Дорога в нікуди - Сторінка 24

Петвек видав умовний свист.

— Що привіз? — крикнув чоловік з низького борту пошарпаного двощоглового судна.

— Я привіз одного твого знайомого! — крикнув Петвек і, поки Давенант прибирав вітрило,

продовжував пояснювати: — Зі мною Гравелот. Треба буде перестрибнути йому в Покет. Ось і усе.

Всі берегові контрабандисти добре знали Давенанта, так як рідкісний місяць не заходили в "Суходіл і море" і неодноразово намагалися пристосувати готель для своїх цілей, але, як не вигідні були їх пропозиції, Давенант завжди відмовлявся. На такому ремеслі його характер, що захоплюється миттєво, скоро поклав би кінець свободі і життю цього чоловіка, який свідомо став вигнанцем, так як життя ловило його зі зброєю в руках. Він не був любимий нею. Хоча Давенант ухилився від пропозицій широко розгалуженої, могутньої організації, контрабандисти поважали його і були навіть прив'язані до нього, так як він часто дозволяв їм радитися в своєму готелі. Отже, Давенант зустрів нових осіб і, пройшовши в маленьку каюту шкіпера Тергенса, скоро побачив себе оточеним слухачами. Петвек коротко розповів справу, але вони бажали дізнатися подробиці. Їхнє ставлення до Давенанта було того роду доброзичливо-поблажливим ставленням, яке виявляють люди до тих, хто стоїть вище їх, якщо той діє з ними в рівних умовах і однаковому становищі. При відсутності симпатії тут недалеко до усмішки; в даному ж випадку контрабандисти визнавали втечу Гравелота більше дивною, ніж серйозною справою. Не приховуючи співчуття до нього, вони всіляко підбадьорювали його і жартували; їх тішило, що Гравелот обійшовся з Ван-Конета, як з п'яним візником.

— Однак, — сказав Тергенс, — Гравелот не полетів по повітрю, прикордонники це знають,

вони обнишпорили весь берег, і, я думаю, нам пора тягнути якір на борт.

— Як же бути з Нікльсом? — запитав боцман гетри.

Йшлося про контрабандистів, який пішов у село до коханої на термін до шести годин ранку. О сьомій "Ведмедиця" повинна була почати плавання, але тепер виник інший план.

Тергенс боявся залишатися, так як прикордонники, виїхавши на паровому боті уздовж скель, легко могли заарештувати "Ведмедицю" з її вантажем, що складався з фарб, тхорячих кистей, духів і ґудзиків.

— Не думав нині плисти на "Ведмедиці", — сказав Петвек боцману. — Раз я тут, я поїду. Мені набридло стирчати в Латрі. На цьому тижні великих справ не передбачається. Там є Блек і Зуав, їх двох вистачить, в разі чого. Гетрах, пишіть Нікльсу записку, я візьму шлюпку, повезу записку в дупло. Нікльс прочитає, заспокоїться.

Взявши записку, Петвек пішов, після чого інші контрабандисти мало-помалу очистили каюту, що служила одночасно їдальнею. Гетрах спав на столі, Тергенс — на лаві.

Поки Петвек їздив до берега, Тергенс відкрив внутрішній трюмовий люк і зі свічкою пройшов туди, щоб вказати Давенанту місце його ночівлі. Перевернувши близько підстави щогли ряд кип і ящиків, Тергенс влаштував ліжко з тюків, на неї шкіпер кинув подушку і ковдру.

— Не паліть тут, — попередив Тергенс втікача, — пожежа в море — справа сумна.

Втім, я вам принесу тарілку для недопалків.

Він притягнув олов'яну тарілку, глухий ліхтарик, пляшку горілки. Давенант опустився на ложе і прийняв напівсидяче положення. Йдучи, Петвек дав йому шість сигар, так що він був забезпечений для комфортабельного нічлігу в плаванні. Сьорбнувши горілки, Давенант закурив сигару, струшуючи попіл в тарілку, яку тримав на колінах зверху ковдри.

Хлопчик ще міцно сидів в досвідченому, бувалому господарі готелю; йому подобався запах трюму — сируватий, смолистий; напівсвітло ліхтаря серед товарів і біг збудженої думки в рамі з бортів і снастей, десь між мисом "Ченця" і мілинами Грінленду.

Тим часом чувся голос Петвека, який повернувся, і стукіт кабестану, що волік якір наверх. Заскрипіли блоки вітрил, що встановлюються; верхні реї піднялися, парусина обтяжилась вітром, і всі розбрілися спати, крім Гетраха, що став до керма, та Тергенса і Петвека, що влізли з каюти в трюм, щоб поговорити перед сном. Гості сіли на ящиках і приклалися до пляшки, після чого Петвек сказав:

— Ніяк не можна було заховати вашу човен на березі. Прикордонники могли його знайти і дізнатися про нашу стоянку. А тут гарне сполучення з нашою базою. Я відвів човен за каміння і пустив її по вітру. Що робити!

Давенант спокійно махнув рукою.

— Якщо я буду живий, — човен буде, — сказав він фаталістично. — А якщо мене вб'ють, то не буде ні човна, ні мене. Так ми вже пливемо, Тергенс?

— О так. Якщо вітер буде стійкий — південний південний схід, — то післязавтра до світанку прийдемо в Покет.

— Не в гавань, сподіваюся?

— Ха-ха! Ні, не в гавань. Там за милю від міста є так звана Толкова бухта.

У ній треба вивантажити.

— Знаю. Я бував там. Коли бігав ще босоніж, — сказав Давенант.

— Ви народилися в Покеті? — скрикнув Петвек.

— Ні, — відповів з обережності Давенант, — я був проїздом, з батьками.

— Дивний ви чоловік, — сказав Тергенс. — Йдете ви, як і ми, без вогнів, сигналів. — Ніхто не знає, хто ви такий.

— Ви були б розчаровані, якби дізналися, що я — син дрібного адвоката,

— відповів Давенант, сміючись над допитливим і зацікавленим виразом обличь колишніх своїх клієнтів, — а тому я вам повідомляю, що я незаконний син Едісона і принцеси Аустерліц-Ганноверської.

— Ні, справді ?! — сказав Петвек.

— Ну, залиш, — зауважив Тергенс, — справа не наша. Так ви думали, що Ван-Конет буде з вами битися?

— Він повинен був битися, — серйозно сказав Давенант. — Я не знав, який це негідник. Адже є ж сміливі негідники!

— Цікаво дізнатися, хто цей тип, який залишив вам ящики, — сказав Петвек. —

Який він собою?

Давенант ретельно описав зовнішність шахрая, але контрабандисти нікого не могли підібрати до його опису з тих, кого знали.

— Що ж ... Подавати в суд? Так вас негайно заарештують, — сказав Тергенс.

— Це вірно, — підтвердив Давенант.

— Ну, так як ви будете діяти?

— Знаєте, шкіпер, — з хвилюванням відповів Давенант, — коли я доберуся до Покета, я, може бути, знайду і заступників і способи зарадити справу широкого розголосу.

— Якщо так ... Звичайно.

Тергенс і Петвек сиділи з Давенантом, поки не докінчили всю пляшку. потім Тергенс відправився змінювати Гетраха, а Петвек — до матросів, грати в карти. Давенант скоро після того заснув, іноді повертаючись, якщо ребра тюків дуже тиснули боки.

Майже весь наступний день він провів в лежачому положенні. Він лежав у каюті на лаві, тут же обідав і снідав. "Ведмедиця" йшла по рівній хвилі, з попутним вітром, тримаючись, про всяк недобрий випадок, близько до берега, щоб екіпаж міг втекти після того, як дозорне судно або міноносець просигналізують зупинитися. Однак, крім одного пакетбота і двох вантажних шхун, "Ведмедиця" не зустріла судів за цей день.

Вже стало темніти, коли на траверсі заблищали вогні Покета, і "Ведмедиця" пішла від берега у відкритий океан, щоб уникнути складних зустрічей.

Коли настала ніч, судно, обігнувши зону порту, рушило знову до берега, і

незначна качка дозволила екіпажу грати в "ластівку". Давенант взяв участь

в цій забаві. Грали всі, не виключаючи Тергенса. На шканці встановили порожній ящик з круглим отвором, виконаним в його дошці; кожен гравець отримав три цвяхи з відпиляними капелюшками; вигравав той, хто міг з трьох раз один кинути цвях крізь вузький отвір в ящику на відстані чотирьох кроків. Ця важка вправа мала своїх рекордсменів. Так, Петвек потрапляв частіше за інших і з задоволеним виглядом клав ставки в кишеню.

Чим ближче "Ведмедиця" підходила до берега, тим заклопотаніше ставали лиця контрабандистів. Ніколи вони не могли впевнено сказати, яка зустріч чекає їх на місці вивантаження. Як би добре і обдумано не був обраний берегової пункт, які б надійні люди не ховалися серед скель, очікуючи прибуття судна, щоб вивантажити контрабанду і відвезти її на підводах до відмінно обладнаних таємних складів, ризик був завжди. Причини небезпеки корінилися у відносинах з берегової вартою і зміни в її складі. Тому, як тільки зник за мисом Покетський маяк, гра припинилася і всі одинадцять осіб, що були на борту "Ведмедиці", оглянули свої револьвери.

Тергенс поклав на трюмовий люк вісім гвинтівок і роздав патрони.

— Не турбуйтеся, — сказав він Давенант, запитально глянув на нього, —

така історія у нас звична справа. Треба бути завжди готовим. Але рідке доводиться стріляти, хіба лише в крайньому випадку. За стрілянину можуть повісити. Однак у вас є револьвер? Краще не стріляйте, а то при вашій влучності не минути вам каторжного заслання, якщо не гірше чого. Ви просто наш пасажир.

— Це так, — сказав Давенант. — Однак у мене немає ганебного наміру відсиджуватися за вашою спиною.

— Як знаєте, — зауважив Тергенс на вигляд байдуже, хоча тут же пішов і сказав

боцману про слова Гравелота. Гетрах запитав:

— Так?

Вони схвально усміхнулися, більше не кажучи нічого, але залишилися з приємним почуттям. В уяві їм доводилося битися частіше, ніж насправді.

Тим часом кілька пляшок з горілкою переходило з рук в руки: готуючись до висадки, контрабандисти накачувалися для хоробрості, вірніше — для спокою, так як всі вони були далеко не боягузи. Тільки тепер стало всім чітко відчутно, що вантаж вартістю в двадцять тисяч фунтів обіцяє всім солідний заробіток. "Ведмедиця" повернула до берега, невидимого, але чутного по шереху прибою; вітер впав. Матроси прибрали вітрила; судно на одному клівері підтяглося до невиразним пагорбам з ледь помітною перед ними пінистої лінією піску. Сплеснув тихо відданий якір; клівер впав, і на воду осіла з талей шлюпка. У неї сіли четверо: Давенант, Гетрах, Петвек і шістдесятирічний сивий контрабандист Утлендер. Як тільки підгорнули до берега, стало ясно, що на берету нікого немає, хоча повинні були зустріти свої.

— Ну, що ж вам робити тепер? — сказав Петвек Давенанту, вискакуючи на пісок разом з ним. — Ми тут залишимося. Я піду шукати наших хлопців, які, мабуть, заснули неподалік в одному будинку, а вам дорога відома: через пагорби і направо, ніяк не зіб'єтесь, прямо вийдете на шосе.

Контрабандист був уже стурбований своїми справами. Гетрах нетерпляче чекав його, щоб йти. Давенант, надзвичайно задоволений благополучним результатом плавання, теж хотів йти, навіть пішов, — як він і всі інші зупинилися, почувши плескіт весел між берегом і "Медведицею".