Дерсу Узала - Сторінка 13

За їхнім переказом, це був велетень. Одного разу він ввійшов у воду і почав кричати, що нічого не боїться. В цю мить господар морів Тему перетворив його в камінь. Од ваги він почав загрузати в землю і опускатися чимраз нижче. Років п'ятдесят тому ще було видно його плечі, а тепер над водою лишилася тільки голова. Інколи велетень ворушиться; тоді здригаються і стогнуть прибережні сопки.

Від гирла річки Білімбе до Ко-нора дванадцять кілометрів по прямій лінії. В цей день, незважаючи на гарну погоду, ми пройшли небагато. На бівуак стали біля невеликої річки Сюрігчі. Нижня її частина заболочена, а верхня вкрита гаром. Тут колись був чудовий ліс. Недавня повідь розмила обидва береги річки.

Недалеко від бівуаку Дяков знайшов кістяки двох оленів, що сплуталися рогами. Я пішов у тому напрямі і незабаром справді побачив на землі кістки ізюбрів. Видно було, що над трупами добре попрацювали і птахи, і хижі звірі. Особливо цікаві були голови тварин. Під час бійки олені так зчепилися рогами, що вже не могли розійтись і загинули від голоду, Стрільці пробували розчепити роги: шість чоловік (по три з кожного боку) не могли цього зробити. Можна собі уявити, з якою силою бились ізюбри! Мабуть, при ударі роги роздались і взяли тварин у смертельні обійми. Хоч мули наші були перевантажені, а проте я вирішив доставити цю рідкісну знахідку до першого населеного пункту і там лишити її на схов у китайців.

Вночі, перед світанком, — мене розбудив , вартовий і доповів, що на небі видно "зірку з хвостом". Спати не хотілось, я залюбки одягнувся і вийшов з намету. Ледь сутеніло. Нічний туман зник, і тільки на вершині гори Же-Зіезняк висіла біла хмаринка. Приплив був у повному розпалі. Вода в морі піднялась і затопила значну частину берега. До сходу сонця було ще далеко, але зорі вже мерхли. На сході, низько над обрієм, було видно комету. Вона мала довгий хвіст.

Незабаром усі попрокидались і почали міркувати, що віщує ця небесна мандрівниця. Вирішили, що вона спричинилася до недавньої поводі, а Чжан Бао сказав, що в тій стороні, куди прямує комета, буде війна. Дерсу мовчав. Завваживши це, я спитав його, що думає він про комету.

— Його так сам постійно по небу ходи, людям ніколи заважай нема,— відповів гольд байдуже.

При всьому своєму антропоморфізмі він мав слушність і бачив речі такими, які вони є насправді.

Але ось на сході заяснів світанок, і комета зникла. Нічні тіні в лісі розсіялися: по всій землі розлилося сірувато-синє світло ранку. І раптом яскраве сонячне проміння вирвалося з-під обрію і зразу освітило все море.

— Дерсу,— запитав я гольда,— що таке сонце?

Він здивовано подивився на мене і в свою чергу запитав:

— Хіба ти його ніколи не бачив? Подивись! — І показав рукою на сонячний диск, що саме піднявся над обрієм.

Усі засміялись. Дерсу залишився невдоволений: як можна запитувати людину, що таке сонце, коли це саме сонце стоїть перед очима? Він сприйняв це, як глузування.

Ми встали рано і тому рано вирушили з бівуаку. Стежка, як і раніше, йшла берегом моря. Після річки Сюрігчі на значній відстані йдуть метаморфічні глинисті сланці.

Із малих річок тут найцікавіша річка" Конор. Завдовжки вона близько десяти кілометрів і складається з двох річок, які зливаються в одну: великої — Лівої і меншої — Правої. Свій початок річка Конор бере у тому ж гірському вузлі (гори Туманна і Дромадер), де й початок річки Забутої (притока річки Білімбе). Долина Конору здебільшого болотиста, вкрита листяним рідколіссям; річка маловодна, але течія досить бистра. Біля гирла поділяється на два рукави, що течуть по . глибоких міжгір'ях. По боках їх піднімаються морські берегові тераси, як наслідок від'ємного руху берегової лінії,

Трохи відпочивши на Конорі, ми знову рушили в дорогу.

Тут стежка є берег моря і по джерелу Ада йде в гори, далі перетинає річку Чурігі й тоді виходить в долину річки Сяо-Кеми, яку на морських картах названо Сакхомою.

На Сяо-Кемі, за півтора кілометра від моря, жив старообрядець Іван Бортников. Сім'я його складалася з цього, його дружини, двох дорослих синів і двох дочок. Треба було бачити, який переляк викликала в них наша поява! Захопивши дітей, жінки вбігли * в хату і замкнулися на засувки. Коли ми проходили мимо, вони злякано виглядали у вікна і одразу ховалися, тільки-но зустрічалися з ким-небудь очима. Пройшовши ще з півкілометра, ми стали бівуаком на березі річки, у старому липовому гаї.

Сьогодні цілий день у повітрі була якась імла. Вона поволі згущалася. Після полудня в ній потонули далекі гори. Барометр стояв на 757 мм при +14,5° С. На західній частині неба весь час висіла темна хмара з різко окресленими краями. Вітер був нерівний: то ставав поривчастий, то зовсім спадав. У ту хвилину, коли сонце сховалося за хмарами, краєчки їх почали світитися, наче ті хмари були з розплавленого металу.

Минуло кілька хвилин, і раптом із-за хмар по жовто-зеленому тлі неба віялом звелися три пурпурових промені. Це явище тривало не більше двох хвилин. Потім промені стали блякнути, і хмара почала швидко застилати небо.

Я гадав, що на другий день, 26 серпня, буде негода. Але мої побоювання виявилися даремними. На ранок небо очистилось, і день був зовсім ясний.

Старовіри Бортникови жили заможно, державних повинностей не знали, землі обробляли мало, рибалили та со-болювали і на своє тутешнє перебування дивились як на тимчасове. Вони не хотіли, щоб ми йшли в гори, і неохоче розповідали нам про околиці.

Річка Сяо-Кема утворюється від злиття двох річок: Горілої, довжиною п'ятнадцять, і Сакхоми, довжиною двадцять — двадцять п'ять кілометрів. Зливаються вони недалеко від моря. Тут долина ширшає і по боках її оточують невисокі сопки, які складаються переважно з базальтів, що мають яскраво виявлену флюїдальну структуру і листу-вату сфероїдальну окремість.

Під час недавньої поводі вода дуже розмила русло річки і скрізь проклала нові протоки. Місцями видно було, що вона текла просто долиною, заносячи родючу землю піском і галькою. Біля гирла всі протоки знову сходяться в одне місце і утворюють щось схоже на довгий затон.

Сьогоднішня вечірня заграва була знову дуже цікава і вражала різноманітністю барв. Крайній обрій був багровий, небосхил оранжевий, потім жовтий, зелений і в зеніті мутно-блідий. Це була павутина перистих хмар. Потроху вона згущалась і нарешті перетворилась у шаруваті хмари. Годині о десятій вечора за нею сховалися останні зорі. Почав падати барометр.

Уранці мене розбудив шум дощу. Одягнувшись, я вийшов надвір. Хмари, що низько бігли над землею, рвучкий вітер і дощ нагадали мені бурю на річці Білімбе. Протягом ночі барометр упав на 17 мм. Вітер кілька разів змінював свій напрям і надвечір перетворився в справжній шторм.

В цей день попрацювати не пощастило. Намет з такою силою термосило, що здавалось, ось-ось його зірве вітром і понесе в море. Десь о десятій вечора негода почала вщухати. На світанку дощ перестав, і небо очистилось.

28, 29 і ЗО серпня ми присвятили оглядові річки Сяо-Кеми. На цю екскурсію я взяв з собою Дерсу, Ариніна, Сабітова і одного мула. Маршрут намітив по річці Сак-хомі до верхів'я і назад до моря по річці Горілій. Стрільці з в'ючним мулом мали йти з нами, поки буде стежка. Далі ми, взявши торбинки, підемо самі, а вони тією ж дорогою повернуться назад.

' Годині о восьмій ранку ми вирушили з бівуаку.

Стежка починається від будинку старовіра і йде лівим берегом річки. Рельєф тут — горби з довгими пологими схилами. Розкидані по долині річки, густо зарослі ліщиною горби чергуються з болітцями і кам'янистими ділянками без рослинності. Між ними річка проклала собі багато проток. Після недавнього дощу вони всі були переповнені водою. Ці пологі косогори — не що інше, як розмиті річкові тераси, вкриті рідколіссям з дуба, бархату, клена, чорної берези, тополі, береста і липи віком од 150 до 200 років.

Як і скрізь, густе підлісся в долині Сакхоми складається із заростей калини, таволги і леспедеці. Серед чагарників знайшов . собі притулок охотський хміль із зимуючим одерев'янілим стеблом, повісивши на деревце, що росте поблизу, своє чіпке плетиво з білим пушком, наче в кульбаби. В іншому місці тонкі довгі віти ломиноса з дрібними білими квітками зовсім обплутали кущ шипшини. Тут же із заростей зводила свою чудову голівку розкішна зозу-лйнцева любка, а поряд з нею — отруйна чемериця, яку легко впізнати по плойчатих "Грубих листках і шапці білих квітів, тепер уже бурих і засохлих.

По дну довгих балок, що прорізують тераси в напрямі, перпендикулярному до лінії тальвега долини, течуть невеликі звивисті струмки. Біля їхніх річищ кущі зникають, натомість появляються очерети і звичайний полин заввишки з сажень, відвойовуючи один у одного відкриті й сухі місця.

Мул, якого взяли з собою Аринін та Сабітов, виявилося, був лінькуватий, і через це стрільці весь час од нас відставали. Тож ми з Дерсу повинні були зупинятися й очікувати їх. На одній із зупинок ми домовилися з ними, що в .тих місцях, де стежка буде розділятися, ми ставитимем сигнали. Вони вкажуть їм, куди треба йти. Стрільці зосталися поправляти сідла, а ми рушили далі.

Річка Сакхома біля гирла має завширшки шість — вісім і завглибшки не більше одного-гіівтора метра. Трохи вище від того місця, де вона з'єднується з річкою Горілою, долина звужується. З правого боку здіймаються високі гори, порослі густим мішаним лісом, а ліворуч тягнуться розмиті тераси з листяним рідколіссям.

Тут стежка вперше розійшлась: одна пішла вгору по річці, друга кудись праворуч. Треба було виставити умовний сигнал. Дерсу взяв паличку, застругав її і встромив у землю; поряд з нею він устромив лозину, зігнув її і надламаний кінець спрямував у той бік, куди треба йти. Встановивши сигнали, ми пішли далі, цілком певні, що стрільці зрозуміють наші знаки і підуть як треба. Пройшовши кілометрів два, ми зупинились. Щось, не пам'ятаю вже, мені знадобилось у в'юках. Ждали ми ждали стрільців, але не діждались і повернули назад, їм назустріч. Хвилин через двадцять ми були там, де розгалужується стежка. З першого ж погляду стало зрозуміло, що стрільці не помітили нашого сигналу і пішли іншою дорогою. Дерсу почав лаятися.

— Які люди! — говорив він спересердя.'— Так ходи, го-.

ловою хитай, все одно, як діти.