Герої пустинних горизонтів - Сторінка 31

Проте, коли на обрії знялася курява і з'явилися загони кочовиків, Гордон, полегшено зітхнувши, з палкістю простолюдина подякував небові, що все нарешті щасливо скінчилося.

І ось настала довгождана хвилина — дві тисячі вершників та бродяги Гордона змішалися в бурі арабських привітань! Вимпели на вітру, курява, несамовитий рев із сотень горлянок... Запальний порив захопив і Гордона, він закричав:

— О, великий боже! Старий батько Зевс! Це ж Ахіл-лес та його мірмідоняни!

Галас, курява, вигуки, обійми... Стрілянина та дике гасання... Пристрасті розпалилися, вибухнули. Та ось вони почали холонути, вщухати. Гамід поклав їм край, хитнувши своєю тверезою юною головою й кинувши одне тільки"*слово: "Досить!" І одразу ж запала тиша. Принц наказав своїм найспритнішим розвідникам вирушити до кордонів і вислухав розповідь Гордона; тимчасом прибулі кочовики й бродяги почали ділити між собою здобич.

Гамід не переставав дивуватися.

— Кінець світу та й годі,— замислено промовив він, немов ніяке інше явище не можна було порівняти з перемогою Гордона.— Але що буде тепер?—додав він таким самим тоном. Невпевненість і невідомість все ще гнітили принца, і він не міг позбутися їх.

Однак довго розмірковувати не було коли: треба було все як слід підготувати, передбачити, зрозуміти й вирішити. І Гамід знову перетворився на терпеливого й уважного слухача; він вислухав усіх — спочатку Ва-уля, свого дикого поета, який приїхав від Таліба із звісткою про те, що джаммарець не збирається ані втихомирюватися, ані відступати.* Потім радників, брата, муллів, лазутчиків з прикордонних районів, Гордона, Зеїна і, нарешті, Сміта, який був добре обізнаний у броньовиках (як своїх, так і ворожих).

Але Гамід не встиг висловити своєї думки з приводу становища, що утворилося, або планів на майбутнє, бо з пустині привели генерала Мартіна. Генерал кілька днів тому пустився у рисковану подорож до Ваді, сподіваючись знайти там Гордона. Біля Ваді він натрапив на залишений Гордоном патруль, і двоє патрульних повезли генерала до свого начальника. Але на цей раз генерал знайшов не тільки Гордона, а й самого Гаміда — і де!—на аеродромі, який уже був у руках Гаміда!

Втрата аеродрому дуже вразила генерала, однак він тепло привітав Гаміда.

— Мій любий юний друже,— промовив він, поривчасто ухопивши принца за руку.— Я дуже радий, що бачу вас знову. Дякувати богові, ви саме той, хто мені потрібен.

Гамід поводився з усіма, як належить принцеві. Він потиснув жилаву руку генерала і звелів принести води, ко фе й подушку (на знак поваги до віку Мартіна, хоч той тримався досить бадьоро). Генерал, з свого боку, теж добре знав, скільки саме тривіальностей та зауважень щодо вигляду хазяїна говорять в таких випадках. Виконавши все, згідно із звичаєм, він сказав Гаміду, що хоче переговорити з ним віч-на-віч; і коли Гамід відпустив усіх, крім Гордона, генерал заявив принцеві, що той зробив серйозну помилку, атакувавши, й захопивши аеродром.

— Ви зайшли надто далеко,— сказав генерал.

Гамід киннув головою, але нічого не відповів, і слова генерала повисли в повітрі.

Проте генерал схвильовано вів далі:

— Ви мусите залишити аеродром, Гамід. Ви мусиїе розпустити своє військо, повернутися в своє місто в пустині і покінчити з цим кривавим Повстанням. — Мартін приїхав з пропозицією, яку він хотів зробити принцеві через Гордона, але тепер міг викласти її безпосередньо перед ним самим.— Якщо ви погодитесь зробити це, Гамід, то клянуся вам, що Бахразький уряд не вживатиме проти вас ніяких репресивних заходів. Якщо ж ви відмовитесь покласти край Повстанню, то мені напевне відомо, що Азмі рушить проти вас свій Легіон, наздожене й розгромить вас. Власне, його Легіон, можливо, вже вирушив.

Генерал подивився на Гаміда, потім на Гордона. Всі троє сиділи в півтемряві намету. Наступав вечір, і пустиня поринала в синю передзахідну імлу. Після теплого дня віяв ласкавий вітерець. Зітхнувши, генерал на якусь мить відкинув офіціальний тон і заговорив палко й по-бать-ківськи:

— Я прагну відвернути не тільки ще більшу траге-гедію, — промовив він, — але й неминучу поразку й загибель двох чудових молодих людей. Вас двох.

Гордона так і поривало відповісти генералу, але він відчував, що відповісти мусить Гамід — і не на сентименти Мартіна, а на його ультиматум. Проте Гамід вибраз сентименти і сказав, що вірить в свого великого й доброго друга, генерала Мартіна.

— Між нами існує тільки приязнь. Хіба загибель благородних кочовиків може завдати вам якоїсь втіхи, генерале?— Довгі пальці Гаміда розтулилися й плавно пірнули вниз від згадки про можливість такої трагедії.— Ні, н? може. Тому ви приїжджаєте сюди, щоб врятувати нас.

— Щоб зробити все, що в моїх силах, і переконати вас, Гамід.

Гордон вирішив, що Мартін не помітив жартівливої іронії у відповіді Гаміда — бо, на його думку, тільки араб міг би відчути в ній певну насмішкуватість разом із справжньою повагою до противника.

— Можливо, вам вдалося б переконати мене,— сказав Гамід, кивнувши головою. — Так, ви могли б переконати мене. Але чи змогли б ви переконати наших одчайдушних й нещасних кочовиків відмовитися від боротьби тепер — напередодні своєї перемоги?

— Ви б могли переконати їх,— наполегливо промовив генерал

— Я не посмію зробити цього!—відповів принц. Якусь мить він помовчав, і, здавалось, від його мовчання пустиню скувала мертвенна, фанатична тиша. Гамід похитав головою.— Річ у тому, генерале, що вони віддають перевагу насильству й трагедії перед бахразьким гнітом і ганьбою. Чи можна дорікати їм за це?

Генерал повільно похитав головою і відповів:

— Ні.

І хоч після цього він знову почав був перестерігати Гаміда. той відмовився сперечатись далі. Тому відповідати генералові взявся Гордон. Незабаром обидва англійці дійшли в своєму запалі до межі стриманості. Гамід втрутився в їхню суперечку і з роздратуванням сказав, що сперечатися далі нічого. Якщо в генерала немає інших пропозицій...

— Ні, немає,— твердо промовив генерал.

— Тоді не дамо озлобленню порушити нашу взаємну приязнь, — промовив Гамід і пішов з намету, залишивши генерала з безцеремонністю, яку особи не такі значні, як вождь кочовиків і англійський воїн, визнали б неввічливою.

Гордон супроводив Мартіна в пустиню, щоб, згідно з наказом Гаміда, забезпечити генералові вільний проїзд повз застави Араби були ще надто збуджені, щоб довірити кому-небудь з них безпеку англійця, який прибув з Бахразу.

— Я можу зрозуміти Гаміда і кочовиків,— порушив похмуру мовчанку генерал,— але вас — аж ніяк. Я знаю, що це ви захопили аеродром. Майстерно здійснена операція І Просто прекрасно! Але якими б переконаннями та ідеями ви не керувались, ваш наступний крок буде для вас небезпечним, бо рано чи пізно проблема нафтопромислу постане перед вами. Неминуче постане! І я знову і знову попереджаю: тоді ви вже матимете справу не з Азмі і не з бахразцями, яких ви зневажаєте, а з вашими власними співвітчизниками. І ми не будемо возитися з Гамідом так довго, як це робить Азмі-паша. Наші авіабази розташовані близенько звідси, а гарячі голови в Лондоні завжди ладні втрутитися в тутешні справи. Щождо вас особисто...

Закутавшись у голубий бурнус, прикривши обличчя, Гордон вбирав очима холодну аравійську ніч і жалів, що те, що він відчуває зараз, триватиме тільки якусь мить. Це відчуття пустині завжди виникало в ньому тільки на мить—і в цю мить він відчував себе тим, за кого удавав: справжнім кочовиком, що вирушив у путь. І які б загрози не таїв навколишній світ, Гордон в такі хвилини був неприступний для нападу, недоторканий і невмирущий, бо він досягав внутрішньої свободи.

Але генерал зіпсував це відчуття.

— Ви надто вперто намагаєтесь накинути на мене петлю,— промовив Гордон і розгорнув головний убір, підставивши обличчя й шию холодному вітру. Він засміявся.— Невже ваші думки ніколи не йдуть далі міркувань про ваш патріотичний обов'язок, генерале?

— Ідуть, але не плутаються. А ви, Гордон, плутаєте свої обов'язки з ідеалами, і це небезпечно. Кінець кінцем між ними виникне конфлікт, і що тоді? Зберігатимете відданість своїм арабським ідеалам, чи залишитесь англійцем, яким ви є завдяки своєму народженню і вихованню?

До Гордона повернувся гарний настрій, і він відповів бадьоро, по-військовому:

— Це моя дилема, генерале, але вас, здається, вона турбує більше, ніж мене. Чи, може, після двадцяти років перебування в Аравії перед вами також постала дилема? Звісно, вона не стосується ваших ідеалів, але її могло породити ваше складне ставлення до арабів. Ви любите арабів і водночас зневажаєте їх.

— Я не зневажаю арабів.

— Так-так, зневажаєте, і в цьому немає нічого ганебного. Байрон любив греків і зневажав їх — хай це заспокоїть вас. Трелоні13...

— Я не Байрон і не Трелоні, — перебив генерал, — і я не змішую любов до арабів із своїми "патріотичними обов'язками", як ви їх називаєте. Це різні речі. У всякому разі, люди, яких ви згадали, аж ніяк не можуть бути зразком Не було ще такого випадку, щоб людина, яка запродала себе іншим, мала успіх...

— Запродала себе? Хіба Байрон запродав себе?

— Гаразд, скажімо не так — скажімо, ці люди не запродались, а присвятили себе боротьбі за чужу справу. Всі справжні герої — борці за свободу, Гордон, були скромними й одвертими людьми. Фінлей 14, наприклад, більше зробив для греків у Грецькій війні, ніж Байрон. Але чи потурбувався хто похвалити Фінлея за що-небудь, крім його творів з історії?

— Боже, генерале, — скрикнув Гордон. — Та що ви знаєте про Фінлея?

— Хоча б це: він усвідомлював, що гола Ідея — ще не все. Всі надії наших еллінофілів на нову еру грецької слави були безглуздими, бо дійсність довела, що сучасні греки вже не перебувають в зеніті своєї слави,— чим вони й відрізняються від своїх предків Періклової епохи. Теж саме можна сказати й про арабів, як би ми не любили їх.

— Ви гадаєте, що я прагну відродити колишню арабську славу? — терпеливо запитав Гордон. _А втім, що б

ви там не казали, а війна греків за незалежність була славною й для того віку, в якому вона відбувалася, а Повстання арабів — славна справа для нашого віку. Щождо мене, то я хотів би тільки позбавити кочовиків гніту, винищення й жахливого виродження.

— Гідна мета, Гордон, але чи в силах ви перемогти там, де навіть Лоуренс зазнав поразки?

— Чому ж ні? Якщо ви не Трелоні, то я — не Лоуренс.