Американська трагедія - Сторінка 90

І, зрозумівши, до чого дійшла його байдужість, якщо він прагне так недбало, так безсердечно звільнитися від неї і від їхньої майбутньої дитини, вона не тільки обурилася, а й злякалася.

— Як ти змінився, Клайд! — вигукнула вона запально, з такою сміливістю і викликом, яких ще жодного разу не виявляла за весь час їхнього знайомства. — Яким жорстоким ти можеш бути! Ти хочеш відіслати мене одну, просто заради власної вигоди, щоб самому залишитися тут і жити так само, як досі жив. А коли я не стоятиму в тебе на дорозі і тобі більше не треба буде піклуватися про мене, ти одружишся з якоюсь іншою дівчиною. Ні, я так не хочу! Це несправедливо. І я не хочу, от і все. Не хочу — і край… Або знайди лікаря, який мені допоможе, або одружуйся зі мною і ми поїдемо куди-небудь, хоч би до того часу, поки не народиться дитина, щоб потім я могла дивитися в очі моїм батькам і всім, хто мене знає. Потім можеш мене залишити, — мені однаково. Якщо ти більше не кохаєш мене і не хочеш мати зі мною нічого спільного, я теж не хочу. Але все одно, ти мусиш допомогти мені, мусиш! Боже мій!.. — вона знову тихо, гірко заплакала. — Якби я знала, що наше кохання закінчиться отак… Що ти запропонуєш мені поїхати кудись одній, зовсім одній… а сам залишишся тут… Боже, боже мій!.. Одна, з дитиною на руках, без чоловіка…

Вона ламала руки і в розпачі хитала головою. А Клайд розумів, звичайно, якою жорстокою і безсердечною є його пропозиція, але, пристрасно захоплений Сондрою, вважав, що нічого кращого, або, принаймні, безпечнішого не можна придумати, і тепер стояв перед Робертою, не знаючи, що сказати.

Ще довго тривала ця важка розмова, і зрештою було вирішено, що Клайд протягом тижня чи двох постарається знайти лікаря або кого-небудь, хто допоміг би Роберті. А через два тижні, якщо за цей час нічого не пощастить зробити, ну, тоді (це була одверта загроза, хоч і не висловлена просто у вічі, але її малося на увазі)… тоді він одружиться з Робертою. Нехай їхній шлюб буде хоча б тимчасовий, але все ж цілком законний, — це потрібно до того часу, поки вона не зможе знову існувати самостійно. Це була загроза така ж важка і принизлива для Роберти, як і нестерпна для Клайда.

РОЗДІЛ XXXIX

Коли прагнення двох людей такі протилежні і коли до того ж обидва нездатні виплутатися із скрутного становища, що склалося, то це може привести лише до ще більших труднощів і навіть до катастрофи, якщо тільки не прийде на допомогу якийсь щасливий випадок. Але випадок не приходив. А присутність Роберти на фабриці не давала змоги Клайдові забувати про загрозливу біду. Якби тільки він міг переконати її поїхати куди-небудь, знайти роботу десь в іншому місці, щоб вона не була весь час у нього перед очима, тоді він міг би спокійніше все обміркувати. Але тепер, коли вона самим своїм виглядом без кінця запитувала, як він гадає зарадити їй, він зовсім не міг думати. А його теперішня байдужість до неї примушувала його забувати, що він зобов'язаний зважати й на її інтереси. Він був надто закоханий у Сондру і тому зовсім спантеличений.

Хоч яке складне завдання стояло перед ним, Клайд все-таки продовжував мріяти про Сондру, і важкі труднощі, зв'язані з Робертою, здавалися йому часом усього лише тінню, хмарою, що затьмарювала цю мрію. І от вечорами, так часто, як тільки дозволяли йому ще не розірвані відносини з Робертою, він прагнув використати всі можливості своїх світських знайомств. На превелику його гордість і задоволення, його запрошували то на обід до Гріфітсів чи Тейлорів, то на вечірку до Фінчлі чи Кренстонів, — і він або повинен був супроводжувати Сондру, або йшов, з радістю сподіваючись зустрітися з нею. А вона тепер уже не вдавалася до хитрощів і прикидання, якими раніше приховувала свій інтерес до Клайда, і частенько відверто шукала зустрічі з ним у товаристві. Вони зустрічалися на звичайних для її кола зібраннях молоді, отож старші, зрозуміло, не надавали цьому особливого значення.

Правда, м-с Фінчлі, надзвичайно обережна і прониклива при виборі знайомства, спочатку була не дуже задоволена тією увагою, яку виявляли до Клайда її дочка і всі інші. Але, бачачи, що його дедалі охочіше приймають не тільки в її домі, а і в компанії, до якої належить Сондра, та і в інших родинах, мало не всюди, вона, кінець кінцем, стала думати, що Клайд, певно, посідає значніше становище в світі, ніж їй казали раніше. Вона' спробувала розпитати про нього у сина і навіть у Сондри. Але Сондра лише сказала ухильно, що коли він двоюрідний брат Гіла та Белли Гріфітс і його скрізь охоче запрошують, бо він дуже милий, — навіть якщо у нього й немає грошей, — то чому б їй і Стюарту не приймати його? М-с Фінчлі вирішила поки що задовольнитися цим і тільки порадила дочці ні в якому разі не заводити з Клайдом надто великої дружби. Сондра зрозуміла, що мати почасти каже правду, але її надто вабило до Клайда, і тому вона вирішила обманювати матір, — в усякому разі потай вона поводитиметься з Клайдом так вільно, як їй заманеться. Так воно й було, і кожний, хто був свідком їхніх зустрічей, міг би сказати, що близькість Сондри і Клайда стає дедалі тіснішою і безумовно дуже стривожила б Фінчлі-батьків, якби вони знали про це. Не кажучи вже про те, як мріяв про неї Клайд, сама Сондра теж була тепер під владою таких думок і настроїв, які межували з найзгубнішими проявами таємничої алхімії кохання. Справді, крім стискання рук, поцілунків та захоплених поглядів у ті хвилини, коли вони вважали, що ніхто цього не бачить, тут були і туманні мріяння про майбутнє, що поставали перед ними знову і знову, і це майбутнє мусило їх якось з'єднати, але як — цього не уявляли собі виразно ні Клайд, ні Сондра.

Ось настануть літні дні — і вже скоро, — і вони вдвох попливуть у байдарці по Дванадцятому озеру… довгі тіні прибережних дерев простягнулися по сріблястій воді, вітерець брижить водяну гладінь, Клайд ліниво гребе, а вона напівлежить на кормі і мучить його натяками на майбутнє… Поросла м'якою травою, барвиста від сонячних плям лісова стежка, що зникає на південний захід^від дач Кренстонів і Фентів, недалеко від маєтку Фінчлі,— по ній у червні і в липні вони їздитимуть верхи до мальовничого мису Натхнення (близько семи миль до Заходу)… Благодійний базар у Шейроні, де вона в циганському костюмі — втілена романтика! — господарюватиме в якомусь кіоску або в елегантній амазонці показуватиме свою майстерність вершниці… Пікніки, танці вдень і при місячному світлі, коли, млосно лежачи в його обіймах, вона дивитиметься йому в очі.

Ніяких матеріальних турбот. Ніяких думок про можливий опір її батьків. Саме тільки кохання, літо та ідилічне, сповнене щастя наближення до тієї хвилини, коли, кінець кінцем, всупереч усім перешкодам, міцні узи з'єднають їх навіки.

А тимчасом минуло ще два довгих, тужливих і страшних місяці, і Роберта все ще не наважувалася на той крок, який повинен був занапастити Клайда. Хоч вона й була переконана, що Клайд тільки обмірковує, як би втекти від відповідальності, і зовсім не має наміру одружитися з нею, — проте й вона, як і він, пливла за течією, боячись діяти рішуче. Бо після тієї розмови, коли вона сказала йому, що їм конче треба повінчатися, Клайд уже кілька разів невиразно, натяками загрожував, що не одружиться з нею, а якщо вона звернеться до його дядька', то просто візьме і поїде звідси.

Клайд казав, що коли йому перешкодять зберегти своє теперішнє становище в Лікурзі, він не зможе одружитися, — більше того, він, певно, нічим не зможе допомогти Роберті саме тоді, коли вона особливо потребуватиме допомоги. Цей натяк привів Роберту до думки про певну жорстокість у характері Клайда, яка до цього часу не розкривалася повною мірою; проте, якби Роберта добре подумала, вона б помітила цю його рису вже давно, ще тоді, коли Клайд уперше настояв, щоб вона впустила його в свою кімнату.

Але, бачачи, що вона не вживає ніяких заходів, і все ж побоюючись, як би вона не наважилася викрити його, Клайд дещо змінив поведінку: замість цілковитої байдужості, з якою він тримався до того часу, поки вона не почала загрожувати йому, він проявляв тепер удавану уважність, доброзичливість і дружелюбність. Становище, в якому опинився Клайд, було досить небезпечним і загрозливим, щоб розвинути в ньому виверткість, яка раніше не була йому властива'. Крім того, Клайд дуже наївно сподівався, що, мабуть, йому пощастить пом'якшити, обеззброїти Роберту: треба поводитися, наче він, як і до цього, дуже турбується про її становище і в гіршому разі, якщо не буде іншого виходу, навіть згодний одружитися з нею (насправді, ніхто ніколи не переконав би його взяти на себе такий обов'язок). Тоді вона не примушуватиме його негайно щось робити, — і він, вигравши час, постарається всіма правдами й неправдами уникнути шлюбу і все ж не тікати з Лікурга.

Роберта розуміла, чим було викликано цю раптову зміну, але вона була така безнадійно самотня і розгублена, що охоче прислухалася до його удавано співчутливих, позбавлених справжньої щирості міркувань і порад. І Клайд умовив її почекати ще трошки, поки він не тільки назбирає гроші, а й постарається так наладити свої справи на фабриці, що можна буде виїхати хоч на якийсь час з Лікурга і повінчатися де-небудь. Потім він влаштує Роберту з дитиною в іншому місті, де вона, як заміжня жінка, зможе жити спокійно, а сам, хоч тоді він цього їй і не сказав, повернеться в Лікург і посилатиме їй гроші — скільки зможе. Та все це, зрозуміло, з однією умовою: поки він не дозволить, вона ніколи не повинна казати, що він — її чоловік і батько її дитини. Малося на увазі також (вона знову і знову повторювала це, — аби він одружився з нею), що вона постарається взяти розлуку, пославшись хоч би на те, що чоловік кинув її, і зробить це якнайшвидше і де-небудь якнайдалі від Лікурга, щоб тут ніхто нічого не довідався. Проте Клайд зовсім не був упевнений, що вона це зробить, якщо вже він одружиться з нею.

Зрозуміло, Клайд не був щирим, коли обіцяв їй усе це, а тому не дуже цікавився і її щирістю чи нещирістю. Він зовсім не мав наміру добровільно виїжджати з Лікурга, навіть на той недовгий час, який потрібний був, щоб виручити Роберту з біди.