Герої пустинних горизонтів - Сторінка 36

То хай дограває Вся його егоїстична авантюра й справді заслуговує якої-небудь пародії на героїчний фінал

Отже, умови Гордона були прийняті, і тли військо кочовиків знялося й пішло, коли зникли загони, намети, верблюди й порох після них осів, залишилися тільки головні діючі особи: Гамід, Мартін і Фрімен, Гордон і кіль* ка чоловік, яких Гордон виручив з полону. Вони понуро сиділи на цьому заслідженому клапті пустині біля Гаміда" і бідолаха Юніс, кволий та жалюгідний, був найнещасці-шим з усіх Він викрикував:

— Втіште мене, правовірні! Втіште мене! _ і примовляв при цьому, що Гордон був для нього останнім спога<-дом про його хороброго сина Фаг да.

— Зате між нами немає вже злоби! — заплакав він, потримавши за руки Гордона.— Злоба між *ал>и зникла! Зникла!— закричав він страшним, сповненим оолю голосом. Тепер тільки, на схилі віку він пізнав справжню лють, але міг лише здригатися в безсилому гніві, проливати тужні сльози й, піднявши худу, тремтячу руку, клястися, що тільки з нещастя постане їхнє майбутнє.— Страшне лихо насунулося на нас! Страшне лихо! І як легко ми піддалися! Хай аллах простить мені за те що я будь-коли стояв тобі на перешкоді, Гордон, за те, що я замишляв недобре проти тебе. Моє серце розривається від туги за моїм сином. Тепер я бачу, він підняв те, що йо^о нещьс-ний батько втратив. Все моє життя пройшло даремно, а його життя було таким коротеньким! Таким коротеньким!

Гордон мовчав — немов не чув старого.

Один лише Саад. який зняв з себе бурнус, щоб усі бачили його військовий мундир, не поділяв —"ага^ьно" пригніченості. Він підлесливо упадав коло бахразького полковника, якого привів генерал Мартін, і воліюча мало не Плював на нього. Саад не звертав ніякої уваги на Гордона і довгий час не давав нікому мовити й слова, розповідаючи про те, як він намагався вибратися з болот. Він запеняв, що його полонили аж цілих сорок бахразь-ких солдатів: вони оточили його з усіх боків, а він стояв сам-один на пагорбі, без будь-якої зброї, тільки з срібним кинджалом — батьківським подарунком... Але Ва-уль гут-таки вкрадливим голосом повідав, що Саад одержав звичайнісіньку зуботичину від якогось бахразького механіка і що на цьому й скінчився весь його героїчний опір.

Більше майже ніхто не розмовляв — крім, хіба, генерала, який розповів історію з Смітом. Гордон знав, що Смітові дали завдання перерізати англійський нафтопровід, з тим, щоб допомогти йому вирватися з огочгння Він знав також, що швидке полонення Сміта було прозаїчним завершенням цього сумнівного плану. Тепер генерал (щоб прославити англійське благородство) повідав Гордону, що насправді трапилося: Сміт з'явився до нього й заявив, що здасться й не псуватиме нафтопровід, якщо Гордона та його бродяг випустять з болотної пастки. Щоправда, генерал не погодився на це, і Сміт однаково вдався (щоб, бувши в полоні, врятувати Гордона) а*? це вже були другорядні факти, хоч і вони свідчили про те ж саме англій-

ське благородство. Проте один тільки Гамід ї посміхнувся з історії про вірнопідданого Сміта.

— Ми повинні всі скінчити так само 6лаго"х>дног—сказав генерал на заключення.— В наших відносинах більш не повинно бути ненависті, недовіри або насильства Серед вас немає людини, якою б я не захоплювався і якій не довіряв би. Я щиро сподіваюся, що те ж саме ви можете сказати й про мене, і тому вірю, що між нами установиться тривалий мир.

Останні слова призначалися для Гордона, але той нічого не чув. Всі присутні з подивом втупили в нього очі. Навіть Гамід час від часу окидав його спокійним, суворим поглядом Проте Гордон ні на що не реагував Він дивився зараз на цих людей так, ніби бачив в них підсумок й єдине досягнення всієї своєї боротьби, своєї Справи: Гамід, Сміт, цинік Ва-уль, Мінка й малеч">кий Нурі, бідолаха Юніс, генерал, Фрімен, сповнені нетерпіння Алі з Бекром. Він бачив навіть тих, кого не було серед присутніх: старого Асіка, Таліба і Зеїна аль-Бахразі Таліб добився свого: заволодів жаданими горщиками та ганчірками й повернувся в пустиню. Оце й вся його незалежність

Але найбільший успіх мав Зеїн, бо йому вдалося завоювати повагу Гаміда — а це було неабияке досягнення. І Гордон розумів, що перш за все він сам. просто завдяки своїй схожості з Зеїном, мимоволі сприяв йому в цьому успіху. Щоправда, і палкі ідеї Зеїна також викликали до себе якусь дивну повагу з боку Гаміда. Тепер про бахразця стало відомо, що він не тільки організував заворушення на нафтопромислі й примусив гарнізон, який прямував на Істабал, повернути назад, але що й сам він таємно вирушив до столиці Гаміда і там чекатиме принца

Гордону нічого не залишалося, як тільки посміятися з цієї звістки й звернутися до Гаміда з різким арабським сарказмом:

— Сонце закотилося й залишило тобі ніч. І я йду й залишаю тобі свою тінь.

Людина менш вдумлива і менш близька до Гордона, ніж Гамід. могла б і не збагнути всієї глибини них слів, але принц відчув у них м'який докір за те, що він покинув Гордона, чи зрадив його, виявивши прихильність до Зеїна Це було єдине, чого принц не сподівався почути від Гордона, проте аерекоауваїи Гордона у тому, що він іюми-

№

ллється, або спростовувати що-небудь було надто пізно: Гордон вже від'їжджав.

Вони всі разом вирушили назустріч двом автомобілям, викликаним генералом. їхати довелось весь ранок, і поступово, один за одним, супутники Гордона почали відставати: перший був бідолаха Юніс, який швидко вибився з сил, за ним — Саад, який не вбачав у цій поїздці нічого цікавого, потім—Алі та Бекр (незважаючи на ге, що вони були на свіжих верблюдах). Спершу охоронці старалися їхати бік у бік з Гордоном, але поступово й вони відстали, посилаючи в повітря прощальні постріли й вигукуючи довгі молитви друзів, що розлучаються — поки їх голоси не завмерли вдалині.

До самих автомобілів Гордона проводжали тільки Нурі, Мінка й Гамід. (Поет Ва-уль непомітно зник десь у дорозі — немов для прощання йому вже невистачило насмішкуватих слів) Гордон обійняв Гаміда і поцілував йому руку. Потім покликав до себе замурзаних хлопчаків і поділив між ними все своє майно: одному подарував збірку англійських віршів, а другому печатку, яку колись Гамід дав Гордону, щоб англієць скріплював нею свої письмові послання (Ця печатка була його єдиною ознакою як володаря пустині). І хоч все це відгонило неприємною для Гордона нудотно-солодкою сентиментальністю, він все ж таки витримав роль до кінця:

— Ідіть, служіть Гаміду,— сказав він хлопцям.— Гамід бере вас обох до себе. Слухайтесь його і не зловживайте його добротою. Не служіть більше нікому — тільки Гаміду Ніколи не служіть звірові або машині, а тільки людині. Тільки людині!

Він сів в автомобіль разом із Смітом, генералом і Фрі-меном Машина рушила, хлопчаки побігли слідом за нею, тримаючись за кузов, аж доки автомобіль не набрав надто великої швидкості. Хлопчаків проволокло трохи, і потім вони попадали у пісок.

Залишився лише сам Гамід. Він неквапливо підганяв свого спокійного верблюда, доки машина не проїхала повз нього. Деякий час він їхав слідом за нею. Потім його верблюд, граціозно вигнувшись, повернув назад і почав віддалятися, ступаючи все тим же широким, розміреним кроком.

астина друга

АНГЛІЯ

РОЗДІЛ ХНІ

ісля голої пустині — Лондон Дві тисячі років мурашиного будування, будування, будування. Безупинна, сліпа праця поколінь. Батьки випускають з рук інструмент, діти підхоплюють його і копають та мурують далі, і роблять це вже скоріше за інстинктом, ніж за велінням розуму Гордону здавалося, що він потрапив у тюрму, в якій ув'язнені не тільки живі, а й мертві. І навіть ненароджені приречені на неї. Для самотньої маленької людини (пройнятої такою боязню тісноти), для самотньої душі (що так нудьгує без подібних до себе) тут не могло бути волі.

І не тільки ці тоскні думки гнітили Гордона. Він страждав і від іншого менш піднесеного почуття самотності — від безвісності. Генерал і Фрімен подбали про те, щоб його повернення на батьківщину відбулося непомітно, без будь-якого розголосу (Сміта з тих же міркувань на деякий час затримали в Бахразі) Усвідомлювати, що вчора ще ти творив історію, а сьогодні тебе взяли й тихесенько сунули в кімнатку на Фуглем Род! Ні філософія Гордона, ні його самолюбство не могли примиритися з цим Відлучений від боротьби за свій абсолютний ідеал, він втратив усе: і будь-яку мету в житті, і всякі почуття, і навіть думки.

Проте, в ньому ще пульсувала інстинктивна потреба діяти, рухатися—і, щоб заглушити цю потребу, він цілими годинами, цілими днями тинявся по місту, без цілі, без напрямку — просто куди вели його тендітні ноги аж доки фізичне напруження не знесилило його І тепер він лежав у своїй кімнаті, недужий, без кровинки на змарнілому обличчі, нудьгуючи життям і ладний в своїй журбі покінчити з ним.

Гордона відкрили, і це врятувало його.

Спочатку його відкрили газети, потім політики і, нарешті, родина й друзі, яких він досі уникав. Участь Гордона в Повстанні газети піднесли як політичне питання і як питання національне (англійський героїзм!), і, звичайно, думки поділилися, бо в плутаних газетних статтях йому приписували, що він або керував Повстанням й привів його до блискучої перемоги ("Ні!" обурено вигукнув він, прочитавши це в автобусі), або керував Повстанням і зазнав безславної поразки ("Ні! Ні! Ні!", застогнав він, прочитавши таке в себе в кімнаті) А втім, прихильники і того й того погляду сходилися на одному: Повстання очолював Гордон. Ніхто не сумнівався також у тому, що саме завдяки Гордону кочовики не знищили англійський нафтопромисел.

Вже одного цього було досить, щоб у Гордона з'явили ся шановники і вороги. Лорд Ревенсбрук — невтомний ко лекціонер видатних англійців — заявив навіть у своїй га зеті, що Гордон — це другий Лоуренс. "Ця маленька людина схожа на блискавку", писав лорд. Він твердив далі що Гордон. як і Лоуренс,— насамперед людина дії. У своїй відданості друзям-кочовикам Гордон зайшов так далеко, що змушений був зрадити власні принципи. (Тому його вигнання стало сумною необхідністю). Проте він зберіг вірність інтересам своєї країни, внаслідок чого нафтопромисел — цілий, і нафтопровід — неушкоджений. Т* ким чином, ще один англієць продемонстрував перед усім світом свої високі моральні якості ..