Другий силует жінки - Сторінка 13

У тому місті ти проживеш десять років; якщо тобі там не сподобається, переберешся кудись-інде, але в тій самій країні. Поїдеш через Париж і чекай мене там. У Парижі я дам тобі вексель іще на шість тисяч — їх ти отримаєш по своєму поверненні, якщо точно виконаєш умови нашого договору. Я плачу тобі за те, щоб ти мовчав, як могила, про те, що робитимеш тут сьогодні вночі. З тобою, Розалі, ми домовимося так: ти отримаєш десять тисяч франків, але гроші тобі буде виплачено в день твого весілля і за умови, що ти вийдеш за Горанфло. Отож, якщо хочете, щоб ваше весілля відбулося, мовчіть. Інакше посагу вам не бачити".

"Розалі, причеши мене",— покликала пані де Мерре.

Граф спокійно ходив сюди-туди по кімнаті, поглядаючи на двері до гардеробної, на муляра й на дружину, але в його поведінці годі було помітити вияв образливої недовіри. Працюючи, Горанфло мусив зчиняти грюкіт. Пані де Мерре скористалася хвилиною, коли муляр кинув на підлогу оберемок цегли, а чоловік відійшов у протилежний кінець кімнати, й прошепотіла Розалі:

"Отримаєш тисячу франків ренти, моя люба, якщо зумієш шепнути Горанфло, щоб він залишив унизу щілину.— Потім спокійно промовила на повен голос:— Іди-но поможи йому!"

Подружжя де Мерре просиділи мовчки весь той час, поки Горанфло замуровував двері. З боку чоловіка ця мовчанка була умисною: він не хотів дати дружині нагоду кинути якусь фразу з подвійним змістом. А пані де Мерре мовчала з обачності, а може, з гордості. Коли стіна піднялася до половини, хитрий муляр скористався миттю, коли пан де Мерре обернувся до нього спиною і розбив киркою скло в одній стулці дверей — з цього пані де Мерре зрозуміла, що Розалі переказала її слова Горанфло. І тоді всі троє побачили похмуре смагляве обличчя чорноволосого незнайомця з палахкотючим поглядом. Перш ніж її чоловік обернув голову, бідолашна жінка встигла кивнути ув'язненому, ніби кажучи: "Надійтеся!"

О четвертій годині, щойно почало розвиднятися (а був вересень), муляр закінчив роботу. Він залишився під наглядом Жана, а пан де Мерре ліг спати у кімнаті дружини. Встаючи вранці з постелі, він безтурботно вигукнув:

"А чорт! Мені ж треба сходити в мерію взяти паспорт".

Він надів капелюха, ступив три кроки до дверей, але вернувся й узяв розп'яття. Дружина затремтіла від радості. "Він піде до Дювів'є",— подумала вона. Тільки-но граф вийшов, графиня подзвонила Розалі.

"Кирку! Скоріше кирку! І до роботи! — вигукнула вона.— Я бачила вчора, як Горанфло припасовував цеглини. Ми встигнемо пробити отвір і замурувати його".

Розалі вмить принесла якийсь молот, і її пані з нестямним азартом, який годі було запідозрити в ній, заходилася руйнувати стіну. Їй уже пощастило вибити кілька цеглин, та коли вона замахнулась, щоб ударити ще сильніше, до кімнати раптом увійшов пан де Мерре. Нещасна жінка знепритомніла.

"Покладіть графиню в постіль",— холодно звелів чоловік.

Передбачаючи, що має статися, він налаштував дружині пастку. В мерію він просто написав записку, а по ювеліра послав. Коли Дювів'є прийшов, у кімнаті вже навели лад.

"Дювів'є,— звернувся до нього граф,— ви купували розп'яття у якогось іспанця, з тих, що проходили тут торік?"

"Ні, пане, не купував".

"Гаразд, дякую вам,— мовив пан де Мерре, кинувши на дружину погляд, сповнений ненависті.— Жане,— звернувся він до свого довіреного слуги,— ви подаватимете мені їсти в кімнату пані де Мерре. Вона хвора, і я залишуся при ній, поки вона одужає".

Невблаганний вельможа цілих двадцять днів не виходив із дружининої спальні.

В перший час, коли в замурованій комірчині ще чулося шарудіння, Жозефіна не раз поривалася кинутись до чоловіка і благати, щоб він зглянувся на нещасного, але граф щоразу казав, не даючи їй розкрити рота:

"Ви присяглися на розп'ятті, що там нікого нема".

Коли Б'яншон замовк, усі жінки підвелися з-за столу, і це розвіяло чари моторошного жаху, в якому тримав їх оповідач. І все ж не одну з них пройняло крижаним холодом від його останніх слів.

Париж, червень 1839-1842 рр.

=============================

Примітки

склала Олена Алексєєнко

Оповідання "Другий силует жінки" вперше опубліковано 1842 р. в другому томі першого видання "Людської комедії". До нього ввійшли фрагменти з ранніх творів Бальзака, які вже друкувались, але не були включені до "Людської комедії": уривок з оповідання "Бесіда між одинадцятою вечора і північчю" і початок нарису "Світська жінка". В 1845 р. оповідання вийшло окремим виданням під назвою "Перші пригоди світського лева".

Об'єднання в "Другому силуеті жінки" різних за часом написання текстів зумовило деяку еклектичність твору. За формою оповідання — невимушена бесіда кількох співрозмовників, які зібрались у салоні мадмуазель де Туш. Серед них чимало персонажів, знайомих читачеві з інших творів Бальзака: барон Нусінген, Фелікс де Ванденес та інші. Виникає те особливе відчуття обізнаності з тлом дії, яке надає творам Бальзака неповторної привабливості. Різні за стилем сюжетні мотиви, таким чином, вводяться в оповідання-обрамлення.

Характерне для оповідання і химерне поєднання романтичних та реалістичних мотивів. У традиціях романтичної естетики, вплив якої зберігається не лише в ранніх творах Бальзака, написано, наприклад, історію згубного кохання графині де Мерре. Це маленька драма, яка закінчується катастрофою, до якої героїв призводять їхні пристрасті.

Інший настрій притаманний розповіді про перше кохання де Марсе. Життєвий матеріал інтерпретується тут в дусі реалістичного мистецтва. Власне, тема приреченості кохання не змінюється. Але не шалені пристрасті, а неспроможність героїв до справжніх почуттів, їхній егоїзм та себелюбство ведуть до негативної розв'язки.

Сприйняття цього фрагмента буде неповним без знайомства з оповідачем де Марсе, образ якого подано в двох іпостасях — впливового міністра, який згадує про своє кохання до Шарлотти, і закоханого героя вставного оповідання. Граф Анрі де Марсе — один із постійних героїв Бальзака. В "Другому силуеті жінки" зображено лише становлення героя, його прощання з юнацькими ілюзіями, позбавлене, проте, надмірного драматизму. Більш докладно передісторію де Марсе зображено в "Дівчині з золотавими очима", де розповідається про кохання молодого денді до Пакіти Вальдес. Про те, як герой заклав фундамент своєї кар'єри, довідуємося з інших творів Бальзака. Поступово де Марсе перетворюється на безпринципного кар'єриста, який засвоїв буржуазну мораль принципу вигоди. Він стає коханцем герцогині де Мофрез ("Музей старожитностей") і Дельфіни Нусінген. В романі "Батько Горіо" героя вже називають впливовим міністром. Де Марсе — клієнт Сезара Біротто ("Сезар Біротто"), друг і покровитель шанолюбців Растіньяка і де Трая ("Комедіанти, які самі того не знають"). Це один із найвпливовіших політичних діячів Липневої монархії ("Секрети княгині де Кадіньян"). Свою блискучу кар'єру герой завершує президентом королівської Ради ("Темна справа").

1. Луї Філіпп (1773-1850) — французький король (1830-1848). Представник молодшої лінії династії Бурбонів. Проголошений королем після Липневої революції 1830 р. Скинутий революцією 1848 р.

2. А з липня 1830 року таких жінок у Парижі... — тобто з часів Липневої буржуазної революції.

3. ...як дельфін у Лафонтеновій байці.— В байці Лафонтена "Мавпа і дельфін" розповідається про дельфіна, який помилково замість людини врятував мавпу.

4. Талейран Шарль Моріс, князь (1754-1838) — політичний і державний діяв Франції. Міністр закордонних справ у 1797-1799 рр. за часів Директорії і в 1799-1807 у період Консульства та імперії Наполеона I.

Меттерніх Клеманс Венцель Лотар, князь (1773-1859) — австрійський державний діяч і дипломат. Один із організаторів і керівників Священного союзу.

5. Рішелье Арман Жан дю Плессі (1585-1642) — французький державний діяч, кардинал з 1622 р., герцог з 1631р. Був ідеологом абсолютизму.

6. Кончіно Кончіні, маршал Анкр — чоловік фаворитки Марії Медічі Леонори Галіган. Коли після смерті Генріха IV Марія Медічі стала повновладною правителькою держави, Кончіні було призначено першим камергером, маршалом Франції тощо. Вбитий внаслідок змови придворних.

7. Пітт Уільям (1759-1806) — державний діяч Великобританії. Був одним з організаторів коаліції європейських держав проти революційної, а згодом — наполеонівської Франції.

8. "Пісня над Піснями" — збірка давньоєврейських ліричних пісень, яку включено до канону іудейської Біблії.

9. ...листи Клариси...— Клариса — героїня епістолярного роману англійського письменника Семюеля Річардсона (1689-1761) "Клариса Гарлоу, або Історія молодої леді".

10. Малібран Марія-Фелісіте (1808-1836) — славетна французька співачка, іспанка за походженням.

11. ...хартія Людовіка Вісімнадцятого — Людовік XVIII (1755-1824) — король Франції в 1814-1815 рр. і в 1815-1824 рр. Спочатку вів помірковану політику. 4 червня 1814 р. Людовік XVIII був змушений підписати Конституційну хартію. За конституцією влада короля обмежувалася двома палатами: палатою перів і палатою депутатів.

12. ...не врахував усіх наслідків Кодексу...— Мається на увазі кодекс Наполеона І, французький цивільний кодекс, прийнятий в 1804 р. Відображав правові погляди буржуазії. Офіційна назва — Цивільний кодекс.

13. Монморансі — стародавній дворянський французький рід, відомий з X ст.

14. Мнемосіна — в античній міфології богиня пам'яті, мати дев'яти муз.

15. ...вулиця Ріволі...— одна з вулиць стародавнього кварталу Маре, розташована на правому березі Сени. З'єднує площу Згоди з площею Бастілії.

16. Панорама — пасаж зі скляним дахом, розташований в центрі Парижа.

Церква Святої Магдалини — споруджена в 1806 р. архітектором Міньйоном як храм Перемоги і в 1832 р. перетворена на церкву.

17. Вулиця Фобур-Сент-Оноре — одна із стародавніх вулиць Парижа. Її забудову розпочали ще в XIV ст. Багата архітектурними пам'ятками.

18. Площа Людовіка П'ятнадцятого — тепер площа Згоди. Створена архітектором Ж. А. Габрієлем у 1755-1763 рр.

19. ...денна Беатріче...— натяк на історію кохання славетного італійського поета Данте Аліг'єрі до Беатріче, яка стала музою поета.

20. Поццо ді Борго Карл Андрій (1764-1824) — корсиканець, який довгий час був на службі російського уряду.