Дорога в нікуди - Сторінка 28

Відійдіть без поцілунків.

— Що? А як мені бути, якщо я фатально люблю цибулю! — заперечив Ботредж, проте звільнив плече Стомадора. — У вас знайдеться для мене цибуля і дві пляшки перцівки? Цибулею я її закушую.

— А чи не час спати? — в роздумах запитав крамар. — Ще я думав переварити

варення, яке зацукрувалося.

— Ні, старий отруйник, спати шкідливо. Увійдемо, я вип'ю з вами. клянуся цією будівлею, що напроти вашої лавки, і душею бідолахи Тергенса, — мені подобається ваше таємниче, широке обличчя.

Стомадор глянув на Ботреджа, зворушливо усміхнувся, як усміхаються люди, що люблять випити в компанії, якщо підвернеться випадок, і рішуче клацнув ключем.

— Зайдемо з двору, — сказав Стомадор. — Вас, мабуть, чекає Катрін?

— Почекає, — відповів Ботредж, слідуючи за Стомадором через прохід серед ящиків до дверної щілини, яка світилася. — У мене з Катрін міцні відносини. Приємно випити з чоловіком, особливо з такою розумною людиною, як ви.

Вони увійшли під низьку стелю задньої кімнати лавки, де Стомадор жив. В ногах ліжка стояв стіл, накритий клейонкою; кілька важких стільців, рушниця на стіні, мішки в кутах, ящики з цукерками і макаронами під стіною і старовинна картина, що зображає полювання на тигра, становили обстановку цього напівсараю, нерівно вимощеного плитами жовтої цегли.

— Але тільки, — попередив Стомадор, — цибулею закушувати я забороняю: дуже смердить. Знайдемо щось краще.

Крамар пішов в темну лавку і повернувся звідти, ударившись головою об одвірок, з двома пляшками червоної перцівки, коробкою сушеної риби і кминним хлібцем; потім, склавши принесене на стіл, вийняв із стінної шафки ніж, дві вузьких склянки з товстим дном і сів проти Ботреджа, димлячи першосортною сигарою, яких багато купував за невеликі гроші у своїх приятелів контрабандистів.

Червона з блакитними кружечками хустка, якою Стомадор мав звичку обв'язувати вдома голову, одним рогом звисала на вухо, надаючи широкому, блідому від задухи обличчю старого рожевий відтінок. Сірі очі, товсті, з лукавим виразом губи, кругле, подвійне підборіддя і тупий ніс становили, в загальному, зовнішність огрядного ченця, як на картинах, де монах сидить біля бочки з кухолем пива. Фартух, зав'язаний під пахвами, засукані рукава сірої блузи, короткі темні штани і шкіряні туфлі – все було доречно на Стомадорі, все — до речі його особі. Єдино величезні кулаки цієї людини здавалися окремими голими істотами, через свою величину. Стомадор

говорив голосно, трохи хриплувато, доказуючи фразу до кінця, як закляття, і не плутав слів.

Коли перші два стаканчика пролилися в роззявлені білозубі роти, Стомадор пожував рибку і заявив:

— Якби ви знали, Ботредж, як я шкодую, що не став контрабандистом! Такий

промисел мені до душі, клянусь ростбіфом і підливою з печериць!

— Так, у нас бувають вдалі дні, — відповів, старанно очищаючи рибку, Ботредж, — зате як підуть нещастя, тоді справа погана. Ось хоча б з "Медведицею". семеро людей убито, інші сидять проти вашої лавки і міркують самі з собою: народить в день суду дружина військового прокурора або ця справа затягнеться. Кажуть, всякий такий щасливий батько ходить навшпиньки — добрий і всім шепоче: "Агу!" Я не знаю, я батьком не був.

— Дійсно, з "Медведицею" у вас крах. Я чув, що якийсь чоловік, який

їхав на "Ведмедиці" з Гертона, перестріляв мало не всю митницю.

— Так, також і сам він поранений, але не небезпечно. Це — знаєте хто? Чужий. Утримувач готелю на Тахенбакській дорозі. Джемс Гравелот.

Стомадор від подиву повалився грудьми на край столу. Стіл рушив і штовхнув Ботреджа, який здивовано відставив свій стілець.

— Як це ви красиво стрибнули! — вимовив Ботредж, притримуючи пляшку, яка закачалась.

— Джемс Гравелот ?! — скрикнув Стомадор. — Блідий, років сімнадцяти, схожий на серйозну дівчинку? Клянуся громом і ромом, ваш відповідь потрібна мені раніше, ніж ви прожуєте рибку!

— Якби я не знав Гравелота, — заперечив приголомшений Ботредж, — то я подумав би, що у Гравелота є син. З якого боку він схожий на дівчинку? Можете ви мені сказати? Або не можете? Дозвольте запитати: можуть бути у дівчинки вуса в чотири дюйми довжини, кольору сирої пеньки?

— Ви маєте рацію! — закричав Стомадор. — Я забув, що пройшло дев'ять років. "Суходіл і море"?

— Так, адже я в ній бував.

— Ботредж, — сказав після напруженого роздуму схвильований Стомадор, — хоча ми недавно знайомі, але якщо у вас є пам'ять на деякі ласки з мого боку,

вашої Катрін сьогодні доведеться чекати вас довше, ніж завжди.

Він налив, в допомогу міркування, по склянці перцівки собі і контрабандисту, який, відсьорбнувши, запитав:

— Ви турбуєтеся?

— Я віддам лавку, віддам дохід, який отримав з в'язниці, сам, нарешті, готовий сісти в в'язницю, — сказав Стомадор, — якщо за ці мої жертви Гравелот буде врятований. Як вплутався він в ваші справи?

— Це мені невідомо, а втім, можна дізнатися. Що вас підштовхнуло, батько?

— Я завжди очікую будь-яких таких речей, — таємниче сказав Стомадор. — Я чекаю їх. Я чекав їх на Тахенбакській дорозі і чекав тут. Чи не думаєте ви, що я купив цю крамничку заради однієї наживи?

— Як я можу думати що-небудь, — дипломатичне відповів зацікавлений Ботредж, — якщо всім давно відомо, що ви Стомадор, — людина бувала і, так би мовити, вищого розуму людина ?!

— Ось це я і говорю. Є вищі цілі, — серйозно відповів Стомадор. — Я передав

дев'ять років тому паскудну хатину юному волоцюзі. І він впорався з цією справою. Ви думаєте, я не знав, що незабаром відкриються рудники? Але я кинув готель, так як мав інші плани.

Говорячи так, Стомадор брехав: не тільки він, а й ніхто в околиці не міг знати

тоді, яке відкриття буде зроблено в горах випадковою розвідкою. Але, здоланий спрагою інтриги, яка творить диваків і героїв, крамар часто поводився з фактами по-дружньому.

— Цей хлопчик, — продовжував Стомадор, — жахливо зворушив мене. Тож почнемо діяти. Що ви пропонуєте?

— У якому роді?

— У сенсі встановлення зв'язку.

— Це не важко, — сказав, подумавши, Ботредж. — Однак ви повинні міцно мовчати про те, що розкажу.

— Напевно, я побіжу в тюремну канцелярію з докладним доповіддю.

— Киньте, — насупився Ботредж, — справа серйозна. В такому випадку я повинен негайно відправитися до Катрін і ...

На цьому місці мову Ботреджа перебив тихий стук у двері, що закінчився гучним оплеском долоні об дошку.

— Ясно, це — вона, — сказав Ботредж без особливого захоплення.

Стомадор відсунув засув і побачив руду молоду жінку, в розхристаній білій кофті, з яскравими плямами на щоках.

— Так що ж це? Я все одна, — сказала Катрін, ступивши до Ботреджа довгою ногою в стоптаному черевику, — а ти тут розсівся ?!

— Кет, люба, — примирливо заявив Ботредж, — я тільки що хотів йти до тебе по

важливій справі. Треба передати записку в готель. Факрегед ... Він як?

Катрін глянула на Стомадора тим диким поглядом, який вважався чарівним серед сторожів в'язниці і контрабандистів, але не з метою заманити, а лише щоб зрозуміти: чи не потішається над нею Стомадор і Ботредж.

Значно подивившись на неї в упор великими очима, Стомадор прямо опустив їй в руку два золотих, і червоні плями щік Катрін поповзли до скронь.

— Ага! — сказала вона негайно, діловито насупившись і закуривши цигарку, яка до того стирчала у неї за вухом. — Так ось що! Ну, що ж Факрегед! Він сьогодні вільний. Це не піде.

— Так думай! — скрикнув Ботредж,

— Котра година? — запитала Стомадора Катрін, сильно затягуючись і пускаючи дим через ніздрі.

— За десять хвилин опівночі, — відповів той, витягнувши з кишені великий золотий годинник.

— Опівночі у зовнішніх воріт стане Кравар, — вголос розмірковувала Катрін, беручи невипитий стакан Ботреджа. — У внутрішніх воріт стане Хуртей. — Вона випила склянку і сіла на стілець до стіни, кривлячи губи і кусаючи їх, з усіма ознаками напружених міркувань. — Пишіть записку.

Негайно відстебнувши фартух, Стомадор скинув його, витягнув з кишені блузи записну книжку, олівець і, низько схилившись над столом, почав строчити записку. Час від часу Ботредж підказував:

— Пишіть друкованими літерами. Підпис не ставите. Кому пишете, — те ім'я теж не ставите. Щоб було все зрозуміло йому і нікому іншому.

— Так, будь обережний, — підтвердила Катрін. — Звідти передамо на словах.

Спільне обговорення записки, яку Стомадор читав вголос, задовольнило всіх.

Скачавши записку в трубку, Катрін заштовхала її в волосся і попрямувала до дверей.

— В лазарет, — повільно повторила вона урок, — Джемс Гравелот. Чи не переплутали?

— Вірогідно, — заспокоїв її Ботредж, — що знаю, то знаю.

— Чекайте, — кинула вона, стріляючи білої кофтою в темну ніч.

— Звивиста жінка, — сказав Ботредж. — Якщо вона не зробить, то ніхто сьогодні не зробить. Минуло дев'ять днів, як вони заарештовані, через шість днів чергувати по лазарету буде той самий Факрегед ... так йому напередодні ми ... Зрозуміли?

Катрін вийшла на вулицю і, весь час оглядаючись, ходом заячої петлі наблизилася до залізних дверей в наскрізних залізних воротах, яскраво освітлених електричним ліхтарем. За ними стояв товстий, кремезний Кравар. Його червоне обличчя з сивими бровами показалося між залізних прутів. Впізнавши Катрін, сторож легенько свиснув від подиву.

— Як ви пізно гуляєте! — сказав Кравар, намацуючи тоном, а також в невиразний надії, що Катрін звернеться до нього з якимось проханням: ніколи він не бачив її вночі перед в'язницею.

Катрін зупинилася в тіні кам'яного стовпа тюремних воріт і приклала пальця до губ.

— Що ви все в'єтеся, що в'єтеся? — ніжно і глухо пробурмотів наглядач,

простягаючи крізь прути руку, — схопити Катрін вище ліктя. — Зі мною не поговорили ще жодного разу. Старий, так?

Кравар озирнувся на Хуртея, що стояв до нього спиною за внутрішніми воротами, і, смикнувши кашкет за козирок, поправив блискучий, лакований ремінь, який туго охоплював огрядний живіт.

-Не базікайте дурниць, — сказала Катрін, спираючись плечем об прут і посміхаючись лицем, яке розгорілося так натуральне, що Кравар почав сопіти. — Для мене, я вам скажу відверто, всі чоловіки однакові.

— Начебто? Чи так? — сказав Кравар, задумливо прикладаючи до губ борідку ключа. — Так ви йдете з побачення з "однаковим"? Або на побачення?

— Спробуйте вгадати.

— Катрін, я прийшов би до тебе завтра? Чесне слово.