожість, яких вона ніколи ще не відчувала. Це неправильної Це несправедливо! Уже кілька тижнів минуло відтоді, як вони востаннє обмірковували свої справи, і за цей час Клайд майже не звертався до неї на фабриці і тим більше уникав приходити до неї додому, побоюючись звичайних її запитань, на які йому не було чого відповідати. І вона почувала, що він ставиться до неї тепер не тільки неуважно, а й із справжнім озлобленням.

А все ж, коли вона йшла додому після цієї зовсім незначної, але дуже виразної сцени, в її серці було не стільки роздратування, скі/ьки смутку і мук, бо кохання і спокій зникли і, мабуть, ніколи вже не повернуться… ніколи… ніколи, ніколи… Це жахливо… жахливо!

З другого боку, Клайду майже в цей самий час довелося стикнутися з тим, що було безпосередньо зв'язане з Робертою, — наче це навмисно підстроїла насмішкувата й злісна доля. Наступної ж суботи маленька компанія молоді, з пропозицією Сондри, вирушила на автомобілі до озера Ерроу (на північ від Лікурга) на дачу Трамбалів, щоб на лоні весняної природи провести неділю. Треба було їхати просто в напрямі до Більца, але в одному місці довелося поїхати навкружною дорогою, і через якийсь час компанія опинилася на перехресті двох шляхів, саме біля ферми Олденів, рідного дому Роберти. Трейсі Трамбал, який у цей час правив машиною, запропонував, щоб хто-небудь пішов на ферму і довідався, яка дорога веде на Більц. І Клайд, що сидів скраю, вискочив з машини. Поглянувши на скриньку для листів на' перехресті,— вона явно мала щось спільне з напівзруйнованим старезним будинком, який стояв тут на пагорку, Клайд з чималим здивуванням прочитав написане на цій скриньці ім'я Робертиного батька: Тайтус Олден. Він згадав: Роберта' казала, що її батьки живуть недалеко від Більца, — отже, це і є її дім. На мить він розгубився, не знаючи, чи йти йому туди: колись він подарував Роберті свою маленьку фотографічну картку, і вона могла показати її тут. І до того вже самої думки, що це занедбане, розорене житло безпосередньо зв'язане з Робертою, а отже і з ним теж, було досить, щоб Клайд відчув мимовільне бажання повернутися і втекти.

Але Сондра, яка: сиділа' в автомобілі поруч Клайда, помітила його нерішучість і крикнула:

— У чому справа, Клайд? Злякалися собачки? Гав-гав, укусить!

Клайд зрозумів, що коли він зразу ж не рушить далі, то це приверне загальну увагу, і швидко пішов стежкою до будинку. Та ледве він поглянув на цей будинок трохи пильніше, в мозку його збудилися найтривожніші й похмурі думки. Ну й будинок! До чого ж він самітний і голий навіть у цей ясний весняний день! Зруйнована від часу, осіла покрівля.