Герої пустинних горизонтів - Сторінка 29

- Джеймс Олдрідж -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Якщо обидва повстання спалахнуть водночас, вони переможуть. Якщо ж повстання почнуться розрізнено або передчасно, їм загрожує, поразка.

— Ви все ще вірите у можливість поразки Повстання племен?

— Так!—спокійно відрубав Зеїн.— Якщо ви не чекатимете на нас.

Міркування Зеїна нездатні були збентежити Гаміда, але вони викликали в принцеві нетерпіння.

— Ждати? Скільки?Скільки часу потрібно вашим селянам і робітникам? Чи вони ще недосить натерпілися? Чому не почати зараз? Чого ви ждете?

— Всенародного виступу, всенародного повстання! Хоч Гордону і не вірилося, що Зеїн уже має якийсь

вплив на Гаміда, йому не припало до вподоби те, що їх сперечання звелося до цього одного питання — взаємної підтримки й всенародного повстання. А втім, скидалося на те, що бахразцеві вже вдалося посіяти сумнів в Гаміді. Ніякого впливу або переконання, можливо, ще й не було, проте доводи бахразця безумовно мали якийсь ефект, були в якійсь мірі причетні до вагань, що посідали принца. Гордона це так вразило, що він втрутився в суперечку, ставши на бік Гаміда.

— Якщо утиски досі не примусили ваших копачів канав повстати, то вони вже ніколи не повстануть!—сказав він бахразцеві.— Вони загрузли в своїй грязюці! В багні— ось де застрягло ваше повстання! І навіть якщо ви видряпаєтеся з цієї канави — що потім? Які надії несе людям ваша трясовина? "Народні повстання!" Ви збираєтесь напхати людині черево, взути її в черевики, нап'ясти картуза на потилицю і проголосити: "Ти вільна!" Пхе! Нам потрібне щось більше. Для вас повстання — це черево, і тільки. "Народні повстання"...

— Не стався з таким презирством до народних повстань,— лагідно відповів бахразець. У Зеїна завжди бував чудовий настрій, коли в Гордона настрій псувався.— Якщо ти їх не розумієш, брате, то ти ніколи і не зрозумієш, як половина земної кулі видирається з грязі історії.

— Історії?—застогнав Гордон.— Про яку історію може говорити копач канав?

— Так, у нашій історії немає нічого класичного,—скипів Зеїн.—Наша історія—це нескінченні злидні, бруд, жорстокість і гніт. Але ми скоро з цим покінчимо. Великий боже! Ми не тягнемося до якогось гарнесенького ідеальчика, над яким "вільні люди Західного світу" ллють сльози, тим часом, як нас тут засмоктують злидні. Ні, це не для нас, ін-глізі! Хай ваші філософи сперечаються з приводу своєї християнської моралі, свободи особи й свободи волі. Для нас свобода — це життя, що належить нам, земля, що належить нам, машини, що належать нам. Або ти зрозумієш це, Гордон, або тебе змете!

— Ач яка погроза!—промовив Гордон і вдарив Зеїна по коліну тильною стороною кулака — як роблять араби, приймаючи виклик.— Ти знаєш, чому я зневажаю догму? Тому що у вас черево хоче пожерти розум. Ви становите не меншу загрозу, ніж те, що ви знищуєте.

— Загрозу для кого?

— Для мене, скажімо.

Зеїн і собі з тим же викликом ударив Гордона по коліну — і не пожалів сили на цей удар.

— Це не загроза, Горддн,— промовив він. — Це вибір. Твій розум може сприймати цей вибір як вірний або невірний. А якщо ти збираєшся насилувати свій розум і залишатись між двома ворогуючими світами, обидва зметуть тебе геть.

Гамід тим часом залишив їх, і хоч суперечники спочатку не помітили, що принц пішов, тепер вони раптом усвідомили це, бо їх сперечання досягло такого напруження, коли потрібно було, щоб хтось втрутився й розборонив їх. І' тут Гордон і Зеїн побачили, що вони самі — двоє маленьких людей з великими бровами й запалими очима, які сидять в кочівницькому наметі, в пустині... Чи існує той світ, чи існує та дійсність, про яку вони сперечаються?

Той світ, та дійсність давили на плечі Гамідові. Нетерпіння й вагання підхльостували принца, і він невтомно походжав по рідній пустині, зустрічаючи ніч. Гордон і бахразець не чіпали його й мовчки сиділи, поки Гамід їх не покликав. Вони вийшли до нього, і всі троє зупинились, дивлячись на нічні вогнища кочовиків, прислухаючись, як хвилями наростає й завмирає гомін їхніх розмов та сміху.

— Ніщо так не підбадьорює людину, як голоси її бра—

тів,—поривчасто промовив Гамід.—Кочовик просиджує за балачками цілісіньку ніч, а на світанку підводиться й кричить, що аллах є повсюди навколо нього, ніби аллах — це всесвіт, а серце цього світу — нікчемний араб.

Заскиглила арабська скрипка, залунав, завив голос співака, і, плескаючи у долоні, хор підхопив пісню, в якій повторювалися одні й ті ж палкі слова: "О ніч, о ніч!" Гамід знову повернувся до їхньої суперечки, і вони сперечалися весь час, поки темрява сповивала пустиню. Але коли з першим проблиском сірого світанку якась побожна рання пташка почала тьохкати, закликаючи до молитви, Гамід кинув сперечатися і прокляв політику та інтриги.

— Покластися на долю — ось що нам треба!— скрикнув він. Вирушаймо проти Азмі! Він наш найлютіший ворог — покінчимо ж з ним. Аххх! Хай цей смердючий нафтопромисел залишається англійцям. Ми повинні знищити цього бахразького кровопивцю, який виссав у нас всі соки! Наша доля кличе нас на це!

Доля... а, може, й відчай.

Більше вони не сперечалися, і Гордон, домовившись з принцем про місце їх зустрічі і склавши разом з ним простий план захоплення аеродрому, почав готуватись до від'їзду.

Лише тепер, згадавши про Зеїна, вони спитали у бахразця, чи не допоможе він їм — оскільки серед охоронників на аеродромі були й революціонери.

Зеїн знизав плечима.

— Допоможу, чим зможу — але тільки для того, щоб запобігти винищення солдатів. Не вибивайте їх вашим відомим способом, Гамід. Це не потрібно...

Гордон засміявся й сказав, що гуманні й моральні начала ніяк не в'яжуться з догмою Зеїна. Проте він обійняв бахразця на прощання й з легким серцем вирушив у путь— виконувати свій обов'язок. Щодо цього він не потребував нічиєї підтримки—ні Бахразу, ані навіть Зеїна.

РОЗДІЛ XI

Гордон не чекав, доки підійдуть загони Гаміда. Вночі, коли аравійське небо всіяли прекрасні зірки, від блиску яких пустиня стала хворобливо блідою, він сам захопив аеродром.

— Сміт,— промовив Гордон, — за багато сотень миль звідси Чингіз-хан колись подивився на таке саме весняне небо і, відчувши приплив пророчого натхнення, сказав: "Ух! Ух!" А через годину він ви£ив п'ять тисяч воїнів-сельджуків12 — геть усіх, поголовно. Навіть хлопчиків-служників. Зараз на мене найшло таке саме натхнення: я відчуваю, що труднощів не буде. Ми можемо захопити аеродром без Гаміда, і чим швидше ми зробимо це, тим краще. Так, вирушаймо негайно! Негайно! От тільки б наші дикі звірі не вчинили зайвого кровопускання. Якщо вони слухатимуться команди, цього не трапиться...

Проте в душі Гордон знав, що кривава різанина неминуча — бо щоб перемогти, вони мусять бути жорстокими. Та й хіба можна сподіватися, що його дикуни й бродяги в запалі бою слухатимуться команди?

Однак найбільших втрат завдали бахразцям броньовики. Коли машини безладним строєм вдерлися в табір Служби охорони, солдати думали, що це повертається один з їхніх патрульних загонів...

Гордон мав намір підпалити наметний городок і таким чином розчленувати гарнізон, відрізавши бахразців від літаків, і, викуривши на плац солдатів — цих, по суті, ненав-чених, неорганізованих селян,— переловити їх поодинці. Він розраховував на те, що вогонь і галас, такі любі серцю кочовика, посіють паніку серед затиснених в кільце бахразців.

Гордону навіть не довелося віддавати наказів з приводу того, що й як підпалювати: тільки-но з броньовика скинули каністру бензину, весь табір перетворився на пекло. І хоч поступово вогонь розбурхався так, що, здавалося, палає весь світ, Гордон із своїм передовим загоном поширював йсго все далі й далі, аж доки не зайнялися склади й літаки і вогненне коло не замкнулося, позбавивши бахразців надії на порятунок.

Слідом за загоном Гордона в це розбурхане пекло влетіли броньовики й вершники. Вони зім'яли й розсіяли солдатів, і тут настала черга Бекра, Алі і бродяг, які кинулися на роз'єднаних охоронців і почали різати й рубати, сповнюючи багряну ніч закликами до помсти й вбивства:

— О аллах, окропи мій меч!

Трапилося те, чого Гордон побоювався: він втратив контроль над своїм військом. І довго після того, як розвиднілося і стало очевидно, що аеродром захоплено, Гордон гасав по плацу, намагаючись вгамувати бродяг. Але це так

і не вдалося йому; сівши біля броньовика Сміта, він окинув поглядом аеродром. Навколо, в холодному ранковому світлі, лежали мертві й вмираючі бахразці і його воїни. Деякі кочовики полягли від бахразьких кулеметів: охоронники-кулеметники відкрили вогонь просто у темряву, не розбираючи своїх і чужих. Деякі кочовики загинули від руки своїх власних братів, коли в запалі бою бродяг охопила нестямна, жагуча потреба вбивати, сіяти смерть, не розбираючись, де ворог, а де свій.

Вони ще й досі не вгамувались — затівали бійки й чвари між собою, гасали по аеродрому, розшукуючи здобич, підпалювали те, що ще не горіло, і вбивали, вбивали... Гор-дону було гидко, моторошно Нерухомо сидів він посеред цієї свистопляски і байдуже спостерігав, як роз'ярений Сміт ходить поміж кочовиками і намагається зупинити їх — зупинити, поки вбивствами й грабуванням вони не звели нанівець усю свою криваву перемогу.

Сміт почорнів від люті й обурення.

— Ось вам ваші "боги на землі", — гнівно промовив він.— І ви ще твердите, що кочовик — це чудо, це взірець для людства? Ви — божевільний, Гордон. Ідіть, подивіться, що вони роблять, ці ваші взірці. Вони знають тільки одне — вбивати. їм однаково, кого А їхня Справа...

Сміт безпорадно замотав головою.

Недалеко від них лежав поранений. Він раптом благально вигукнув щось. В його хриплому крику не було болю — в ньому була агонія. Гордон з жалістю поглянув на нього, а потім — ще з більшою жалістю — на Сміта.

— Сердешний Сміт,—з гіркотою промовив він.— Невже ви насправді сподівались, що двадцять років кривавого пригноблення раптом одпадуть, як зів'яла пелюстка з якої-не-будь англійської троянди? Подивіться...— Гордон намагався пояснити це не тільки Сміту, а й самому собі, заглушити власний біль

— Я вже надивився. Невже вам не огидно? Гордон нетерпляче знизав плечима.

— Та зрозумійте ви, Сміт,— найогидніше тут не в смерті. Не смерть викликає у вас відразу, а те, що людина мусить вдаватися до цієї жорстокості, до кровожерності, щоб звільнитися від хоча б найдрібнішої з тираній.