Бувайте, і дякуємо за рибу - Сторінка 12

На водопровідниках і архітекторах. На адвокатах і грабіжниках. На шматках піци. На звітах агентств нерухомості.

На Артурові, який прямував до магазину реставрованих меблів.

— Це дуже цікавий будинок,— бадьоро повідомив власник. — Всередині є підвал із таємним переходом, який з'єднується із сусіднім пабом. Його спеціально побудували для Георга IV, щоб він міг легко втекти за потреби.

— Ви маєте на увазі, якщо хтось спробує його піймати на купівлі жахливих соснових меблів.

— Ні,— відповів власник,— не для того.

— Вибачте, будь ласка,— сказав Артур. — Просто я страшенно щасливий.

— Я бачу.

Артур брів кудись у напівзабутті, аж поки не опинився біля офісу Грінпісу. Він згадав вміст коробки "Потрібно Зробити — Негайно", яку він вже давно не відкривав. Артур, з бадьорою посмішкою і урочистим маршем, увійшов всередину і сказав, що прийшов пожертвувати їм грошей на звільнення дельфінів.

— Дуже смішно, — сказали йому, — йдіть геть.

Це було не зовсім те, що він очікував почути. Цього разу вони доволі сильно розізлились на нього, тому він просто залишив їм трохи грошей і повернувся назад на вулицю.

Щойно вибило шосту і Артур повертався до будинку Фенчьорч, затиснувши в руках пляшку шампанського.

— Потримай-но, — сказала вона, штовхнувши йому товстий канат і зникла всередині через великі білі двері, на яких звисав великий жирний замок на залізному засові.

Будинок був невеликою переробленою стайнею. Він знаходився на світлому індустріальному провулку за Іслігтонським Королівським Аграрним Холом. В будинку були не тільки величезні стайневі двері, а й нормального вигляду парадні двері, засклені, з дверним молоточком у вигляді чорного дельфіна. Лише одна дивна річ була в цих дверях — їх поріг, який знаходився на висоті дев'яти футів. Так трапилось тому, що вони були встановлені на другому поверсі і раніше використовувалися, щоб затягувати сіно для голодних коней.

З цегляної стіни, якраз над дверима, виступав старий шків, через який була перекинута мотузка, яку тримав Артур. На іншому кінці знаходилась підвішена віолончель.

Двері над його головою відчинилися.

— Добре,— крикнула Фенчьорч, — тепер тягни мотузку і притримуй віолончель.

Він потягнув мотузку і як міг притримував віолончель.

— Я не можу далі тягнути, — крикнув він,— не відпустивши віолончель.

Фенчьорч нахилилася вниз.

— Я буду вирівнювати віолончель,— сказала вона. — А ти тягни мотузок.

Віолончель, похитуючись, досягла потрібного рівня і Фенчьорч скерувала її всередину.

— Гей, Артуре, підіймайся, — покликала вона.

Він підібрав свою сумку з покупками і, відчуваючи незрозумілу дрож, увійшов через стайневі двері.

Нижня кімната, яку він бачив мельком раніше, була доволі неохайною і майже повністю заваленою непотребом. Там навіть знайшлося місце для великого чавунного віджимного валка і несподівано великої кількості кухонних раковин звалених у купу в куточку. Також там була, і Артур з тривогою її помітив, дитяча коляска, але вона була дуже стара і завалена книжками.

За підлогу слугував старий, потрісканий бетон, який залишився ще з тих часів, коли цей будинок слугував стайнею. Артур звів погляд на розхитані дерев'яні сходи в дальньому кутку, які ніби відображали його теперішній настрій. Навіть потріскана бетонна підлога здавалася нестерпно чуттєвою річчю.

— Мій друг, архітектор, раз за разом повторює мені, яка чудова річ цей будинок, і яку купу дивовижних речей можна з ним зробити,— невимушено сказала Фенчьорч, коли Артур з'явився в дверях. — І кожного разу, він то приходить до тями, то завмирає в приголомшеному здивуванні, щось бурмочучи про простір і об'єкти, і події, і дивовижні властивості світла, а потім каже, що йому потрібний олівець і зникає на кілька тижнів. Ось чому ніяких дивовижних речей з ним поки що не трапилось.

Насправді, подумав Артур озирнувшись навколо, верхня кімната була все ще в міру дивовижною. Просто оздоблена, омебльована речами зробленими з подушок, а стерео система вразила б навіть хлопців, які звели Стоунхендж.

Там стояли бляклі квіти і яскраві картини.

А під стелею висіла, схожа на балкон, конструкція, в якій знаходились ліжко і ванна, в якій, як пояснила Фенчьорч, справді можна було втопитися.

— Ну, ось ми і на місці.

— Так.

Вони поглянули одне на одного на якусь мить.

Потім та мить стала довшою і потім раптом стала неймовірно довгою, настільки довго, що ніхто вже не міг сказати скільки часу пройшло.

Для Артура, який почувається ніяково, навіть на наодинці з монстерою, ця мить була наче одкровення. Він раптом відчув себе поневоленою, народженою в зоопарку твариною, яка одного ранку прокинулась біля відчинених дверей своєї клітки і побачила савану, яка в сіро-рожевих тонах простяглась до далекого сонця, в той час як навколо пробуджуються нові звуки.

Йому стало цікаво, що то за нові звуки були, коли він дивився на її повне подиву лице і очі, які, здавалося, теж поділяли подив.

Він навіть не розумів, що у життя є голос, який дає відповіді на запитання, які ти постійно ставиш, і ніколи свідомо не звертав уваги на нього або навіть не вловлював його коливань аж до цього моменту, коли воно сказало те, що ніколи не говорило раніше: "Так".

Фенчьорч нарешті опустила очі, легко хитнувши головою.

— Я знаю,— сказала вона. — Мені варто пам'ятати,— додала вона,— що ти з такого типу людей, які не можуть навіть потримати дві хвилини клаптик паперу в руках не вигравши при цьому в лотерею.

Вона розвернулась.

— Давай прогуляємося, — швидко сказала вона. — Гайд Парк. Тільки спочатку переодягнусь у щось менш підходяще.

Вона була одягнена у сувору чорну сукню, не дуже струнку, та вона й не дуже їй пасувала.

— Я одягаю її спеціально для мого вчителя гри на віолончелі,— пояснила вона. — Він непоганий хлопець, але інколи гра смичком робить його трохи надміру збудженим. Я повернусь за хвильку.

Вона легко вибігла східцями на балкон і звідти крикнула Артуру:

— Поклади пляшку в холодильник, на потім.

Він помітив, ставлячи пляшку в дверці холодильника, що поруч стояло ще дві ідентичних.

Артур пройшовся вздовж вікон і визирнув на вулицю. Потім повернувся і почав переглядати її платівки. Зверху він почув шелест її сукні, яка впала додолу. Артур запевняв себе, що він не з тих людей, які так чинять. Він дуже рішуче сказав собі, що буде тримати твердо і стійко очі на корінцях платівок, переглядатиме назви, задоволено киватиме, порахує пошарпані і подерті обкладинки, якщо доведеться. Він триматиме свою голову опущеною.

Все це він цілком і повністю принижено не зміг зробити.

Вона втупилась на нього з такою напруженістю, що здається навряд чи помітила, що він дивиться на неї. Потім раптово похитнула головою, накинула на себе легке літнє плаття і зникла у ванній.

За мить вона з'явилась: вся усміхнена, з капелюшком, ступаючи вниз сходами з незвичайною легкістю. Це був наче характерний тільки їй танцювальний рух. Вона зрозуміла, що він помітив його і легенько схилила голову на бік.

— Подобається? — запитала вона.

— Ти виглядаєш розкішно, — сказав він, бо це було насправді так.

— Хмммм, — сказала вона, наче він не відповів на питання.

Фенчьорч закрила парадні двері, які залишались відчиненими весь цей час, і озирнулась по кімнаті, перевіряючи чи все на місці і зможе подбати про себе поки її не буде. Артур прослідкував за її поглядом, і поки він дивився в іншу сторону вона дістала щось із шухляди і поклала в полотняну сумку, яку взяла із собою.

Він знову поглянув на неї.

— Готова?

— Ти знав,— сказала вона із загадковою посмішкою, — що зі мною щось не так?

Її прямота спіймала Артура непідготовленим.

— Ну, — почав він, — я чув щось незрозуміле типу…

— Мені цікаво скільки ти знаєш про мене, — сказала вона. — А якщо ти чув звідти, звідки я думаю, то це неправда. Рассел один з тих людей, які вигадують різні нісенітниці, бо не можуть змиритися з реальним станом речей.

Приступ тривоги прокотився Артуром.

— А, що ж тоді правда? — запитав він. — Можеш мені розповісти?

— Не переймайся, — запевнила вона, — нічого поганого. — Просто дещо незвичне. Дуже-дуже незвичне.

Вона торкнулась його руки, а потім нахилилась і легенько поцілувала його.

— Мені дуже цікаво, — сказала вона, — чи ти здогадаєшся, що це цього вечора.

Артур відчував: якщо його зараз стукнути пальцем то він задзвенить глибоким розлитим дзвоном наче сірий акваріум, якого він отримав невідомо від кого.

Розділ 19

Форд Префект був роздратований тим, що його постійно будив звук пістолетних пострілів.

Він зісковзнув на люк, що вийшов з ладу, якого пристосував собі у якості ліжка, відімкнувши ту частину машинерії, яка шуміла найбільше і зробивши підкладку з рушників. Форд сповз по драбині і потайки пішов коридором. Настрій у нього був кепський.

Коридори були кошмаром клаустрофоба: погано освітлені, з ліхтарями, які постійно блимали і гасли. Це все через стрибок напруги який пройшовся цим шляхом через весь корабель, спричинюючи сильні вібрації і скрипучий гул.

Хоча, можливо, це не він.

Він зупинився і виглянув з-за стіни, коли щось схоже на маленький срібний дриль, пропливло повз з несамовитим виском.

Це також не те.

Він мляво проліз через двері і опинився у більшому коридорі, який все одно був погано освітлений.

Корабель хитнуло. Його і раніше постійно похитувало, але цей раз був потужніший. Невеликий загін роботів пронісся повз спричинюючи жахливий стукіт.

Все одно не те.

З одного кінця коридору поповз їдкий дим, тому він пішов у іншому напрямку.

Він минув цілий ряд наглядових моніторів вмонтованих в стіну і закритих ззовні загартованим, проте все одно погано прикріпленим, плексигласом.

На одному з них з'явилась жахлива зелена луската фігура рептилії, яка щось з запалом розповідала про Єдину Передавальну Систему Голосування. Важко було сказати чи він за, чи проти неї. Але одне було зовсім очевидно — він дуже сильно за неї переживав. Форд вимкнув звук.

І це все одно було не те.

Він пройшов повз ще один монітор. Той показував рекламу якоїсь брендової зубної пасти, яка безсумнівно дасть вам змогу почуватися вільно аби лише ви її використали. Її супроводжувала бридка ревуча музика, але це все одно не те.

Він підійшов до іншого, набагато більшого тривимірного екрану, який слідкував за зовнішньою частиною величезного срібного Заксізіанського корабля.

Поки він спостерігав, тисячі страшенно озброєних Зірзлянських роботичних крейсерів зблиснули пролітаючи через тінь супутника.