Герої пустинних горизонтів - Сторінка 39

Усе це супроводилося предовгими поясненнями, бо, хоч мати досить часто писала йому, розквіт сімейного благополуччя, завдяки якому стало можливим придбання такого пристойного будинку, був сюрпризом для Гордона — так само, як сюрпризом для нього був старший брат Джек. Власне, історія цього придбання була історією родини і, зокрема, Джека. Те, про що замовчувала мати, доповнювала уява Гордона.

Вийшовши у відставку, батько одержував пенсію 600 фунтів стерлінгів на рік. Цієї суми ледве вистачало на прожиття, і, звичайно, вона була аж ніяк недостатньою для того, щоб дати освіту двом синам і дочці. Щоб якось збільшити доходи сім'ї, батько спробував розводити свиней на фермі свого єдиного брата. Але військовий чоловік й джентльмен не зумів видобути користі з свиней — істот безмозких й нездатних виконувати накази. (Так поясняв собі невдачу батька Гордон). Отже, сім'я переїхала в Кембрідж, де оселилася в приміському котеджі. Тут, під наставництвом обмеженого й вередливого батька і вольової, енергійної матері, діти почали проходити курс наук, відмінною успішністю заво-. йовуючи стипендії, що, в свою чергу, давало їм можливість вчитися далі. Смерть батька скоротила пенсію до 250 фунтів.—суми такої мізерної, що існування сім'ї стало цілком залежати від навчання, яке тепер потрібне було не тільки як засіб вибитися в люди, але й як джерело жалюгідних доходів, скудної запомоги в їх животінні. Джек став асистентом при Едінбурзькому університеті, а потім викладачем класичної літератури в Кембріджі. На Гордона чекала така ж сама доля, коли б не війна, яка дуже вчасно перешкодила його кар'єрі історика-арабіста.

— Що дало тобі, як знавцю історії, перебування в пустині? — спитав у брата Джек, в якому вічно жеврів потяг до досліджень.

— Нічого, — відповів Гордон.—Живучість пустині вбила в мені історика, Джек. Я закинув заняття історією ради історії, тому що це втратило для мене будь-який сенс. Тепер я звертаюся до неї тільки тоді, коли це пов'язано з практичною необхідністю. Та й господь з нею! Я не шкодую про це.

Спокійний Джек під час війни був командиром танка. Війна, здавалося, тільки всього й зробила, що перервала його безперестанні наукові дослідження, зовнішньо навіть не змінивши його. Але щось усе ж сталося, очевидно, в його душі, тому що, повернувшись з фронту, Джек, в компанії з своїм фронтовим товаришем, інженером на прізвище Мур, пустився в комерційну діяльність; через улоговинку за будинком, під нерозкопапим римським курганом, притулилася убога споруда — заводик, в якому "Мур і Гордон" виготовляли передавальні шестерні. Так з'явився будинок (або борг за нього), так сім'я оселилася (але все ще не вибралася з нужди), і так виникла подоба сімейного благополуччя (хоч ніхто з членів сім'ї не приховував свого розчарування).

Загалом і в цілому до цього зводилася історія сім'ї, яку повідали Гордону. Але як ці зміни відбилися на душевному стані його рідні, йому все ще не було ясно, і він сумнівався, чи дізнається коли-небудь про це: надто багато потаємних душевних конфліктів й сподівань, що не справдилися, мусили принести з собою ці зміни. Але одне принаймні Гордон поклав собі за мету з'ясувати: що спонукало Джека закинути заняття наукою (для якої він найбільш підходив і в якій вбачав своє покликання) і штовхнуло його на невідомий і мерзенний шлях виганяння грошей — шлях, який він (як один з Гордонів і як культурна людина) мусив інстинктивно ненавидіти, асо-ціїоючи його з усім, що є на світі ницого й підлого.

Сам Джек не розводився щодо цього.

— Сім'я втрачала залишки життєвих соків, Недді. Ось

й вирішив, що комусь з нас слід спуститися на землю, у, а тепер твоє повернення, напевно, врятує усіх нас. Отже, Гордону була уготована роль оятівника сім'ї — тільки б він погодився на це...

Сестра Грейс не справила на нього такого яскравого враження.

— Якби тебе не витурили з Аравії, Нед, — сказала вона йому з млявим, прісним гумором, неприємно смакуючи слова, — то мама, напевно, сама б поїхала і забрала тебе звідти. — У Грейс був зігнутий ніс, серйозне, веснянкувате обличчя, пронизливий погляд, жорстке волосся. — Невже насправді уся ця арабська історія так багато важить для тебе? — Вона знову посміхнулася.

— Ні, — Він раптом зрозумів, що з нею треба бути обачним, бо вона не має ніяких ілюзій щодо нього, не наділяє його ніякими надприродними героїчними рисами, вбачає в ньому тільки маленьку людину, яка є її братом.

Однак трохи згодом вона півголосом довірчо сказала йому:

— Боже, як я потребую чиєї-небудь допомоги, Нед. Ти вчасно приїхав!

Після цього Гордон дуже швидко втратив будь-який інтерес до неї. Він почав непомітно уникати її, але одного разу сестра спіймала його й потягла на прогулянку в рідкий лісок. Дорогою, задихаючись й бліднучи від під'йомів на вивітрілі пагорби, вона, здавалося, виявляла непризнь до всього живого навколо, до всього, що росте з землі. Так, вказуючи на буки, які Джек продав на ліс, вона задоволено казала про кожне дерево: "Скоро його зрубають". У всякому яскравому, природному прояві життя вона, очевидно, вбачала щось вороже й злочинне. Але незабаром Гордон зрозумів, що її надто відверта і точна манера висловлюватися, її погляд з-під веснянкуватих повік криють в собі острах перед чимсь більшим, ніж прояв життєвих сил.

— Скажи, як тобі вдалося стати таким принадним, як ти добився успіху? Я, звичайно, маю на увазі не твої арабські чудодіяння, а самого тебе, твою натуру. Адже ти навіть свою рідню покорив, Нед. Мати сповнена поваги до тебе і, пд-моєму, побоюється тебе, а Джеку ти подобаєшся — я ніколи й не гадала, що вони здатні на такі почуття.

Гордон досі ще ні з ким не вдавався в одверті розмови 8 тримався замкнуто, захоплюючись весь час читанням книжок, журналів і газет. Але відчуженість поступово зникала— її розвіювали зустрічі за обіднім столом, буденні розмови, спогади й сперечання на абстрактні теми.

— Що з тобою, Грейс? — спитав він голосом, який, здавалося, от-от зірветься. — Ти поводишся так, ніби все тобі чуже, навіть родина.

— А мені справді все чуже, — відповіла вона, стулюючи губи. — Адже й тобі теж. Чи не в цьому полягає все наше лихо, Нед? Чи не виростили нас такими ось — неприкаяними? Чи не були ми завжди виводком невиліковних, тепличних, сповнених почуття обов'язку снобів, що зневажають робочий люд й ненавидять власть імущих? І що нам дало це виховання? На що ми зараз придатні? Я не зустрічала ще людини, до якої могла б відчути приязнь чи хоча б повагу. Так само, як у тебе і у Джека, у мене ніколи не було справжніх друзів. Та й життя справжнього не було. А подивись-но на себе. Яким ти був нервовим і замкнутим хлопцем! І вилікував ти себе тим, що поїхав до пустині і там, на самоті, сам собі остогиднув. Або подивись на Джека. Він завжди був такою лагідною, заумною натурою. А подивися, ким він став зараз

Гордон знизав плечима.

— А що з ним сталося?—Але він одразу пошкодував, що виявив таку цікавість, і сухо промовив:--В чому річ, Грейс? Тобі гидко, що він став ділком?

— Так, так, але справа не тільки в цьому. Весь світ прогнив, і ми троє борсаємся в цій гнилизні.

— Ну що ж, виходить, ми потрапили в стічну канаву,— стомлено промовив він, знову знизавши плечима.

— Так, Нед, але я не можу повірити в те, що людина кінець кінцем призначена для стічної канави. Як це жорстоко й бридко! Іноді я відчуваю, що просто іе можу терпіти цього — особливо коли я йду вулицями наших брудних англійських міст. Скільки хвороб і нечистот! Як можуть люди вдовольнятися життям в умовах, якими і тварина б погребувала! І все, що б я не бачила зараз, стає моїм, особистим, хватає за саме серце. Все! І я не знаю, чому це так. Ах, як я ненавиділа, ненавиділа війну! Все що завгодно, тільки б не ця звіряча, механізована, бравурна жорстокість. А тепер насувається нова війна, і всі навколо брешуть, обманюють і галасують про якусь прокляту гордість і намагаються розпалити ідіотські пристрасті. Навіть тут, у насі І з кожним днем зростає істерія. Я бажаю лише одного — хоч трошки відпочити від усього цього, нічого не бачити і не чути. Забутися! Втекти від усього! Адже тобі це вдалося, так?

Вона збудила в Гордоні жалість і цікавість, і хоч він відповів з підкресленою посмішкою, йому все ж хотілося допомогти сестрі:

— Мені це вдалося, аякже! Хіба ж ти не бачиш?.. Вона нетерпляче перебила його:

— Я знаю, справжнього виходу нема. Знаю! То хоч розмовляй зі мною—просто розмовляй — ну, хоча б про себе розповідай.

Але він йе міг розмовляти з нею. її запитання надто вередили його серце.

— Всіх нас мучить ця безвихідь, — промовив Гордон, сподіваючись, що сестру хоч якось заспокоїть думка про те, що йому не менш тяжко.

Але ця відповідь тільки розчарувала Грейс своєю байдужістю, і їй стало явно соромно за свою відвертість. Гордон зрозумів, що після цього він уже ніколи не буде відчувати себе невимушено в розмовах з нею.

Проте з братом Гордон міг розмовляти прямо, і він спитав у Джека:

— Що спокусило тебе кинути науку?

У маленьких очах Джека знову з'явився вираз м'якого докору, але вони залишилися лагідними, яскравими й теплими.

— Ніщо не спокушало, Нед. Мабуть, війна вигнала мене з келії, але я б так чи інакше залишив її.

Він задумливо кивнув великою патлатою головою.

— Я був упевнений, що твоє місце й покликання в науці.

— Я люблю науку і, мабуть, моє місце дійсно в ній, — Джек говорив ледве чутно.—Але мене гнітила свідомість, що наука перетворюється на нірку, на притулок, де ховаються ніжні й вразливі душі. Половина людей науки займається нею лише тому, що не відчуває в собі достатніх сил, щоб шукати вдоволення й застосування своєї енергії в реальному світі, у практичній діяльності. Наука стає професією слабких, — його очиці болісно моргнули. — Ось я й відчув презирство до келії й до самого себе. Я зрозумів, що мушу кинути її, Нед, хоч вона мені й до душі. Я мусив кинути науку й поринути в життя — з усією його брутальністю й обмеженістю. Мені не потрібна хата скраю. Краще я вже житиму, підкоряючись найжорстокішим законам світу машин, ніж шукатиму сховище в своїй власній умиротвореній душі.

— І тому ти став ділком? Виробником машин?

— Я пішов у чесний світ, світ діяльності, Нед! І коли дійсно правда, що наш світ—це світ машин й механіки, то я опинився біля самих підвалин його.