Американська трагедія - Сторінка 92

Один димар розвалився, і біля його підніжжя валялися уламки цеглин; другий похилився, мало не падав, і його удержували на місці тільки підпори. А заросла, невичищена стежка, по якій повільно піднімається Клайд! На нього справили гнітюче враження нерівні, розбиті камені перед вхідними дверима замість східців. А нефарбовані надвірні будівлі!

Ну й ну! І це дім Роберти. І вона ще вимагає, щоб він одружився з нею, коли такі мрії і такі надії пов'язані в нього з Сондрою і з усім її колом! І Сондра тут, в автомобілі, і бачить усе це, хоч нічого й не знає… Які ж злиднії Яка безмежна похмурість в усьому! І його життя починалося так само, але як далеко позаду залишилося все це!

Почуваючи слабкість і неприємне ниття під грудьми, немов від удару, він підійшов до дверей. І тут, наче для того, щоб іще більше розстроїти його — якщо тільки це було можливо, — двері відчинив Тайтус Олден у старій поношеній куртці, з продертими ліктями, в мішкуватих потертих штанях і грубих, нечищених і страшенно великих сільських черевиках. Він запитливо поглянув на Клайда.

І Клайд, вражений костюмом Тайтуса і подібністю Роберти до батька (особливо схожі були очі та лінії рота), поквапно спитав, чи дорога, що проходить мимо, веде в Більц і чи можна нею доїхати до північного шосе. Він волів би почути коротке "так", щоб повернутися і піти, але Тайтус спустився з ним у двір і, розмахуючи руками, докладно пояснив, що коли вони хочуть потрапити на кращу частину дороги, їм треба проїхати оцією ще близько двох миль і потім уже повернути на захід. Клайд коротко подякував, повернувся ледве чи не раніше, ніж Тайтус закінчив своє пояснення, і поспішив піти.

Безмірно пригнічений, він згадав: саме тепер Роберта думає, ніби він погоджується відмовитись від усього, що обіцяє йому Лікург (від Сондри, від наступаючої весни і літа, від кохання і поезії, від веселощів, високого суспільного становища, влади… від усього!), поїхати з нею і повінчатися! Забратися в якусь діру! От жах! І з дитиною— це в його роки! Ах, чому він був такий дурний і слабкий, що зв'язав себе з нею? І все заради кількох поодиноких вечорів! Чому, чому він не почекав, поки перед ним відкриється цей новий світ! Коли б він зумів почекати!

А тепер, безперечно, — якщо тільки йому не пощастить швидко і легко збутися її,— вся ця розкіш напевно буде для нього втрачена. І іншій світ, той, з якого він вийшов, простягне до нього свої страхітливі убогі руки і знову захопить його, — так бідність його сім'ї тримала його в лабетах з самого початку і мало не задавила. І йому невиразно подумалося: як дивно, що Роберту і його, з їхнім напрочуд схожим походженням, на початку так дуже вабило одне до одного… Чому так сталося? Яка дивна річ — життя! Але набагато більше мучило його питання, яке він мусив розв'язати: треба знайти вихід. Від цієї хвилини всю дорогу думка його працювала над відшуканням якогось рішення. Одне слово нарікання від Роберти чи її батьків до його дядька або Гілберта — і він загине!

Думка про це так хвилювала його, що, повернувшись у машину, він сидів зовсім мовчки, хоч перед тим разом з усіма весело молов про що попало. І Сондра, яка сиділа поруч нього і потихеньку повіряла йому свої плани на літо, тепер, замість того щоб продовжувати почату розмову, шепнула:

— Що трапилося з маленьким? (Коли Клайд був хоч трохи сумний, Сондра любила розмовляти з ним, як з немовлям, і її дитячий лепет впливав на нього, немов електричний струм: йому було і солодко, і боляче. Він називав її іноді "моя щебетунка"). Мордочка зовсім похмура. А тільки недавно ми посміхалися щосили. Нехай мій хлопчик стане знову веселим. Нехай посміхнеться Сондрі. Нехай Клайд, слухняна дитинка, потисне руку Сондрі!

Вона повернулася і зазирнула йому в очі, щоб подивитися, як впливає на нього це пестливе дитяче белькотіння, — Клайд, зрозуміло, постарався набрати веселого вигляду. І, проте, незважаючи на все її надзвичайне кохання, перед ним невідступно стояла тінь Ро-берти і всього, що було в ній тепер втілене: її стан, її недавнє рішення і очевидна неможливість зробити що-небудь, крім одного— поїхати разом з нею…

Так, але… ніж отак заплутуватися — і заради чого!.. — то чи не краще (навіть якщо він при цьому назавжди втратить Сондру) втекти звідси, як він утік із Канзас-Сіті, коли було вбито ту дитину… і щоб про нього тут більше не чули. Але це означає — втратити Сондру, всі тутешні зв'язки, дядька, все! Усе втратити! Це ж таке нещастя — знову блукати, шукаючи пристановища І Знову доведеться писати матері про деякі обставини, зв'язані з його втечею, — адже згодом хто-небудь звідси може написати їй і пояснити все набагато гірше для нього. А що подумають про нього рідні? Останнім часом він писав матері про свої успіхи. Що ж у нього за доля, чому з ним трапляються такі речі? І невже його життя завжди буде таким? Тікати то від одного, то від другого і десь на новому місці знову починати все з самого початку… можливо, тільки для того, щоб потім довелося тікати від чогось іще страшнішого. Ні, він не може знову тікати. Він мусить стати віч-на-віч з цим лихом і знайти якийсь вихід. Мусить!

Боже!

РОЗДІЛ XLI

Настало п'яте червня, і Фінчлі виїхали, як і попереджала Сондра; але перед від'їздом вона не раз нагадувала Клайдові, щоб він приготувався поїхати до Кренстонів на другу чи третю неділю (потім вона повідомить точніше). Від'їзд Сондри так вплинув на Клайда, що без неї він просто не знав, куди подітися, хоч його й надзвичайно пригнічували заплутані відносини з Робертою. І саме в цей час страхи Роберти і її вимоги стали такими настійними, що неможливо було далі заспокоювати її запевненнями, ніби їй треба тільки ще трошки почекати, а він незабаром підготує все, щоб допомогти їй. Що б він не казав, вона розуміла: становище стало критичним і жартувати з цим далі не можна. Роберта все торочила своє (хоч це швидше їй підказував страх): її постать, мовляв, настільки вже змінилася, що неможливо більше приховувати свого стану, і дівчата', які працюють разом з нею на фабриці, дуже скоро дізнаються про все. Вона вже не може ні працювати, ні спати спокійно, їй неможна більше залишатися тут. Вона вже відчуває біль (справжнісінька фантазія, наслідки переляканої уяви). Клайд повинен, як було умовлено, одружитися з нею і негайно виїхати з нею куди-небудь — близько, далеко, куди завгодно, — на той час, поки не мине ця жахлива небезпека. І вона згодна (Роберта тепер майже благала), щоб він залишив її одразу ж після народження дитини, — це правда, — і більше вона ні про що його ніколи не попросить… ніколи! Але тепер, на цьому ж тижні, аж ніяк не пізніше п'ятнадцятого, він повинен усе влаштувати, як обіцяв, — подбати про неї, поки все не буде закінчено.

Усе це означало, що він має виїхати з Робертою навіть раніше, ніж можна буде відвідати Сондру на Дванадцятому озері, виїхати, ні разу більше з нею не побачившись. А крім того, він чудово знав, що далеко ще не зібрав суму, достатню для того, щоб наважитися на рисковану справу, на якій наполягала Роберта. Правда, Роберта сказала йому, що в неї відкладено понад сотню доларів, — ці гроші знадобляться після весілля або ж допоможуть їм обом справитися з необхідними витратами при переїзді з Лікурга. Та Клайд розумів і почував тільки одне: це означає, що він втратить геть усе. Він має виїхати з нею куди-небудь, не дуже далеко, і взятися за будь-яку роботу, щоб добувати їй і собі кошти для існування. Яка жахлива зміна! Загибель усіх його чудових мрій! І все ж, напружуючи мозок, він не міг придумати нічого кращого, ніж переконати її кинути роботу і поїхати на якийсь час додому до батьків; він доводив, — і дуже хитро, як думав сам, — що йому потрібно ще кілька тижнів, щоб підготуватися до зміни в їхньому житті. Справа в тому, — нещиро запевняв він, — що, незважаючи на всі зусилля, йому ще не удалося назбирати стільки грошей, скільки він сподівався. Йому потрібно принаймні ще три або чотири тижні, щоб зібрати суму, конче потрібну для задуманого ними від'їзду. Адже вона й сама вважає, що їм треба мати півтораста чи двісті доларів, не менше, — чималенька сума в її очах. А Клайд, зверх свого щотижневого заробітку відклав тільки сорок доларів, — і він мріяв пустити їх і все, що йому ще вдасться заощадити, на деякі витрати, необхідні в зв'язку з запланованою поїздкою на Дванадцяте озеро.

І щоб ця туманна пропозиція про короткочасну поїздку Роберти додому прозвучала переконливіше, він додав, що адже вона, напевно, й сама хоче дати лад своїм платтям тощо. Не може ж вона вирушити в таку подорож, під час якої відбудеться весілля, заведуться нові знайомства і зв'язки, не подбавши якось про свій одяг. Нехай вона витратить на це свої заощадження або хоча б частину їх… Становище Клайда було жахливе, і він не спинявся навіть перед такими порадами. Роберта: досі була надто невпевнена в завтрашньому дні і не наважувалася шити чи купувати що-небудь для себе і для майбутньої дитини; але тепер вона подумала, що, яка б не була справжня мета його поради, пов'язаної, як і всі поради Клайда, з новим зволіканням, їй таки й справді треба було б приділити цьому два-три тижні і з допомогою недорогої, але пристойної кравчихи, яка іноді допомагала її сестрі, пошити собі одне чи два путящих плаття. Можна пошити плаття з вибивної сірої тафти — вона бачила таке в кіно. В ньому вона може вінчатися, якщо Клайд додержить свого слова. Це буде дуже миле вбрання; вона збиралася додати до нього модний сірий шовковий капелюх з маленькими крисами (і на крисах в одному місці — рожеві або яскравочервоні вишні) і ще скромний дорожній костюм із синьої саржі; все це, разом з коричневими туфлями і коричневим капелюхом, зробить її гарно вбраною, не гірше за будь-яку іншу відданицю.

Ці приготування означали нову відстрочку і зайві витрати. Клайд міг кінець кінцем і не одружитися з нею, до того ж для них обох цей уявлюваний шлюб був чимось досить непривабливим і похмурим; і все-таки це не могло змінити уявлення Роберти про шлюб, як про велику подію, як про таїнство, якому властиві особлива краса і поетичність, невіддільні від нього навіть при такому-от нещасливому збігові обставин.