Герої пустинних горизонтів - Сторінка 33

Азмі завагався.

— Істабал — це наше п'яте за своїм значенням святе

місто, генерале. Тут треба бути обережними. _Азмі почав

переривчасто дихати, хапаючи ротом повітря, що просочувалося крізь стінку намету, який зараз служив йому штабом. Намет стояв на самому краю пустині, за болотами володінь Азмі, і паша відчував себе загубленим й самотнім у цьому незатишному місці. — 3 цього може бути більше шкоди, ніж користі, — промовив він. — Тому ми ніколи не чіпали Істабала.

— Знаю, знаю. І саме цей факт вплине на Гаміда. Він

не схоче, щоб його столицю піддавали руйнуванню _ з

стратегічних або релігіозних міркувань.

Азмі прицмокнув язиком і похитав головою. Його шокував стратегічний реалізм генерала. Однак, Мартін не звернув на це уваги і почав перебирати карти, показуючи Азмі, куди слід рушити мотоколони й де розташувати підсилені дозори, так, щоб Гамід наражався на них в першо-му-ліпшому напрямку.

— Відкритого бою Гамід не витримає,— сказав він,— а ми нав'яжемо йому відкритий бій, якщо діятимемо швидко. Сподіваюсь, що це обійдеться без зайвих жертв. Сердешний Гамід! Ах, коли б він прийшов до розуму!

На цьому стратегічні плани генерала вичерпувались. Проте Азмі доповнив їх своїм власним заходом: він таємно наказав піддати бомбардуванню з форту Уінслоу прикордонне місто старого Асіка. Стратегія там чи не стратегія, промисел чи не промисел, а краще вже було разом очистити всю прикордонну смугу, здихатися цього осередку небезпеки й клопоту, цієї постійної голодної загрози, що висить над широким благодатним Поріччям, в якому і так досить своїх власних заворушень.

РОЗДІЛ XII

Розв'язка наближалась — це стало очевидно, коли Гамід дізнався, що Істабалу загрожує бомбардування, а прикордонне місто Асіка зруйновано дощенту.

Почувши про погрозу Азмі, Гамід вирішив, що весь світ збожеволів.

— Замишляти таке проти нашого п'ятого святого міста!

Як може мусульманин наважуватися навіть у думках робити замах на місто, яке сам Магомет обрав коись притулком для своєї родини! І це — перед лицем усього арабського світуї

Принц не міг повірити в те, що Азмі такий дурний і невіруючий. Мабуть, паша щось надумав.

Про заміри паші красномовно розповідали події на кордонах. Незабаром після того, як місто Асіка (все — і білий палац, і мечеть, і базар) перетворилося на купу каміння, розвідники донесли, що колони броньовиків, легіонерів 1 навіть неповороткої піхоти Азмі-паші вдерлися в пустиню з півночі, зі сходу і з заходу — аж до відрогів Джаммар-ських гір. Жирний паша заворушився, нарешті, й тепер битва з ним була неминучою.

Гамід почав діяти. Він розіслав розвідників й шпигунів, розробив тактичні заходи, направив свого брата Саа-да — у військовому мундирі — на підмогу Сміту, який командував броньовиками, послав свого муллу в Істабал, щоб піднести дух жителів столиці, а свою челядь — у військо, як стрільців.

Військо Азмі наближалося, але принц думав не про те, як уникнути бою Наміром Гаміда було завдати ворогові стрімкий паралізуючий удар. Цей удар був єдиною надією на перемогу, і Гордон, виконуючи їхній задум, повів загін своїх воїнів до болот, щоб одним одчайдушним кидком нагрянути на ворога й вразити його в самісіньке прогниле серце. Знищення Азмі разом з його штабом дало б потрібний перепочинок повстанцям.

Непомітно пробратися через смугу болот, наблизитися до штаб-квартири, коли Азмі та його помічники будуть гам, обрушитися на них, сіючи блискавичну, нещадну смерть — такою була мета Гордона, навіть якщо здійснення її означало загибель для нього самого й для сорока його добірних бродяг. Убий або загинь!

Цей похід був майже самогубний, бо Гордону доводилось пересуватись відкритою місцевістю цілий довгий день і ніч, і далі, добувшись до болот, петляти серед вологих заростей очерету, вишукуючи сухі острівці. Поки загін їхав пустинею, Гордон майже не побоювався, що їх можуть помітити, але, коли вони залишили стриножених верблюдів на останньому клаптику зеленої трави й заглибились у болотний очерет, Гордону стало моторошно.

Піший марш, непевність напрямку, необхідність поспішати позбавили сорок пустинних анархістів решток дисципліни, і їхні жарти, загайність й скарги раптом довели Гордона до сліпої гарячковості, яка почала затьмарювати розум. Він залишав напризволяще тих, хто відставав, і гарикав на тих, хто йшов з ним. Надвечір загін так розтягнувся, що, коли спала ніч, біля Гордона залишалися тільки найбільш дисципліновані й віддані воїни. Решта пленталася десь позаду в болотній глушині. До того ж, Гордон втратив багато часу на нескінченне петляння поміж непролазними очеретяними хащами. І хоч він знав, на якому саме підвищенні знаходився штаб Азмі, йому весь час доводилося вивіряти напрямок по зірках й старому компасу.

їжа, яку вони взяли з собою, кінчалася, та, хоч болота кишіли дичиною, вони не стріляли її, побоюючись викрити себе. А втім, над ранок, коли Гордон із своїм передовим загоном опинився уже в небезпечній близькості до відкритого місця, на якому стояли штабні намети Азмі, він почув раптом віддалені постріли: це його зголоднілі бродяги, знехтувавши небезпекою, почали стріляти лисок й качок.

Штабний табір Азмі-паші відділяла від болота надто широка смуга відкритої місцевості, і надто багато вартових охороняло табір. Гордон з першого ж погляду зрозумів, що його мета недосяжна. Цілком можливо, що гостре передчуття безнадійності й невдачі примусило б Гордона повернути назад, коли б він не побачив самого Азмі власною персоною.

Азмі вийшов, щоб по ранковій росі постріляти качок, і одна з птиць, збита на льоту, впала прямо в болото позад Гордона.

Вирішивши, що сама доля посилає їм сніданок, Мінка негайно видобув качку з води; однак Гордон наказав йому кинути її.

— Нечисте, — сказав він. — Нечисте!

Убитий птах зміцнив рішучість Гордона, і він залишився, дожидаючись вечора — тієї години, коли Азмі-паші подадуть на обід вміст його ягдташа. А поки що Гордон обдумував план, за яким він поведе в атаку десять своїх воїнів.

Однак очікуванню Гордона було незабаром покладено край — і не вартовими Азмі-паші, а його власними бродягами, що відстали в поході. Підійшовши ззаду, вони прийняли своїх товаришів за ворогів і в паніці відкрили безладну стрілянину. І поки лунали постріли й вигуки — "Ми ж свої!", "Дурні!" — в таборі Азмі знялася тривога, і на кочовиків обрушилася свинцева злива. По них стріляли не тільки спереду, з табору, але й з боків й ззаду, де були розташовані невеликі очеретяні сторожові вишки. Бахразці стріляли навмання, й тільки якимсь чудом кулі досі ще обминали кочовиків.

Тепер Гордон уже не вагався.

Як курка курчат, зібрав він своїх бродяг й кинувся в глиб болота, обираючи найкоротший шлях до пустині. Двох воїнів Гордон послав уперед, щоб вони пригнали верблюдів до місця, куди він повів зараз загін. Проте шансів на порятунок було дуже мало — це було ясно з самого початку їхнього відступу. І справді, не минуло й години, як ззаду на них насіли легіонери, і кочовикам довелося вести ар'єргардний бій. Тепер це могло закінчитися для Гордона або загибеллю, або просто втечею. Але йому вже було байдуже.

Минула доба відтоді, як Гордон вирушив у похід, і на обрії перед військом Гаміда зарухалися зловісні цятки: передові частини легіонерів оточували повстанців, націлюючись на їхні незахищені фланги. Спочатку Гамід тільки з гнівом стежив за їхніми рухами, а потім покликав до себе Зеїна аль-Бахразі, щоб попросити в нього допомоги в останньому заході.

— От і все, — промовив він просто. _ Це — кінець,

Зеїн. Одне лише треба мені зробити — відвернути велику біду. Сам диявол з'явився в мене за спиною.

Цим дияволом був бахразький гарнізон нафтопромислу, який вирушив в похід на столицю Гаміда, Істабал. Це загрожувало справжнім лихом, і принц, засмучений, але непохитний, просив зараз Зеїна організувати заворушення серед робітників промислу і змусити таким чином бахразький гарнізон повернутися до своєї бази й залишатися там.

— Чи дозволять вам ваші переконання виявити таке співчуття до нас? — спитав Гамід.

Зеїн спалахнув.

— А ви б зверталися до нас по допомогу, якби не знали, що ми співчуваємо вам?

— Ах, пробачте мені, — поспішно промовив Гамід. — Я знаю, що ви співчуваєте нам, Зеїн, хоч і не розбираюсь у ваших переконаннях. Дещо в них мені зрозуміле _ я розумію вас, коли ви говорите про страждання арабів, про трагедію їхнього занепаду й бідувань. Але я не можу сприйняти вашої догми, вашого всезцілющого засобу, бо не вірю в те, що бахразькі селяни й механіки спроможні створити свою власну державу.

— Рано чи пізно ви повірите в це, — відповів Зеїн. — Ніхто не уникне віри в цю істину або принаймні визнання її І Ніхто — навіть Гордон! Ви всі пересвідчетесь в її справедливості й розумності...

— О так, у вас вона дійсно виходить розумною, йа Зеїн. Я бачу Азію, про яку ви говорите. Весь Схід, від Аравії до Китаю, рветься до нового життя, вільного від задушливого й жорстокого гніту іноземців. Я бачу, що ваша істина стверджується, Зеїн, я чую її ходу. Але сприйняти її не можу. Колись я розумівся на політиці — це було, коли я слухав радіопередачі з-за кордону. В той час мій батько сподівався, що добрі західні друзі допоможуть йому здобути перемогу в Справі племен. Але він помер, гірко зневірившись у своїх "друзях". І я зрозумів тоді, що кочовики тільки самі, тільки своїми руками спроможні визволити себе. Можливо, це моя помилка, моя обмеженість, породжена пристрастю. Можливо, через це я тепер зазнав поразки.

Але Зеїн, як і Гордон, не міг допустити, щоб Гамідом оволоділо відчуття поразки.

— У кожній справі є обмеженість, породжена пристрастю. — сказав він. — Чи не є ця обмеженість самою Вірою Справи?

— О, це справді так. Принаймні в вашій Справі. Віра в ваших темних братів. "Слава кожному бахразцю!" Я й розраховую на все це зараз, коли прошу вашої бахразької допомоги.

Тонкі лестощі принца не справили особливого враження на Зеїна, хоч були йому більше до вподоби, ніж звичайна впевнена замкненість принца. І зараз він слухав Гаміда без упередження, бо переконався в тому, що Гамід вкладає всю свою пристрасть у Справу племен, віддає себе їй цілком, не маючи при цьому ні корисливої, ні честолюбної мети.