Дорога в нікуди - Сторінка 27

Ворота і передній фасад в'язниці були звернені до довгого одноповерхового будинку, який лежить навпроти неї і заселеному тюремними службовцями та конвойними; через будинок від казарми ряд будівель замикала бакалійна лавка з двома вікнами та дверима між ними, що мала клієнтурою майже єдино в'язнів і тюремників.

Вранці сторожа за особливими списками закуповували в крамниці на гроші заарештованих, що зберігаються в конторі тюрми, різні продукти, які дозволялися тюремної інструкцією. траплялося, що в булці опинявся пакетик кокаїну, опію, в хлібі — колода карт, в дині – флакон спирту, але сторожа, які обмірковували доставку цих заборонених речей, діяли згідно, а тому ніхто не тягнув до суду ні господаря крамниці, ні наглядачів. Дві камери, відведені для контрабандистів, були завжди сповнені. Ця публіка, маюча пристойні кошти, не відмовляла собі в задоволеннях. Крім того, контрабандні ватажки, що становлять щось на кшталт незмінюваного міністерства, завжди мали серед наглядачів віддану людину, педанта тюремного режиму щодо всіх ув'язнених, крім своїх. Якщо чоловік цей попадався при винесенні листів або

влаштуванні втечі, — його негайно замінювали іншим, діючи як підкупом, так і шантажем чи протекцією різних знайомств. Таке таємне життя в'язниці нічим на погляд не відбивалася на офіційній стороні справи; зміна чергувань, варт, години прогулянок, канцелярська звітність і зв'язок слідчої влади з тюремною адміністрацією текли з виразністю військової служби, та арештант, позбавлений корисних зв'язків у в'язниці або поза нею, навіть не підозрював, які справи може вести чоловік, який сидить з ним поруч, у сусідній камері.

Вид на в'язницю зверху представляв квадрат стін, посередині якого стояв менший квадрат. Він був удвічі вище стіни. Цей чотириповерховий корпус охоплював внутрішній двір, куди були звернені вікна всіх камер. Зовні корпусу, крім вікон канцелярії в нижньому поверсі, не було по стінах будівлі вікон і ніяких отворів. В'язниця нагадувала більше форт, ніж будинок. До зовнішній стороні, праворуч від воріт, примикала зсередини огорожі одноповерхова будівля лазарету; наліво від воріт перебував будинок начальника в'язниці, оточений газоном, клумбами і тінистими деревами; крім того, жива огорожа кучерявих троянд прикрашала будинок, роблячи його особливим світом тихого сімейного життя на території пекла.

За той час, поки "Ведмедиця" йшла в Покет, нога Давенанта розпухла, і його після нескладних формальностей замкнули в лазарет. Решту повели в корпус. Прощаючись із Гравелотом, контрабандисти так виразно кивнули йому, що він зрозумів їхню думку про свою долю і бажання його підбадьорити, — в їх руках були можливості влаштувати йому якщо не втечу, то зв'язок із зовнішнім світом. Був вже ранок — десять годин. В амбулаторії тюремний лікар перев'язав Давенанту ногу, прострілену наскрізь, з контузією сухожилля, і він був поміщений в одиночну камеру, де груба лікарняна обстановка, яку

блідо осяває зафарбоване білою фарбою вікно, пахла ліками. Решітка, товщиною придатна для тигра, закривала вікно. Давенант, скинувши свій одяг, одягнувся в тюремний бушлат і ліг; його думки впали. Він був в самому серці зупинки руху життя, в мертвій точці осі колеса буття, яке взагалі-то шалено обертається. Сторож приніс молоко і хліб. Курити було заборонено, проте на питання Давенанта про куріння наглядач сказав:

— Почекайте трохи, потім переговоримо.

Від цих порожніх слів, що означають, можливо, не більше, як дозвіл курити, пускаючи дим в якусь віддушину, Давенант трохи розвеселився і при появі військового слідчого, який відає справами контрабанди, сів на ліжку, готовий боротися відповідями проти питань.

Увійшовши в камеру, слідчий з цікавістю глянув на Давенанта, чекаючи, згідно з попередніми даними, побачити зухвалого, каторжного типу бійця, і був здивований зовнішністю ув'язненого. Цей чоловік, що світло і задумливо дивиться на нього, менш всього підходив до стін сумного місця. Однак за його приємною зовнішністю стояла нічна справа, ще небувала за кількістю жертв. І так солдати, які зостались живими, були здивовані його влучністю, забувши, що стріляв не він один, що головним чином звинувачували його. Слідчий поклав портфель на лікарняний стіл і, підсунувши табурет, сів, готуючи механічне перо. Це був дебелий, кремезний чоловік з уникаючим поглядом сірих очей, іноді напівприкритих, іноді розкритих широко, яскраво і спрямованих із зухвалою силою, розрахованою на збентеження. Таким прийомом слідчий як би хотів сказати: "Відмовки марні. Дивитися так, прямо і строго, можу тільки я, прозріваючи всякий рух думки ". Серед утіх, що доставляються собі фахівцями різного роду, чималу роль відіграє прийом пози — забава, потрібна їм як з метою самоповаги, так і з естетичних міркувань; все це здебільшого невинно, однак в обстановці допиту для розумного в'язня шляхом струмів, випромінюваних дрібницями, дає часто вказівку, як треба себе вести.

Напружена розмова звучить природніше всього, якщо випробувана особа зайнята чимось стороннім допиту. Давенант взяв кружку з молоком, став їсти хліб і пити молоко, водночас відповідаючи чиновнику.

— Приступимо до допиту, — почав слідчий, заносячи перо над папером і дивлячись на руку з кухолем. — Відповідайте, нічого не приховуючи, не прагніть зам'яти яку-небудь обставину. Якщо винні, негайно зізнайтеся в усьому, цим ви полегшите вашу долю. Як вас звати?

— Джемс Гантрей.

— Вік?

— Двадцять шість років.

— Ваша професія? Контрабандист?

— Ви помиляєтесь. Я не контрабандист. Слідчий значно подивився на Тіррея, схопив пальцями підборіддя, напружився і, несподівано встав, підійшов до дверей навшпиньки. Потім він кивнув сам собі, заспокоєно рушив рукою і повернувся з посмішкою.

— Ніхто не підслуховує, — сказав слідчий, сідаючи і привітно поглядаючи на

здивованого Давенанта. — Не бійтеся мене. Я — член вашої організації. викладіть самим докладним чином історію сутички, щоб я мав можливість зважити докази, висунуті митницею, і, разом з вами, обговорити характер захисту.

— Відвертість за відвертість, — сказав Давенант. — Ви — не слідчий, а я – не контрабандист; крім того, у мене в руках навіть не було зброї, коли прикордонники захопили "Ведмедицю".

— Ви не стріляли?

— Звісно. Я не вмію стріляти.

— Дивно, що ви не вірите моїм словам, — сказав слідчий. — Час минає, і Тергенс прямо доручив мені допомогти вам.

— Гаразд, — сумно засміявся Давенант, — забудемо про погану гру. Прошу вас,

продовжуйте допит.

Слідчий примружився, посміхнувшись гордовито і самолюбно, як поганий артист, що ставить свою думку про себе вище натовпу, і змінив тон.

— Ув'язнений, який іменує себе "Джемс Гантрей", ви звинувачуєтеся в збройному опорі митному нагляду, наслідком чого було нанесення смертельних вогнепальних поранень наступним посадовим особам ...

Він перерахував убитих, приводячи ім'я кожного, потім продовжував:

— Крім того, ви звинувачуєтеся в провезенні контрабанди і в спробі реалізувати вантаж на території порту, що знаходиться під охороною і дією законів військового часу, що підлягає компетенції і розгляду військового суду в місті Покет. Чи визнаєте ви себе винним?

При згадці про військовий суд Давенант зрозумів, що йому загрожує смертна кара.

Побоюючись Ван-Конета, він вирішив приховати істину і розкрити її тільки на суді, що, на його думку, призвело б до перегляду справи щодо нього; тепер було передчасно говорити про події в "Суші і морі". Трохи подумавши, Давенант відповів слідчому так, щоб заручитися прихильністю суду на свою користь:

— Буде потрібно трохи арифметики. Я не заперечую, що стріляв, не заперечую, що був на судні "Ведмедиця", хоча з причин, що не відносяться до контрабанди. Я стріляв ... У мене було сім патронів в револьвері і дев'ять гвинтівочних патронів; я знаю це тому, що, взявши гвинтівку Утлендера, негайно зарядив магазин, що вміщає, як вам відомо, дев'ять патронів, — їх мені дав сусід по човну. Отже, я пам'ятаю, що кинув один патрон, що залишився, у воду, — він мені заважав. Таким чином, дев'ять і сім — рівно

шістнадцять. Я можу взяти на свою відповідальність шістнадцять митників, але ніяк не двадцять чотири.

— Мабуть, ви хороший стрілок, — зауважив слідчий, закінчуючи записувати

показання. — Що було причиною вашої участі в збройному зіткненні?

Давенант нічого не відповів.

— Тепер поясніть, — сказав слідчий, вельми задоволений точністю відповіді про стрільбу, — поясніть, які причини змусили вас приєднатися до

контрабандистів?

— Про це я скажу на суді.

Слідчий спробував вивідати причини відмови говорити, але Давенант рішуче

чинив опір і тільки додав:

— На суді стане відомо, чому я не можу сказати нічого про це тепер.

Чиновник закінчив допит. Давенант підписав свої зізнання, і слідчий пішов,

надзвичайно зацікавлений особистістю арештанта, так не схожого ні на

контрабандиста, ні на злочинця.

Наглядач, що випустив слідчого, замкнув камеру, але через кілька хвилин знову вставив в замок ключ і, сунувши Тіррею невеличкий пакунок, сказав:

— Дим у кватирку.

Він вибіг, негативно хитаючи головою в знак того, що ніколи говорити. Тіррей побачив п'ять фунтів грошей, трубку і жменю тютюну. Сховавши під подушку тютюн, він відкрутив мундштук. У каналі ствола була всунута записка від Тергенса: "Тримайтеся, почав оглядатися, зробимо, що буде можливо. Торг. "

Глава VII

З настанням ночі крамар закрив двері зсередини на болт, після чого вийшов чорним ходом через маленький двір, захаращений порожніми ящиками і бочонками, і повісив на двері зовні замок, але не повернув ключа. До крамаря підійшов високий чоловік в солом'яному капелюсі і накинутому на плечі коломянковим піджаку. З-за шкіряного поясу цієї людини стирчала мідна рукоятка ножа. Чоловік була худий, рябий, з суворим поглядом і у відмінному настрої, так як випив уже дві пляшки місцевого жовтого вина у інфернальної жінки на ім'я Катрін Руда, що жила неподалік; тепер він хотів пригостити Катрін на свій рахунок.

— Дядечко Стомадор, — сказав контрабандист, ніжно чухаючи крамаря за вухом, а потім безцеремонно кладучи лікоть йому на плече і рука в боки, як робив це в сценах з Катрін, — почекайте рахувати касу.

— Від вас нестерпно пахне цибулею, Ботредж.