Герої пустинних горизонтів - Сторінка 38

Але досі це нам не вдавалося. В економічному відношенні ми тепер надто залежимо від Америки, і ми так міцно зв'язані з доларом, що нам з ним або рибку з'їсти, або на дно сісти. Ах, Америка, звичайно, хороша для нас, якщо дивитися на неї, скажімо, з погляду англо-сакської спорідненості, або в історичному плані: безумовно, вона краща і ближча до нас, ніж росіяни з їхнім нещадним комунізмом Але американці такі необачні й такі кровожерливі! Навіть цього досить, щоб Британія пішла своїм власним, незалежним й гуманним шляхом, шляхом національного визволення. І нам потрібні люди, які б зрозуміли цю необхідність, Гордон. Більш того — люди досить наполегливі, незалежні, сильні й сміливі, щоб, запалившись нашими надіями, здійснити їх.

На обличчі Гордона з'явився вираз величезного здивування:

— Що? Чи не повинен я, часом, стати Месією?

— О. ні, Христосом вам, звичайно, нічого ставати, — нетерпляче відмахнувся Везубі.— Будьте тим, хто ви є — людиною цілісної натури. Одним серед інших борців за справу, але таким, щоб краще інших знав, як треба вести боротьбу. Будьте англійським героєм в Англії!

— Справа, про яку ви говорите,— ваша, а не моя Як же ви служите їй?

Везубі і на цей раз не образився на приховану насмішку Гордона.

— Я — наставник і проповідник Для цього я найбільш підхожий і в цьому подвизаюся Для мене ідеалом розуму й свободи є соціалізм.

— То чи не пропонуєте ви мені вступити до соціалістичної партії? — розреготався Гордон

Легковажність співбесідника прикро вразила Везубі. Його рожевощоке обличчя витяглося, і він з серйозним виглядом промовив:

— В сучасному суспільстві, Гордон, діяти можуть тільки політичні партії. Ви будете цінною знахідкою для будь-якої партії — до якої б ви не вступили. А чергз наше осляче небажання розібратися в політиці ви можете встряти зовсім не в ту партію, в яку слід. І тоді ви можете сгати небезпечним. Рано чи пізно, але нас почнуть зазивати з усіх боків — тому перш за все переконайтесь у тому, що політика обраної вами партії відповідає вашим ідейним переконанням. Бо ви можете творити й ви ж самі можете й нищити.

Гордон посміхнувся, замовив ще чаю й сказав:

— Вибачте мені, Везубі. Я не хотів зачіпати вашу святая святих. Але я компенсую свою необачність і втаємничу вас у свої власні мрії. Я справді шукаю, чому присвятити себе. О, в Аравії це було легко — перемога в боротьбі була б там і здійсненням мрій,— здавалося, вся печаль і гіркота вигнання раптом перетворилися у Гордона в "ю-чуття втоми від Аравії. Йому навіть важко було вимовити назву країни.— 1 хоч мені не вдалося здійснити свою мрію, я б не сказав, що мене приваблює зараз нудна й брудна політична діяльність. Я не політик. І ніколи ним не буду. Не на політику покладаю я свої надії.

— Так, але на що ж саме?

— Не знаю,— похмуро відповів Гордон і раптом гаряче заговорив: — Слухайте! Я хочу таких дій, щоб можна було віддати себе цілком, без залишку, віддати усе, чим живу й дихаю!

— Розумію — стрибок стрімголов!

— Так-так! Стрибок' Мені НР погрібна політика, бо Я не хочу грати в блішки на краю жигтяі І я не хочу діяти лише ради дії!

— Але...

— Я хочу, щоб під моєю сокирою опинився весь світ — щоб, обрушивши свій удар, я розкрив перед усім людством ту істину, що її таїть в собі Дія. Як подіяти на людство — ось чого я шукаю. На людство! І тільки на все людство! І якщо мені не вдасться знайти шляхів до цього, я охоче розіб'ю собі голову, бо це буде поразка і моя, і цілого світу.

— Що ж, хай господь вам допоможе!—урочисто промовив Везубі. І співучим голосом вигукнув:—Дівчино, принесіть нам, будь ласка, ще трохи вашого чудового чаюі

РОЗДІЛ XIV

Везубі звеличив Гордона, створивши йому не тільки репутацію людини дії, а й мислителя. Лише читаючи статтю Везубі про себе і про Повстання племен, Гордон зрозумів, як багато він розповів політику. Тепер усьому світові стали відомі його найпотаємніші ідеї, його справжні й пристрасні мрії, бо Везубі сумлінно і вміло виклав їх перед читачем в найвиі іднішому світлі, щоправда, трохи пом'якшивши їх для англійського вуха. На закінчення Везубі сказав, що він, Гордон, зразковий і досконалий мислячий англієць.

"Я можу з певністю заявити всім мислячим людям сьогоднішньої Англії, — писав Везубі, — на цій людині ви можете побачити себе в дії. Спостерігайте її! Вона чудово сполучає в собі всі наші проблеми і, можливо, всі наші кінцеві прагнення. Мисляча людина, що діє! Спостерігайте її!"

У цій статті Гордон заодно був зображений як людина, що їй подобається і сам Везубі, і розмови з ним. Гордон, прочитавши статтю, погодився з цим.

В ореолі мислячого героя Гордон і з'явився перед своєю родиною: перед непохитною кальвіністкою-матір'ю, перед колись імпульсивною, поривчастою сестрою, перед старшим братом, Джеком, якого Гордон майже не знав. Дпгек приїхав за ним в автомобілі й попросив вибачення за це.

— Я звичайно користуюсь автомобілем, коли їжджу в (правах, Нед, але мати вирішила, що тобі вже час з'явишся додому, і ось — послала мене.

І і Д. Олдрідж

19)

— У справах? — Гордон хотів перепитати добродушно, жартівливо, але у нього прозвучало це надто серйозно.

— Не всі ми вміємо втікати в Аравію, Нед, — лагідно, але трохи докірливо відповів брат.

— Знаю, Джек, знаю. Брат посміхнувся.

— А втім, не тривожся. Однаково справи в мене не клеяться. — Він похитав головою й додав з сумовитою посмішкою: — І диви ж, яке безглуздя: жоден з нас трьох нездатний стати навіть простим англійським крамарем. Адже виробництво та комерція є здавна національним заняттям англійців. Чому ж саме нам судилося відкинути його?

Гордон ніколи не був суто серйозним, але, відповідаючи, він забув, що його брат не знає про це.

— Навряд, Джек, це має якусь іншу причину, крім тієї, що з розвитком виробництва й комерції англійський народ страшенно деградував і Англія втратила найкращих своїх людей та збулася найкрасивіших краєвидів.

Ошелешений такою зворушливою відповіддю, Джек вигукнув:

— Великий боже, та не сприймай ти так серйозно те, що я кажу, Нед!

Гордон засміявся й відчув приязнь до свого розважливого брата.

Та й взагалі, усім своїм незвичайним виглядом Джек прихилив до себе Гордона. Цьому ще, мабуть, сприяло і те, що Гордон майже не пам'ятав його. Джек був вищий на зріст за Гордона, набагато огрядніший і дебеліший Особливо примітною була його голова — масивна, мабуть, надто масивна, особливо в нижній половині; але, незважаючи на це, риси його обличчя були загострені. Ніс починався глибоко між очима, ішов рівною лінією, але потім несподівано загинався в стенографічну закарлючку. Губ не було— тільки міцно стулена щілина. Підборіддя йшло прямовисно вниз і під прямим кутом — назад. Очі були блакитні, як у Гордона, але менші, і нагадували блискучі бусинки. Жорстке каштанове волосся стирчало, як парик на голозі. На перший погляд він справляв враження незвичайної людини. Таке враження він справив й на Гордона, але незабаром той змінив свою думку, вирішивши, що братів характер, очевидно, менш твердий, ніж його зовнішність. Природа створила Джека для великих справ, але скидалося

на те, що він чи то не справдив покладених на нього надій, чи то просто заблудився в житті.

І коли Гордон побачив свою матір в кінці вологої гелф-шірської алеї, першою його думкою було: "Яка вона дивна — така, ж, як Джек... І зовсім не змінилася, анітрішечки не подалася..."

На Гордона нахлинули напівзабуті спогади, і хвилювання охопило його. Він, власне, ще не підготував себе до зустрічі з матір ю... Мати поцілувала його в щоку біля губ, слабко, збентежено посміхнулася й глибоко зітхнула, стримуючи сльози печалі й радості.

— Ах, Нед, тобі давно вже слід було приїхати до нас,— промовила вона ніжно і водночас категорично.

Гордон відчув, що в тому, як він зараз відповість, визначиться його дальше ставлення до матері: благодушна слухняність чи стриманість, грайлива повага чи навіть м'яка владність. Він вибрав останнє: м'яку владність.

— Я все хотів упевнитись, що ти таки чекаєш мене, мамо!.. Ну, от — ми й зустрілися! — він посміхнувся і взяв її під руку. — От ми й зустрілися.

Гордон одразу ж пошкодував, що обрав таке ставлення, бо знав, що тепер вже буде змушений додержуватись його. І цей вибір був тим більш безпідставний тому, що між ним і матір'ю ніколи не було суперництва за зверхність.

А мати відчула в синові силу і владність і вже не змогла утриматись _ сльози довгожданого полегшення покотилися з її очей. Глянувши на її натхненне обличчя, Гордон зрозумів, що вона ладна поступитися йому місцем глави родини... А втім, вона одразу ж заспокоїлася і знову стала здібною й дбайливою матір'ю.

— Джек занесе твої речі, — сказала вона.

— Я залишив усе в Лондоні, мамо. Та в мене там самі лише книжки.

— В Лондоні?

— Я найняв кімнату на Фулгем Род.

— А-а... Ну, я розумію, звичайно, у тебе ж мусить бути якесь своє житло. Á всі твої старі книжки тут—всі до одної. Заходь, Нед.

...І потім ніщо вже не випадало з її уваги, вона підмічала все: його ідейні переконання, здоров'я, становище в суспільстві, скромний одяг, коротко підстрижене волосся, м'яко стулені губи,сумні очі—що так нагадували очі його давно померлого нетерплячого й запального батька. А Гордон, у свою чергу, бачив, що вона, як і колись, сповнена гідності, кальвіністської чесності й непохитності, лагідної настійливості й поваги до душевних викривлень своїх дітей. Вона ніколи не могла б образити навмисне, але інколи в ній давалася взнаки невитрачена сила характеру. І тоді цю силу відчували всі. Якось Гордон зазнав її і на собі.

— Та не ходи ти, як лев по клітці, Нед,— твердо промовила вона. (Йому вже несила було цілими днями просиджувати на обтягнутих ситцем кушетках і пити чай).— Тобі так чи інакше доведеться жити між чотирьох стін і під дахом, так що краще примирись з цим раз і назавжди.

І коли він, знизавши плечима, анітрохи не ображений, дзвінко і весело розсміявся, вона посміхнулася й промовила:

— Ах, гаразд, гаразд, тільки ходи в мене перед очима, щоб я могла дивитись на тебе.

В цьому будинку в Гемпшірі родина оселилася вже під час його відсутності, і Гордону довго викладали історію цього переселення, та й взагалі стан сімейних справ.